Прізвища, похідні від власних імен

Зміст

Вступ

Актуальність  дослідження. Питання про формування та час остаточної стабілізації українських прізвищ у вітчизняному мовознавстві однозначно не вирішено. За твердженням П.П. Чучки, прізвища українців – утворення різної структури і давності; у плані вираження вони збігаються із власними особовими іменами чи патронімами та прізвиськами різної мотивації [37,105]. Виходячи з визначення, що "прізвище – це додаване до власного імені й назви по батькові спадкове незмінне офіційне родинне найменування, яке передається від батька до шлюбних дітей або (у передбачених законодавством випадках) від матері, при шлюбі від чоловіка до дружини і навпаки, і в офіційній практиці ідентифікації особи вживається після імені й назви по батькові або перед ними", учені найчастіше приходять до висновку, що українські прізвища як окремий шар антропонімів остаточно сформувалися два століття тому – на межі XVIII – XIX ст., хоча власні назви людей, що їм передували, функціонували в лексичній системі мови задовго до цього [37,110]. У зв’язку з цим прізвища зберегли у своєму складі численні архаїзми, які згодом утрачені були українською літературною мовою та більшістю діалектів. Крім того, антропоніми цього класу відбивають історію заселення, традиційну духовну та матеріальну культуру краю, особливості господарювання та організації громадського життя, зв’язки корінного населення із представниками суміжних етнічних груп тощо.

У вітчизняному мовознавстві представлено кілька спроб класифікації прізвищ: за лексико-семантичними принципом, за мотивами номінації, за значенням словотвірних афіксів тощо. Останнім часом дослідники українських прізвищ аналізують їх в основному у двох аспектах: за лексико-семантичними ознаками твірних основ, на базі яких постали прізвища, і за структурно-граматичними та словотвірними характеристиками. Відповідно до першого аспекту вивчаються власні особові імена та апелятивна лексика, що стали основою для творення прізвищ, за другим аспектом основна увага звертається на способи творення прізвищ.

Більш вдалою видається класифікація прізвищ  за лексичною базою твірних основ. Саме її останнім часом беруть за основу ономасти, дещо змінюючи класифікаційні розряди. Відповідно до цієї класифікації всі прізвища розмежовують на відантропонімні  та прізвища апелятивного походження, а в межах цих груп виокремлюють розряди за лексико-семантичними характеристиками.

Для заповнення білих плям ономастичного  простору, вичерпної інформації про  українську антропонімійну систему, ареал  поширення та частотність використання прізвищ, а також для поглибленого вивчення історичних процесів їх формування, становлення та часу остаточної стабілізації, потрібна докладна фіксація онімів усіх історико-етнографічних регіонів України, дані про кількість носіїв кожного  прізвища.

Досягнення  сучасної ономастичної науки засвідчені великою кількістю монографічних  досліджень, дисертаційних робіт, наукових статей, написаних на сучасному та історичному антропонімному матеріалі, які містять важливі спостереження  та аргументовані висновки. Та все  ж необхідно відзначити, що українська антропонімія за регіонами досліджена нерівномірно. На сьогодні зібрано та проаналізовано прізвища лише окремих історико-етнографічних регіонів України. Так, лексикографічні праці, присвячені прізвищам степової України (в основному Дніпропетровської та Кіровоградської областей), підготували В.О. Горпинич та І.А. Корнієнко. Українські прізвища Західного Поділля кінця XVIII – ХХ ст. вивчає Н.І. Рульова [26;27;28]. Над створенням історико - етимологічного словника прізвищ закарпатських українців працював П.П. Чучка. Українські прізвища північної частини правобережного степу становлять сферу наукових зацікавлень Т.В.Марталоги, Т.В.Ісакової. Чимало ономастичних досліджень репрезентують досягнення вчених при опрацюванні антропонімії карпатського регіону. Так, семантичну і словотворчу структуру сучасних прізвищ Бойківщини та становлення їх посесивних моделей вивчає Г.Є.Бучко [2;3]. Лінгвістичному аналізові антропонімів українського населення Лемківщини кінця XVIII – початку XIX ст. присвятила монографію та кілька статей С.Є.Панцьо. Прізвища галицьких лемків XVIII ст. вивчає І.Красовський.

