Прізвища, похідні від власних імен

1.2.Функціональні  особливості прізвищ.

Звичайно, прізвища дуже різноманітні, але якщо уважно дослідити, то можна помітити схожі джерела для їх творення. Найчастіше базою для творення таких одиниць слугували імена батьків, переважно батька, оскільки саме він був главою родини - Іваненко, Петренко, Сидоренко, Тимошенко, Борисюк. Цікаво, що суфікси –ук(-юк) вказували на старшу дитину в родині, а –енко – на меншу. Відіменні прізвища можуть брати початок з того часу, коли в ролі найменування людини використовувалось два імені – канонічне й неканонічне. Останнє як менш зрозуміле вживалося лише в офіційних випадках і могло потрапити в записи на правах прізвища[37; 113]. На перехід особового імені до розряду спадкових назв впливала популярність, чи навпаки, непопулярність імені. Імена маловживані, непопулярні в певному колективі були надійним фактором індивідуалізації людини. Через свою непопулярність вони не виробили системи похідних варіантів і ставали прізвищами в повній формі (Саламон, Сервил). Загальновживані імена, які в період творення українських прізвищ використовувались часто, могли переходити до прізвищ як у повній формі (Кузьма), так і в усіченій (Кузь), усічено-суфіксальній (Кузя) чи суфіксальній формі (Кузьмечко). Також існує велика група прізвищ, що вказують на місце проживання та національність його власника: Татарчук, Москаленко, Волинець та ін. Знали про людину і за тією посадою, яку вона обіймала, або ж за справою, якою вона займалася. От, наприклад, чим займалися стельмахи? А бондарі? Ці слова сьогодні виходять з активного словникового запасу української мови, замінюючись сучасними модними назвами професій, але прізвища залишаються. Ось тлумачення найпопулярніших в Україні прізвищ (про прізвища, похідні від назви професії першого носія, зафіксовані в с.Бубнів йтиметься далі): Гончар - гончар “ремісник, що виробляє посуд, кахлі з глини”; Стельмах – стельмах “майстер, що виготовляв і направляв вози, сани”; Гутник – гутник “майстер, що виробляє посуд та інші речі зі скла” та ін. Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськ людей за родом діяльності: Заплюйсвічка  – паламар; Мукосієнко - мельник та ін. В досліджуваному населеному пункті прізвищ такого типу не виявлено. Індивідуальні ознаки людини: зріст, вага, тіло, фізичні вади та психологічні риси - лягли в основу таких особових найменувань: Довженко, Кривоніс, Малишка, Мовчун, Плаксій та ін. Якщо вам доводилось зустрічати людину на прізвище Нагнибіда чи Перебийніс, або ж ви самі носій такого прізвища, знайте - ваші пращури були козаками. Саме такі колоритні прізвища з гумористичним відтінком кувалися в горлині Запорізької Січі. Запорожці підхопили давню українську традицію, відому ще з фольклорних джерел: Вернигора, Котигорошко та ін. Аналогій таких найменувань годі й шукати в інших мовах, їх просто немає. Це особливість української системи особових назв, у яких поєднується дієслово у формі наказового способу та іменник у початковій формі [36].

У словнику прізвищ помітне місце посідають відіменні семантичні патроніми – прізвища, шо виникли в результаті переходу особових імен до розряду прізвищ без будь-яких змін імені: ім’я Хома – прізвище Хома, ім’я Гордій – прізвище Гордій. В українській ономастичній науці цей тип прізвищ вивчено не достатньо: не встановлено кількість цих прізвищ, причини їх виникнення; не визначено склад імен, відображених в антропоосновах; недостатньо описані їх структурно-словотворчі особливості.

Як  бачимо, українські прізвища – це одне із джерел вивчення історії рідного  краю, мови та культури. Ці найменування ще раз підтверджують істину про безмежний талант українського народу.

Розділ 2. Прізвища, похідні від власних імен

Історія не знає такої епохи, коли б у людини не було імені. Отож, коли виникла потреба  розрізняти людей, які мали однакові імена, а згодом створити постійні родові назви, то, природно, першою основою  для творення цих назв стали саме імена – переважно імена батька, рідше матері, діда чи іншого предка.

