Управління демографічними процесами

ЗМІСТ

 

Вступ          3

1.  Сучасна  демографічна  ситуація  і  здоров’я  населення  в  Україні   5

2.  Роль  сім’ї  та  сімейних  стосунків                10

3.  Тенденції  депопуляції  на  території  України              13

Висновки                   18

Список  літератури                  19

 

Вступ 

Природною  основою  демографічного  стану  в  Україні  є  народонаселення.  Роль  його  як  основи  суспільного  виробництва  полягає  в  тому,  що  воно  виступає  споживачем  матеріальних  благ  і  тим  самим  зумовлює  розвиток  насамперед  галузей,  які  орієнтуються  у  своєму  розміщенні  на  споживача.  Однак  найважливішою  характерною  рисою  народонаселення  є  те,  що  воно  є  природною  основою  формування  трудових  ресурсів,  найголовнішого  елемента  продуктивних  сил,  які  відіграють  вирішальну  роль  як  фактор  розміщення  трудомістких  галузей  господарства..

Чисельність  населення,  його  динаміка  і  віково-статева  структура  є  найважливішими  показниками  демографічної  характеристики  народонаселення.

Найважливішим  фактором  динаміки  загальної  чисельності  населення  України  є  його  природний  рух.

Зниження  природного  приросту  спричиняє  деформацію  вікової  структури  населення,  зумовлює  зниження  природного  приросту  трудових  ресурсів.  "Старіння"  населення  призводить  до  збільшення  економічного  навантаження  на  працездатних,  труднощів  у  формуванні  трудових  ресурсів,  забезпеченні  народного  господарства  робочою  силою.

Підвищення  рівня  життя  населення  в територіальному  розрізі  залежить  від  раціонального  використання  трудових  ресурсів,  що  відображено  і  в  затратах  живої  праці  на  виробництво  відповідної  продукції.

Для  характеристики  розміщення  населення  використовують  поняття  "розселення".  Розселення  є  міським  і  сільським.  Основними  чинниками  розселення,  в  тому  числі  його  інтенсивності  і  напрямів,  є  соціально-  економічні  (розвиток  та  розміщення  продуктивних  сил  тощо),  природні  та  демографічні.

Природні  фактори  позначаються  на  процесі  розселення  внаслідок  територіальних  відмінностей  природного  середовища  (поверхні,  клімату,  гідрографічної  мережі,  корисних  копалин,  якості  земельних  ресурсів  та  ін.).

Територіальні  особливості  розселення,  крім  того,  залежать  від  інтенсивності  та  напрямів  постійних  та  маятникових  переміщень  населення.

Щодо  темпів  зростання  населення  України,  то  вони  надто  повільні  через  зниження  природного  приросту,  його  механічну  рухливість  та  інтенсивний  відплив  осіб  молодого  віку,  що  зумовлює  деформацію  вікової  структури  працездатних.  У  перспективі  очікується  зменшення  приросту  трудових  ресурсів,  що  позначиться  на  розширеному  відтворенні  і  зумовить  потребу  максимальної орієнтації  на  впровадження  трудозберігаючих  технологій.   
1.  Сучасна  демографічна  ситуація  і  здоров’я  населення  в  Україні.

Українському  суспільству  ніколи  не  бути  процвітаючим  чи  навіть  стабільним,  якщо  його  населення  не  матиме  відповідних  умов  життя  і  не  відчуватиме  повної  безпеки  для  реалізації  нормальної  демовідтворювальної  поведінки,  не  буде  бачити  перспектив  для  існування  й  розвитку  кожної  сім’ї  та  особи.

