Бюджетное финансирование учереждений культуры и искусства

фінансування культурно-мистецьких закладів і установ з урахуванням надання різних видів пільг

для юридичних і фізичних осіб.

Отже, реалізація викладених вище пропозицій сприятиме покращенню фінансового забезпе-

чення закладів культури та мистецтва й раціональному використанню фінансових ресурсів галузі.

Рецензент Дікань Л. В.

____________

Література: 1. Бюджетна політика у контексті соціально-економічного розвитку України / М. Я. Азаров,

Ф. О. Ярошенко, О. І. Амоша  та ін. – К. : НДФІ, 2004. – С. 487. 2. Державні цільові програми та упорядкуван-

ня програмного процесу  в бюджетній сфері / В. М. Геєць, В. П. Александрова, О. І. Амоша, В. В. Близнюк  та

ін. ; за ред. акад. НАН України  В. М. Гейця. – К. : Наукова думка, 2008. – С. 16–17, 25. 3. "Про державну

підтримку культури і мистецтва  в Україні" : Указ Президента України  від 20.10.1998 р. № 1152/98

[Електронний ресурс]. –  Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua. 4. "Про затвердження Державної

програми розвитку культури на період до 2007 року" : Постанова  Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 р.

№ 1235 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.zakon.rada.gov.ua. 5. Проект Закону України

"Про національний культурний  продукт" 01.04.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

www.zakon.rada.gov.ua. 6. "Про деякі  невідкладні заходи щодо підтримки  закладів культури в період

економічної кризи" : Постанова  Верховної Ради України від 05.03.2009 р. № 1114-VI [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : www.zakon.rada.gov.ua. 7. Статті 2, 30, 87 Бюджетного кодексу України  від 21.06.2006 р.

№ 2542-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.rada.gov.ua. 8. "Основи законодавства України про

культуру" : Закон України  від 14.02.1992 р. № 2117-ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

www.rada.gov.ua.

117

"Управл__

 

Расходы на культуру и искусство

 

Сложность правового регулирования  финансирования расходов на культуру и искусство состоит в не только в объективных причинах, связанных с общим положением в стране, а и в специфике самой области культуры. С одной стороны, культура не может существовать без свободы творчества и потому одно из важнейших задач правового обеспечения культурной сферы — это гарантирование и обеспечение творческих свобод: свободы художественного творчества, свободы слова, свободы печати и т.п.. С другой стороны, в условиях классического рыночного хозяйствования значительная часть организаций культурно-художественной сферы есть экономически неприбыльными, но общественно необходимыми. Из этого явствует, что общество (государство), какое заинтересованное в существовании и развитии культуры, должно создать такое правовое пространство, в котором культура сможет существовать, оставаясь экономически неприбыльной, даже при условиях рыночной экономики. Согласно функциональной классификации расходов к ним принадлежат расходы на содержание средств массовой информации, в том числе телевидения и радиовещание, прессу, книгоиздание и т.п., а также исследование и разработки в сфере духовного и физического развития2.

 

Согласно функциональной структуре расходов на культуру и  искусство их включено к разделу  «Духовное и физическое развитие» (код 0800) и подраздела «Культура и  искусство» (код 0821). Эти расходы  включают финансирования театров; художественных коллективов, концертных и цирковых организаций; кинематографии; творческих союзов; библиотек; музеев и выставок; заповедников; клубных учреждений; других мероприятий и учреждений в области культуры и искусства.

 

При финансировании культуры главными распорядителями бюджетных  средств является Министр культуры Украины, министры и руководители государственных  комитетов и ведомств Украины, а  также Автономной Республики Крым, в подчинении которых находятся  предприятия, организации, учреждения культуры. Распорядителями бюджетных  средств низшего уровня есть руководители соответствующих учреждений, предприятий  и организаций.

 

Финансирование за Государственным  бюджетом Украины осуществляется Министерством  финансов Украины путем предоставления главным распорядителям бюджетных  назначений в пределах установленных текущим актом о бюджете ассигнований. Из бюджета Автономной Республики Крым, областных, городских (кроме городов районного подчинения) и районных бюджетов финансирования осуществляется соответственно Министерством финансов Автономной Республики Крым, местными финансовыми отделами путем перечисления средств со счетов соответствующих бюджетов на регистрационные счета главных распорядителей бюджетных средств, которые открыты в соответствующих территориальных органах Государственного казначейства Украины. После получения средств из бюджета на свои счета главные распорядители в установленном порядке пересчитывают средства на регистрационные счета подведомственных предприятий, организаций и учреждений культуры.

