Динаміка розвитку промисловості України

 

Міністерство освіти і науки України 
Державний економіко-технологічний університет транспорту 
 
кафедра «Економічна теорія» 
 
 
Реферат

З дисципліни «Регіональна економіка»

 

На тему: 
«Динаміка розвитку промисловості України»

 

Виконав:

Студент групи І-Ф 
Павленко М.В.

Перевірив: 
ст.викл. Куценко І.Г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2015

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Структура промисловості україни

2. Особливості розвитку промисловості україни в період 90-х років

3. Основні чинники та ризики розвитку промисловості україни на сучасному етапі

4. Розвиток промислового потенціалу україни в процесі післякризового відновлення

5. Орієнтири стратегії розвитку промислового потенціалу україни

Висновки

Список використаної літератури

 

 

ВСТУП

 

Промисловість - найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Досить багато науковців та економістів досліджують сучасний стан промисловості, серед них такі особистості, як Зінухов С.В., Олешко А.А., Біла Н.Г.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості - важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація.

Науково-технічний прогрес посилює динамічність зрушень у структурі промисловості. Міжгалузеві пропорції в сучасних умовах виявляють залежність від соціальних аспектів, пов'язаних з підвищенням добробуту населення, тому виробництво товарів народного споживання повинно розвиватися як пріоритетне.

 

1. СТРУКТУРА ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

 

Промисловість України - це поліструктурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.

Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості - це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури. Промисловість, яка займається, як уже зазначалось вище, виробництвом засобів виробництва (машини, обладнання, верстати та ін.), відноситься до групи А, а предметів споживання (легкові автомобілі, пральні машини, холодильники, товари широкого споживання та ін.) - до групи Б. У важку промисловість (група А) повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку (група Б) - лише обробна.

Промисловість поділяється на такі великі галузі:

енергетика;

паливна;

металургія;

машинобудування та металообробка;

хімічна і нафтохімічна;

лісова, деревообробна і целюлозно-паперова;

промисловість будівельних матеріалів;

легка;

харчова;

комбікормова;

мікробіологічна;

поліграфічна та інші.

Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.

Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпровї (Дніпропетровська і Запорізька області).

В основі територіальної організації промисловості лежить її територіальна структура, яка відбиває склад і співвідношення взаємоповязаних форм територіального зосередження промисловості. Категорія територіальна структура промисловості відображає розміщення промислових обєктів певними територіальними скупченнями у вигляді промислових пунктів, центрів, вузлів, агломерацій, районів.

Первинними елементами територіальної організації продуктивних сил є окремі села, джерела тих чи інших природних ресурсів, промислові пункти, що характеризують їх точкове розміщення. У промисловому пункті розміщується одне підприємство (найчастіше філія великого підприємства).

Промисловий центр - населений пункт з групою промислових підприємств, які часто взаємоповязані спільними інфраструктурними виробництвами, а іноді - технологічними звязками.

Промисловий вузол - це локальне виробничо-територіальне зосередження кількох центрів і пунктів, в якому підприємства поєднуються певними виробничо-технологічними звязками, спільністю транспортно-географічного розміщення, загальними системами інфраструктури й поселень для найефективнішого використання природних, матеріальних і трудових ресурсів (наприклад, м. Донецьк - тут діє кілька взаємоповязаних підприємств металургійної, будівельної, хімічної, машинобудівної галузей промисловості).

Під промисловими агломераціями розуміють досить великі форми територіального зосередження багатьох промислових центрів навколо великого вузла, які відрізняються високим рівнем територіальної концентрації підприємств різних галузей промисловості, інфраструктурних обєктів, наукових, освітянських, культурних закладів, а також високою густотою населення (наприклад, Київська, Донецько-Макіївська).

Даній формі розміщення притаманні такі переваги:

високий рівень концентрації та диверсифікації виробництва;

максимально ефективне використання систем виробничої та соціальної інфраструктури.

У той же час, саме тут формується несприятлива природно- і соціально-екологічна ситуація, складні транспортні проблеми тощо. Промисловий район - велика територія з відносно однорідними природними умовами, з характерним спрямуванням розвитку продуктивних сил, відповідною спеціалізацією підприємств, виробничою та соціальною інфраструктурою (наприклад, Донецько-Придніпровський, Прикарпатський райони).

Удосконалення територіальної структури промисловості на основі подальшого розвитку процесів територіальної організації виробництва, територіальної концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування виробництва, раціонального розміщення підприємств і формування промислових комплексів є одним з найважливіших завдань територіальної організації виробництва.

Територіальна концентрація є процесом зосередження виробництва в центрах, вузлах, агломераціях, районах. Територіальна спеціалізація - це участь промислових центрів, вузлів, районів тощо в територіальному поділі праці певними видами продукції і послуг.

Територіальне кооперування - це:

а) регулярні, спеціально обумовлені технологічні звязки між спеціалізованими підприємствами одного чи різних промислових центрів, які є важливою умовою комплексного розвитку господарства як у цілому, так і на окремих територіях;

б) звязки підприємств, які використовують спільні обєкти інфраструктури, енергетичні, транспортні чи складські засоби.

Територіальне комбінування - це зосередження в одному центрі (вузлі) кількох підприємств, повязаних спільною чи комплексною переробкою певної сировини, її послідовною переробкою (гірничо-збагачувальний, металургійний комбінати).

 

2. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ  В ПЕРІОД 90-х РОКІВ

 

За рівнем промислового розвитку Україна за досліджуваний період займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових обєднань, комбінатів і підприємств працює на її території.

