Науково-консультативна рада Верховного Суду України

1. Предмет Предметом ІДПЗК є: а) дослідження виникнення, розвитку і зміни типів держави і права в різних народів світу

2 Східна деспотія -, в така форма державної влади і одночасно такий політичний режим, коли: а) повноваження глави держави необмежені; б) світська і церковна влада об'єднані в одній особі; в) здійснення влади є справою численного бюрократичного апарату; г) придушення особистості, відсутність свобод, найпринизливіше раболіпство роблять всякого людини, в тому числі формально вільного, рабом «порядку», традиції, віри Східна деспотія характеризується найвищим рівнем централізації влади, вся повнота якої зосереджувалася в одній особі (фараона, імператора). Глава держави володіючи, як світської (законодавчої, виконавчої, військової, судової), так і релігійною владою. Особа голови держави обожествлялася, його воля і влада мали релігійний, сакральний характер і були незаперечні.

3. Загальна характериистика Законів  царя Хамураппі, їх структураЗбірник налічує 282 статті, з яких 35 було втрачено. Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку. У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Хаммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті законів, які закінчуються висновком. При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство. Закони недосконалі з точки зору їх повноти і за своєю категоричністю вони не передбачають різних явищ життя.  Закони були вирізьблені архаїчним клинописом на чорному базальтовому стовпі, заввишки 2,25 м. Сьогодні .Текст Законів складається з прологу, 282 статей (нумерацію статей введено дослідниками) і епілогу. У структурі Законів прослідковується певна система. Хоча клинописне право не знало поділу на "цивільне", "кримінальне" тощо, статті згруповані тематично процесуальним нормам.майновим відносинам,шлюбно-сімейному праву, покаранням за тілесні ушкодження, операціям з рухомим майном, пов'язаними з ним порушеннями та таксами оплати праці. У Законах Хаммурапі яскраво відображені основні риси стародавнього примітивного права: • юридичне закріплення станового поділу суспільства, нерівності людей і рабовласництва; • казуїстичність (кожна норма регулює конкретні правовідносини, а загальних норм немає); • наявність великої кількості прогалин у праві; • порівняно низький рівень розвитку юридичної техніки (багато норм сформульовано нечітко чи суперечливо); • зв'язок з релігією (релігійні клятви, ордалії впливають на доволі багато законів); • переважання кримінально-правових норм над цивільно-правовими, жорстокий і примітивний характер покарань. У юридичній літературі Закони Хаммурапі одні дослідники розглядають як збірник чинного на той час права, інші -як юридичний трактат, який відображає картину ідеальної справедливості, деякі -як звіт царя Хаммурапі перед Богом про свою діяльність та ін. Із них найбільш обгрунтованою, очевидно, є перша зі згаданих думок позиція. Власне закони справили значний уплив на формування пізніших пам'яток права Стародавньої Передньої Азії.

4.Державний  лад Стародавноього Вавилону.

В надписх того часу відомо два різноманітних титула для правителів держав дворіччя.

 Лугаль(господар ,або  велика людина)-це були правителі  великого політичного центру  до якого входили декілька  міст-держав на території Месопотамії.

 Патесій(людина,що  очолює рід)-це був правитель  конкретного міста-держави на  території Месопотамії,який виконував  функції жерця.

Лугаль-гегемон(гегомония-політичне верховенство)-це правитель,влада якого виходила за межі окремого міста і в наслілок цього не обмежувалася общинними органими управління ,мала спадковий характер.

 Форма правління  Страродавнього Вавилону:

 Рабовласницька  монархія Давнього Східного типу.

Політичний режим і одночасно форма держ. Влади- це була Східна деспотія.

