Лінгвістичні засади діяльності референта. Модель мовної особи. Джерела різноманіття мови референції. Транлінгвістичні та екстралінгвіст

ПЛАН:

1. Лінгвістичні засади діяльності референта.

2. Відступ про мовну особу.

3. Джерела різноманіття  мови референції.

4. Транлінгвістичні та екстралінгвістичні напрями взаємодії референта та реципієнтів його діяльності.

5. Уявлення про модель  мовної особистості та її між культурні зв’язки.

6. Конструювання моделі  мовної особистості.

1. Лінгвістичні засади  діяльності референта базуються  на розробках теорії і практики  міжкультурної взаємодії, бо звернення  до міжнародного досвіду доказує  не легітимність національних  моделей спілкування у ділових  контактах партнерів з різних  країн. 

2. Мова вимагає від   референції звернення до моделей  так званої мовної особистості  (це можна розглянути на побудовах  таких дослідників як Н. Півонева та Д. Гудков, які визначають мовну особистість як носія саме необхідного для комунікації досвіду. Але треба визначити зокрема мовну компетенцію особистості. Відсутність такої особистості проблематизує референцію, її поглинає використання кліше.

Мовні складові референції це глибина та обсяг володіння  мовними навичками. Знання та вміння дозволяють розширити можливості референта, але не можуть заперечувати навички  спілкування. Референт – це людина, що спілкується на мовах чи мові, знає нормативи та прийнятні відхилення від них у ділових справах.

Мовна особистість як модель носія референтного завдання може бути обмеженою та поширеною. Обмежена модель визначає мінімум необхідних навичок, достатній для спілкування. Розширена  модель не має кордонів, але включає  вузький варіант як підпорядкований.

3. Джерела різноманіття  мови референції освіта, досвід  та ділові комунікації референта.  Джерела можна звузити або  поширити відносно фаха референта, але відмова від будь-якого джерела повинна мотивуватися діловими чи моральними чинниками.

Суспільні розбіжності носіїв інформації мають безліч мотивів, але  позиція “підлеглий – керівник” є остаточним знаменником розбіжностей. Треба посилювати так звані горизонтальні зв’язки, бо вони роблять структуру достатньо стійкою до конфліктного середовища. Вертикаль дозволяє углибити завдання, але небезпечне її посилення для взаємовідносин в колективі.

Розмаїття смислового навантаження мовних характеристик не дозволяє розуміти всі завдання як такі. Що можна спростити. Це потребує консультацій та поширення  кола контактів референта за межі його організації а можливо й  мовної компетенції (так можуть бути залучені Інтернет та знання іноземних  мов).

Значення мовних процедур у референтської діяльності не самоціль. А напроти диктується саме завданнями організації. Перевірка мовної особистості на пересічних ланах діяльності не дозволяє говорити про сугубо мовний фах спеціаліста.

4. Транслінгвістичні та екстралінгвістичні напрями взаємодії референта та реципієнтів його діяльності входять з поєднання мовних, вербальних та невербальних практик взаємодії.

Перехід кордонів мовної ситуації у референції цінний тоді, коли він  сприяє справі. Напроти, впевненість  у перевагах однієї мови заперечується  досвідом спілкування установ, коли вони обмінюються справами на рідких мовах, до яких не знайти ключа у  буквальному чи переносному сенсі.

Вихід за межі мовної компетенції  – необхідність практики спілкування  – поєднує ментальні та ділові якості референта.

5. Уявлення про модель  мовної особистості та її між культурні зв’язки лежіть у площині завданої моделями спілкування та мовної компетенції. Не треба плутати мовну та комунікаційну компетенції, бо комунікація не зовсім те, що й спілкування. Поширена помилка їх ототожнення.