Основними рисами промисловості держави є:

розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;

консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;

недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);

значна зношеність основних фондів;

надмірне забруднення природного середовища.

Починаючи з 1990 року, в господарсько-промисловому комплексі триває спад виробництва, обумовлений загальною економічною кризою: неефективним реформуванням економіки, важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарських звязків з країнами близького зарубіжжя та колишніми країнами-членами РЕВ. Питома вага промисловості у валовому внутрішньому продукті зменшилась приблизно з 51% у 1990 до 47% у 1995 р.

Найбільш швидкими темпами відбувся спад виробництва в таких галузях промисловості, як паливна (у 1995 р. обсяг її виробництва складав 44% до 1990 р.), металургійна (41%), хімічна та нафтохімічна (41%), машинобудування (50%), промисловість будівельних матеріалів (38%).

Погіршення економічної ситуації в країні суттєво вплинуло не лише на обсяги промислового виробництва, але й на його ефективність. Так, у 1995 р. частка збиткових підприємств становила 14% від загальної кількості, а в 1998 р. - більше 20%.

Дуже важливими для економічної стабілізації і подальшого зростання є структурні зрушення в промисловості, реформування її структури на засадах випереджаючого розвитку наукоємних галузей, виробництва товарів народного споживання та галузей, що забезпечують науково-технічний прогрес в усіх ланках народного господарства, експортних та імпортно-замінюючих виробництвах.

 

3. ОСНОВНІ ЧИННИКИ ТА РИЗИКИ  РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ  НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

 

Промисловість є ключовим елементом економічної системи України, який визначає місце національної економіки в міжнародному поділі праці, динаміку її конкурентоспроможності.

Промисловий розвиток є фундаментом для становлення інших секторів економіки країни. При цьому ключовими складовими промисловості, що визначатимуть конкурентоспроможність всієї економічної системи країни, стають високотехнологічні виробництва, галузі, які значною мірою визначатимуть розвиток наукоємних та інформаційно-містких видів діяльності, закладають підвалини для формування економіки знань, сприяють зростанню частки високооплачуваної, висококваліфікованої праці. Темпи розвитку промислового сектора значною мірою детермінують якість та спрямованість економічного зростання країни.

У 2007 р. переробна промисловість разом з будівництвом та торгівлею була основним локомотивом економічного зростання в Україні. Розвиток української промисловості до кризи відбувався під впливом низки позитивних та негативних чинників.

Швидке зростання промислового виробництва 2007 р. на рівні 10,3%, що в 1,7 разу перевищило динаміку 2006 р. (6,2%) і втричі - 2005 р. (3,1%), свідчить про подолання дворічного сповільнення 2005-2006 рр. і наближення до рівня активізації промислового виробництва 2003-2004 рр. (рис. 3.1).

 

Рис. 3.1 - Темпи зростання виробництва в промисловості України у 2005-2008 рр., у відсотках до аналогічного періоду попереднього року

 

Відтак прискорення розвитку промисловості у 2007 р. стало одним з основних чинників економічного зростання в Україні. Як наслідок, протягом останніх пяти років (2003-2007 рр.) середньорічні темпи зростання промисловості в 1,2 рази перевищували динаміку ВВП (9,6% проти 7,8%).

Поступове покращення структурних показників розвитку промисловості. Основним досягненням у 2007 р. порівняно з попереднім роком стало підвищення частки основної інноваційної галузі - машинобудування - в структурі промислового виробництва на 1,9 в.п. до 14,4% (рис. 3.2). Високі темпи зростання галузі були забезпечені, в основному, за рахунок суттєвого зростання виробництва транспортних засобів та устаткування (в 1,4 рази), що є наслідком динамічного розширення попиту з боку вітчизняних підприємств, які активізували інвестиційну діяльність та збільшили витрати на оновлення основних фондів, населення (в споживчому сегменті машинобудування), та і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної інвестиційної продукції машинобудування на зовнішніх ринках.

 

Рис. 3.2 - Галузева структура виробництва в промисловості України в 2005-2007 рр., %

 

В 2007 р. збільшилась також вага металургійної промисловості - на 2,8 в.п. до 24,7%, виробництва неметалевої мінеральної продукції - на 0,8 в.п. до 4,1%, одним з сприятливих чинників чого стало зростання внутрішнього попиту. Водночас знизилася частка харчової промисловості - на 1,3 в.п. до 14,3%, виробництва та розподілення енергії, газу та води - на 3,5 в.п. до 14,8%, целюлозно-паперової промисловості - на 0,6 в.п. до 1,9%.

Разом з тим, основним чинником зростання частки металургії в структурі промислового виробництва став ціновий - динаміка цін виробників в галузі була однією з найвищих в цілому по переробній промисловості (22,2%) на фоні низької динаміки зростання виробництва, яке в 2007 р. в галузі було нижчим, ніж в цілому в переробній промисловості (8,3 % проти 11,7%). Тим самим в перспективі такий розвиток металургії формуватиме обмеження для галузей - споживачів металопродукції (в першу чергу машинобудування).

В 2007 р. найбільший вплив на динаміку показників промислового виробництва справляла галузь машинобудування, виробництво в якій зросло на 28,6% (в 2,4 рази вище, ніж у 2006 р.) (рис. 3.3).

 

Рис. 3.3 - Динаміка зростання виробництва в галузях промисловості України в 2005-2007 рр., у відсотках до попереднього року