Етимологічні  інтерпретації деяких поліських  прізвищ запропонував         В.П. Шульгач [40;41] . Про походження окремих прізвищ жителів м. Луцька писала І.Д. Скорук [29;30;31].

Різні проблеми, пов’язані з походженням  українських прізвищ, опрацьовували  також О.Я.Добровольська, І.М.Желєзняк ,  І.В. Єфименко [9;10;11], О.П. Карпенко, Ю.О. Карпенко,  В.В. Німчук [18],], Р.І. Осташ [19;20;21;22], Ю.К. Редько [24;25], М.Л. Худаш [34;35;36], П.П. Чучка [37;38;39], В.П. Шульгач [40;41]та ін.

Мета  дослідження – зафіксувати найпошоиреніші сучасні прізвища жителів с.Бубнів Локачинаького району Волинської області та зробити їх лексико-семантичний і структурно-словотвірний аналіз.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження  було поставлено такі конкретні завдання:

• опрацювати відповідну навчальну і наукову ономастичну літературу;
• окреслити лексичну базу сучасних прізвищ жителів с.Бубнів;
• встановити онімну лексику, засвідчену в основах місцевих прізвищ;
• виявити апелятивну лексику, від якої творилися прізвища;
• визначити лексико-семантичні групи прізвищ.

Об’єкт  дослідження – сучасна антропонімія с.Бубнів Локачинського району Волинської області. Предметом дослідження стали лексико-семантичні особливості лексичної бази та структура місцевих прізвищ.

 Матеріал  для дослідження прізвищ дібрано з господарських книг с.Бубнів. Джерелами порівняльного матеріалу слугували загальномовні та діалектні словники, етимологічний словник української мови, довідники особових імен, а також лексикографічні праці та монографічні дослідження прізвищ різних історико-етнографічних регіонів України.

Наукова новизна  курсової роботи зумовлена тим, що антропонімія       с.Бубнів стала об’єктом спеціального наукового дослідження вперше. У науковий обіг уведено 100 найбільш поширених сучасних прізвищ. Зібраний фактичний матеріал був підданий лінгвістичному вивченню, зокрема проведено лексико-семантичий і структурний аналіз засвідчених антропонімів. Лексичний аналіз місцевих прізвищ дозволив виявити в їхніх основах помітний пласт архаїчної та діалектної лексики тощо.

Теоретичне  значення дослідження. Теоретичні висновки, зроблені в роботі, доповнюють і уточнюють уявлення про загальні закономірності та особливості становлення українських прізвищ. Репрезентований у праці матеріал і узагальнення можуть бути використані у процесі подальшого опрацювання проблеми регіональної антропонімії, вивчення таких теоретичних питань, як семантика і склад антропонімної одиниці, процеси онімізації тощо.

 Практичне цінність роботи полягає в тому, що новий фактичний матеріал, поданий у ній, можна буде використати при укладанні різного роду антропонімних словників, зокрема словника прізвищ Волині, фундаментального словника українських прізвищ.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, де визначено актуальність і наукову новизну роботи, її мету і завдання, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел, списку використаної літератури, а також додатка (індекс прізвищ). Загальний обсяг роботи 35 сторінок. Список літератури включає 41 позицію.

Розділ 1. Проблематика виникнення прізвищ

1.1. Шляхи формування і час становлення українських прізвищ

Прізвище - це оформлена офіційними документами родова назва людини, яка приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або в шлюбі та, як правило передає своїм нащадкам. Історією свого прізвища ми, як правило, не цікавимось, історією свого народу – також. Вважається, що кожен громадянин повинен цікавитись своїм прізвищем, оберігати від перекручень [32;31].

