Аналіз складу доходів та неподаткових надходжень до бюджетів в Україні

 

 

2.2. Аналіз показників  доходної частини зведеного та  державного бюджетів за січень  2013 року

 

Виконання доходів  Зведеного бюджету України за січень 2013 року склало 30,2 млрд. грн., що більше аналогічного показника попереднього року на 2,3 млрд. грн., або на 8,3 %.

До державного бюджету за вказаний період надійшло 23,2 млрд. грн., що на  1,5 млрд. грн., або  на 6,9 % більше аналогічного показника  попереднього року. Основними чинниками  збільшення бюджетних надходжень стали  податок на прибуток підприємств, який збільшився порівняно з 2012 роком більше як в 4 раза – з 0,9 млрд. грн. до 4,9 млрд. грн. Таке зростання пов’язано з переходом у 2013 році на авансову сплату податку на прибуток. Крім того, збільшилися надходження за такими статтями як акцизний податок – на 25,6 %, ввізне мито – на 8,1 %, податок на додану вартість – на 1,9 % тощо.

Рис. 2.10 - Динаміка щомісячних надходжень до державного бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів) в 2008 – 2013 роках

 

Рис. 2.11 - Динаміка темпу зростання доходів державного бюджету за січень 2008 – 2013 років

Отже, слід зазначити, що загальна сума доходів зведеного бюджету України за січень 2013 року становила 30176,0 млн. грн., що на 2300 млн. грн., або на 8,3 відсотка більше за аналогічний період 2012 року.

У січні 2013 року Державний бюджет України отримав 23200,7 млн. грн., що на 1491,3 млн. грн., або  на 6,9 відсотка більше за відповідний  показник 2012 року.

До загального фонду державного бюджету за січень 2013 рік надійшло 20052,9 млн. грн., що більше за розпис на 2,3 відсотка, або на 525,7 млн. гривень. Проти січня 2012 року фактичні надходження до загального фонду державного бюджету зросли на 1955,7 млн. грн., або на 10,8 відсотка.

Найбільші надходження  у січні 2013 року становили:

- податок на додану вартість (збір). Загальний фонд державного бюджету отримав 14150,4 млн. гривень. Порівняно з січнем 2012 року надходження податку зросли на 274,0 млн. грн., або на 2 відсотка;

- акцизний податок  з вироблених в Україні підакцизних  товарів (продукції). Загальний фонд державного бюджету отримав 2379,4 млн. гривень. До аналогічного періоду минулого року надходження податку зросли на 206,6 млн. грн., або 9,5 відсотка. Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами за січень 2013 року здійснено в обсязі 4508,0 млн. гривень. Порівняно з січнем 2012 року відшкодування ПДВ збільшилось на 25,6 відсотка, або на 918,7 млн. гривень.

До спеціального фонду державного бюджету за січень 2013 року надійшло 3147,8 млн. гривень. Порівняно  із січнем минулого року надходження знизились на 12,9 відсотка, або на 464,4 млн. грн., через перенесення до загального фонду державного бюджету надходжень від зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій [39].

 

 

 

РОЗДІЛ 3

 ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЧИННОЇ СИСТЕМИ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ

 

Вагоме значення у вдосконаленні чинної системи  доходів Державного бюджету України  є покращення чинної системи оподаткування. Діючу в Україні систему оподаткування  доцільно розглянути в двох напрямах: "населення" і "підприємницькі структури". Система оподаткування населення включає прямі та непрямі податки, збори і добровільні внески.

За період, що аналізується, темпи зростання податків були вищими, ніж темпи підвищення заробітної плати.

Податки з населення  є основним джерелом покриття витрат бюджету на соціальні цілі. У зв'язку з цим співвідношення податків, сплачуваних  фізичними особами, і витрат бюджету  на соціальні цілі характеризує фінансове  забезпечення соціальних заходів у державі.

У бюджеті немає  інших джерел фінансування витрат, крім податків. Необхідність удосконалення  податкової системи України очевидна. Одним з напрямів вирішення цієї проблеми має стати перенесення  центру ваги у податковій політиці з фіскальної функції на функцію регулювання економіки, економічне стимулювання підприємств, використання світових досягнень науково-технічного прогресу, призупинення на цій основі падіння виробництва.

Податки треба  намагатися будувати таким чином, щоб  вони по можливості, не пригноблювали ділової активності, а також враховували вимоги соціальної справедливості. У цьому плані структура податків у розвинутих країнах набагато досконаліша від української: найвагомішими податками є  помірно прогресивний індивідуальний прибутковий податок (що враховує особисті обставини платників: розмір доходу, склад родини, наявність утриманців, витрати на підтримку здоров'я, тощо) і технічно досконалі податки на товари і послуги (що також, у кінцевому рахунку, сплачуються громадянами, але частина яких збирається - як у випадку з податком на додану вартість - поступово, на окремих етапах виробництва й реалізації товарів), а податок на прибуток корпорацій складає незначну питому вагу у бюджетних доходах. Так, він склав у США 9, у Німеччині - 5, у Франції - 5, у Швеції - 4 відсотки від загальної суми податків (що включає обов'язкові відрахування на соціальне страхування і забезпечення).

Буде доцільно зберегти чинний порядок обкладання податками, які становлять основу податкової системи України, — ПДВ та податок  на прибуток підприємств. Протягом найближчих років має залишитися незмінною  й орієнтація на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів переважно на основі непрямих податків.