Прізвища, утворені від імен, становлять серед  українських та інших слов’янських прізвищ дуже помітну і кількісно значну групу. Основою для творення українських відіменних прізвищ стало понад двісті власних імен. Щоправда, не всі вони однаковою мірою були продуктивними для творення прізвищ. Найпоширенішим, масовим було серед українського народу ім’я Іван, чим пояснюється той факт, що від нього виникло до 130 прізвищ (Івашків, Янковський, Вахненко, Івах, Януш, Івасюк та ін.) [24;189].

Ю.К. Редько зауважує, що найпоширеніші  імена могли перетворюватись  у прізвища в такій формі, яка  була індивідуальною назвою окремої, всім відомої особи. Такою формою могло  бути: а) скорочене (усічене) ім’я; б) пестлива або згрубіла форма імені [24;190]. За спостереженнями мовознавців, прізвища, утворені безпосередньо від особових імен, могли зазнавати певних фонетичних змін. В с.Бубнів   зафіксовано одне таке прізвище: Капітула < Капітулін (СУІ, 166).

2.1. Прізвища, утворені шляхом скорочення імені.

Деякі прізвища утворилися від скорочених варіантів власних особових імен, окремі з яких у структурі мали однофонемні суфікси. Як зазначає     Р.І. Осташ, такі імена в українській антропонімії фіксуються з XIV – XV ст.; активно функціонували вони у XVIII ст. і як імена, і як прізвищеві назви [22;107]. Залежно від того, яка частина імені відпадає, ономасти розглядають три типи усічення: аферезу, синкопу, апокопу. Найпоширеніший вид скорочення особових імен - апокопа (відпадання кінцевих складів). До цієї групи належать такі прізвища зафіксовані в с.Бубнів: Гань < Ганна; Кос < Костянтин, хоча можливе зіставлення з укр. діал. кос ‘півники садові’, ‘чорний дрізд’ (ЕСУМ, ІІІ, 47). Р.І.Осташ зауважує, що імена з однофонемними суфіксами в XVI ст. вживалися паралельно з такими ж іменами, ускладненими іншими суфіксами. Нині ця словотвірна модель утратила свою продуктивність.

2.2. Прізвища, що постали на основі пестливих або згрубілих форм імені

До  прізвищ, що постали на основі пестливих  або згрубілих форм особового  імені, Ю.К.Редько зарахував лексеми, тотожні з похідними варіантами імен, утворені від повних імен, їх усічених форм за допомогою суфіксів [24;192]. У творенні досліджуваних антропонімів, що походили від суфіксальних дериватів власних імен людей, брали участь такі суфікси:

-к-о. За допомогою цього суфікса утворені демінутивні варіанти імен, які пізніше стали прізвищами: Веремко <  Веремія (СУІ, 417); Дацик < Даць < Данило (СУІ, 100).

  Варто зауважити, що ономасти (Б.Б.Близнюк, І.Д.Фаріон, М.Л.Худаш) називають форманти -к-о, -ик, -ій та под. серед багатозначних та поліфункціональних суфіксів переважно із первісним значенням суб’єктивної оцінки, які в різний час могли набувати патронімного значення [4;32;34].

Згрубілі  форми імен, покладені в основу прізвищ, утворилися за допомогою таких  суфіксів:

-ут-а: Васюта < Вася < Василь; Максюта < Макс < Максим;

-ох: Гриньох < Гринь < Григорій;

-ан: Драган < Драгъ < Драгомиръ

  Та наявність прізвищ, похідних від згрубілих форм імен, у вказаному населеному пункті не засвідчено.

2.3. Прізвища, утворені від імен батька чи матері за допомогою патро- і матронімічних суфіксів.

  Із прадавніх часів збережена  традиція іменування дітей за  іменем глави сім’ї. Така ідентифікація особи виявлялася найактуальнішим способом визначення людини. У процесі розвитку суспільства система, за якої особове ім’я батька (значно рідше – матері) було уточнюючим елементом іменування сина, стала виконувати роль своєрідного мовного ланцюга, який протягом століть пов’язував  між собою різні генерації того самого роду [23;195]. Можливо, тому патронімічні суфікси особливо продуктивні при творенні українських прізвищ загалом і найменувань жителів с.Бубнів зокрема:

  а) прізвища з суфіксами -ич, -евич, -ович.