Коло питань, що стосуються компетенції референта буде не повним не поняття “мовна особа”. Сучасне непорозуміння цієї категорії аналізу діяльності референта визначається тим, що з одного боку особа – неповторна як індивідуальність, але з другого вона втілює потенціал необхідно суспільно значущого з його досвідом соціальної взаємодії (Е. Ільєнков та А.Ф. Лосєв прагнуть до різних берегів протиставлення у філософському тлумаченні особи: у Ільєнкові особа народжується в діяльності, у Лосєва передається через досвід культури, втілює образ). Але крайнощі можна подолати, вводячи конструкт мовної особи, тобто звертаючись до мовної компетенції. Це не вся, але значна частина компетенції, вона вужча ніж комунікативна. Так можна володіти телексом як знаряддям праці референта, але не мати мовної компетенції, на якої можлива орієнтація до референтської справи певної мовної особистості. Справа у тому, що особа не завжди особистість. Тобто особистістю не народжуються, а становляться.

Нормативною категорією для  виявлення мовної особи є так  звана культурна ситуація, в якої людина зобов’язана інтерпретувати  обставини з точки зору норм культури або норм культурного спілкування. Людина як носій культури повинна поділяти та інтерпретувати разом обставини своєї дії. Але людина не співпадає з обставинами як виняток. Тоді залишається знати і вміти використовувати зазор. Як казав М.К. Мамардашвілі: культура  серед про чого можливість діяти при неповному знанні. Це фактично означає, що людина повинна постійно давати відповіді на питання що і як можна, а що не можна зробити у даних обставинах? Це звично називається рефлексією, але чи є час для рефлексії у референта, рефлексії з приводу чужої справи? Організація роботи з мовною особою включає розробку методики її використання. Ключові поняття:  професійна культура мови. Що включає володіння фундаментальними знаннями в професійної сфері. Вміння управляти діалогом тощо. Це також комунікативна культура, яку поділяють на мовну, мислення, емоціональну. Окремо стоїть комунікативна поведінка – володіння пара лінгвістичними засобами спілкування та факторами екстралінгвістичного характеру. Мова йде також про засвоєння технічних засобів комунікації, але у центрі поняття про мовну особистість все ж таки традиційне поняття рефлексії або нестрогого мислення. У якому й народжується сама особистість.

6. Встановлено, що мовна  особистість складається з таких  рівнів: біологічного, мовного та  психологічного, кожен з яких  знаходить своє відображення  в кожному із трьох визначених  компонентів: когнітивному, мотиваційному  та емоційному.

   Ключові слова:  мовна особистість, когнітивний  компонент, мотиваційний компонент,  емоційний компонент, свідомість, структурно-функціональна модель, картина  світу, мовна картина світу,  елемент.

   Постановка проблеми  та актуальність дослідження.  Мовна особистість належить до  ключових і разом з тим “модних”  понять у психолінгвістиці. Тому  навіть на такі фундаментальні  питання, як співвідношення між  мовою і мисленням, вивчення  людиною мови та визначення  особистого стилю письменника,  багато вчених почали дивитися  крізь призму мовної особистості.  Однак, незважаючи на такі красномовні  факти, мовна особистість залишається  досить погано дослідженим явищем, особливо з точки зору психології. Загалом моделі в психології  почали використовувати порівняно  недавно, однак можливість їх  використання відкрила перед  дослідниками велику перспективу  для майбутніх досліджень. “Розвиток  так званого “м'якого моделювання”, в якому моделі будуються, спираючись  не на суворі, передусім, кількісні  закони, а на якісні закономірності, тенденції розвитку систем, що  моделюються, правдоподібні гіпотези, дозволив підійти до досліджень  в таких науках, як психологія, соціологія, історія з дещо іншої  точки зору, ніж було прийнято  в цих науках”. Якщо ж говорити  відносно моделювання мовної  особистості, справедливо буде  зазначити, що в лінгвістиці  таких спроб було зроблено  дуже мало, а в психології -жодної. Тому побудову структурно-функціональної  моделі мовної особистості, визначення  в ній рівнів і компонентів  та їх детальне тлумачення  ми вважаємо доцільним, корисним  та актуальним кроком у процесі  подальшого дослідження мовної  особистості та розкриття суті  цього поняття.