Література  з української антропоніміки  щороку збагачується новими працями. Проте  в цій галузі мовознавства існує  ще ряд спірних і мало досліджених  питань, які чекають належного висвітлення і наукового розв’язання. Одним із таких є питання про шляхи формування і час становлення українських прізвищ. Серед дослідників, які торкались цього питання немає єдиної і стабільної думки. Різнобій у поглядах слід пояснювати насамперед відчутним браком конкретно історичних антропонімічних досліджень, зокрема праць широкого діахронічного аспекту з належною аргументацією.

Чому  в суспільстві на певному етапі  його розвитку виникає потреба в  прізвищах? Засвідчують, що ця потреба виникла в зв’язку з розвитком міст і необхідністю вести облік населення. Була висловлена ще й така, цілком слушна думка, яка нічого не пояснювала: введення в будь-якого народу прізвищ свідчить про появу в цьому суспільстві почуття громадянськості. Це наслідок появи прізвищ, але не причина введення їх. Та все ж, вирішальною причиною введення прізвищ є зміна ролі сім’ї в суспільстві на певному рівні його розвитку. Шлях до прізвищ різні народи пройшли по-різному.

У документах XVI - XIV ст. можна натрапити на найменування людей, дуже схожі на сучасні прізвища: у 1068р. літопис називає тисяцького Коснячка; у 1071р.- воєводу Яна Вашатича; у 1113р.- тисяцького Івана Чудиновича [36].

Перші найменуваня, схожі на прізвища, належали князям і з’явилися десь в XIV ст. В українських пам’ятках ділової мови (грамоти XIV- XVстоліть) уперше з’являються прізвища в сучасному розумінні:князь Іван Васильвич Чорторийський, пан Іван Чорний та ін.

На  Україні протягом XVI- XVII ст. родові прізвища закріпилися серед більшості жителів міст (так з’явилися Крамарі, Пекарі, Міняйли, Колесники, Бондарі та ін.). У селян на Україні, як і в Росії, прізвища з’явилися найпізніше. Західноукраїнськими землями після розподілу Польщі 1772р. заволоділа Австро-Угорщина. Була запроваджена обов’язкова військова служба. Новобранців записували на прізвище ( найчастіше ним ставало давнє прізвисько, «вулична кличка»). Якщо це вуличне прізвисько було аж надто «вуличним», рекрута записували за батьковим ім’ям (мало бути Алексей, Степанов сын, Голопупенко, а записали Алексей, Степанов сын Степанов). Після скасування кріпацтва в 1861р. з’явилась потреба дати усьому населенню країни прізвища [37;108].

Протягом  XVIII і XIXст. українські прізвища були ще категорією змінною. У XVII ст. прізвища змінювались на лад польських, згодом з’явилися прізвища на –ов у численних інтелігентів дворянського походження. У старовину, з переходом особи із селянського стану в дворянський закінчення –ов або –ин було неначе гербовим знаком порівняно вищого суспільного становища. З метою облагородити родове прізвище не тільки залюбки прймали закінчення –ов, але, якщо прізвище було складне, то змінювали одну із складових частин; так із Салогуб виникало Саллогубов.

У XIX ст. процес стабілізації українських прізвищ був закінчений. Але це не означає, що жодних змін у складі прізвищ з того часу не відбувалось. Ці зміни малопомітні, але постійні - відбуваються з кількох причин. Прізвища, утворені від діалектних слів, вирівнюються до нормативих (Когутєк - Когутяк, Онишюк - Онищук). Існуючі прізвища можуть змінюватись чи внаслідок свідомих дій їх носіїв, чи внаслідок помилкових записів у документах ( було Павлище- стало Павлищев, було Окремчик- стало Акремчик та ін.). Крім того, частина прізвищ зникає (вимирає рід), частина нових з’являється - як наслідок офіційної зміни старого прізвища, як надання прізвища дітям, батьки яких невідомі, та ін.