Учет нематериальных активов

Взагалі у світовій бухгалтерській практиці існує три підходи до визначення справедливої вартості нематеріальних активів, які зараховуються на баланс.

1. Витратний підхід — використовується при оцінці вартості НМА у тому випадку, якщо неможливо знайти аналоги, а прибуток, що прогнозується, не є стабільним. Оцінюючи повний перелік витрат варто врахувати усі існуючі витрати, такі як праця, матеріали, витрачені на формування об’єкту НМА, собівартість науково-методичного забезпечення, індивідуалізації власної продукції, логотипу, ліцензії, сертифікату тощо.
2. Порівняльний (ринковий) підхід — застосовується у тому випадку, коли є достатньо розвинений ринок продаж оцінюваних НМА. Даний підхід заснований на принципі ефективно функціонуючого ринку, на якому інвестори купують та продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні рішення.
3. Підхід прибутковості — використовується, як правило, при оцінці патентів та ліцензій, торгівельної марки, майнових прав. Цей метод заснований на розрахунку економічних вигод, пов’язаних з отриманням надприбутку на активи за рахунок НМА.

Первісна вартість нематеріальних активів може збільшуватись на суму витрат, пов’язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і  підвищенням їх можливостей та терміну  використання, які будуть сприяти збільшенню початково очікуваних майбутніх економічних вигод.

При цьому слід пам’ятати, що у бухгалтерському обліку витрати  на ремонт та витрати на поліпшення нематеріальних активів розмежовані  за економічним змістом.

Ті ж витрати, які  дозволяють отримати тільки первісно визначені майбутні економічні вигоди (і не більше того), та підтримують об’єкт нематеріальних активів у придатному для використання експлуатації стані, включаються до складу витрат того періоду, у якому такі затрати були понесені.

Стосовно гудволу, то тут також  існують три способи визначення його вартості, тобто ціни, яку покупець має заплатити понад балансову  вартість чистих активів підприємства.

Перший спосіб — це визначити ринкову вартість чистих активів. Наприклад, ринкова вартість чистих активів становить 6,5 млн. грн., тим часом як балансова вартість цих активів — 5,0 млн. грн. Отже різниця (1,5 млн. грн.) і буде гудволом.

Однак такий спосіб визначення вартості є досить складним, оскільки, іноді дуже важко визначити, які саме об’єкти активів відносяться до чистих, адже вартість чистих активів визначається тільки загальною, підсумковою величиною і дорівнює сумі власного капіталу (активи мінус зобов’язання). Щоб довідатись, з яких саме конкретних одиниць активів складається ця підсумкова сума, необхідно провести інвентаризацію, в результаті якої можна отримати розгорнуті дані за всіма активами, після придбання яких у підприємства не залишилось зобов’язань. Інакше кажучи, щоб визначити ринкову вартість чистих активів, потрібно знати балансову вартість кожного об’єкта, що входить до складу цих активів.

Другий спосіб полягає у виявленні спроможності підприємства приносити більші прибутки порівняно з іншими підприємствами, які працюють у цій галузі. Для цього потрібно мати статистичні дані про інші аналогічні підприємства або дані публічних фінансових звітів таких підприємств, які мають приблизно однакові обсяги виробництва.

За даним способом порівнюють середньорічний прибуток підприємства, яке продається, і такий же (за ті роки) прибуток, визначений як середній прибуток інших підприємств, що працюють у тій же галузі.

Якщо з’ясується, що прибуток цього  підприємства перевищує середньогалузевий, то сума такого перевищення, помножена  на кількість років, протягом яких новий власник сподівається отримати бодай такі ж самі (але не нижчі) прибутки, і буде становити вартість гудволу.

Кількість років при  цьому визначається, як правило, приблизно  — з терміну, протягом якого можна  розрахувати, що набута ділова репутація буде працювати на нового власника за інерцією. Цей відрізок часу є терміном корисного використання гудволу. Власне, цією кількістю років потім, після купівлі, підприємство обумовлює і нарахування амортизації на придбаний гудвіл, і, таким чином, під кінець терміну корисного використання відбувається знецінення гудволу.

За третім способом вартість гудволу визначається шляхом ділення суми перевищення прибутку підприємства над прибутком, визначеним як середній у галузі, на середню норму прибутку (вражену в процентах частка прибутку в ціні товару). Наприклад, перевищення прибутку підприємства над середньо-галузевим показником прибутку — 30,0 тис. грн., середня норма прибутку — 5 %, тоді вартість гудволу становитиме 600 тис. грн. (30,0 : 0,05).

2.5. Аналітичний облік НМА та документування операцій

Обов’язковою ознакою нематеріального  активу є відсутність матеріальної форми по відношенню до будь-якого  об’єкту, що приймається на облік, проте, повинні бути документи, що його ідентифікують, тобто підтверджують існування самого об’єкту та права підприємства на його використання в тій чи іншій формі.

До таких документів відносяться, насамперед, документи, що описують нематеріальний актив або  порядок його використання, а також  документи, що підтверджують ті чи інші майнові права підприємства.

Зарахування нематеріального  активу на баланс здійснюється на підставі акту про його отримання, після оформлення картки обліку НМА. В акті, зокрема, мають бути зазначені:

• назва підприємства;
• назва об’єкту нематеріальних активів;
• його коротка характеристика;
• структурний підрозділ, у якому даний нематеріальний актив буде використовуватись;
• спосіб придбання нематеріального активу;
• термін корисного використання;
• перелік документації, яка свідчить про придбання (створення) нематеріального активу;
• висновок комісії з обґрунтуванням терміну корисного використання НМА;
• відомості про матеріальні носії, на яких НМА був отриманий.

Права на „ноу-хау” виділені в особливу групу нематеріальних активів, Для того, щоб можна було обліковувати „ноу-хау” як об’єкти нематеріальних активів, необхідна наявність наступних документів:

• документів, що підтверджують факт створення цих активів, наприклад кошториси витрат;
• актів приймання-передачі для обліку введення об’єктів в експлуатацію;
• положення (інструкції) про службові і комерційні таємниці;
• наказів про віднесення конкретних об’єктів до „ноу-хау”;
• протоколів визначення строків корисного використання об’єктів „ноу-хау”.

Для документування операцій з обліку нематеріальних активів  використовують типові форми документів для обліку основних засобів, до яких додаються документи, що описують сам об’єкт або порядок його використання, а також документи, що підтверджують ті або інші майнові права підприємства. Наприклад, у випадку придбання будь-яких авторських прав відображення їх в обліку може бути здійснене лише на підставі договору з юридичною або фізичною особою — продавцем цих авторських прав.

Документальне оформлення в обліку надходження нематеріальних активів залежить від того, створені вони силами підприємства чи придбані у інших осіб (рис. 3.1):

Рисунок 3.1 Документальне  оформлення нематеріальних активів

Аналітичний облік організовується  за видами нематеріальних активів та інвентарними об’єктами, на кожний з  яких відкрив<