Економічне регулювання природокористування в Украінї

   Одним із головних напрямів інтенсифікації суспільного виробництва є зростання випуску продукції без відповідного збільшення залучених у господарський обіг усіх видів ресурсів. Перш за все це стосується сировини, матеріалів, палива. В теперішній час вони складають більше половини витрат на виробництво сукупного продукту країни. Тому одним із вирішальних факторів інтенсифікації суспільного виробництва є ресурсозбереження. Ресурсозбереження включає комплекс заходів щодо заощадження і раціонального використання сировини, матеріалів, палива і енергії в промисловості, будівництві, агропромисловому комплексі і зниження на цій основі ресурсомісткості продукції.

  Шляхи вирішення  проблем ресурсозаощадження різноманітні. Перш за все це широке використання  новітньої техніки і технології, сучасних організаційних форм, дійового  економічного механізму.

     До основних напрямів ресурсозаощадження належать:

1. нарощування прогресивних зрушень в структурі виробництва, випереджувальний ріст обробних галузей та наукомістких виробництв у порівнянні з паливно-сировинними галузями, підвищення питомої ваги менш матеріало-, метало- та енергомістких виробництв;
2. випереджувальне зростання виробництв ефективних видів матеріалів і устаткування в галузях економіки;

     застосування замінників металів: заміщення традиційних видів сировини, матеріалів, палива ефективнішими аналогами;

3. підвищення рівня використання вторинних ресурсів, заощадження за цей рахунок первинної сировини і матеріалів;
4. підвищення якості і надійності продукції, зниження конструктивної і питомої метало- і енергомісткості машин і устаткування;
5. захист металів від корозії (розширене використання і застосування корозійностійких матеріалів, сплавів, композиційних матеріалів, кераміки, прогресивних технологій покриття металів та інгібіторів корозії тощо);підвищення в оптимальних межах потужності машин і устаткування при одночасному зменшенні їх габаритів.

     Провідне місце в реалізації політики ресурсозаощадження і зниження ресурсомісткості продукції належить розробленню та освоєнню ресурсозаощадливих технологій. Ресурсозаощадливі технології створюються на базі або удосконалення існуючих шляхом заміни їх окремих елементів на прогресивніші (ресурсозаощаджуючі), або переходу до принципово нових технологічних систем.

  Приклади ресурсозаощадливих технологій:

  конверторне виробництво  з безперервним розлиттям сталі  і регульованим прокатом;

  нові малостадійні  безвідходні технології нафтохімічної і хімічної промисловості.

    Проблема підвищення ефективності виробництва тісно пов’язана з проблемою заощадження матеріальних ресурсів і зниження матеріаломісткості виробництва (продукції). Причому ефект економії ресурсів складається не тільки з вартості заощаджених сировини, матеріалів, енергоресурсів, а також із скорочення витрат на їх транспортування, зберігання, оброблення, видобуток сировини тощо.

  Матеріаломісткість продукції визначається як відношення всієї сукупності поточних матеріальних витрат до обсягу продукції за певний період часу. Вона може виражатися в натуральних, вартісних і натурально-вартісних показниках.

 Основні напрями  зниження матеріаломісткості продукції:

• поліпшення якості сировини і матеріалів;
• впровадження маловідходних технологічних процесів;
• розширення використання вторинних ресурсів;
• скорочення витрат ресурсів при виробництві продукції, 40

транспортуванні і зберіганні;

• підвищення якості продукції.

Ресурсозаощадження у  сфері споживання металів у загальному характеризується показником металомісткості продукції. Зниження металомісткості продукції досягається:

1. підвищенням якості асортиментної структури продукції;
2. вдосконаленням технологій формування і металообробки;
3. покращенням конструктивного виконання і підвищенням експлуатаційних характеристик машин, устаткування, механізмів, виробів будіндустрії;
4. ширшим застосуванням металозамінювачів і композиційних матеріалів;
5. підвищенням надійності та довговічності машин і механізмів тощо.

     Енергомісткість характеризує витрати енергії на основні і допоміжні технологічні процеси виробництва продукції. Вона чисельно дорівнює витратам енергії (палива, електро-, теплоенергії) на одиницю продукції.

    Повна енергомісткість продукції — витрати енергії (палива) на видобуток, транспортування і переробку корисних копалин і виготовлення сировини і матеріалів з урахуванням коефіцієнта використання.

  Питома енергомісткість  продукції — витрати енергії  (всіх видів) на одиницю продукції. [ 15 ]

  Зниження енергомісткості продукції включає комплекс заходів щодо раціонального використання і заощадження всіх видів енергії (палива, теплоенергії, електроенергії) на всіх стадіях технологічних переділів від видобутку, виробництва, транспортування і виробничого споживання.

Основні напрями зниження енергомісткості:

1. розроблення, освоєння і впровадження енергозаощадливих технологій у всіх сферах виробничої діяльності;
2. зниження витрат енергоресурсів на всіх стадіях від видобутку до споживання;
3. підвищення коефіцієнта корисної дії машин і механізмів;
4. зниження витрат палива, енергії на одиницю потужності чи обсягу робіт;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до розділу 3

    Отже стратегічним напрямом природоохоронної діяльності повинні стати більш повне і комплексне використання природних ресурсів, розробка і запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних процесів, які дають змогу помітно скоротити чи повністю виключити забруднення природного середовища і забезпечити глибшу переробку первинної сировини.

