Теоретичні основи організації праці

Теоретичні основи організації  праці

Питання для обговорення

1. Поняття праці та її характер в умовах ринкової економіки.
2. Мета і завдання організації праці на підприємстві, установі.
3. Завдання та напрями організації праці.
4. Поняття і особливості розумової праці.
5. Нормативно-правові основи організації праці.
6. Психофізіологічні основи організації праці.

1 питання

Праця може розглядатися стосовно суспільства в цілому (суспільна  праця) і окремої особистості (індивідуальна  праця). Незважаючи на різні характеристики, суспільна та індивідуальна праця мають загальні ознаки. Суспільна праця визначає, зрештою, індивідуальну працю, як з боку її суспільної організації, так і з боку матеріально-технічного змісту. Усяка індивідуальна праця є проявом суспільної праці, бо праця й відносини, пов’язані з нею, завжди мали й матимуть суспільну форму, оскільки люди так чи інакше працюють один на одного. На рівні суспільства праця виступає як взаємопов’язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні – у вигляді окремих функцій та операцій. Шляхи удосконалення суспільної та індивідуальної праці є різними. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі – у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці повинно випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці).

В умовах становлення та розвитку ринкових відносин, перебудови та удосконалення  господарського механізму важливе  значення має організація праці.

Організація праці базується  на взаємозв’язку технології і людини в єдиному виробничому процесі, на забезпеченні найбільш ефективного  використання матеріальних і трудових ресурсів, сприяє збереженню здоров’я працівників, розвитку та реалізації їхнього  творчого потенціалу.

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами та технологією виробництва з метою забезпечення раціонального використання всіх видів ресурсів і досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Організація праці є об’єктивною необхідністю і невід’ємною складовою трудової діяльності людини.

На всіх рівнях управління до основних задач організації праці  можна віднести економічні, психофізіологічні та соціальні завдання.

Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Психофізіологічні завдання передбачають створення на виробництві оптимальних умов для нормального відтворення робочої сили та збереження здоров’я працівників шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних та психологічних навантажень.

Соціальні завдання передбачають формування умов для всебічного і гармонічного розвитку особистості.

Основні напрямки організації праці:

1. Поділ і кооперація праці, що передбачають науково обґрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об’єднання працівників у виробничі колективи.

2. Організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу.

3. Раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду.

4. Нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва.

5. Організація підбору персоналу та його розвиток, що передбачає планування персоналу, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар’єри тощо.

6. Забезпечення сприятливих умов праці, розробка та впровадження науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

7. Зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників.

8. Удосконалення форм та систем мотивації та стимулювання праці.

3 характеристикою товару  як споживчої вартості зв’язаний  двоїстий характер пращ. Праця,  виконувана у визначеній доцільній  формі, що відрізняється метою,  предметами і засобами праці,  характером операцій і результатом,  являє собою конкретну працю.  Прикладом тут може служити  праця токаря, столяра, кравця, будівельника  тощо. Але усі види конкретної  праці мають загальне (витрати  фізичної і розумової енергії  на виробництво товару). Ці витрати  праці взагалі, безвідносно до  конкретної форми праці, виступають  в умовах товарного виробництва  як абстрактна праця. Результат  конкретної праці — споживча  вартість, а результат абстрактної  праці — вартість товару. 
Конкретна праця виступає як форма прояву приватної праці індивіда, що створює ту чи іншу споживчу вартість. Абстрактна ж праця являє собою часточку загальної, однакової для всіх товаровиробників праці і є формою прояву суспільного характеру праці. Праця товаровиробника завжди виступає, з одного боку, як приватна праця даного індивіда і виявляється в конкретній формі, що створює споживчу вартість, а з іншої, як часточка суспільної праці і виявляється в абстрактній формі, що створює вартість. 
Протиріччя між приватною і суспільною працею товаровиробника в умовах товарного виробництва — основне і виявляється в різноманітних формах конкретної й абстрактної праці, споживчої вартості і вартості, складної і простої праці. Усе це — конкретні форми прояву суміснорозділеної праці в умовах, коли сумісність і роздільність із простого розходження перетворилися в протилежності. 
Складна праця виступає як характеристика конкретної праці. Вона вимагає для здійснення визначених навичок, умінь, кваліфікації. На відміну від цього просту працю може виконувати будь-який нормально розвинений індивід без спеціальної підготовки і навчання. Тому проста праця співпадає з витратою праці взагалі і служить перехідною ланкою, що дозволяє звести конкретну працю до абстрактної. Складна праця функціонує як помножена проста праця, що створює в одиницю часу більшу вартість. Схематично цей взаємозв'язок наведено на рис. 11.1: 

2 питання

У загальному значенні під організацією праці розуміють  приведення трудової діяльності у визначену  систему, що характеризується внутрішньою  упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю  взаємодії людей для реалізації спільної програми чи мети.

