Проблеми імміграції в Україні: позитивні та негативні наслідки

 

 

 

 

 

Доповідь

з дисципліни:

„Міжнародна економічна діяльність України”

на тему:

 

„Проблеми імміграції в Україні:

позитивні та негативні наслідки”

 

 

                                                                                           

 

 

 

 

План

 

 

1. Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

2. Проблеми імміграції в Україні: позитивні та негативні наслідки . . . . . . . .  5

3. Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

4. Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 
Вступ

 

      Починаючи  викладення  такої  глобальної  проблеми  як  міграція робочої сили, хотів би зазначити, що міграційні рухи  є  так  званим індикатором реакції населення на зміни в економічному,  політичному, соціальному житті будь-якого суспільства, а зміни  в  нашій  державі відбуваються чуть не кожен день. І саме розмір, напрямки  та маштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність, або  навпаки, нестабільність суспільного розвитку в країні.

      Процес  міграції  безпосередньо   пов'янаний   з   економічними перебудовами  в  будь-якій  країні.   Саме   структурна   перебудова економіки, конверсія оборонного комплексу, банкрутство та  ліквдація ряду  пядприємств  промисловості,  зупинка   виробництва   та   інші проблеми, нашої ще молодої держави, призвели до істотного скорочення та вивільнення  в  істотно-галувому  та  якіно-професійному  розрізі робочої сили. Водночас дефіцит державного та регіональних  бюджетів, та незначна частка іноземних інвестицій не  дає  змоги  за  короткий проміжок  часу  перепідготувати  та  перерозподілити  великі  обсяги вітчізняної робочої сили. Все це  стало  передумовою  появи  значної кількості вільної  робочої масси, а держава не  взмозі   забезпечити її необхідними робочими місцями. Ось ми і є свідками того, що  одні, будучи науковцями працюють сторожами, а іньші, ті що не мають освіти стоять у "керма", але основна ж масса працівників тремтить в пошуках гарного робочого місця і  вдосконалившись  тим  що  не  може  знайти роботи в  нашій  державі,  шукає  різні  вакансії  праці  за  межами держави,  формуючи  тим  самим   групу   мігруючої   робочої   сили.  Радикальні економічні й політичні реформи, що  відбуваються  нині  в нашій країні, не могли не вплинути на розвиток міграції  робітників, яка є найчутливішою сферою функціонування господарського  комплексу.

З набуттям Україною незалежності, демократизацією суспільного  життя були усунені характерні для тоталітарного суспільства обмеження щодо  реалізації  права  людини  на  вільне  пересування  і  вибір   місця проживання.

      Говорячи  про  міграцію,  хотілося   б   зупинитися   на   двох основополагаючих  актах,  прийнятих  Україною, -   „Акт   проголошення незалежності України” від 24.10.1991р., та Конституції України,  яка була прийнята 28.06.1996 - як маючих  безпосередкове  відношення  до питань, які пов'язані з міграційними проблемами.

      Проголошення  незалежності  потягнуло  прийняття  закона,  який втановив би правовий зв'язок держави та його  громадян.  Таким  став Закон України "Про  громадянство"  від  08.10.1991р.  Прийнявши  цей закон Україна стала перед  проблемою  перебування  на  її  території іноземців, осіб  без  громадянства,  а  також  з  іншими  проблемами пов'язаними з міграцією  населення.  Це  підштовхнуло  до  прийняття нових законів "Про правовий статус іноземців"  від  04.02.1994р.  та "Про біженців" від 24.12.1993р.

      З прийняттям  Конституції правові  акти,  регламентуючі  питання громадянства  та  міграції  були   впорядковані   та   приведені   у відповідності до конституційних норм. Однак вищевказані  законодавчі акти не взмозі регулювати питіння міграції населення, а "відсутність закону "Про міграцію" ліше погіршує стан в державі".

      Отже  всі ці проблеми впливають  на регулювання процесів міграції в Україні.  Метою  моєї  роботи  є  дослідити  проблем іміграційних процесів  в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проблеми  імміграції в Україні:

позитивні та негативні наслідки

 

      Імміграція – процес не однозначний, імміграція він має як позитивні  моменти,  так і негативні наслідки. Це залежить від конкретних історичних та  соціально-економічних умов розвитку  країни.  В світі існують цілі  держави ,  які сформулювалися  виключно  за  рахунок  імігрантів  -  США,  Канада,   країни Латинської    Америки.   На     певному     етапі    свого   розвитку   вони максимально  стимулювали іміграцію, тому що  наплив  людей сприяв  розвитку держави в усіх напрямках. Але нині ці держави  підходять  до  цієї  проблеми дуже обережно. З одного боку вони зохочують в'їзд в країну певної  категорії мігрантів,  так  званої  інтелектуальної   еліти:   науковців,   менеджерів, високваліфікованих робітників,  а також  певної  кількості  некваліфікованої робочої сили , яка виконує непрестижну для корінного населення  роботу. З іньшого  боку  в  таких  державах  всіляко  обмежується в'їзд в країну імігрантів , які з погляду внутрішньої  економічної  ситуації вважаються небажаними.