В окремих випадках використання природних ресурсів служить одним із способів їх охорони. Наприклад, санітарні рубки сприяють підвищенню продуктивності лісів, правильно організований промисел звірів поліпшує їх стадо.

Принцип єдності охорони  природи та її раціонального використання — основний принцип у взаємовідносинах суспільства з природою. При цьому саме поняття охорони природи набуває ширшого змісту. В такому аспекті охорона природи є необхідною умовою використання її ресурсів і служить підтриманню динамічної рівноваги між використанням природних ресурсів, з одного боку, і відтворювальними можливостями природи — з другого, що особливо важливо за високої технічної оснащеності сучасного виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

На підставі проведеної  роботи виконано теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання щодо удосконалення державних механізмів економіко-правового регулювання природокористування за рахунок впровадження комплексного підходу, що ґрунтується на поєднанні інвестиційно-програмної та логістичної концепції державного управління природокористуванням. Основні теоретичні й практичні результати курсової роботи зводяться до наступних положень:

1. Визначено, що однією  з гостріших проблем сучасності  є зростаюче залучення природних  ресурсів в сферу діяльності людства. Ступінь поновлення та вичерпності ресурсів багато в чому залежить від характеру природокористування. Обґрунтовано необхідність розробки нового механізму державної екологічної політики і, відповідно, нової стратегії природокористування, що має сприяти досягненню стабілізованого розвитку економіки не тільки окремої держави, але й всіх держав світу.

2. Виявлено особливості  економіко-екологічної політики  держави в контексті раціонального  управління природокористуванням, які полягають в тім, що серед різноманітних заходів, які відбуваються на державному рівні щодо охорони навколишнього середовища, провідна роль належить екологічному праву, виникнення і розвиток якого в Україні стало результатом об’єктивних вимог розвитку суспільства, закономірним підсумком еволюції відносин між суспільством і природою. Основою екологічно-правової системи держави є Конституція України. Система екологічного законодавства в Україні складається з таких елементів: конституційне регулювання екологічних правовідносин; регулювання правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства; регулювання правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства; еколого-правове регулювання; міжнародно-правове регулювання.

3. Аналіз зарубіжного досвіду та міжнародних аспектів природокористування показав, що в багатьох країнах світу розроблені і діють національні програми природокористування, прийняті кодекси законів про охорону природи і її окремих складових. Загальні основи й мета політики збереження природного середовища надаються в основному законі про навколишнє природне середовище, на базі якого приймаються законодавчі акти, що регулюють окремі аспекти природокористування, спрямовані на певні регіони і галузі економіки, на відповідні компоненти навколишнього середовища. Позитивним досвідом зарубіжних країн є те, що в них крім спеціально уповноважених органів державного управління, у тому числі й галузевих, які несуть відповідальність за стан природного середовища, створені центральні органи державного управління з широкими повноваженнями. Вони відповідають за загальне керівництво в національному масштабі політикою вгалузі навколишнього природного середовища, за координацію дій інших зацікавлених юридичних і фізичних осіб, установ і відомств, за участь у  

міжнародних програмах  співробітництва. Глобальний характер природокористування обумовлює  необхідність сумісних дій різних держав по рішенню екологічних проблем  на основі міжнародного досвіду і  характеру міжнародних економічних  відносин. Серед методів і засобів цієї діяльності організаційно-правові, адміністративні та фінансово-економічні заходи.

4. Аналіз стану природокористування України та її регіонів показав, що сьогодні вкрай необхідні більш жорсткі вимоги до здійснення контролю за виконанням нормативних актів, держава повинна більш швидко реагувати на результати техногенного впливу на довкілля. В цілях зменшення використання земельних надр та раціонального природокористування необхідно впроваджувати активні заходи по оптимізації господарських зв’язків і відповідного економічного стимулювання такого господарювання, що в підсумку приведе до скорочення сукупних витрат ресурсів на виробництво продукції за рахунок їх раціонального використання. Визначені основні завдання держави, спрямовані на раціональне природокористування

5. Обґрунтовано необхідність удосконалення економіко-правових засад державного регулювання природокористування за рахунок впровадження інвестиційно-програмної концепції державного регулювання природокористування, спрямованої на раціональне і безпечне природокористування. Надана методологія розробки інвестиційної програми економічного природокористування, основу якої становить програмно-цільовий підхід. Удосконалення економіко-правових засад охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування слід здійснювати через впровадження фундаментальних засад оподаткування в системі природокористування, встановлення дієвих податкових взаємовідносин, впровадження наукового підходу до рішення задач державної податкової політики.

6. Обґрунтовано необхідність включення до економічного механізму природокористування додаткового інструменту – концепції природничо-продуктового ланцюга, що сприятиме раціональному природокористуванню через обмеження масштабів використання природних ресурсів та лімітування норм залучення нових природних ресурсів в господарський обіг. Запропоновано логістичний підхід до управління системою природокористування, що спрямований на формування стратегії досягнення головної мети і визначення ефективності функціонування кожної ланки системи відповідно до обраної стратегії – раціонального природокористування. Розроблена методика формування логістичної стратегії раціонального природокористування, що спрямована на оптимальне задоволення потреб споживачів.

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Буркинський Б.В., Степанов  В.М., Харічков С.К. Економіко-екологічні  засади регіонального природокорис-

тування та розвитку // ІПРЕЕД НАН України. – Одеса: Фенікс, 2005. – 575 с.

2. Веклич О., Яхеева  Т. Учёт природного капитала  как базового компонента экономического развития Украины