До  останнього  часу  проблеми  безпеки  досліджувалися  переважно  у  військовій  та  політичній  сферах  й  обмежувалися  потенційними  конфліктами  між  країнами  та  міжнародними  загрозами.  Однак  результати  модельних  досліджень,  проведених  у  ряді  країн,  свідчать,  що  внутрішня  негативна  соціально-  демографічна  ситуація,  зокрема,  той  чи  інший  режим  відтворення  населення,  кількісний  та  якісний  його  склад  може  стимулювати  чи  гальмувати  виникнення  й  розвиток  внутрішніх  і  зовнішніх  конфліктів,  бути  каталізатором  сепаратистських  прагнень  частини  населення,  тобто  здійснювати  деструктивний  вплив  на  стан  безпеки  держави  навіть  за  стабільної  міжнародної  ситуації.  Як  свідчить  досвід,  проведення  тієї  чи  іншої  соціально-демографічної  політики,  зокрема  щодо  національних  меншин,  емігрантів  та  біженців,  дозвіл  чи  заборона  використання  тих  чи  інших  засобів  планування  сім’ї  тощо  можуть  бути  причиною  приходу  до  влади  або  відставки  урядів,  слугувати  показником  розвитку  демократії.

Отже,  демографічний  чинник  є  одним  з  визначальних  для  забезпечення  стабільного  й  безпечного  розвитку  держави,  а  проблеми  оптимального  демографічного  розвитку  слід  розглядати  як  першочергові  інтереси  держави,  як  фактор  і  водночас  як  результат  її  функціонування.

На  жаль,  нинішня  соціально-економічна  криза  ускладнила  демографічні  процеси,  призвела  до  помилок  і  проблем,  які  болюче  позначаються  на  головному  суб’єкті  нинішніх  перетворень  -  населенні.

Загальна  характеристика  демографічної  ситуації.  Проведений  аналіз  сучасної  демографічної  ситуації,  а  також  її  динаміки  протягом  останніх  років  свідчить  про  наявність  в  Україні  поряд  із  соціально-економічними  проблемами  глибокої  демографічної  кризи,  більш  інертної  та  практично  некерованої,  негативні  наслідки  якої  для  подальшого  розвитку  країни  важко  передбачити.

Головною  ознакою  сучасної  демографічної  кризи  є  те,  що  в  Україні  відбуваютья  негативні  зміни  не  тільки  у  кількості,  але  й  у  якості  населення.  Під  час  обстеження  стану  здоров’я  населення  виявилося,  що  рівень  загальної  захворюваності  в  Україні  -  один  із  найвищих  серед  країн  на  теренах  колишнього  Радянського  Союзу.  Поширюються  соціальні  хвороби.  Так,  за  рівнем  захворюваності  алкоголізмом  і  наркоманією  Україна  перебуває  на  2-  му  місці  серед  зазначеної  групи  країн.  Існує  тенденція  значного  погіршення  здоров’я  нинішніх  дітей  і  підлітків.  Лише  один  з  чотирьох-п’яти  може  вважатися  цілком  здоровим.  Проблема  поліпшення  здоров’я  населення  сьогодні  перетворилася  у  проблему  його  елементарного  збереження.

На  погіршення  основ  подальшого  відтворення  населення  України  вплинули  також негативні  зміни  в  його  генофонді,  що  загрожують  якісним  виродженням  українського  народу.  Цілеспрямоване  винищення  найосвіченішої,  професійно  підготовленої  частини  населення  України,  її  інтелігенції,  заможних  селян  під  час  політичних  репресій  і  голодоморів  30-40-х  років,  величезні  втрати  працездатної  частини  населення  під  час  другої  світової  війни,  організовані  переселення  українців  до  Росії,  Казахстану  та  інших  республік  колишнього  СРСР,  зрештою,  нинішній  відтік  інтелекту  за  кордон,  -  все  це  завдало  і  продовжує  завдавати  багато  в  чому  непоправної  шкоди  українській  нації.

Техногенне  і  радіоактивне  забруднення  атмосфери,  грунтів,  водойм  у  більшості  областей  України  спричиняє  численні  мутантні  ушкодження  генів,  які  можуть  у  майбутньому  лавиноподібно  поширюватись.  Наслідком  цього  стане  біологічно  зумовлене  зниження  народжуваності,  зростання  потворності  серед  новонароджених,  поширення  спадкових  хвороб  і  виявлення  їхніх  нових  форм.