 

Из бюджетов городов районного  подчинения, сельских и поселковых бюджетов финансирования осуществляется соответствующими местными государственными администрациями и исполнительными  комитетами органов местного самоуправления. Итак, в бюджетном финансировании расходов на культуру и искусство  принимают участие все звенья бюджетной системы Украины.

 

Каждое отдельное предприятие, организация или учреждение культуры получает ассигнование лишь с одного бюджета. Распределение учреждений культуры и искусства на те, что  финансируются из государственного бюджета, и те, что получают ассигнование из местных бюджетов, осуществляется в зависимости от их значимости и  подчинение.

 

Так, за счет средств государственного бюджета финансируются такие  учреждения и мероприятия:

 

а) государственные культурно-образовательные  программы (национальные и государственные  библиотеки, музее и выставки национального  значения, заповедники национального  значения, международные культурные связи, государственные культурно-образовательные  мероприятия);

 

б) государственные театрально-зрелищные  программы (национальные театры, национальные филармонии, национальные и государственные  музыкальные коллективы и ансамбли и другие учреждения и мероприятия  искусства согласно перечню, утвержденному  Кабинету Министров Украины);

 

в) государственная поддержка  общественных организаций культуры и искусства, которые имеют статус национальных;

 

г) государственные программы  развития кинематографии;

 

ґ) государственное архивное дело.

 

За признаком подчинения из государственного бюджета финансируются  также все предприятия, организации  и учреждения культуры, которые непосредственно  подчинены Министерству культуры и  другим министерствам, государственным  комитетам и ведомствам.

 

Другие бюджетные культурно-художественные учреждения финансируются главным  образом из соответствующих местных  бюджетов. В частности, к расходам, которые осуществляются из районных бюджетов и бюджетов городов республиканского значения Автономной Республики Крым и мост областного значения, принадлежат государственные культурно-образовательные (библиотеки, музее и выставки) и театрально-зрелищные программы (филармонии, музыкальные коллективы и ансамбли, театры, дворцы и дома культуры республиканского Автономной Республики Крым и областного значения, школы эстетичного воспитания детей, другие учреждения и мероприятия в области искусства).

 

За счет государства финансируются  государственные программы поддержки  телевидения, радиовещание, прессы, книгоиздание, информационных агентств и т.п.. Согласно функциональной классификации расходов к ним относят расхода на содержание средств массовой информации, в том  числе телевидения и радиовещание, прессу, книгоиздание и т.п., а также  на  исследование и разработки в  сфере духовного и физического  развития.

 

 

Особенность финансирования расходов на прессу, телевидение и  радиовещание заключается в том, что с переходом к рыночным отношениям все более большая  их часть работает на смешанных источниках финансирования, среди которых основным становится самоокупаемость и доходы от деятельности, основанной на частной  собственности. Государственные программы  телевидения, радиовещание и пресса, которые получают бюджетные ассигнования, также финансируют значительную часть своих расходов за счет собственных  средств, полученных преимущественно  от предоставления рекламных услуг. В свою очередь редакции газет и журналов, которые принадлежат органам местного самоуправления, частично финансируются из местных бюджетов. В частности, право местных органов на учреждение собственных средств массовой информации, назначение и освобождение их руководители закреплены в ст. 26 Закона Украины «О местном самоуправлении в Украине».

 

 

Владимиров К.М., Чуйко  Н.Г. Місцеві фінанси. – Навчальний посібник. Херсон: Олді-Плюс, 2006. – 352 стор.

 

 Петренко Ю. В., Рожко  О.Д. «Місцеві фінанси» // Опорний  конспект лекцій. – К.: Кондор, 2003. – 282с.

 

Державна політика у сфері  культури - це діяльність держави, спрямована на максимально можливе забезпечення основної ролі культури в розвитку і самореалізації сутнісних сил  людини, збереження національної самобутності народів, утвердження їх гідності. Основними  завданнями державної політики у  сфері культури є забезпечення: необхідних організаційно-управлінських, правових, фінансово-економічних умов для  створення, збереження та поширення культурних цінностей в суспільстві з метою максимального задоволення культурних запитів різних суспільних груп; прав громадян у сфері культури - свободи творчості, доступу до культурно-мистецьких цінностей; вільного функціонування і розвитку всіх існуючих на території країни національних культур, включаючи і культури національних меншин; спадкоємності культурного розвитку, збереження єдиного культурного простору держави.