Цар

1.законадавчі  ф-ції

2.управлінські  ф-ції(обмеженна)

3.судові  ф-ції(обеженна)

4.Військові  ф-ції

5.господарські  ф-ції

Общинно-господарські ф-ції

Рада Старійшин Народні збори

Нубанда(вищій царський сановник,управитель царського палацу та маєтку,командував військом за дорученням царя,здійснював правосуддя)

Скарбник   Радники царя   Хранитель царської печатки Начальник царської охорони

Області ,які очолювалися царськими чиновниками- ШАПКАНАККУМ

Общини-рабіануми (Старости общин)

5.Суспільний  лад Стародавнього Вавилону

Все населення Стародавнього Вавилону поділялося на вільних і рабів.

Вільне населення  Стародавнього Вавилону :

1.Вільні повноправні (людина або син чоловіка)-вільні  общинники ,які мали своє майно,свою  земельну ділянку,володіли правами  і несли повинності на користь  держави.

2.Вільні неповноправні- МУШКЕНУМИ(бити чолом)-це були  економічно залежні люди ,які  втратили зв*язок з общиною,втратили  своє майно,та інші засоби ло  існування і змушені були його  орендувати.

3.Тамкари-торговці ,купці ,лихварі;

4. Воїни : Редуми(важко  озброєні),Баіруми(легко озброєні)

6. Правове становище вільних людей за Законами царя Хамураппі.Давнє Вавилонське суспільство складалося із світової і церковної знаті, чиновників. Професійне військо, сільські общини, ремісники, торговці. Вільні люди Вавилону ділилися на 2 категорії перша АВІЛУУМ(син мужа) друга МУШКЕНУМ (бити чолом)вони були колишніми общинниками, які втратили зв'язок з общиною і були вимушені зробитися орендаторами державної і храмової земель. Відмінність в правовому положенні авілуума і мушкенума мінімальні. Коли мова йде про окрему людину і окремо рабовласника вони виступають рівноправно. Коли мова йде про нанесення шкоди в більших привілеях знає авілуум. Правове положення християн виражалось таким чином вони виступали закладаючи свою землю, своїх дітей, орендуючи чуже землю. Мушкенум (“той, хто падає долілиць”) – вільна людина – мав деякі права, але тільки доти, поки перебував на державній службі і виконував свої обов’язки. Законник ставить мушкенума в принижене становище порівняно з авілумом у питаннях охорони життя, захисту майна. Авілум за тілесні ушкодження, завдані іншому авілуму, відповідав за ознакою таліона (рівне за рівне). Проте якщо авілум виколов око мушкенуму або завдав інші тілесні ушкодження, то він піддавався тільки штрафу. Закон охороняв майно мушкенума. Якщо авілум украв у мушкенума домашніх тварин, човен, то він платив компенса-цію у 10-кратному розмірі. Якщо злодій не міг сплатити штраф, його страчували. Раб мушкенума прирівнювався за становищем до палацових рабів і міг брати шлюб з вільною. Діти від такого шлюбу були вільними. Поле, будинок, сад “платника податку”, куди, ймовірно, входили й мушкенуми, заборонялося продавати. Подібні уго-ди скасовувались. Отже, закон, фіксуючи принижене становище мушкенума, одночасно гарантував захист його майна.