Ю.К. Редько вважає дуже давніми утвореннями, що відомі у східних і південних  слов’ян із найдавніших часів [23;192]. В основі таких прізвищ різні за походженням і структурою християнські чоловічі, зрідка жіночі імена. Із суфіксом -ич (-іч) зафіксовано одне прізвище, похідне від чоловічого імені: Кузьмич < Кузьма. Три прізвища виявлено із суфіксами -евич, -ович, що утворені переважно від чоловічих імен, хоча трапляються деривати і від жіночих імен (в с.Бубнів таких не зафіксовано): Вавринович < Ваврин < Лаврін; Костюкевич < Костюк < Кость < Костянтин; Лукашевич < Лукаш.

  б) прізвища з суфіксами -ук (-’ук), -чук.

  В.В.Німчук звертає увагу на  поліфункціональність цих формантів.  На його думку, первісно суфікси -ук (-’ук), -чук вживалися для творення демінутивних форм. Водночас дослідник вважає необґрунтованим твердження Ю.К.Редька про негативне емоційне забарвлення прізвиськ на     -ук, що згодом ставали родовими прізвищами і отримували таке значення на противагу найменуванням із виразно зменшеним суфіксом -енко [23;196]. Це протиставлення сумнівне вже виходячи з того, що прізвища на -ук (-’ук), -чук вважають основним західноукраїнським типом, тоді як найменування на -енко – східноукраїнським. Мовознавці вважають, що утворення з цими формантами можуть мати демінутивне та патронімічне значення, крім того, «тільки в українській мові похідні з суфіксом –чук можуть називати синів за ознакою професії їх батьків і можуть означати молодих спеціалістів». Прізвища цього типу -  найпродуктивніша словотвірна модель.

   Адамчук < Адамко або Адамець < Адам(СУІ, 23); Андрійчук < Андрійко або Андрієць < Андрій(СУІ, 34); Андрощук <Андрусь < Андрій(СУІ, 34); Архип’юк < Архип (СУІ, 46); Богдан < Богдан (СУІ, 50); Васинюк < Васинь < Василь (СУІ, 62); Ващук < Іван (СУ1,45); Власюк < Влас (СУІ, 73); Гаврилюк < Гаврило(СУІ, 78); Гнатюк < Гнат(СУІ, 91); Гордій < Гордій (можливо, і  від прикм. або від заг. імен. горда(орда) “військо”)(СУІ, 93); Данилюк < Данило(СУІ,100); Даниляк < Данило(СУІ, 100); Дацюк < Да[н]цьо < Даня< Данило(СУІ, 100); Дмитрук < Дмитро(СУІ,108); Дорощук < Дорошко < Дорох або Дорош < Дорофей (СУІ, 113); Іванчук < Іванко або Іванець < Іван(СУІ, 146); Іщук < Ісько < Іван(СУІ, 146); Киричук < Кирик (СУІ, 174); Кондратюк < Кіндрат(СУІ, 176); Курило < Кирило(СУІ, 174); Максим’юк < Максим(СУІ, 206); Мартинюк < Мартин (можливо, і від ж.Марта, Марія)(СУІ, 218); Марцинюк < Марцин < Мартин (СУІ, 218); Павлюк < Павло(СУІ, 280); Панасюк < Панас(СУІ, 284); Панащук < Панас (СУІ, 284); Сахарчук < Захар < Захарій (СУІ, 138); Симчук < Симко < Симон < Cемен (СУІ, 333]; Собчук < Собко < Собъ < Собиславъ або Собеборъ [53; 285]; Стасюк < Стас < Станіслав (СУІ, 347); Терещук < Терешко < Терех < Терентій(СУІ, 359); Тимчук < Тимко < Тимофій(СУІ, 362); Трофимюк < Трохим (СУІ, 366); Федонюк < Федір (можливо, і від ж. Федора)(СУІ, 378); Юрчук < Юрко < Юра < Юрій (СУІ, 409); Ярмощук < Єрмолай < Ярмолай (СУІ, 134).

Проаналізований матеріал засвідчує, що за допомогою  суфіксів -у (-’ук), -чук утворено прізвища переважно від чоловічих імен, деривати від жіночих імен майже не трапляються. А це доводить, що нащадки, як правило, діставали прізвисько (згодом прізвище) від імені батька або діда і тільки в окремих випадках, коли батько був невідомий або давно помер чи виїхав і весь тягар утримання сім’ї та виховання дітей несла мати, діти діставали прізвище від її імені.