 

За роки незалежності в  Україні були створені нові засади державної політики у сфері культури, які відповідають загальновизнаним у світі демократичним принципам. З’явилися реальні можливості для вільного розвитку вітчизняної культури, свободи творчості митців, досягнення і збереження цілісності української національної культури, її інтеграції в європейський і світовий культурний простір. Водночас існуючий розрив між цілями державної політики та реальним станом культурного розвитку суспільства свідчить, що в умовах становлення ринкових відносин не вдалося визначити адекватні соціокультурним процесам підходи до здійснення політики держави у сфері культури, знайти оптимальні шляхи й механізми її реалізації, що призвело до суттєвого погіршення функціонування зазначеної сфери.

 

У сучасних умовах в Україні  культура не стала пріоритетним напрямом державної політики. Політична і управлінська еліта поки що недооцінює важливої ролі культури в процесах державотворення, розвитку всіх сфер суспільного життя, у формуванні інтелектуального потенціалу суспільства. Свідченням цього є відсутність цілісної концепції розвитку вітчизняної культури, належної законодавчо-нормативної бази культурної сфери, здійснення бюджетної політики фінансування культури за залишковим принципом.

 

Успішному здійсненню державної  політики у сфері культури значно перешкоджає обмеженість фінансових ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей, і низька ефективність їх використання. Існуючі принципи, методи і форми бюджетного фінансування культурної сфери, підходи до нього не відповідають її потребам. Водночас позабюджетний механізм фінансування є малорозвиненим, що зумовлюється не розробленістю відповідної нормативно-правової бази, яка б стимулювала благодійну, меценатську діяльність і сприяла залученню інвестицій у сферу культури.

 

Головне завдання державної  політики у сфері культури - забезпечення громадянам необхідних умов для культурного  розвитку - доступу до культурних надбань  і цінностей вітчизняної й  світової культури, активної участі в культурному житті з максимальним урахуванням при цьому культурних потреб та інтересів усіх суб’єктів культурного процесу - залишається невирішеним і, по суті на сьогодні здебільшого є декларативним. Відчутно посилюються духовна деградація суспільства, цінності й норми, що утворюють духовне ядро вітчизняної культури, є нестійкими і розпливчастими. Сьогодні у суспільстві послаблюється зв’язок з історико-культурними традиціями, кращими надбаннями вітчизняної культури, що призводить до зниження усвідомлення громадянами себе єдиною державою і нацією. Це загрожує національній безпеці України. Культура поступово втрачає функції соціальної регуляції, суспільної консолідації й духовного самовизначення людини. Для вирішення складних соціокультурних проблем необхідне переосмислення сучасної державної політики у сфері культури, її пріоритетних напрямів, завдань і механізмів реалізації.

 

У незалежній українській  державі разом із реорганізацією всієї системи виконавчої влади відбувається трансформація державного управління у сфері культури. Розпочато створення нової нормативно-правової бази, що регламентує управлінську діяльність відповідних органів, здійснюється реорганізація Міністерства культури і мистецтв України, пошук нових форм і методів управління. Водночас нові організаційно-управлінські відносини формуються повільно. Це зумовлюється як суперечливими соціально-економічними, політичними процесами в сучасному суспільстві, що ускладнює поєднання адміністративних методів державного управління з ринковими механізмами, так і недоліками організаційно-управлінського характеру.

 

Органи державного управління у сфері культури залишаються структурно недосконалими й відмежованими від культурних потреб та інтересів громадян. Зміст їх управлінської діяльності неадекватний вимогам нової соціокультурної реальності. Поки що не вдалося встановити конструктивний діалог і налагодити механізм взаємодії між державними органами та громадськістю в процесі розробки і прийняття управлінських рішень з проблем культурного розвитку, відсутня належна система контролю за їх виконанням, що суттєво знижує ефективність реалізації державної політики у сфері культури.

 

1.   Порядок фінансування  соціально-культурних заходів

 

 

У Конституції України  закріплено, що людина, її життя і  здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість соціальності діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головний обов'язок держави.