Роль бюджету держави в збалансованому розвитку національної економіки

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Економічний зміст державного  бюджету………………………………………4

2. Функції і значення держбюджету  в економіці країни………………………….5

3. Сучасний стан бюджетної  системи України…………………………………….6

4. Висновки…………………………………………………………………………11

5. Використана література…………………………………………………………15

 

 

Вступ

Центральне місце в системі  загальнодержавних фінансів посідає  державний бюджет.

Його економічний зміст визначається сутністю та функціями держави, системою господарювання, дією економічних законів.

Для виконання своїх функцій  держава повинна мати достатні грошові  фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту. Найважливішим засобом, через  який держава здійснює розподіл і  перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет.

Через бюджет держави відтворюється  вся багатогранна її діяльність і  забезпечується виконання її заходів.

 

 

1. Економічний зміст  державного бюджету

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що він відображає реальні  виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, концентрує рух грошової маси як самостійної вартості, що нібито не пов'язана з рухом товарної маси.

Бюджет є важливим економічним  важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому. Крім того, органи державної влади й управління, що затверджують і виконують бюджет, мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують бюджети адміністративно-територіальних органів, останні, як правило, потребують дотацій і субвенцій із загальнодержавних дохідних джерел.

 

 

2. Функції і значення  держ бюджету в економіці країни

Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Через бюджет фінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчому і нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів.

Бюджет дає органам влади, які  його затверджують, можливість контролювати діяльність виконавчо-розпорядчих органів, що складають і виконують бюджет. Хоча можливості такого контролю обмежені. Конституцією України надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховній Раді, а адміністративно-територіальні бюджети — відповідним представницьким органам.

Після затвердження Державний бюджет набуває сили закону. Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від  форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Зміни в економіці, керівництві  господарством держави і зміни  у структурі й функціях державної  влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються  права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

 

 

3. Сучасний стан бюджетної  системи України

Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи: зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти; при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів; надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що її  в  умовах переходу до ринкової економіки  продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами  і зменшенням доходів.

Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного  банку та шляхом централізованого розподілу  коштів між ланками бюджетної  системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоров'я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами.

Адже якщо держава мобілізує  кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для  фінансування інфраструктури.

 З Державного бюджету місцевим  органам влади та їх бюджетам  виділяється мінімум допомоги. Прийняття  консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов'язане зі значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів.

При цьому передбачається повна  самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів. Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою ланкою у створенні   фінансів   держави,   оскільки   фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при створенні і використанні грошових доходів для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у процесі цього кругообігу.

Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні   фінанси  використовуються   для розподілу і перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний фонд тощо.

Таким чином, фінансову систему  України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм  власності, відрахування до бюджету  та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети,  або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та  інші фонди; 

4) фондовий ринок. 

В умовах переходу до ринкової економіки  активно вживається у фінансову систему фінансовий ринок. З утворенням незалежної України жодного року до складу державного бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін. Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи. Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає ліцензії на продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів — як біржового, так і позабірхового. Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій.

Однак інтерес західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть  своїм капіталом брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського  кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі. Реформування фінансової системи України потребує і структурної перебудови системи управління Міністерства фінансів. І така перебудова здійснюється, створена нова структурна одиниця — Державне Казначейство. Держава повинна мати централізований фонд коштів, з якого вона фінансує заходи, передбачені законодавчими чи нормативними актами. Для виконання Цієї функції держава регламентує всі відносини пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням бюджету. Бюджетні відносини не можуть провадитись в життя без бюджетного регулювання, тому що вони завжди мають державно-владний характер. Бюджетне регулювання передбачає законодавче закріплені відсоткові відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, встановлені на даній території, а також дотації і субвенції до бюджетів адміністративних територій відповідно до технікоекономічних обгрунтувань, в які включаються: статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених регіонів; розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального й екологічного стану та ефективного використання природних ресурсів територій; інформація про урядові та регіональні програми подолання нерівностей між адміністративними територіями, про виконані в попередні роки програми й досягнуті результати про діючі програми та програми, що розробляються, з прогнозом наслідків їх виконання.

Регулювання бюджетів впорядковує  суспільні відносини при мобілізації  у бюджет коштів і при їх розподілі  й перерозподілі між ланками  бюджетної системи, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу виконання бюджету.

Держава організовує бюджетні відносини  відповідно до своїх інтересів. Бюджетне регулювання охоплює всі форми  впливу держави на проведення бюджетної  політики, починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами. У необхідних випадках бюджетна політика держави здійснюється в примусовому порядку (списання коштів бюджету  з  підприємств-платників,  недоїмка  на відповідні дати).

В цілому   проведення    бюджетної   політики здійснюється за допомогою низки законодавче  чи нормативно закріплених дозволів і заборон, що внутрішньо пов'язані  між собою, наприклад, дозвіл на використання коштів або заборона їх витрачати в рамках бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування — це безповоротне направлення коштів відповідних бюджетів (державного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) на утримання закладів освіти, охорони здоров'я або інші заходи згідно з кошторисом видатків по кожному закладу, установі чи міроприємству або згідно зі зведеними кошторисами витрат по  міністерству,  відомству, управлінню. Бюджетне фінансування будується на принципах: обгрунтованості величини витрат; чіткого цільового використання коштів; обліку виконання запланованих в бюджеті заходів; контролю за ефективним використанням коштів. Висвітлення теми бюджету буде неповним, якщо не торкнутися питання про створення резервів бюджету.

Бюджетні резерви — це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для безперебійного фінансування запланованих в бюджетах заходів за умов зниження доходів чи у разі фінансування непередбачених витрат невідкладного характеру. Розміри бюджетних резервів залежать від співвідношення доходів і видатків бюджетів і, як правило, не перевищують 3 % обсягів бюджетів.

До бюджетних резервів зараховують  і оборотну касову готівку — кошти, що резервуються у відповідних бюджетах для покриття тимчасових касових  розривів, які виникають у процесі  виконання бюджетів. Суми оборотної касової готівки встановлюються при затвердженні відповідних бюджетів. Обов'язковою умовою використання оборотної касової готівки є повне її повернення на кінець року. В цьому її відмінність від інших бюджетних резервів, використання яких не передбачає безпосереднього їх відтворення, за винятком фінансування заходів на умовах повернення витрачених коштів до бюджету, з якого вони були одержані.