8.Договір  купівлі - продажу за Законами  царя Хамураппі, порівняти із законами 12 таблиць Стародавнього Риму. Щодо договору купівлі-продажу то в законі Хамураппі йому присвячено не багато статей. Договір купівлі-продажу був поширений через існування власності на рухоме і нерухоме майно. Угода укладалася в присутності свідків, в письмовій формі. У договорі фіксували волю сторін щодо передачі права власності. Продавцем міг бути тільки власник речі. Акт передачі супроводжувався символічним доторком палички, про що зазначено у договорі. Також договір купівлі продажу використовувався при придбанні жінки у шлюбно-сімейних відносинах. використовували його при продажі рабів. У питаннях приватної власності чи приватного володіння рабами авілум і мушкенум абсолютно рівноправні. Але в питаннях про образу, завдання шкоди чи тілесного ушкодження покарання для мушкенум суворіші. Те ж стосується випадків, коли обидві категорії виступають в якості потерпілих. За крадіжку худоби у авілум штраф втричі вищий. Якщо хтось украв майно мушкенум, то збиток було необхідно компенсувати в десятикратному розмірі, тоді як за крадіжку царського чи храмового майна передбачалося заміщення у тридцятикратному розмірі. Якщо авілум завдасть тілесного ушкодження мушке-нуму, він може відплатитися штрафом, а мушкенум - компенсувати тілесне ушкодження, завдане ним авілуму, сріблом не може. У випадку, коли тілесні ушкодження завдаються між рівними, відповідальність настає за принципом таліону - «око за око, зуб за зуб». Суворо охороняється приватна власність. Будь-яке посягання на рухоме чи нерухоме майно, на рабів чи худобу карається штрафом у 10-30-кратному розмірі або ж, що частіше,- смертю. За крадіжку майна палацу і храму (ст. 6), за купівлю без свідків у неповнолітнього чи раба (ст. 7), за грабунок (ст. 22) і навіть за мародерство під час пожежі (ст. 25) погрожувала смертна кара. Спроби присвоєння зданого на зберігання хліба чи срібла караються набагато м'якше - подвійним штрафом (ст. 12, 24). Земля, вода, зрошувальна система вважалися державною власністю. Користування земельною ділянкою, включаючи оренду, обмін, передачу в спадщину, пов'язувалося з добросовісним виконанням своїх обов'язків. У разі небажання виконувати їх чи неможливості (воїн потрапив у полон), земельний наділ передавався іншому. За неявку на військову службу без причини власник такого наділу карався смертю.

9. Підвалини  розлучення за Законами царя  Хамураппі. Майбутній зять платив тестю за наречену викупну плату, обмінювався з ним подарунками. Дочці належав посаг. Закон уже не кваліфікував шлюб як угоду купівлі-продажу. Посаг і подарунки від нареченого давали майбутній дружині деякі гарантії матеріального забезпечення на випадок смерті чоловіка чи розлучення (крім випадків, коли вона звинувачувалась у неналежному способі життя чи нерозсудливій поведінці) (ст. 138; 141).  Закон передбачав деякі гарантії жінці з дітьми. Чоловік – авілум, залишаючи її, повинен був виділити на виховання дітей половину свого майна. Вона могла вийти заміж вдруге за своїм бажанням. Це приклад одного з найдавніших видів аліментних зобов’язань. Дружина могла піти до іншого чоловіка, якщо її чоловік потрапив у полон і не залишив їй засобів існування. Проте якщо він повертався, то дружина була зобов’язана повернутися до нього, а діти “повинні були йти за своїми батьками”. Але якщо чоловік-авілум залишав сім’ю і втікав зі свого поселення, а потім повертався, його дружина не була зобов’язана повертатися до нього. Авілум міг залишити дружину, якщо вона не могла народити дітей. У цьому випадку їй повертався викуп і посаг або міна срібла (ст. 138) (1 міна – 504 гр.). Мушкенум за такого розлучення сплачував півміни. При бездітній сім’ї чоловік мав право привести в дім наложницю, але не міг цього робити, якщо дружина привела рабиню, яка народить йому дітей. Чоловік-авілум міг віддати свою дружину в боргову кабалу, якщо в шлюбному контракті в письмовій формі вона не була від цього захищена.  Закон говорить про деяку правоздатність заміжньої жінки. Дружина авілума мало право розпоряджатися своїм посагом, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством, мала до-сить широку цивільну дієздатність. Закон встановлював тяжкі покарання за подружню зраду, але це стосувалось тільки дружини. Дружину належало втопити в річці, якщо вона під час перебування чоловіка у полоні поводила себе аморально і “ввійшла в будинок іншого” або “була схоплена лежачою з іншим мужчиною”.  Закони Хаммурапі погіршували становище жінок-вавилонянок порівняно із законами шумерів. Дівчина могла з’являтися на вулиці і в громадських місцях лише в супроводі своїх родичів, інакше вона вважалася розпусницею, а у випадку її зґвалтування винний міг бути звільнений від відповідальності, якщо клявся в тому, що прийняв її за таку. Якщо дочка не виходила заміж, батько міг передати її храмові на положення блудниці (жриці кохання), що не вважалося ганебним. Законник закріплював майже необмежену владу батька над дітьми. 

