Операції банків із залучення і запозичення фінансових ресурсів

Операції банків із залучення і запозичення фінансових ресурсів

 

Залучені та запозичені банківські ресурси становлять переважну частину  банківських  ресурсів (85–90\%). Через це для них характерний надзвичайно широкий спектр форм та видів залучення коштів, що характеризує відповідні напрямки пасивних операцій банків, основу яких утворюють операції з формування залучених ресурсів.

Залучені ресурси

Залучені ресурси банку –  це кошти, що акумулюються банком на певних умовах на різних видах рахунків клієнтів. Залучені ресурси є, власне кажучи, кредиторською заборгованістю банку, яка виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін.

Залучені ресурси банку охоплюють:

¾ кошти на депозитних рахунках банківських  клієнтів;

¾ залишки коштів на поточних рахунках клієнтів;

¾ кошти на рахунках банків-кореспондентів та ін.

Комерційні  банки  залучають  вільні  грошові  кошти  юридичних  та фізичних  осіб  шляхом  виконання  депозитних  операцій,  у  процесі  яких використовують різні види банківських рахунків. Проте практично усі клієнтські рахунки належать до депозитних. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнтові у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Депозит – це грошові кошти, які  внесені у банк клієнтами, зберігаються  на  їхніх  рахунках  і  використовуються  згідно  з  укладеною угодою та банківським законодавством. Депозити класифікуються за такими ознаками: за категоріями вкладників і за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

• депозити суб’єктів господарської  діяльності;

• депозити фізичних осіб;

• депозити банків.

За строками використання коштів депозити поділяються на:

• депозити до запитання;

• строкові депозити.

Депозити до запитання – це кошти, що залучені на депозит без визначеного  строку  погашення  та  поповнюються  і  використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах.  Депозити до запитання

розміщуються у  банку на  поточних, кореспондентських та  бюджетних рахунках  клієнтів  і  використовуються  ними  для  здійснення  поточних розрахунків.

Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих  рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання  платіжних  доручень,  сплати  чеків   або   векселів.  Водночас, клієнти  банку  не  повною  мірою  використовують  кошти  на  депозитних рахунках, у результаті чого на них постійно є залишок коштів, який не знижується за певний мінімальний рівень і який комерційні банки застосовують  для  здійснення  активних  операцій.  Оскільки  відсоток  за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. З огляду на це стає зрозумілим, чому комерційні банки одним з пріоритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких клієнтів, здатних розмістити у банку значні обсяги грошових коштів.

За користування залишками коштів на клієнтських рахунках у вигляді  депозитів до запитання банки  нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не  сплачують відсотки. При цьому, для покриття операційних  витрат,  пов’язаних  з  веденням  поточних  рахунків,  банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або  бюджетного  рахунків, за  перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за  оформлення та видачу чекових книжок і бланків векселів,  за  прийом  та  перелік  готівки  для  зарахування  на  рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправлення запитів на прохання клієнтів  електронною  поштою,  за  оформлення  документів  і  переказ коштів в інші банки при закритті рахунка та ін.

Строкові депозити –  це  кошти,  що  зберігаються на  окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам та приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

• чітко встановлений строк зберігання;

• оформляються депозитною угодою;

• не використовуються для здійснення поточних платежів;

• при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується  високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим більш тривалий термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На  величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Однією з  форм  строкових  депозитів  є  сертифікати, які  бувають депозитними  та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні  – фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

• спосіб випуску (в разовому порядку і серіями);

• спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

• термін обертання (строкові і до запитання);

• умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків  після закінчення розрахункового періоду  та з виплатою відсотків у день погашення сертифіката).

Залучені ресурси банків існують  у декількох основних юридично-

правових формах (табл.\).

Таблиця

Характеристика залучених банківських  ресурсів

Вид ресурсів	Складова характеристика
1.Кошти  до запитання суб’єктів господарської діяльності	Поточні  рахунки  суб’єктів,  кошти  за  довірчими  операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб’єктів господарської діяльності, цільові кошти до запитання, кошти для розрахунків платіжними картками.
2.Строкові  кошти суб’єктів господарської діяльності	Короткострокові  депозити та довгострокові депозити суб’єктів господарської   діяльності,   кошти,   отримані   за   операціями РЕПО.
3. Кошти  до запитання фізичних осіб	Поточні  рахунки,  кошти  за  довірчими  операціями  фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками.
4. Строкові  кошти фізичних осіб	Короткострокові та довгострокові  депозити фізичних осіб.
5. Кошти  бюджету та позабюджетних фондів України	Кошти  бюджетів  України  до  розподілу,  кошти  Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.

Формування залучених банківських ресурсів за вказаниминапрямками передбачає проведення відповідних депозитних операцій.

Структура запозичених ресурсів

Недепозитні джерела (запозичені ресурси):

1.       міжбанківські кредити – оперативне джерело залучення коштів, але є найбільш дорогим по вартості.

