Управління демографічними процесами

Як малу соціальну групу сім'ю розглядають тоді, коли дослідженню піддаються стосунки між індивідами, які становлять сім'ю. Такий підхід дає змогу встановити мотиви і причини розлучень, динаміку подружніх стосунків, характер взаємин між батьками і дітьми. Але, акцентуючи увагу на проблемах міжособистісної взаємодії, не можна абстрагуватись від того, що вони тісно пов'язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і зразками поведінки. Групова поведінка залежить від економічних, соціокультурних умов життєдіяльності групи. Особливості сучасної демографічної ситуації в українському суспільстві (насамперед низький рівень народжуваності, перевищення кількості померлих над народженими) вимагають аналізу концептуальних засад щодо планування сім'ї як соціального явища і створення науково обґрунтованої концепції, яка б могла стати теоретичною базою для вироблення й реалізації суспільних заходів у забезпеченні права особи, сім'ї на вільний і відповідальний вибір кількості дітей і часу їх народження.

Середня кількість працюючих членів сім'ї зменшується, а утриманців збільшується; на одного працюючого припадає в середньому 1,2 непрацюючих, в селах - 1,7. Зростає частка членів сімей, які отримують пенсії, соціальні допомоги на дітей і дотації; в середньому вона сягає 1/4, у жінок -І/З. Проте, якщо взятии до уваги надзвичайно низький рівень цих виплат, вони малоефективні і суттєво не поліпшують становища дітей у малозабезпечених сім'ях. Тому посилюється залежність забезпеченості сімей від кількості працюючих.

Здоров'я значною мірою залежить від забезпеченості житлом. Наявного житла недостатньо, більшість квартир перенаселені та потребують ремонту чи реконструкції. Забезпечення громадян комунальними послугами переважно незадовільне, особливо в селах. Нестача житла, особливо у молодих сімей, стала ще більш відчутною у зв'язку з необхідністю переселення людей з територій, що постраждали від аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а також забезпечення житлом корінних жителів, що повертаються в Україну із колишніх республік Радянського Союзу, сімей військовослужбовців, демобілізованих у запас та виведених з країн Східної Європи. В результаті мешкає у гуртожитках чи тимчасово орендує квартиру 13% населення, або кожна сьома сім'я.

Умови життя позначаються на репродуктивних рішеннях сімей. Все більше сімей обирають бездітність або відкладають народження дітей. Реалізація бажаних орієнтацій на сім'ю тієї чи іншої величини знаходиться у прямій залежності від житлових умов. Показники середньої бажаної і фактичної кількості дітей значно менші у тих (переважно міських) сімей, які не мають окремого житла і мешкають в одній кімнаті у гуртожитку чи у квартирі  батьків.

Сааме ці молоді подружжя частіше відкладають народження дітей "до кращих часів". Отже, шанс мати не тільки двоє-троє дітей, а навіть лише одну дитину в умовах економічних труднощів значно зменшується. Несприятлива дітородна ситуація посилюється поширенням розлучень, самотності, невпорядкованих статевих стосунків, абортів. Це негативно позначається  на загальному і генеративному здоров'ї жінок.

3. Тенденції депопуляції на території  України

Скорочення населення в Україні буде продовжуватися і зростати не буде за жодних умов, оскільки потенціал демографічного зростання в країні вичерпаний. Про це Украинская служба  BBC  повідомила заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова. «Ми розробляли прогнози до 2025, 2050, 2075 років, і скорочення населення буде продовжуватися. На жаль, потенціал демографічного зростання в Україні вичерпаний, і вичерпування почалося в 60-х роках», - наголосила заступник директора Інституту демографії, додавши, що на 2050 рік населення в Україні становитиме близько 35 мільйонів. Лібанова визначила сучасну демографічну ситуацію в Україні  як глибоку демографічну кризу. «Питання не в тому, що зменшується кількість населення. Питання в тому, що не збільшується середня тривалість життя, стрімко збільшується демографічне навантаження, тобто співвідношення старших вікових груп та працездатного населення», - зазначила вона. «Питання в тому, що погіршується якісний склад населення, тому що найбільш освічені, найбільш підприємливі, найбільш активні їдуть працювати за кордон», - додала вона.

На думку Лібанової, проблемою для України є і трудова міграція, що становить щорічно близько трьох мільйонів осіб. «Ми можемо розраховувати тільки на приплив населення ззовні, але якщо наші поїдуть працювати до Польщі, до Європи, то до нас відповідно поїдуть представники тих країн, де рівень життя нижчий за український. Тобто це не будуть слов’янські нації, і це означає культурологічне й етнічне розмивання українського населення», - сказала Лібанова.