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Отже, можна  виокремити три основні компоненти мети організації праці:

— предметний —  забезпечення заданого обсягу виробництва  продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;

— економічний  — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі  кожної одиниці використовуваної живої  праці (оцінюваної як продуктивність праці  чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);

— соціальний —  у загальному значенні — гуманізація  праці (удосконалення її умов і змістовне  підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового  потенціалу пра

цівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).

Мета організації  праці досягається у процесі  вирішення таких основних груп завдань:

— економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи  вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

— організаційних: визначення порядку і послідовності  виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного  і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення  дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

— психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

— соціальних: підвищення змістовності і привабливості  праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання  їх добробуту.

3 питання

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. 
В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації праці. 
Економічні завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості. 
Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують. 
Вперше наукова теорія праці знайшла відображення в тейлоризмі (понад 100 років тому), і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції» та ін. 
Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями: 
поділ і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими функціями, робочими місцями, а також об'єднання працівників у виробничі колективи; 
організація і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу; 
нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці на виробництво продукції і надання послуг як основу для організації праці і визначення ефективності виробництва; 
організація підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри тощо; 
оптимізація режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу; 
раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці на основі узагальнення прогресивного досвіду. Раціональним вважається такий спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу; 
поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці; 
зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників; 
мотивація й оплата праці. 
Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників.

4 питання

В умовах бурхливого розвитку цивілізації  кількість осіб, які виконують  розумову працю, безперервно збільшується. Навіть професії, пов'язані з фізичною працею, дедалі більше потребують розумової  праці. 
Розумова праця — це діяльність людини, пов'язана з прийманням і переробленням інформації, що потребує переважно напруження сенсорного апарату, уваги і пам'яті, активації процесів мислення, емоційної сфери без значних фізичних зусиль. Слід, одначе, зауважити, що як м'язова діяльність неможлива без участі координувальної ролі ЦНС, так і розумова праця завжди супроводжується м'язовою діяльністю. 
Основними формами розумової праці є творча праця, яка є найскладнішою у людській діяльності, праця управлінців, вчителів і викладачів, що характеризується нерегулярним навантаженням і зростанням обсягу інформації, праця медичних працівників, які постійно контактують із людьми і несуть підвищену відповідальність за роботу, праця учнів і студентів, яка потребує напруження основних психічних функцій, та операторська праця, пов'язана з керуванням машинами, тощо.

Праця завжди є одночасно розумовою і фізичною діяльністю. Тут не можна провести чіткої межі, тому, що будь-яка професійна діяльність більшою чи меншою мірою пов’язана з інтелектуальною та фізичною напругою. Поділ на духовну і фізичну працю може відбуватися з урахуванням того, наскільки людина докладає свої переважно духовні чи фізичні зусилля для розвитку своєї особистості та для одержання прибутку за виконану роботу.   Розумова праця включає інформаційні, логічні, узагальнюючі і творчі елементи, характеризується відсутністю прямої взаємодії працівника із засобами виробництва та забезпечує потреби виробництва в знаннях, організації та управління.

Особливості розумової праці

На  відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами  енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим  органом під час такого виду діяльності витупає мозок. Під час розумової  діяльності значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, ускладнюється  прийом і переробка інформації, виникають  функціональні зв’язки, нові комплекси  умовних рефлексів, зростає роль функцій уваги, пам’яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумової  діяльності характерне напруження уваги, сприйняття, пам’яті, велика кількість  стресів, малорухливість, вимушена поза.

Все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини  і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба  в глюкозі. Погіршуються також функції  зорового аналізатора: стійкість ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.