Тоталітарні та авторитарні політичні режими

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

 Криворізький національний  університет

  Кафедра філософії  і соціальних наук

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З  ПОЛІТОЛОГІЇ НА ТЕМУ

 

«Тоталітарні та авторитарні політичні режими»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                     Виконав:

                                                                    Студентка                                                  

                                                                     гр

 

                                                                     Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кривий Ріг 

2013

 

 

 

 

Тема 20. Тоталітарні  та авторитарні політичні режими

План

1. Недемократичні політичні режими: сутність, особливості, 

    типологія…………………………………………………………...3

2. Ознаки та порівняльна характеристика  тоталітарного й

    авторитарного політичних  режимів……………………………..10

3. Особливості та специфіка   функціонування сучасних 

    авторитарних режимів……………………………………………14

Висновок……………………………………………………………..19

Список літератури…………………………………………………...20

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1) Недемократичні режими виражені різними формами тоталітаризму і авторитаризму.

У перекладі "тоталітарний" означає "як такий, що відноситься до цілого". Зміст тоталітаризму обґрунтував ідеолог італійського фашизму Дж. Джентіле, який закликав до тотального підпорядкування людини державі і розчиненню індивіда в політичній історії, оскільки все людське і духовне губить цінність поза державою. У політичну лексику цей термін ввійшов після промови Б.Муссоліні 1925 p., в якій він використовує саме поняття "тоталітарна держава". В подальшому опоненти фашизму вживають цей термін в негативному розумінні - як протилежність демократії. Спочатку під тоталітаризмом розумівся фашистський режим в Італії і націонал-соціалістичний рух у Німеччині, але після публікації в газеті "Таймс" (1929), де давалася характеристика радянського ладу, цей термін почали застосовувати і до політичного режиму СРСР. [1, с.105].

З початку 50-х pp. з'являються наукові роботи, присвячені політологічному і соціологічному аналізу тоталітарних режимів: дослідження Х.Арендт "Походження тоталітаризму", сумісна монографія К.Фрідріха і З.Бжезинського "Тоталітарна диктатура і автократія". Концептуальна модель тоталітаризму, запропонована К.Фрідріхом і З.Бжезинським, найбільш популярна в політології.

У тоталітарних державах недопустимі будь-які форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає  від людини активних виявів лояльності й відданості режиму.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

- наявність загальнообов’язкової ідеології, яка доводить необхідність існування даного режиму;

- загальна ідеологізація,  заперечення минулого й сьогодення  задля “світлого ” майбутнього;

- ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму;

- контроль політичної  влади над усіма сферами життя  суспільства в цілому і кожної  особи зокрема;

- відсутність легальної  опозиції;

- поглинання державою  сфери громадянського суспільства; 

- відсутність плюралізму;

- нетерпимість до політичного  інакодумства, жорстке переслідування  будь-якого спротиву і навіть  особистих думок та виправдовування  з огляду на це будь-яких  форм насильства;

- концентрація влади  в руках одного лідера чи  партії, які представляють законодавчу і виконавчу владу;

- державний монополізм  в сфері економіки

- підпорядкування інформаційного  простору політичному лідерові  чи партії.

Класичними тоталітарними  державами були гітлерівська Німеччина  та СРСР. Причому політичний режим  у колишньому Радянському Союзі пройшов такі етапи:

- 1917—1921 pp. – період  воєнного комунізму – тоталітарно-авторитарний  тип політичного режиму;

- 1921—1929 pp. – авторитарний  режим; 

- 1929— 1956 pp. – тоталітарний  режим; 

- 1956—1985 pp. – зникли  ознаки класичного тоталітаризму, але загалом режим залишався тоталітарним. [2, с. 243].

Занепад епохи тоталітаризму  в СРСР розпочався за “горбачовської перебудови ”, коли впала “залізна завіса”.

Залежно від пануючої ідеології, яка впливає на зміст  політичної діяльності, тоталітаризм може бути представлений як комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Історично першою і класичною формою тоталітаризму став комунізм. Комуністичний тоталітаризм виник після Великої Жовтневої революції 1917 р. в Росії. Другим різновидом тоталітарних політичних систем є фашизм. Виникає в Італії в 1922 р. Італійський фашизм ставив за мету діяльності не побудову "нового суспільства, а відродження величі італійської нації і Римської імперії". Третій різновид тоталітаризму — націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний устрій він виник у Німеччині в 1933 р. Націонал-соціалізм має багато спільного як з фашизмом, так і з комунізмом. Але, якщо мета діяльності комуністів — побудова комуністичного суспільства, фашистів — відродження Римської імперії, то націонал-соціалістів — світове панування арійської раси.

