Валютные рынки

Валютна обмовка - умова в міжнародному контракті, яка обмовлює перегляд суми платежу  пропорційно зміненому курсі  валюти обмовки з метою страхування валютного або кредитного ризику експортера або кредитора. Найбільш поширена форма валютної обмовки-розбіжність валюти ціни і валюти платежу. При цьому експортер або кредитор зацікавлений у тому, щоб в якості валюти ціни вибиралася найбільш стійка валюта або валюта, підвищення курсу якої прогнозується, тому що при виробництві платежу підрахунок суми платежу відбувається пропорційно курсу валюти ціни.

Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на практиці одержали поширення багатовалютні  обмовки.

Багатовалютна обмовка  - умова в міжнародному контракті, яка обмовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу корзини валют, які заздалегідь вибираються за згодою сторін. Багатовалютна обмовка має переваги перед одновалютною:

по-перше, валютна корзина, як метод виміру середньозважаного курсу валют, знижує ризик різкої зміни суми платежу;

по-друге, вона найбільшою мірою відповідає інтересам  контрагентів угоди з погляду  валютного ризику, тому що включає  валюти різної стабільності.

Водночас, недоліком багатовалютної обмовки можна вважати складність формулювання обмовки в контракті в залежності від засобу розрахунку курсових втрат, неточність якої призводить до різноманітного трактування сторонами умов обмовки. Іншим недоліком багатовалютної обмовки є складність вибору базисної корзини валют.

Після відміни  золото-девізного стандарту і  режиму фіксованих паритетів і курсів і переході до Ямайської валютної системи і плаваючих валютних курсів міжнародні валютні одиниці  прирівняні до визначеної валютної корзини. Існує декілька видів валютних корзин. Вони розрізняють складом валют:

1. Симетрична  корзина - у ній валюти наділені  однаковими питомими вагами.

2. Асиметрична  корзина - у ній валюти наділені  різними питомими вагами.

3. Стандартна  корзина - валюти зафіксовані на визначений період застосування валютної одиниці в якості валюти обмовки.

4. Регульована  корзина - валюти змінюються в  залежності від ринкових факторів.

Перевагою застосування СДР або ЕКЮ як бази багатовалютної обмовки полягає  в тому, що регулярні і загальновизнані їхні котировки виключають невизначеність при підрахунку сум платежу. Складовими елементами механізму валютної обмовки є:

- початок  її дії, який залежить від  встановленої в контракті границі  коливань курсу 

- дата  базисної вартості валютної корзини. Датою базисної вартості звичайно є дата підписання контракту або попередня їй дата. Іноді застосовується змінна дата базисної вартості, яка створює додаткову невизначеність.

- дата  або період визначення умовної  вартості валютної корзини на момент платежу: звичайно, робочий день безпосередньо перед днем платежу або декілька днів перед ним.

- обмеження  дії валютної обмовки при зміні  курсу валюти платежу проти  курсу валюти обмовки шляхом  встановлення нижньої і верхньої  границі дії обмовки (звичайно у відсотках до суми платежу).

Іншими  формами багатовалютної обмовки  є:

1. Використання  в якості валюти платежу декількох  валют з узгодженого набору, наприклад:

долар, марка, швейцарський франк і фунт стерлінгів.

2. 0пціон  валюти платежу - на момент укладання контракту ціна фіксується в декількох валютах, а при наступі платежу експортер має право вибору валюти платежу. Обмеженість застосування валютної обмовки взагалі (і багатовалютної зокрема) полягає в тому, що вона страхує від валютного й інфляційного ризику лише в тому випадку, коли зріст товарних цін відбивається на динаміки курсів валют. Прикладом може служити Росія, де валютні обмовки зараз практикуються повсюдно, у тому числі і при внутрішніх розрахунках: незважаючи на те, що продавці товарів, як правило, обмовляють їхню ціну в залежності від курсу долара, їхні втрати від внутрішньої інфляції не компенсуються зростанням курсу. У світовій практика для страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику використовуються товарно-цінові обмовки.

Товарно-цінова обмовка -умова, яка включається  в міжнародний контракт з метою  страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових обмовок відносяться:

1. Обмовки  про змінну ціну, яка підвищується  в залежності від ціноутворюючих  факторів.

2. Індексна обмовка - умова, за  якою суми платежу змінюються  пропорційно зміні цін за періоди  з дати підписання до моменту  виконання зобов'язання. Індексні  обмовки не одержали широкого поширення у світовій практика через труднощі з вибором і перерахунком індексів, які реально відбивають зростання цін.

3. Комбінована валютно-товарна  обмовка використовується для  регулювання суми платежу з  врахуванням зміни валютних курсів і товарних цін. У випадку односпрямованої динаміки зміни валютних курсів і товарних цін підрахунок сум платежу відбувається пропорційно фактору, який максимально змінився. Якщо ж за період між підписанням і виконанням угоди динаміка валютних курсів і динаміка товарних цін не збігалися, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленням цін і курсів.

4. Компенсаційна угода для страхування  валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту ув'язується з  ціною у визначеній валюті (може  використовуватися корзина валют) товару, який поставляється в рахунок погашення кредиту.