Головні принципи побудови податкової системи країни можна сформулювати наступним чином:

- сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті, куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду;

- платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

- об'єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

- умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків;

- відсутність податкових пільг; пільги можуть застосовуватися тільки до тих коштів, які витрачаються на інвестиції та благодійну діяльність.

Враховуючи  досвід проведення податкових реформ у розвинених країнах, можна запропонувати такі заходи –удосконалення податкової системи України:

- основним податковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціації ставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків на споживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається на увазі. що податки повинні доповнювати один одного з метою досягнення рівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів між окремими соціальними групами і територіями;

- кардинальних змін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тут йдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платників мають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може мати негативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротити число пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на додану вартість;

- податок на прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їх підвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманого підприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повинен бути надто великим;

- з огляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика в Україні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу від індексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала норм прискореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосування понижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконити перерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальні інвестиції;

- потребує також удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб: моніторинги, проведені зарубіжними й українськими вченими свідчать, що 70% платників податків відмовляються збільшувати свої доходи, якщо гранична ставка оподаткування особистих доходів перевищує 30%, атому якраз такою вона повинна бути в Україні;

- досвід розвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовах податкового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкування податкових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватися окремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отримані підприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшення податкового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися на законодавчо встановлені цілі.

Деякі зміни, що на мою думку і думку інших, покращили б сучасну податкову  систему:

- зниження частки податків, зборів та інших обов'язкових платежів у ВВП. Характерно, що в різних варіантах концепції ця частка змінювалася від 40% до 30% від ВВП, що свідчить про її довільне визначення.

- скорочення (з 35 до 23) загальної кількості податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

-  розширення кола платників податків шляхом скасування значної кількості податкових пільг та винятків. Справді, проблема податкових пільг для України є особливо болючою. Однак варто уникати спрощеного підходу до її розв'язання.

Оподаткування доходів фізичних осіб. Підгрунтям удосконалення оподаткування доходів  фізичних осіб має стати запровадження  неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян у розмірі доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, та трьох ставок оподаткування (10, 20 і 30%) замість діючих п'яти (10, 15, 20, 30 і 40%). Це сприятиме "зниженню рівня оподаткування громадян з відносно низькими доходами" та "розширенню бази оподаткування за рахунок включення доходів, які раніше не оподатковувалися".

Вилучення із сукупних (валових) доходів платників податку  розміру доходу, що відповідає вартісній  межі малозабезпеченості, не викликає заперечень. А зміна ставок податку, є недоцільною. По-перше, ці ставки існують  уже тривалий час, і платники до них  адаптувалися. По-друге, в Україні, як і в більшості інших країн СНД, — високий рівень соціальної нерівності, значний розрив у доходах високо- і малозабезпечених. Тому в принципі доцільніше не знижувати, а підвищити максимальну податкову ставку, а це просто "божевілля". Проте, зважаючи на рівень податкової культури, правосвідомості наших громадян, масштаби тіньової економіки, необхідно визнати, що цей захід також не принесе бажаних результатів.

За офіційними даними близько 47% об'єму новоствореної  вартості на приватних підприємствах враховуються статистикою і оподатковуються, так що доля тіньової економіки в даній сфері може бути оцінена на рівні 113% "офіційного" показника новоствореної вартості. А на державних - 54% "офіційного" об'єму новоствореної вартості. Якщо ж взяти до уваги фізичних осіб, громадян, то при проведені опитування 70% з опитаних громадян мали неофіційну роботу. Отриманий у результаті доход в цілому, складав більш ніж 50% сукупного доходу опитаних. Тому це природно, чим більше забирати у людини її власне і залишати, відповідно менше, тим інтенсивніше вона буде намагатися приховати свої доходи.

Тому найбільш прийнятний вихід, полягає у тому, щоб залишити незмінними ставки податку на доходи фізичних осіб, а у деяких випадках навіть знизити їх . Аналіз співвідношення фонду оплати праці та загальної суми сплачуваних населенням податків у цілому по народному господарству України свідчить, що на сьогодні близько 45 % заробітку працюючого стягуються до бюджету у формі податків. Це один з найвищих рівнів оподаткування доходів населення у світі. При таких податках людина, навіть за найвищої інтенсивності праці, не може істотно підвищити свій життєвий рівень. Є досить підстав для того, щоб стверджувати: масова незаінтересованість у якісній і продуктивній праці криється у великих податках. Звичайно, це не єдина, але, головна її причина. Проте вона набула загрозливого для виробничих і соціальних процесів рівня. Складається ситуація, за якої працююча людина вимушена приховувати свої доходи.

Реальному зниженню рівня оподаткування громадян із відносно низькими та середніми доходами (інакше кажучи, формуванню середнього класу) сприяло б не скасування проміжної (15%) та максимальної (40%) податкових ставок (перше посилить податковий тягар, а друге знизить його для громадян із високим рівнем доходів), а реалізація у процесі вдосконалення податку на доходи фізичних осіб таких основних принципів оподаткування:

- забезпечення помірно-прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб на основі збереження чинної шкали і ставок оподаткування;

- запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості;

- збереження існуючого порядку оподаткування доходів, отриманих не за основним місцем роботи;

- реалізація соціальна зорієнтованої податкової політики шляхом поетапного запровадження соціальних податкових пільг, спрямованих на регулювання таких процесів:

а) сім'ї і  народжуваності: запровадження неоподатковуваного мінімуму на кожну дитину незалежно  від розміру сукупного оподатковуваного доходу батька чи матері; запровадження вирахувань із оподатковуваного доходу певної суми на дружину, яка знаходиться на утриманні;