Передумови встановлення тоталітарних і авторитарних режимів

На відміну від авторитаризму, приклади якого можна віднайти в  тиранічних режимах минулого, тоталітаризм з'являється в XX ст. При дослідженні проблеми тоталітаризму виникає ряд запитань, зокрема:

- Що сприяло його виникненню в одних країнах і чому його уникнули інші країни?

- Чи є в цьому певні закономірності?

- Чи закінчилася в XX ст. епоха тоталітаризму, чи в майбутньому демократія не відступить перед новою хвилею деспотизму?

- Де необхідно шукати коріння тоталітаризму: в економіці, в ідеології чи в самій свідомості людей?

 Згідно з першою  версією, потенційна можливість  тоталітаризму ховається у розширенні  функції державного контролю і регулювання. Вже сам собою державний капіталізм, що з'явився на рубежі ХІХ-ХХ ст., є авторитарною тенденцією. Є думка, що якщо процес регулювання з боку держави заходить достатньо далеко, то суспільство губить здатність до самоконтролю і прирікає себе на тоталітаризм. Подібного погляду притримувався К.Поппер, який розглядав тоталітарну систему такою, а держава присвоює собі функції управління у всіх сферах, насильницьке регулює їх у дусі пануючої, орієнтованої на ідеальне майбутнє, ідеології. Серед інших причин дослідники називають концентрацію ресурсів у руках держави в період Першої світової війни, що потенційно посилило можливості держави в управлінні іншими суспільними процесами. На цю причину вказував у 40-х pp. Ф.Хайєк, який побачив у посиленні планового регулювання "дорогу до рабства".

Деякі дослідники розглядають  тоталітаризм як перемогу тоталітарних ідеологій, які виявилися затребуваними  масами. Духовну передумову подібних ідеологій XX ст. намагаються вивести  з ідей минулого, зокрема, з політичних ідей Платона, Н.Макіавеллі, Ж.-Ж.Руссо, Ф.Гегеля. Встановлюється генетичний зв'язок ліворадикального тоталітаризму з соціалістичною теорією К.Маркса, Ф.Енгельса і В.Леніна, а право радикального тоталітаризму - з теорією Гегеля. [5, с. 168].

Так, К.Поппер побачив безпосереднє обґрунтування тоталітарного націоналізму в таких ідеях Гегеля:

- існування в кожній історичній епосі вибраної нації, визначеної для світового панування;

- одвічна ворожість держав одна до одної і війна як спосіб їх утвердження;

- свобода держави від моральних обов'язків;

- моральна цінність війни (Гегель вважав, що довгий, а тим більше вічний мир "розбещує націю");

- ідеал героїчного життя ("живи ризикуючи") на противагу буржуазному спокою тощо.

Тоталітарні теорії виявилися затребуваними на початку XX ст. Гассета, Масове суспільство починає формуватися з кінця XIX - початку XX ст, як результат процесу модернізації. Під модернізацією розуміють процес переходу від аграрного до індустріального типу виробництва, урбанізацію, розвиток засобів масової комунікації, підвищення загального рівня грамотності тощо. Одночасно модернізація призвела до різного розмивання традиційних структур (сільської общини, сім'ї) і звичного укладу життя, до ерозії традиційних культурних і моральних цінностей та викликала підйом соціально-політичної активності масової людини.

Авторитаризм (від лат. auctor засновник, творець і auctoritas - думка, рішення, право) розуміється як режим, зміст управління при якому полягає  в концентрації влади в руках  одного або кількох лідерів, які не приділяють уваги досягненню суспільної згоди стосовно легітимності їх влади.[1, с. 106].

 На відміну від тоталітаризму, авторитарний політичний режим допускає існування обмеженого плюралізму в різних суспільних сферах, погоджується з існуванням окремих елементів демократії, таких як парламентські вибори, багатопартійність. Проте його сутнісними ознаками залишається щоденна загроза репресій, використання армії та каральних органів.