10. ідея таліону, як кримінально - правова, за Законами царя Хамураппі. Багато статей Законів Хамураппі про покарання базувалися на принципі таліону «око за око, зуб за зуб». Таліон міг бути звичайним (ст. 200), дзеркальним(ст. 230) і символічним(ст. 195). Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпілий були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мушкену, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу - половину його вартості хазяїну. Загалом покарання (його вид, міра) залежали від кастової належності людини. У законах Хаммурапі ми бачимо відхід від первісного принципу таліону, що також є вже ознакою класового суспільства. Правило «око за око, зуб за зуб» може спрацьовувати лише у відносинах між рівними. Авілум і мушкенум, як уже вказувалося, по-різному розплачуються за свої правопорушення. Застосування принципу таліону виключає потребу встановлення суб'єктивної сторони дії. Вбивство з необережності, в певних випадках, тягне за собою майже ту ж відплату, що й убивство свідоме. Статті 228-232 перелічують компенсацію замовнику, який зазнав тих чи інших збитків від руйнації збудованого на замовлення будинку. Смерть господаря карається смертю будівничого, раб заміщається рабом, майно - майном тощо. У деяких випадках ця рівність сторін і адекватна відповідальність за вчинене призводить до юридичних курйозів. Шкода (смерть) завдана «сину чоловіка», наприклад, у борговому рабстві, «компенсується» аналогічною шкодою (смертю) сину винуватця (ст. 116). Закон, таким чином, допускає застосування смертної кари до особи, яка не має практично жодного відношення до злочину, причому не обов'язково навіть мужчини. За побої вагітної, які спричинили її смерть, життям розплачується дочка убивці (ст. 210). У випадку, коли «повна» компенсація неможлива (лікар зробив невдалу операцію, раб образив свого господаря, усиновлений відмовився від усиновителя чи син від батька) застосовується т. зв. символічний таліон- відрізаються пальці хірургу (ст. 218), вухо рабові (ст. 282), язик усиновленому (ст. 192) тощо. Таліон не слід плутати з кровною помстою. Роль відплатника бере на себе держава, а не рід скривдженого, тому сам звичай таліону - це ознака швидше класового суспільства, а кровна помста - родового. У законнику Хаммурапі кровна помста відсутня. Для порівняння: т. зв. варварські правди в Західній Європі допускали (при її обмеженні) кровну помсту аж до IX ст. н. е., тобто більш ніж через 2500 років після Хаммурапі. Основным  принципом  наказания  был  принцип  талиона,  по  которому  виновного  постигает  та  же  участь,  что  и  потерпевшего.  Таким  образом,  главной  целью  наказания  являлось  возмездие  преступнику.  Законы  Хаммурапи  дают  наиболее  яркое  представление  о  видах  талиона.  Типичный  (простой)  талион  определялся  формулой  «равное  за  равное»:  за  выбитый  зуб  следовало  выбить  зуб  у  виновного  и  т.д.  (ст. 196,197,200)1.  Символический  талион  предписывал  отсечь  ту  часть  тела,  которой  преступник  действовал  против  людей:  за  неудачно  сделанную  операцию  врачу  отрезали  пальцы  и  т.д.  (ст. 192,195,218,226)2.  Наименее  распространённой  в  законах  Хаммурапи  является  зеркальная  форма  талиона,  которую  В.Г. Графский  справедливо  называет  объективным  вменением  (ответственностью  без  вины)3.   При  зеркальном  талионе  дети  несли  ответственность  за  преступление,  совершённое  отцом,  если  в  результате  его  погибали  дети  потерпевшего  (ст.  210,230)4.  Существование  талионной  системы  назначения  наказания,  возможно,  объясняется  стремлением  ограничить  преимущество  богатых  над  бедными. 

11.Основні джерела для вивчення історії Стародавньої Індії.

Основою Індійсько права є ВЕДИ.