2.4. Прізвища, утворені від імен за допомогою суфіксів присвійних прикметників: прізвища з суфіксом –иш -ин утворювалися від назви матері по чоловікові. У досліджуваному населеному пункті виявлено всього два прізвища даного типу:

 Романишин < Романиха < Роман; Тимчишин < Тимчиха < Тимко < Тимофій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Прізвища, що вказують на походження

або місце  попереднього проживання, на соціальний

стан або постійне заняття основоположника роду

3.1. Друге основне джерело виникнення родових прізвищ – це назва місцевості, де проживав або звідки походив основоположник роду. Визначення типу «полтавець» або «поліщук» було достатньою характеристикою, що відрізняла переселенця від корінного жителя. Це визначення переходило на дітей і дальших нащадків, навіть якщо вони народилия ввже на новому місці проживання; воно ставало їхнім прізвиськом, а згодом – родовим прізвищем. Ці прізвища  можна розподілити на дві підгрупи: а)прізвища, які загально вказують на походження і б)прізвища, які називають конкретну місцевість (населений пункт), звідки хтось прибув [24;227].

До першої підгрупи належать, насамперед, прізвища, які вказували на національне походження основоположника роду предка. В с.Бубнів зафіксовано п’ять таких прізвищ: Волошин < волошин “представник романських народів, найчастіше румун” (ЕСУМ, І, 422); Забуйський < можливо, йдеться про людину, яка проживала за річкою західний Буг< за Бугом; Москалюк < москаль “москвич; представник російського народу” (НТСУМ, II, 689); Турик < Турок < турок; Турук.

Ю.К. Редько зауважує, що частина таких  прізвищ справді вказує на національність основоположника роду, проте не всі  прізвища, утворені від етнонімів, означали людей, предки яких не були українцями. В окремих випадках, зазначає вчений, могло вистачити того, що хтось  “був у Волощині” чи був подібний до татарина, щоб отримати відповідне прізвисько;

3.2. Прізвища, що конкретно вказують на певний населений пункт.

За  будовою прізвища, утворені від топонімів, можуть бути двох типів: прикметникові  з суфіксами -ськ-, -зьк-, -цьк- та іменникові з суфіксами -ець, -ук, -чук. У с.Бубнів представлено прізвища обох типів:

а) прикметникові прізвища постали на базі відносних прикметників, утворених від назв місцевості за допомогою суфіксів -ськ-, -зьк-, -цьк-: Барановський – с.Баранов[ичі] (Білорусь);Грушковський < с. Грушів (Вл.); Гурський < с. Гури; Завадський < с. Завада; Торчинський< смт.Торчин.

Серед зібраних у с.Бубнів прізвищ, що вказують на походження або місце проживання основоположника роду виявлено дуже мало, та все ж вони наявні у вказаному населеному пункті.

б) іменникові з суфіксами -ець, -ук, -чук: Поліщук< поліщук      

“житель Полісся”.

Виникнення  прізвища від топонімічної назви  не завжди можна встановити з абсолютною певністю. Багатьох населених пунктів, від назв яких утворилися прізвища, сьогодні вже не існує, багато перейменовано, у багатьох випадках назва населеного пункту не збігається з прізвищем, бо в назві місцевості могли статися певні зміни, а прізвище зберегло давню форму.

  Значна частина прізвищ пов’язана з соціальною (класовою) належністю або постійним заняттям (професією чи посадою свого першого носія. Це були назви, які чітко відрізняли окрему особу від її оточення. Звичайно було б зовсім не до речі, якби, наприклад, на Січі надали комусь прізвище Козак, бо ж там усі були козаками, але в селі, де ніхто більше не козакував, таке прізвисько точно вказувало на відому всім особу. Ставши прізвищем, воно могло переходити на нащадків або в незміненій формі (Козак), або з тими чи іншими патронімічними чи демінутативними суфіксами (Козаченко, Козачук, Козакевич), зберігаючи  й на сьогодні пам’ять про невідомого предка-козака.

Розгляд прізвищ, утворених від назв заняття, професій, різних посад, а також прізвищ, які вказували на класове розшарування суспільства, особливо цікавий в  плані історії культури. Українські прізвища, особливо селянські, у своїй  масі  формувалися приблизно з  XVII ст. і закріпились в документах тільки наприкінці XVIII ст. Отже, можна стверджувати, що наявні сьогодні прізвища, утворені у зв’язку з трудовою діяльністю та класовою належністю, досить правдиво відображають картину українського суспільства другої половини XVIII ст.[25;70]. Наші прізвища в своїй сукупності дають можливість уявити життя України цього періоду в таких аспектах: