Захисту прав споживачів фінансових послуг в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ  ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Кафедра фінансових ринків

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

«ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ КНЕУ 2012

 

План

Вступ

1. Проблеми, які стосуються захисту прав споживачів фінансових послуг в Україні

2.  Шляхи покращення ситуації  щодо захисту прав споживачів  ринку фінансових послуг

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Чому захищати права споживачів фінансових послуг дуже важливо? Річ  у тім, що фінансові продукти і послуги — це особливий товар, якість якого можуть зрозуміти лише добре підготовлені споживачі. Навіть серед людей з економічною освітою та досвідом роботи їх небагато. Серед споживачів цих товарів і послуг (банківські депозити і кредити, страхові поліси, недержавні пенсії, довірче управління грішми, інвестиції у венчурні фонди, а також будь-які інші інвестиційні фонди тощо) можна виділити групу ризику. За влучним висловом Стігліца, групу ризику становлять люди, які не мають фінансових знань, якщо сказати чесно, це фінансово безграмотні люди. На жаль, така група становить 90% від усіх споживачів фінансових послуг. По суті, це переважна більшість дорослого населення України.

Актуальність  теми. Ринок фінансових послуг в Україні динамічно розвивається, зокрема постійно росте кількість споживачів фінансових продуктів, такі продукти стають більш різноманітними і складними. Відповідно, паралельно до цього потрібно розвивати і вдосконалювати механізм, який забезпечить ефективний захист прав споживачів фінансових послуг. Дієвий захист є необхідним, адже слабке врегулювання захисту прав споживачів породжує недовіру до фінансового ринку і, як наслідок, затримується його розвиток. Споживачі фінансових послуг зазвичай не мають достатньої інформації і при виборі послуги не завжди можуть оцінити рівень ризиків чи свої майбутні фінансові зобов’язання та порівняти умови, що пропонуються різними компаніям на ринку. Отже, правильно організована система захисту прав споживачів фінансових послуг є важливим і необхідним елементом ефективного функціонування фінансового ринку будь-якої країни.

 

1. Проблеми, які стосуються захисту прав споживачів фінансових послуг в Україні

 

У 2011 році Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) проводило дослідження в Україні щодо визначення рівня фінансової грамотності населення. Результати, як і очікувалося, були невтішними. Ми — один з найбільш фінансово безграмотних народів у Європі! Цікаво зазначити, що хоча понад 60% респондентів вважали себе фінансово грамотними, однак менше чверті опитаних змогли відповісти на п’ять із семи запитань, відповіді на які необхідно знати, щоб мати можливість самостійно управляти особистими фінансами. [3]

Тому перед державою стоїть непросте завдання: організувати ринок найскладніших продуктів і послуг в умовах, коли споживачі цих послуг практично не розуміють, як оцінити їх якість. Однак це ще не все. Остання криза підтвердила висновки економістів про те, що ринки активів і особливо фінансові ринки недосконалі (турбулентні) за своєю сутністю, рівновага на цих ринках неможлива. Зрозуміло, що ці ринки треба регулювати як на макрорівні, щоб забезпечити фінансову стабільність у країні, так і на мікрорівні, щоб превентивно забезпечити захист прав споживачів фінпослуг (пруденційне регулювання). Цей висновок показує, що до всіх учасників фінансових ринків мають висуватися підвищені вимоги. Йдеться насамперед про регуляторів фінансових ринків на чолі з НБУ, а також про всі фінансові організації, включаючи банки, оскільки всі вони є соціально небезпечними інститутами, особливо коли їх візаві — фінансово неграмотні споживачі. Більш того, представники фінансових організацій, керуючись своєю матеріальною вигодою, приймають рішення, які часто йдуть врозріз як з інтересами споживачів фінансових послуг, так і з суспільною вигодою.Ще важливіші закономірності нещодавно відкрили нобелівський лауреат Дж. Акерлоф і проф. Роберт Шіллер. Вони встановили, що три останні фінансові кризи пов’язані зі станом моралі банкірів і фінансистів: «Економічний цикл залежить від того, як змінюється ставлення до необхідності поводитися порядно і скільки людей поводиться несумлінно». Отже, у період рецесій кількість учасників фінансових ринків, які поводяться непорядно, зростає.Причому, якщо на початку кризи йшлося переважно про банки і кредитні спілки, то сьогодні на авансцену вийшли інші небанківські фінансові організації — страхові компанії та особливо компанії з управління активами (КУА).