1.Рігведа-веда  гімнів.

2.Самаведа-веда  пісень.

3.яджурведа-веда  молитов.

4.Атхар  веда—веда заклинань.

 12. Поділ всіх раніше рівноправних в Індії на групи ( варни До вищих варнів належали «двічі народжені» — брахмани, кшатрії, вайшії. Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з'явилась пригнічена варна — шудри, «раз народжені». Існування варн пізніше було закріплено у пам'ятці права Стародавньої Індії — Законах Ману.Першаварна — найпривілейованіша — брахмани. Вони ніби виникли з вуст — «найчистішої» частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю.«Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, — записано в законах Ману, — то може загинути, як корова в трясовині». Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.Право закріплювало привілеї «благородних» станів. Брахман, як і інші «двічі народжені», досягнувши 8 років, проходив обряд посвячення в «двічі народжені». Після завершення курсу навчання у наставника йому належало одружитися, стати главою дому, мати дітей, займатися їх вихованням, здійснювати обряди на честь богів і предків. Продовживши свій рід і побачивши онуків, брахман, доживши до сивого волосся, повинен був стати самітником, відійти від світу в ліс, там роздумувати про марність усього земного, вивчати Веди, очистити душу від гріховних помислів.[2,с.54 — 57]Етика зобов'язувала брахмана показувати приклад у виконанні релігійних обрядів, уміти уважно слухати інших, говорити правду або мовчати, дотримуватися законів гостинності. Йому категорично заборонялося вбивати всіх, хто ходить, літає, повзе. Тому правовірні брахмани не могли займатися навіть землеробством, «адже дерево із залізним наконечником ранить землю (й істоти), що живуть в землі».Брахмани звільнялися від податків, повинностей і тілесних покарань.Правителі залучали брахманів до розгляду судових справ, виконання різноманітних державних доручень, не пов'язаних з військовою справою. Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя. За Законами Ману, цар повинен був слухати їхні поради з самого ранку до приходу інших міністрів та радників.[7,с.67]Закон гласив, що коли цар не спроможний забезпечити захист своїх підлеглих (брахманів), то його «необхідно було вбити як скажену собаку». Подібна стаття дуже рідкісна в історії права, їй немає аналогів. Вихідці з брахманів були царями, воєначальниками, перебували в царському суді.Правителі із кшатріїв звичайно не мирилися з брахманами, між ними точилась боротьба за вплив і владу. У поселеннях серед простого люду брахмани жили скромніше, годувалися за рахунок пророкування, відведення несприятливих наслідків від тих, хто не дотримувався ритуалів.Другаварна — кшатрії (раджанья), «створені з рук бога». Вони становили основну частину верхівки чиновників: правителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов'язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв. Царі — прибічники брахманів — переслідували кшатріїв, доходило до кривавих міжусобиць. Правителі — кшатрії відповідали тим же. Посилення впливу буддистів послабило позиції кшатріїв. Багато з них покинули військову службу, перетворились на ремісників і крамарів.[9,с.127 — 129]Третя варна — вайшії, «створені із стегон бога», — займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну масу податків. Тільки окремі вайшії були багаті, посідали високе становище в суспільстві.Четвертаварна — шудри, «створені із ступнів бога». Вони не проходили обряду посвячення, їхнім головним обов'язком було служіння «двічі народженим». Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Він не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло «утискувати брахманів». За образу брахмана шудрі могли відрізати язика.Окремі представники цієї варни досягли матеріального благополуччя, переважно за рахунок торгівлі, ремесла. Шудри не були прикріплені до землі. Відомі випадки, коли шудра ставав воєначальником і навіть царем. Так, у III ст. до н. е. правителем держави Нанди був шудрАграмес, який створив сильне, добре організоване військо. Навіть Олександр Македонський ухилився від битви із цим царем. Багато царів, які намагалися підкорити Нанду, зазнали поразки. Засновник імперії Маур'ївЧандрагупта лише в результаті війни переміг Аграмеса.[6,с.28]