Незважаючи на значні зусилля, яких докладають керівництво держави, медична спільнота, демографічна ситуація і стан здоров'я населення, на жаль, залишаються складними, оскільки такі показники мають певну інертність. Як і раніше, спостерігається високий рівень смертності та низький - народжуваності, що зумовлює від'ємний приріст населення (-7,6 на 1 тис. населення). Чисельність громадян України внаслідок депопуляції зменшується щороку більш як на 350 тис.

Процес європейської інтеграції, до якого активно долучилась Україна, детермінує зростання значущості гуманітарної сфери, високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного розвитку, інтелектуального капіталу, соціальних економічного прогресу. Найважливішою передумовою успішності євроінтеграції нашої країни є паритетність щодо інших європейських країн її демографічного потенціалу – сукупності наявних і латентних якостей-імпульсів населення до самовідтворення в конкретно-історичній цілісності.

Попри те, що за величиною  території Україну можна порівняти  з Францією або Німеччиною, однак за чисельністю населення наша країна значно менша. Відповідно ми маємо й нижчу його щільність: у 2006 р. на 1 км2 території в Україні припадало 79,5 осіб проти 335 - у країнах Європейського Союзу в цілому.

Головною демографічною  проблемою Євросоюзу експерти визначають старіння населення. В Україні рівень демографічного старіння (14,75% осіб віком 65+) нині відповідає тому показнику, який фіксувався в країнах Євросоюзу на початку 90-х років. Але з огляду на те, що в нашій країні триває демографічна криза, зокрема відбувається стагнація критично низького рівня народжуваності, слід очікувати швидкого подолання дистанції, що утворилась.

Особливо важливим індикатором  перспектив демографічного і соціального розвитку країни є динаміка та структура демографічного навантаження. У 2000 р. в Україні на 100 осіб працездатного віку припадало 44,6 непрацездатних. Тож за обсягом демографічного навантаження наша країна, здавалося б, виглядала привабливіше порівняно з ЄС, де, починаючи з середини 80-х рр., спостерігається усталення зазначеного показника на рівні 49 непрацездатних на 100 працездатних. Але в Україні відбувається швидке зниження демографічного навантаження, що є парадоксом сучасної структури населення нашої країни. В умовах депопуляції розгортання подібних тенденцій означає втрату потенціалу відтворення населення і звуження перспектив його подальшого зростання.

Нинішня структура демографічного навантаження в Україні виглядає дещо краще, ніж у країнах Євросоюзу: у 2006 р.  У нашій країні на 100 осіб віком 15-64 роки припадало 26 дітей і 20 людей у літах,  тоді як у ЄС відповідно 25 та 24. Але, зважаючи на сучасні тенденції зміни демографічної структури, такий стан утримається недовго.

На збереження чисельності населення як головної складової демографічного потенціалу країни прямо або опосередковано спрямовані зусилля будь-якої держави. Як показує досвід Західної Європи, ефективним засобом запобігання депопуляції, пов'язаної з неухильним зниженням народжуваності, є залучення значної кількості мігрантів. Таким чином можна не тільки зберегти чисельність населення, а й поліпшити режим його відтворення. Істотне зниження приросту населення на початку 80-х років стало поштовхом для ініціації державами Євросоюзу активної міграційної політики. В результаті тільки за рахунок механічного руху населення його загальний приріст збільшився з 2,1 особи на 1000 на початку 80-х років до 4,3 - на початку 90-х.

В Україні для реалізації політики стримання депопуляції шляхом заохочення імміграції є необхідні історико-географічні передумови. З одного боку, низька щільність населення  обумовлює високу міграційну "ємність" українських територій. З другого боку, певною гарантією резистентності українського населення до ксенофобії є його багатонаціональність, що склалася історично. Однак тут не слід нехтувати міграційними традиціями, які протягом кількох століть формували сучасну етнічну палітру української людності. На величину часток окремих етнічних спільнот в Україні в різні часи впливали зовнішні міграційні рухи, а саме: імміграційні рухи росіян (кінець ХІХ-го - ХХ ст.), поляків та євреїв (ХV – ХVIIІ ст.ст.), німців (друга половина ХVIIІ-го - перша половина ХІХ ст.), кримських татар (кінець ХХ ст.); еміграційні рухи українців (ХVII - XX ст.ст.), кримських татар (друга половина ХVIIІ-го - середина ХХ ст.), поляків, євреїв і німців (ХХ ст.).

Отже, з огляду на паритетність культурно-етнічних та соціально-економічних якостей названих етносів стосовно корінної національності найсприятливіше для України було б залучення іммігрантів саме цих етнічних груп. Однак означені вище якості формують підвищені вимоги мігрантів названих національностей до економічного і культурно-етнічного середовища країни дестинації, які Україна наразі задовольнити не може.

Така низька оплата праці й відповідний рівень життя задовольняє лише менш вибагливих іммігрантів - переважно зі східно- та південно-азійських країн. Здебільшого це представники етнічних груп, з якими Україна не має традиційних національних зв'язків. Великим за обсягом був в'їзд в Україну громадян Індії, Південно-Африканської Республіки, Тайваню, Лівану. Характерною рисою сучасної імміграції в Україну є її хаотичність, нерегульованість, а отже, наявність певної деструктивної складової. Сьогодні спостерігається швидкий наплив до країни непродуктивного, орієнтованого винятково на споживання некорінного населення, вихідців із професійного військового середовища збройних сил колишнього СРСР, цивільних пенсіонерів, біженців з інших регіонів СНД, а також представників багатосімейних кланів Кавказу, Центральної Азії та Близького Сходу. Необхідність економічного забезпечення функціонування цих верств населення лягає додатковим тягарем на відтворюваний у межах України валовий внутрішній продукт, зменшуючи його частку, яка утворюється продуктивним населенням республіки, обтяжуючи й без того невисокий життєвий рівень трудящих. Отже, продуктивне використання міграції як засобу накопичення демографічного потенціалу України залишається справою майбутнього. Середовищем, яке безпосередньо регулює процес відтворення демографічного потенціалу на мікрорівні, є сім'я, або в сучасній демографічній статистиці - домогосподарство. Слід відзначити, що формування і розмір домогосподарства безпосередньо залежить від можливості вільного вибору, а отже, доступності необхідного житлового осередку. З огляду на це в Україні реальна картина щодо величини та структури домогосподарств, зокрема в міських поселеннях, наразі деформується. Причини подібного явища - жорсткий дефіцит доступного житла (на кінець 2005 р. Кількість одинаків та сімей, які очікували на муніципальне житло, становила 1533 тис.); повільне будівництво нового та низька якість існуючого житлового фонду; високий рівень замортизованих житлових приміщень, їх обмеженість за розміром і кількістю.

Виходячи з викладеного, слід зазначити, що за станом демографічного потенціалу та рівнем демографічного розвою Україна суттєво відстає від країн ЄС. У той же час стихійне сприйняття західноєвропейських стандартів розвитку населення в умовах складної соціально-економічної ситуації може обернутися для України втратою не тільки демографічної моці, а й національно-демографічної ідентичності. Тому виконання умов вступу нашої держави до європейської спільноти має супроводжуватись детальною демографічною експертизою та розробкою засобів демополітичного пом'якшення запланованих заходів. Подібні кроки забезпечать, з одного боку, поступове просування України шляхом європейського вибору, а з другого - збереження потенціалу розвитку українського населення як конкретно-історичної сутності.

Список літератури

1. Дмитренко Г.А. Мотивация и оценка персонала

2. Дорошенко Л.С. Управление трудовыми ресурсами

3. Жилка Н., Іркіна Т., Стешенко В. - Стан репродуктивного здоров'я в Україні (медико-демографічний огляд). - К.: МОЗУ, НАН: Інститут економіки, 2005

4. Звіт про людський розвиток в Україні 2004. Спеціальне видання. Україна та ВІЛ/СНІД: час діяти. - К., 2004

5. Лехан В., Лакіза-Сачук Н., Войцеховський В. та ін., Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров'я в Україні/Під заг. ред. В. Лехан. - К.: Сфера, 2004

6. Лехан В., Система охорони здоров'я в Україні: підсумки, проблеми, перспективи. - К.: Сфера, 2002

7. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість

8. Пирожков В.М. Трудовой потенциал в демографическом измерении

9. Пирожков С.І. Демографічний фактор у глобальній стратегії розвитку України // Демографія та соціальна економіка. 2004. №1.

10. Про становище сімей в Україні: Доповідь за підсумками 1999 року. - К.: Український інститут соціальних досліджень, 2004

11. Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2005 р.

12. Стешенко В. С. Народжуваність // Населення України-2002. Щорічна аналітична доповідь. Київ: ІДСД НАНУ, 2005. С. 47-72.

13. Хомра О.У. Нелегальна міграція в Україні: ситуація, оцінки наслідків, перспективи // Розвиток демократії в Україні. Матеріали 2-ї конференції Українсько-канадського проекту "Демократична освіта", 2004.

14. Чирков О. Зовнішня міграція - головна причина наявності етнічно неукраїнської людності в сучасній Україні // газ. "Дзеркало тижня", № 3 (378), 26 січн. 2004 р.