Щодо останніх наведу такий факт: із 20 найбільших публічних інвестиційних фондів 15 у 2011 році показували збитки! [4]

Надавати фінансові послуги  в Україні можуть банківський  сектор (банки) та небанківські фінансові установи (кредитні спілки, ломбарди, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди та інші суб'єкти недержавного пенсійного забезпечення, фонди фінансування будівництва та фонди операцій з нерухомістю, кредитні товариства, довірчі товариства,), у тому числі фондовий ринок (інвестиційна діяльність та торгівля цінними паперами).

Банківська система є найбільшим сегментом вітчизняного фінансового сектору, на яку припадає 93% загальних активів фінансових установ України. Станом на 01.07.2012 року 176 банків мали ліцензію НБУ на здійснення своєї діяльності, на початок 2011 року в Україні було зареєстровано 194 банки (на початок 2010 р. – 197 банків). Щодо небанківського фінансового сектору України, то станом на 24.09.2012 страховий сектор представлений 444 компаніями (442 - на початку року), сектор кредитних установ - 697 гравцями (691 - на початок року), в тому числі серед них зареєстровано 614 кредитних спілок. За 8 місяців збільшилася також кількість ломбардів - з 456 до 463. У загальний тренд "вписалися" і фінансові компанії, яких стало більше на 17 - 268 гравців. У секторі недержавних пенсійних фондів з'явився лише один новий гравець, і їх загальна кількість, таким чином, досягла 97. Що стосується адміністраторів пенсійних фондів, діяльність яких, як правило, зараз збиткова, то їх стало навпаки менше на 1 гравця - всього 39. На початок 2011 р. в Державному реєстрі фінансових установ налічувалося 1980 фінансових установ (на початок 2010 р. - 2008). З них: 456 - страхові компанії, 659 - кредитні спілки, 426 - ломбарди, 221 – фінансові компанії, 101 - НПФ, 43 - адміністратори НПФ [2]. Усі ці банківські і НБФУ надають конкретні фінансові послуги відповідним споживачам і досить необхідним аспектом при цьому є правовий захист одержувачів таких послуг. [8], [9]

Кількість спожитих фінансових послуг залежить в значній мірі від довіри громадськості до установ фінансового ринку. Такий рівень довіри в Україні є низьким, це підтвердило перше національне дослідження з питань фінансової грамотності та захисту прав споживачів фінансових послуг, проведене агентством США з міжнародного розвитку (USAID) у 2011 році. Виходячи з результатів цього дослідження рівень охоплення населення фінансовими послугами в Україні залишається низьким – 39% українців навіть не мають банківського рахунку. Більшість населення користується тільки простими фінансовими послугами, серед яких чільне місце посідає оплата комунальних платежів через банк (78%), користування банківським рахунком та пластиковою карткою (61%), проведення платежів через термінали (38 %) та обмін валют (31%). Дослідження також виявило, що кожний четвертий споживач мав проблеми в ході взаємодії з фінансовою установою. Майже половина опитаних (43%) переконані, що в разі виникнення суперечки з фінансових питань, вона буде вирішена на користь фінансової установи. За результатами опитування переважна більшість громадян України не мають уявлення про те, як вирішувати суперечку з фінансовою компанією. На питання про те, до кого вони звернуться за допомогою у разі виникнення суперечки, 22% респондентів відповіли: «не знаю». Установами, яким більше за все довіряють, виявилися суди (31%). [8]

Як видно, проблеми є, і в більшості випадків вони породжені невпевненістю споживачів фінансових послуг у тому, що їхні права будуть захищеними. Для того щоб виявити джерело цих проблем, потрібно розглянути підтримку зі сторони законодавства, держави та судів.