Терміни надання – від декількох  днів до 3-6 місяців. Основна мета одержання  міжбанківського кредиту: підтримка  поточної ліквідності; розширення обсягу активних операцій.

2.       кредити Національного банки України – одержання кредитів Національного банки України за різними механізмами рефінансування.

3.       випуск облігацій – банки, створені у виді акціонерного товариства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% їхнього статутного капіталу тільки після повної оплати раніше емітованих акцій. Забороняється випуск облігацій для формування статутного капіталу, а також для покриття збитків від господарської діяльності.

4.       Операції РЕПО – угода про зворотний викуп – тимчасовий продаж активів високої якості (звичайно державних боргових цінних паперів) з одночасним заключенням угоди про зворотний викуп цих активів в обговорений термін у майбутньому по встановленій ціні або з установленим прибутком.

Відмінності недепозитних джерел ресурсів від депозитів:

-         неперсональний характер – вони не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а купуються на ринку на конкурентній основі через посередників;

-         ініціатива залучення коштів належить самому банку;

-         недепозитні залучені ресурси використовують, як правило, великі банки;

-         великі суми залучення, тому ці операції вважають операціями оптового характеру.

Недоліки недепозитних джерел коштів:

-         короткий термін погашення;

-         часті зміни процентних ставок;

-         висока вартість.

Організація ринку МБК має характерні форми, які можна поділити на просту, розгорнуту та загальну.

Проста форма передбачає двосторонні відносини банка-кредитора з банком-позичальником. На основі цієї форми більш чітко можна з’ясувати: хто такий позичальник та мету позики. Першочергово ця форма була розрахована на випадкові кредитні зв’язки між банками. В кризовий період проста форма набула групового характеру. В основному банки поділились на дві групи, в межах якої довіряли один одному. Але форма групової організації МБК має протиріччя. Досить часто одна група банків володіє вільними кредитними ресурсами, а інша має потребу в цих ресурсах.

З часом з’явилися посередники  на ринку МБК, а на зміну простій  формі  прийшла розгорнута форма. Позитивні риси розгорнутої системи полягають в тому, що по-перше, збільшилась середня сума наданого кредиту; по-друге, виникла необхідність у накопиченні власного оборотного капіталу, який необхідний для МБК; по-третє, утворення посередницьких центрів МБК,  сприяло концентрації кадрів дилерів-аналітиків, які аналізували кредитоспроможність позичальника. Але розгорнута форма теж має недоліки. Провідним із них є недостатність ресурсної та інформаційної бази. Тому широко використовуються короткі МБК і надзвичайно обмежена сфера використання кредитних ресурсів в реальному секторі економіки.

Загальна форма ринку представлена у вигляді кредитних відносин, що склалися між НБУ і комерційними банками. Її (форми) особливості полягають у наступному:

по-перше, загальна форма ринку, порівняно  з розгорнутою, володіє більш  ширшою ресурсною базою, завдяки  чому кількісно та якісно змінюються позики МБК;

по-друге, загальна форма включає  елементи державного регулювання та ринкових відносин. При цьому, ринкові  умови продажу МБК в оновному спираються на аукціонну форму надання  кредиту.

Основною ознакою міжбанківського  кредиту є перерозподіл ресурсів між банками. Як відмітив О.Г.Івасенко, „міжбанківський кредит – це форма кредитування банками один одного, це джерело додаткових ресурсів, що надається на невеликий строк”.

Крім того, що суть міжбанківського  кредитування виражається через  суб’єктів, їх специфіка визначається характером та напрямком руху вартості.

Для ефективного регулювання грошово-кредитного ринку, управління ліквідністю банківської  системи, виконання функції кредитора  останньої інстанції Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку застосовує такі механізми рефінансування банків:

•        рефінансування банків через операції на відкритому ринку;

•        надання стабілізаційного кредиту.

Національний банк здійснює операції на відкритому ринку через:

•        рефінансування банків на строк до 14 днів;

•        рефінансування банків на строк до 365 днів

•        використання постійно діючої лінії рефінансування для надання банкам кредитів “овернайт”.

Рефінансування банків здійснюється через кількісний або процентний тендер.

Участь у тендері беруть лише ті банки, що дотримуються певних вимог. Філії банків участі в тендері  не беруть.

Підтримання ліквідності банків здійснюється і через проведення Національним банком операцій з купівлі/продажу  державних цінних паперів та казначейських зобов’язань на відкритому ринку.

У разі виникнення потреби миттєвої підтримки ліквідності від Національного  банку як кредитора останньої  інстанції через лінію рефінансування банк може отримати кредит «овернайт».

Національний банк може розглядати питання про надання стабілізаційного кредиту банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління Національного банку, лише за умови забезпечення його заставою ліквідними активами банку-позичальника (після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності банку і не обтяжені іншими зобов’язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи. Банк має надавати звіт про оцінку (акт оцінки) майна, що надається під забезпечення стабілізаційного кредиту.

Здійснення банком операцій з надання  кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту не дозволяється.