Якщо  раніше  для  розвитку  і  збереження  людського  суспільства  мусили  виживати  найбільш  інтелектуально  розвинені  та  вправні  його  члени,  то  нині  у  зв’язку  з  погіршенням  соціального  і  природного  середовища  реальні  можливості  вижити  і  залишити  після  себе  потомство  зберігають  переважно  люди  фізично  здорові,  що  віддає  пріоритет  чинникові  фізичного  розвитку  людини  над  розумовим.

Формування  призовних  контингентів.  Негативним  наслідком  демографічних  змін  є  звуження  бази  для  формування  призовних  контингентів.  Становлення  і  розвиток  самостійної  Української  держави  передбачає  створення  армії,  здатної  забезпечити  її  обороноздатність  при  раціональному  використанні  демографічного  потенціалу  країни.  На  жаль,  сьогодні  склалася  така  ситуація,  коли  чисельність  сучасних  Збройних  Сил  може  визначатися  не  стільки  воєнно-  політичною  обстановкою  та  військовою  політикою  держави,  скільки  обсягами  наявних  вікових  контингентів  населення  країни.

Соціально-економічна  перебудова  суспільства  в  Україні  спричинила  гострі  проблеми.  Їхнє  вирішення  передбачає  розробку  науково  обгрунтованої  комплексної  програми  подолання  демографічної  кризи,  яка  б  охоплювала  не  тільки  питання  простого  відтворення  населення,  але  й  його  розвитку  у  широкому  соціальному  контексті.

У  першочерговому  порядку  необхідно  розробити  сучасну  ідеологію  демографічного  розвитку  України,  що  поєднувала  б об"єктивний  аналiз  реалій  з  науково  обгрунтованими  цiлями  та  завданнями.  У  зв"язку  з  цим  слід  посилити  наукові  розробки  в  галузі  демографічних  та  гендерних  досліджень,  їх  фінансову  підтримку,  а  також  пропаганду  відповідних  наукових  знань.

В  умовах  значного  зниження  народжуваності,  зростання  смертності  та  погіршення  здоров"я  необхідно  докласти  максимальних  зусиль  для  збереження  населення  України.  Це  має  бути  основним  змістом  демографічних  стратегій  держави  сьогодні.

При  обмежених  фінансових  можливостях,  а  також  занепаді  системи  соціального  захисту  основна  увага  і  підтримка  повинні  бути  спрямовані  на  вирішення  проблем,  що  безпосередньо  впливають  на  рівень  захворюваності  і  смертності  населення  і,  зокрема,  дітей  та  жінок.

У  зв"язку  з  цим  необхідно  реформувати  систему  охорони  здоров"я,  на  якій  негативно  позначилися  зміни  соціально-економічних  умов,  а  також  збільшити  асигнування  на  розвиток  цієї  сфери. Тим  більше,  що  в  умовах  стрімкого  старіння  населення  потреба  в  коштах  на  охорону  здоров"я  та  соціальне  забезпечення  осіб  похилого  віку  постійно  зростає.

Питання  пропаганди  засобами  масової  інформації  здорового  способу  життя  повинно  розглядатися  як  одна  з  головних  цілей  стратегії  зміцнення  здоров"я  та  продовження  повноцінного  життя  і  включати  такі  аспекти:

-  передача  знань  щодо  профілактики  захворювань  та  піклування  про  здоров"я  як  населення  в  цілому,  так  і  конкретних  груп  ризику,  наприклад  підлітків; 

-  засвоєння  та  застосування  знань  відповідними  адресатами  з  тим,  щоб  домогтися  змін  у  поведінці  людей,  що  зловживають  курінням,  алкоголем  та  наркотиками; 

-  розвиток  різних  форм  піклування  про  власне  здоров"я.