До теперішнього часу валютні обмовки, як метод страхування валютних ризиків  експортерів і кредиторів, в основному  на практиці перестали застосовуватися. Замість них з початку 70-х років  стали застосовуватися сучасні методи страхування: валютні опціони, форвардні валютні операції, валютні ф'ючерси, міжбанківські операції "своп".

2.3 Стратегії  управління валютним ризиком  за допомогою строкових угод

2.3.1. Форвардні угоди

Форвардні угоди (forward contract) є найбільш поширеним методом хеджування валютних ризиків, який дозволяє здійснити обмінну валютну операцію на даний момент часу з постачанням валюти в майбутньому. Ринок форвардних валютних контрактів є невід'ємною складовою світового валютного ринку від початку 80-х pp.

Основою форвардної угоди є договір  купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або  на певну дату в майбутньому за обмінним курсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні контракти є терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни форвардних угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди позначаються: 1М, 2М, 3М і т. д.

Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати — short dates (до одного місяця) та ламані дати — broken dates (понад місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Одначе ринок таких дат вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому угоди мають разовий характер за домовленістю сторін.

Основне призначення форвардних валютних угод — забезпечити надійне страхування  майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними контрактами.

Останнім часом форвардні угоди  широко використовуються і для неторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних емітентів, репатріація прибутків тощо.

Форвардні угоди є твердими, тобто  обов'язковими для виконання, і укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільш поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених відкритих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зі спекулятивною метою.

Умови форвардного контракту:

— валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди;

— реальна передача валюти здійснюється через певний обумовлений стандартний  відтинок часу;

— під час підписання угоди ніякі  попередні платежі не здійснюються;

 — обсяги контрактів не  стандартизовані. Фінансовий зміст  форвардної операції полягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу, виходячи з інтересів покупця (продавця), з метою одержання прибутку чи запобігання збиткам.

Приклад

Імпортерові через 3 місяці для оплати контракту потрібно DM 200 000, які він може придбати вже тепер за американські долари за спот-курсом $ 1 = DM 1,5000. Відсоткові ставки за депозитами у німецьких банках становлять 3,5%, а в банках США — 4,5%.

Для придбання DM 200 000 за поточним курсом імпортерові  потрібно $ 133333,3. Скориставшися тримісячним  банківським депозитом у США, імпортер міг би додатково отримати $ 1500:

Скориставшись таким же депозитом у Німеччині, імпортер отримав би додатково DM 1750:

 

Порівняймо:

Депозит розміщено в  банку	Доходи за тримісячним  депозитом за поточним курсом ($ 1 - DM 1,500)
	У$	у DM
Німеччини	1167	1750
США	1500	2250
Додатковий прибуток від
розміщення під вищу	+333	+500
відсоткову ставку

 

 

Тепер, з урахуванням додаткового  прибутку від депозитної операції, через 3 місяці імпортерові для придбання DM 200 000 потрібна буде значно менша сума, ніж раніше — не $ 133 333,3, а $ 131 833,3.

Але слід мати на увазі, що банк-власник суми в DM 200 000 також може скористатися депозитом і одержати прибуток у розмірі DM 1750. Отже, фінансові умови покупця і продавця валют врівноважуються, і якщо не брати до уваги інші чинники, то через три місяці поточний курс USD/ DEM має становити:

Але це суто теоретичний підхід, який лише ілюструє механізм форвардного курсоутворення. На практиці він дещо складніший.

 

Особливості розрахунку форвардних курсів

Специфікою форвардного ринку  є те, що форвардні валютні курси, на відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а розраховуються. Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками, вираженими у вигляді десятититисячної частини валютного курсу, що відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиці здійснюються котирування не курсів, а відповідних різниць.

Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди і складається  з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка може виступати у вигляді премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курс валюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додається форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточного, він визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки (дисконту).

На практиці з метою розрізнення  премії або знижки їх часто записують, відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилково визначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється тим, що курс покупця завжди нижчий за курс продавця. Тому, коли показники форвардної маржі (спред) наведені в порядку збільшення [наприклад, 150—200 або (-100)—(-20)], то мова йде про форвардну премію. У разі, якщо спред наводиться в порядку зниження [наприклад, 220—100 або (-50)—(-180)], то дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).

Окрім того, слід мати на увазі, що курси  «форвард» відрізняються від  курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі — різниці між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської операції «форвард», яка одночасно є й формою страхування валютних ризиків. Що триваліший форвардний період, то вищим буде рівень валютного ризику, а тому більшим буде і розмір форвардної маржі.

 

Недоліки та нові форми  форвардних угод

Як ми могли переконатися, використання форвардних угод для хеджування страхування валютних ризиків має багато переваг. Проте існують і недоліки такої схеми страхування. Головний із них полягає в тому, що угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржовому, як ф'ючерсні контракти, а тому відповідальність за виконання таких угод повністю лягає на учасників конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможе виконати її умов у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків.

З метою запобігання таким ситуаціям  або їх уникнення використовують додаткові методи страхування, які останнім часом набувають дедалі більшого поширення. Це, зокрема:

— продовження терміну форвардної угоди;

— використання форвардних опціонів із відкритим терміном виконання;

— використання форвардних опціонів із перехресними датами;

— використання валютних контокорентів;

— укладення непрямих форвардних угод;

— забезпечення валютного покриття;

— самостійне створення «форварду»;

— використання форвардних контрактів із опціоном анулювання (FOX);