      Розвиток  в таких країнах іміграції   був обумовлений історією,  тобто я хочу сказати те,  що  ці  держави і виникли заздалегідь мігрантам і міграційні служби в цих країних вже існували  багато  років  тому.  Тому  на сучасному етапі ці міграційні слюжби працюють на високому рівні,  а  держави мають  відповідну  правову  базу,  яка  чітко  регулює  міграційні  процеси. Державна політика базується на тих засадах, щоб спочатку забезпечити  своїх громадян всіма благами, а якщо  такові  ще  залишаються,  то  вони  приймають громадян інших держав. На цьому прикладі я хочу пояснити вищевикладене:  при наявності вільних робочіх місць або при неможливості виконувати цю роботу  в такі  держави  заволікається  іноземна   робоча   сила,   і   встановлюються відповідні квоти на в'їзд іноземців.

      Що ж  стосується нашої держави , то  її  геополітичне  становище   робить її об'єктом домагання імігрантів.  Їх  потік  -  це не  тимчасове явище,  а закономірний розвиток суспільних відносин. Тому треба виробляти свою  власну вдосконалену ситему регулювання робочої іміграції. А виробити  таку  політику за короткий період неможливо, тому низка  практичних  питань,  пов'язаних  з регулюванням імграційних процесів в Україну  залишається  не  вирішеною. Звідси і випливає таке поняття як нелегальна іміграція.

      На сучасному  етапі  розвинені  країни  приділяють  дуже  велику  увагу нелегальній іміграції. Саме нелегальна іміграція сприяє  розвитку  бандитизму, розповсюдженню  наркотиків  та  зброї,  є  причино   спалаху   різноманітних інфекцій (малярії,  СНІДу  та  ін.).  Україна  таким  чином  поступово  стає державою накопичувачем нелегальних імігрантів. А який огран  держави  повинен слідкувати  за  цим?   Чому  масса  потенційних   імігрантів   не   проходить реєстрацію? Хто повинен відповідати  за  порушення  нормативних  документів, встановлюючих  регламент  прийняття  на  навчання?  Важко   відповісти.   Як засвідчуює кореспондент Правди України : "Компетентными  органами  во  время проверок установлено что 60% иностранцев,  которым  отечественными  учебными заведениями  выданы  приглашения   на   учёбу,   в   них   не   прибыли,   и местонахождение их не известно.  Свыше  же  50%  слушателей  -  иностранцев, утративших связь с учебными заведениями, в розыск  не  поданы".  Як  бачимо виникає більше запитань ніж відповідей, а держава не приймає ніяких дій  для вирішення цієї надто важливої проблеми,  яка  прямо  впливає  на  безпеку  в державі.

      Іншою категорією  імігрантів в Україну є  -  біженці.  Єдиний  існуючий документ, який регулює становище цієї категорії є закон "Про біженців",  але як слід цього єдиного документу надто мало, щоб врегулювати це питання.  Але біженці  складають лише  не  великий відсоток  від   загальної   кількості імігрантів.

      У зв'язку з  прибуттям в Україну іноземців та біженців  виникає  питання про їх працевлаштування. Стаття 1 Закону  "Про  правовий  статус  іноземців" визначає правовий статус іноземних громадян,  які  проживають  чи  тимчасово перебувають в Україні. Відповідно до ст.  3  цього  закону,  іноземці  мають такий   статус   перебування   в   Україні,   як   такі,   що    перебувають тимчасово(відрядження); іммігранти, тобто такі, що перебувають  в  Україні  з метою постійного проживання,  або  тимчасвого  працевлаштування;  крім  того відповідно до Закону "Про біженців", встановлюється ще й статус біженця,  як я  вже  зазначав.   Як  слід  із  закону  випливє  дві  категорії  легальних мігрантв: особи, які імігрують в Україну на постійне  проживання  та  особи, які імігрують в Україну для працевлаштування на визначений термін.

      Порядок в'їзду  в Україну, виїзду з неї,  транзитного проїзду  через   її територію іноземних громадян, оформлення документів на право  перебування  в Україні,  пересування  по  її  території  тощо   регламентується   Правилами в'їзду іноземців в Україну, виїзду з України і транзитного проїзду через  її територію.