В  умовах,  коли  жінки  становлять  більшість  серед  тих,  хто  звільняється  з  виробництва,  і  меншість  серед  працевлаштованих,  необхідно  на  практиці  забезпечувати  їхнє  право  на  працю  у  поєднанні  з  виконанням  материнської  функції.  Йдеться,  по-перше,  про  профілактичні  заходи,  спрямовані  на  раціоналізацію  праці  жінок,  які  здійснюються  на  державному  рівні  і  мають  довготривалий  характер.  По-друге,  про  активну  політику  на  ринку  праці,  спрямовану  на  зменшення  безробіття  серед  жінок,  більш  повне  урахування  їхнього  професійно-кваліфікаційного  складу,  надання  можливостей  перепідготовки  і  працевлаштування  в  конкретних  умовах.

Населення  має  бути  соціально захищеним,  а  специфічна  демографічна  політика  повинна  підсилюватися  заходами  держави  щодо  виходу  з  економічної  кризи.  Проте  суверенність  особи  несумісна  з  соціальним,  а  тим  більше  державним  патерналізмом,  котрим  була  пройнята  демографічна  політика  в  колишньому  СРСР.  Держава  повинна  забезпечувати  соціальний  захист  своїх  громадян,  але  не  перетворювати  їх  на  утриманців.  Найвища  мета  такої  політики  -  домогтися,  щоб  якомога  менша  частина  населення  залежала  від  суспільної  благодійності.

Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації  трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.

 

2. Роль сімї  та  сімейних  стосунків

Сім'я  відіграє  велику  роль  у  сучасному  суспільстві.  Вона  є  первинною    клітиною  соціальних  груп,  класів,  які  утворюють  соціальну  структуру  будь-якої  країни.  Життя  більшості  людей  так  чи  інакше  пов'язане  з  сім'єю  —  своєрідним  мікросвітом,  де  сплітаються  складні    економічні,  політичні,  психологічні,  ідеологічні,  фізіологічні  та  інші  соціальні  проблеми.  Будучи  залежним  від  економічного  становища  країни,  від  політики,  рівня  культури,  сімейне  життя  впливає  на  стан  національної  економіки,  політичні  події  тощо.  Вивчення  сім'ї,  шлюбу  має  глибоке  практичнее  значення,  воно  є  важливою  передумовою  розуміння  багатьох  процесів,  які  відбуваються  у  суспільстві.  Сім'ю  можна  розглядати, по-перше,  як  історично  конкретну  систему  взаємин  між  чоловіком  і  дружиною,  між  батьками  і  дітьми  і,  по-друге,  як  малу  соціальну  групу,  члени  якої  поєднані  шлюбними,  родинними  стосунками,  спільністю  побуту  і  взаємною  моральною  відповідальністю  та  соціальною  необхідністю,  обумовленою  потребою  суспільства  у  фізичному  й  духовному  відтворенні  населення.  Сім'я  як  соціальний  інститут  виконує  певні  соціальні  функції.

На сучасному етапі виділяють такі основні функції сім'ї: репродуктивну, виховну, економічну і побутову, первинного соціального  контролю, духовно-емоційну, організації та проведення дозвілля,  сексуальну.

Репродуктивна функція сім'ї полягає у забезпеченні біологічного відтворення суспільства і задоволенні потреби в дітях. Виховна — в соціалізації молодого покоління, втриманні культурної безперервності  суспільства, задоволенні потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. Економічна і побутова дають змогу підтримувати фізичне здоров'я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних,  доглядати  дітей,  надавати  й  отримувати  господарчо- побутові послуги. Важливою функцією сім'ї є первинний соціальний контроль. Адже сім'я здійснює первинну моральну регламентацію поведінки людини в різних сферах життєдіяльності, а також відповідальності й зобов'язань у стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і середнім поколіннями, формує і підтримує правові санкції за неналежну поведінку і порушення моральних взаємин між членами сім'ї. Духовно-емоційна функція забезпечує розвиток особистісних  якостей членів сім'ї, сприяє їх духовному взаємозбагаченню, здійснює емоційну стабілізацію індивідів і їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку. Функція, пов'язана з організацією дозвілля, забезпечує спільний відпочинок і одночасно виконує соціальний контроль у цій сфері. Важливою є сексуальна функція сім'ї, її суспільна роль полягає у реалізації сексуального контролю щодо особи, індивідуальна — у задоволенні сексуальних потреб людини.