Щодо законодавчої бази, то захист прав споживачів фінансових послуг передбачений у багатьох законах та підзаконних нормативно-правових актах. Загальним нормативно-правовим актом, який регулює захист прав споживачів, є Закон України «Про захист прав споживачів». У ньому визначаються основні засади захисту прав споживачів, передбачається функціонування спеціально уповноваженого державного органу (яким на цей момент є Держспоживстандарт) сфери захисту прав споживачів та визначаються його повноваження. Цей базовий Закон є більш ніж достатнім для захисту прав споживачів у багатьох сферах, але є недосконалим що стосується сфери фінансових послуг. Він, в основному, захищає права споживачів товарів та робіт і лише незначною мірою регулює питання фінансових послуг. ЗУ «Про фінансові послуги» згадує споживачів у визначенні поняття учасників ринків фінансових послуг. Учасниками ринків фінансових послуг відповідно до цього закону є юридичні особи та фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, та споживачі таких послуг [1]. Цей документ містить незначну кількість положень, які передбачають захист прав споживачів, також він містить норми регулювання ринку фінансових послуг в Україні: умови створення та діяльності фінансових установ, ліцензування, вимоги до капіталу, повноважень уповноваженого органу.

У Кодексі України про  адміністративні правопорушення (КпАП) є глава 12 про відповідальність за адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності та захисту прав споживачів. КпАП не передбачено адміністративної відповідальності за порушення прав споживачів фінансових послуг. Відсутність конкретних норм про відповідальність тягне за собою проблеми правозастосування. Кримінальний кодекс України має лише три статті, які стосуються захисту прав споживачів, (225-227) (обман покупців та замовників, фальсифікація засобів вимірювання та недоброякісна продукція) і лише у статті 225 згадується про обман замовника при наданні послуг.

Щодо державної  підтримки у сфері захисту споживачів фінансових

послуг, то вона є досить важливою і необхідною. Згідно статті 21 ЗУ «Про

фінансові послуги» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів – Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Держфінпослуг) [1]. Крім цього, захистом прав споживачів у цілому займається Держспоживінспекція.

Проте чіткого розподілу  обов'язків державних органів  чи регулювання взаємовідносин щодо захисту прав споживачів фінансових послуг не встановлено, що негативно відображається на захисті прав споживачів фінансових послуг. [6]

Центральним органом, який відповідає за захист прав споживачів є

Держспоживінспекція. Її повноваження визначаються статтею 26 ЗУ «Про захист прав споживачів». Проте, виходячи з норм Закону, зрозуміло, що її

повноваження поширюються  на захист прав споживачів у відносинах із виробниками товарів та виконавцями робіт. Що стосується трьох регуляторів ринків фінансових послуг про які згадувалося вище, то, згідно із ЗУ «Про захист прав споживачів», державні органи повинні здійснювати захист прав споживачів, однак у спеціальних законах, де визначається їхня компетенція, таких повноважень немає. Для цих органів - це лише основне завдання або одна з цілей діяльності. На практиці ні НБУ, ні Держфінпослуг, ні ДКЦПФР захистом прав споживачів не займаються. Навіть у разі, коли у державних органів є відповідні інструменти, вони не завжди їх застосовують.

Щодо судового захисту, то категорія справ про захист прав споживачів у сфері фінансових послуг підвідомча загальним судам. Діяльність загальних судів регулюється в основному ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПКУ). Слід вказати, що немає загальної статистики стосовно судових справ із захисту прав споживачів фінансових послуг. Існує статистика тільки по певних секторах. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень між споживачами і банками вирішено більше 51 тисячі справ; у сфері страхування більше 22 тисяч справ; між споживачами і кредитними спілками - близько тисячі, в основному вони стосуються повернення депозитів. За позовами учасників недержавних пенсійних фондів судами загальної юрисдикції та апеляційними судами були прийняті рішення/ухвали за 8 справами, кількість справ між споживачами та інститутами спільного інвестування (ІСІ) всього 4, між споживачами та довірчими товариствами (за період 2007-2010) - також 4 [2]. Відсутність значної судової практики свідчить про те, що ринок небанківських фінансових послуг перебуває лише на початковому етапі розвитку. До того ж, звернення до суду у справах про фінансові послуги та захист своїх прав потребує знання споживачем деталей законодавства. Безумовно, в цьому аспекті споживач перебуває не в рівному становищі порівняно із фінансовими установами.

 

2. Шляхи вирішення проблеми захисту прав споживачів ринку фінансов

Перейду до рекомендацій. Дослідники вважають, що найдієвішими інструментами регулювання фінансових послуг є: