Теоретичні основи організації праці

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь  напруження уваги – в середньому у 5-10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової  діяльності. Розвивається особливий  стан організму – втома, що з часом  може перетворитись на перевтому. Все  це призводить до порушення нормального  фізіологічного функціонування організму.

Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов’язки  без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Переважно люди розумової діяльності не здатні вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8-11 годин  на добу, а майже постійно з короткочасними переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформаційної теорії, згідно з якою людина підчас сну  переробляє інформацію, отриману в  період активної бадьорості.

Фізичний  і розумовий види діяльності вимагають  різного напруження певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно  класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці –  це напруженість функціональних систем організму, які зумовлені фізичний навантаженням. Напруженість, своєю чергою, характеризує рівень напруження центральної нервової системи.

5 питання

Конституція України є найважливішим  правовим актом держави, основним її правовим документом, який виступає стабілізуючим чинником, серцевиною правових положень, навколо яких розвиваються законодавчі норми, що належать до різних галузей права. Кожне з окремих положень Конституції, кожна її норма може стати тією ланкою, з якої починається створення конкретних норм регулювання суспільних відносин або навіть правових інститутів.

Об'єктом конституційних відносин є влада, суверенітет держави, народу, права і свободи громадянина. Конституційні відносини мають політичний характер, вирішують питання влади. Правові положення, що вміщені в Конституції, мають вищу юридичну силу.

Особливим предметом регулювання  Конституції України є закріплення  пріоритету прав і свобод людини, які  визнаються найвищою соціальною цінністю. Ці права і свободи визначають правове становище особи і  основи правопорядку. В системі загальнолюдських цінностей визначальне місце належить праву на працю, на якому базується економічне і соціальне становище як суспільства в цілому, так і кожного його члена.

Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає або на яку погоджується. Держава створює умови для зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і підготовки, перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і потреб суспільства.

Праця повинна належним чином оплачуватися відповідно до її кількості і якості. Прибуток може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що не заборонені законом. Це може бути підприємницька діяльність або об'єднання з іншими особами для досягнення своєї мети.

Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя працівнику і його сім'ї. Винагорода визначається трудовим договором, виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми 40 годин на тиждень, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути нижчою встановленого державою мінімального розміру.

При цьому кожному громадянинові, який має виборче право, належить рівне право доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах місцевого і регіонального самоврядування. [19, c.38-39]

Забороняється використання примусової праці, за винятком роботи, що визначена  для певних осіб вироком суду, або  при введенні відповідно до закону надзвичайного або воєнного стану.

У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.

Усім, хто працює за наймом, гарантуються встановлені законом мінімальна тривалість щодобового вільного часу, щотижневі вихідні дні, святкові дні, щорічна оплачувана відпустка, скорочений робочий день для певних професій і робіт, для неповнолітніх, осіб з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які мають малолітніх дітей.

Кожний громадянин, який працює, має  право на умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для здоров'я. Умови праці, визначені чинним законодавством, можуть доповнюватись колективними та індивідуальними трудовими договорами, що укладаються шляхом вільних переговорів.

Охорона здоров'я забезпечується створенням належних умов життя і праці, системою соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, розширенням мережі комунальних (муніципальних) і приватних медичних установ і підприємств, розвитком медичної промисловості і науки, досконалою підготовкою висококваліфікованих спеціалістів у галузі охорони здоров'я і державним контролем за їх фаховим рівнем. Держава створює умови для високоефективного і доступного для всіх медичного обслуговування, поєднання безплатних і платних форм медичної допомоги.

Кожний має право на відшкодування  державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної його здоров'ю чи майну екологічними правопорушеннями, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з усуненням шкідливого впливу цих правопорушень.

Гарантуються доступність і  безплатність обов'язкової освіти. Освіта є основою духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави. її метою є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, підвищення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, збагачення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами. Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на соціальне забезпечення. Це право гарантується загальнообов'язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних установ, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, не нижчий прожиткового мінімуму.

Громадяни України мають право  на свободу об'єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання, обмежений у правах або мати переваги у зв'язку з належністю чи неналежністю до нього. Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються державою. [14, c.48]

Трудові відносини в Україні  регулюються системою законодавчих актів, серед яких визначальним є КЗпП, прийнятий Верховною Радою 10 грудня 1971 р. і уведений в дію з 1 червня 1972 р. Отже, чинний КЗпП є законом Української РСР як складової частини колишнього Союзу РСР і фактично дослівно відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. Стаття 2 КЗпП конкретизує право на працю, проголошене Конституцією України, визначаючи, що воно реалізується шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації. При цьому вільний вибір професії, роду занять і роботи забезпечується державою. При укладенні трудового договору робота, що виконуватиметься працівником, тобто трудова функція, визначається угодою між сторонами. [2, ст.21]. Таким чином, закріплюються принцип договірного характеру трудових відносин і визначеність трудової функції, яка виконуватиметься працівником.

Трудові відносини можуть припинятися  лише з підстав, передбачених законом, зокрема ст.ст. 36—41 та 45 КЗпП. Отже, цими статтями визначається принцип стабільності трудових відносин.

Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці (п. 2 ст. 1). Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності. Це полярна протилежність радянському принципу, який вважався одним із головних і визначальних в трудовому праві — принципу загальності і обов'язковості праці.

Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» визначено порядок врегулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом та профспілкою чи іншим органом, уповноваженим трудовим колективом на представництво його інтересів. Законом вирішене питання узгодження інтересів працюючих з власниками або уповноваженими ними органами, фактично закріплено принцип участі трудових колективів чи їх представницьких органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю.

Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» конкретизоване право  на винагороду і закріплено принцип  матеріальної зацікавленості працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Кожен, хто працює, має право  на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлені державні гарантії права на відпустку, визначені умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення працездатності, зміцнення здоров'я, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустку громадяни України мають незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналежності підприємства, установи, організації.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я  в процесі трудової діяльності визначає Закон України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці». Він регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Цей Закон відображає принцип безпеки праці.

6 питання

Під основами НОП розуміється сукупність досягнень науки, техніки та передового виробничого і комерційного досвіду, на базі яких має здійснюватися безперервне вдосконалення організації праці.

Складові основи наукової організації праці поділяються на такі групи:

o соціально-економічні;

o техніко-технологічні;

o психофізіологічні.

Соціально-економічні основи НОП визначають цілі, характер і зміст праці в ринкових умовах господарювання і, як наслідок, особливу принципову сутність та соціально-економічний напрямок заходів з наукової організації праці.

НОП спирається на основні положення політичної економії та притаманні їй економічні закони, на прикладні науки - менеджмент та маркетинг, економіку окремих  галузей народного господарства, соціологію, педагогіку, конфліктологією, прикладною психологією.

Техніко-технологічні основи НОП складають висновки з досягнень теоретичних і прикладних технічних наук, науково-технічного прогресу в цілому, з сукупності знань та передового досвіду в галузі застосування і вдосконалення знарядь і предметів праці, допоміжних технічних засобів і конкретних новітніх технологій виробництва.

Прогресивні зміни  в організацію праці робітників, інженерів, службовців і менеджерів, особливо на допоміжних процесах, вносить  впровадження комплексних технологій, за яких до єдиного технологічного ланцюга включені не тільки основні, й допоміжні операції та процеси, починаючи з отримання сировини та енергоресурсів, основних та обігових коштів і закінчуючи відвантаженням (реалізацією) готової продукції (послуг), з проектуванням раціональних методів  і прогресивних форм організації  та контролю їх виконання, включаючи  створення виробничих потоків з  максимальною механізацією та автоматизацією.

Психофізіологічні основи НОП складають висновки та рекомендації наук, що досліджують вплив процесу праці та умов, в яких цей процес здійснюється, на організм людини; він сприяє збереженню здоров' я, підвищенню життєдіяльності та працездатності людини.

До таких  наук відносять насамперед фізіологію та психологію праці, біомеханіку, інженерну  психологію, ергономіку, виробничу  естетику, які вивчають зміни в  людському організмі при виконанні  трудових дій за певних виробничих умов, та опрацьовують рекомендації із забезпечення нормального функціонування організму.

Біомеханіка, яка досліджує властивості опорно-рухового апарату людини, дозволяє опрацьовувати науково обґрунтовані рекомендації з раціоналізації прийомів і методів праці з урахуванням та аналізом рухів людини та впливу на її внутрішні органи і процеси праці.

Ергономіка, яка вивчає антропометричні дані та функціональні можливості й особливості людини в трудових процесах, дозволяє розробляти рекомендації по забезпеченню працівників найбільш сприятливими умовами праці, що, до речі, враховується при створенні та модернізації знарядь праці (меблів, засобів оргтехніки, інструментів та обладнання), при плануванні та обладнанні робочих місць.

Інженерна психологія, яка досліджує взаємодію людини з різними технічними пристроями, розробляє методи адаптації систем управління машинами і механізмами, а також автоматизованих систем управління підприємством до психологічних особливостей людини; визначає психічні можливості із засвоєння та переробки інформації; дає науково обґрунтовані рекомендації в цій галузі.

Виробнича естетика вивчає вплив естетичних умов виробничого середовища на психічний стан людини; на цій основі опрацьовуються рекомендації з художнього конструювання предметів та знарядь праці, оформленню інтер' єру виробничих та офісних приміщень і робочих місць, кольоровому оформленню та озелененню, застосуванню функціональної музики з метою створення у працюючих позитивних емоцій під час роботи.