Авторитаризм (від лат. autoritas – цілковита влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб´єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об´єднань, суворою регламентацією їхньої активності, можливістю застосування насильства чи примусу.

Основні ознаки авторитаризму:

- перевага в діяльності  державних органів методу адміністрування,  диктату (за авторитаризму рідко  застосовується компроміс із  найважливіших політичних проблем);

- сильна виконавча влада;

- концентрація влади  в руках одного чи декількох  державних органів; 

- здійснення органами  виконавчої влади нормотворчих  функцій; 

- звуження сфери гласності  та виборності державних органів; 

- обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні гарантії їх забезпечення;

- відчуження народу  від влади;

- відсутність єдиної  ідеології;

- опора на силу й  готовність влади в будь-який  час застосувати масові репресії;

- при боротьбі за  владу використовуються як законні,  так і незаконні методи;

- обмеження чи заборона  діяльності опозиційних до існуючого  режиму об’єднань громадян;

- органи влади діють  на власний розсуд (часто порушуючи  при цьому закон), керуючись власним  баченням політичної доцільності.

Залежно від цілей  виокремлюють різні види авторитаризму:

– стабілізаційний, метою  якого є збереження існуючого  ладу;

– альтернативний, властивий  країнам, які відкинули демократичні засади.

Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії. Характерно, що за авторитаризму існує і громадянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регламентації зазнає переважно політична сфера. За цього політичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити режимові свою особисту відданість і лояльність, то за авторитаризму відданість не обов’язкова, головне — відкрито не виступати проти режиму. За авторитаризму немає уніфікованої ідеології. [4, с.302]. А через поруйнованість репресивного апарату та не сформованість демократичних інститутів мобілізаційні можливості її застосування практично відсутні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів. Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично завжди спотворюються. Авторитарними країнами були в різні історичні періоди Радянський Союз та Італія.

Тоталітаризм інколи розглядається як крайня форма авторитарного  режиму. Але наявність деяких спільних рис (свавілля лідерів, значний репресивний апарат, обмеження прав людини, використання сили при вирішенні конфліктних ситуацій, відсутність реального поділу влади, формально вільний характер виборів у законодавчі органи, відсутність альтернативності вибору) не дає підстав для їх ототожнення. Тому доречно зупинитися на відмінностях двох режимів.

- При тоталітаризмі партія-гегемон забороняє всі елементи суспільно-політичного плюралізму, опозиційні партії і рухи.

- При тоталітаризмі ядром політичної системи виступає партія-гегемон, яка монополізувала державну владу.

- При тоталітаризмі особлива  роль відводиться ідеології. Вона  виконує дві важливі функції:  легітимацію цього режиму і  мобілізацію мас на виконання  поставлених партією завдань.

Тоталітарна влада опирається на широку підтримку народу. Для такого режиму характерний культ вождя партії, який в очах народу володіє харизмою, йому приписуються надприродні властивості: непогрішність, мудрість.

Авторитарний режим не намагається  встановити тотальний контроль над  усіма сферами життя, зберігає автономність особистості і суспільства у неполітичних сферах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2) Тоталітаризм — це деспотичний режим, який визначається насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням існуючої влади, тотальним контролем над суспільством масової політичної партії.

 Тоталітаризм як реальний суспільний лад істотно відрізняється від лежачої в його основі теоретичної моделі, тому що вона, як і всяка інша утопія, здійсненна лише за умови найглибших, принципових перекручувань, продиктованих реальним соціальним середовищем, логікою політичної боротьби, корисливими інтересами влада імущого шару, "революційної доцільністю" (Ленін). І все-таки тоталітарний лад, на відміну від інших виниклих природним, переважно стихійним шляхом соціальних систем, наприклад капіталізму, створюється цілеспрямовано, на основі деякого ідеологічного образа. Він – у кінцевому рахунку породження людського розуму, його спроба поставити під безпосередній раціональний контроль усе суспільне й особисте життя, підкорити його визначеним цілям. Тому при виявленні загальних рис тоталітаризму відправним пунктом є аналіз лежачої в його основі ідеології і суспільного свідомості в цілому. Саме в ідеології тоталітарна система черпає свої життєві сили. Ідеологія покликана виконувати соціально-інтеграційну функцію, цементувати людей у тоталітарну спільність, служити ціннісним орієнтиром, мотивувати поводження громадян і державну політику. [6, с. 487].