      Якщо ж особа  саме приїздить в  Україну  з  метою  працевлаштування  то щодо таких  осіб  Закон  "Про  правовий  статус  іноземців",  закріплює,  що іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства  іншої  держави  і не  є   громадянами   України.   Трудова   діяльність   іноземних   громадян

допускається на підставі трудового  договору або контракту. Стаття 8  того  ж

закону передбачає  наступні  основні  положення  щодо  трудової  діяльності.

Перше проголошує, що іноземці мають  рівні з  громадянами  України  права  та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не  передбачено  законнодавством України  та  міжнародними  договорами  України  (ч.1ст.8).  Друге  положення передбачає, що іноземці, які постійно  проживають  в  Україні,  мають  право працювати  на  підприємствах,  в  установах  і  організаціях  або  займатися іньшою трудовою діяльністю  на  падставі  і  в  порядку,  встановленому  для громадян України  (ч.2  ст.8).  Третє  полягає  в  тому,  що  іноземці,  які імігрували в Україну  для  працевлаштування  на  визначений  термін,  можуть займатися трудовою  діяльністю  відповідно  до  одержаного  у  встановленому порядку  дозволу на працевлаштування.

      Іноземні  громадяни, які мають  намір   займатися  трудовою  діяльністю, повинні одержати  дозвіл  на  працевлаштування.  Згідно  з  п.1  Тимчасового положення проумови і порядок оформлення іноземними громадянами  дозволів  на прцевлаштування в Україні, затвердженого  наказом  Мінпраці  України  від  5 травня 1993 року  №27  дозвіл  на  працевлаштування  оформляється  іноземним громадянам, якщо в країні відсутні працівники,  котрі  спроможні  виконувати цей вид роботи,  або  є  достатні  обгрунтування   доцільності  використання праці іноземних робітників.

      Підприємства, установи, організації, незалежно  від  форм  власності  і господарювання, та іноземні суб'єкти господарської діяльності, що  діють  на території України, можуть використовувати працю іноземних громадян  лише  за наявності у них названого дозволу, якщо  інше  не  передбачено  міжнародними договорами України.  Також необхідно відмітити, що в  пункті  3  тимчасового положення  міститься  перелік  груп  іноземних  громадян,  яким  дозвіл   на працевлаштування не потрібен.  До  них  належать:  іноземні  громадяни,  які мають посвідку на проживання в Україні;  представники  іноземного  морського (річкового) флоту і зарубіжних  авіакомпаній,  котрі обслуговують  їх  на території  України;  працівники  зарубіжних  органів   масової   інформації, акредитовані для роботи в Україні за фахом;  працівники  аврійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт.

      Дозвіл  видається на строк, як правило,  до одного року, але не  повинен перевищувати чотирьох років. Він оформляється і  видається Республіканським центром зайнятості Міністерства праці  і  соціальної  політики  України  для роботи на  зазначеному  підприємстві,  в  установі,  організації  на  певній посаді. Також слід відмітити, що особи, які прибули в  Україну  в  приватних справах з тимчасовим перебуванням, права на роботу  в Україні не  мають і дозвіл вони не можуть отримати. Також дозвіл не видається, якщо:  у  поданих документах для видачі дозволів містяться  положення,  що  суперечать  нормам чинного  законодавства  та   міжнародним   договорам   України;   контрактом передбачені  умови  праці  громадян  інших  держав  гіршими, ніж   громадян України,  які  працюють  за   аналогічним   фахом;    повідомлені   завідомо неправдиві відомості.

      Назвиний  мною дозвіл є підставою  для  видачі  іноземному  громадянину

візи на в'їзд в Україну. Хочу сказати, що процес отримання української  візи і права на працевлаштування набагато слабше розвиненицй ніж в країнах ЄС.  Я хочу сказати, що дуже важко  майже  практично  неможливо  отримати  візу  та дозвіл  на  працевлаштування  громадянину  України  наприклад  в  посольстві Великобританії чи Франції, тому, що в цих державах існує чіткий контроль  за такими особами. А якщо громадяни зазнчених країн захочуть отримати  візу  та дозвіл на працю в Україні, то багато зусиль ця процедура не  забере,  хоча якщо розглянути цю проблему з іншого боку  -  ви  знаєте  як  працюють  наші державні органи, надто повільно.

      А що  може бути, якщо іноземець не  отримаши дозволу почне працювати?  В статті 8 Закону України  "Про  зайнятість  населення"  від  01.03.1993  року