   Метою нашого дослідження  є конструювання структурно-функціональної  моделі мовної особистості шляхом  виділення взаємозв'язку між окремими  компонентами та їх функціями  з урахуванням цілісності особистості.  Завданнями нашої роботи є  встановлення основних характеристик  моделювання в психології; тлумачення  мовної особистості та визначення  основних її рівнів; розгляд виділених  компонентів у функціонуванні  мовної особистості.

   “Моделювання в  психології - це застосування методу  моделювання у психологічних  дослідженнях. Його розвивають у  двох напрямах: 1) знакова або технічна  імітація механізмів, процесів і  результатів психічної діяльності - моделювання психіки; 2) організація,  відтворення того або іншого  виду людської діяльності шляхом  штучного конструювання середовища  цієї діяльності (наприклад, у  лабораторних умовах)”. Що являє  собою будь-яка модель? Таким чином  відповідає на це питання відомий  методолог науки Маркс Вартовський: “Моделі - можливі істини, що пропонуються. Висування гіпотез про істинність - це людський засіб отримання знання. І саме це робить можливим побудову теорії. Модель є найкращим посередником між теоретичною мовою науки та здоровим глуздом дослідника. Таким чином, під моделлю певного об'єкта ми маємо на увазі інший об'єкт (реальний, знаковий чи уявний), який хоч і відрізняється від первинного, однак наділений істотними для цілей моделювання властивостями і у рамках цих цілей повністю замінює первинний об'єкт.

   В моделях зазвичай  виділяють такі якості, як повнота  та адекватність. Повнота моделі - це ступінь відповідності елементів  моделі і їх відношень елементам  та відношенням об'єкта, що моделюється.  Адекватність моделі - здатність  моделі демонструвати ту ж  поведінку, що й об'єкт, який  моделюється. Моделі в психології  за повнотою відображення об'єкта  поділяються на такі види: знакові  (образні, вербальні, математичні); програмні (жорстко алгоритмічні, евристичні, блок-схемні); речовинні  (біонічні). Досить цікаву знакову  модель мовної особистості запропонував  Ю.М. Караулов. Він виділяв у структурі мовної особистості три рівні: вербально-семантичний - нульовий рівень, когнітивний (тезаурусний) - перший рівень, мотиваційний (прагматичний) - другий рівень. Вербально-семантичний рівень складається зі слів, що входять у граматико-парадигматичні, семантико-синтаксичні та асоціативні відносини і утворюють таким чином “вербальну мережу”. Вербально-семантичний рівень, згідно з моделлю Ю.М. Караулова, передбачає для носія нормальне володіння мовою, а для дослідника - описання формальних засобів вираження певних значень. “Нульовий рівень - слова, вербально-граматична мережа, стереотипні сполучення (паттерни) - сприймаються кожною мовною особистістю як даність, і будь-які індивідуально-творчі потенції особистості, що проявляються у словотворенні, оригінальності асоціацій і нестандартності словосполучень, не в стані змінити цю генетично і статистично зумовлену даність”.

   Одиницями когнітивного  рівня виступають поняття, ідеї  та концепти, які утворюючи семантичні  поля, приводять до виникнення  картини світу, що відображає  ієрархію цінностей особистості.  Когнітивний рівень побудови  мовної особистості та її аналіз  передбачає розширення значення  і перехід до знань. Таким  чином, когнітивний рівень охоплює  інтелектуальну сферу особистості,  яку дослідник може вивчати  за посередництвом мови, розглядаючи  процеси говоріння та розуміння.  Одиницями прагматичного рівня  є цілі, мотиви, інтереси, установки  та інтенціональності, які спонукають мовну особистість створювати комунікативні ситуації, комунікативні ролі та сфери спілкування. Цей рівень у структурі мовної особистості забезпечує закономірний перехід від оцінок мовної діяльності до усвідомлення реальної власної діяльності у світі.

   Не буде зайвим  відмітити, що Ю.М. Караулов побудував досить оригінальну і перспективну структурно-функціональну модель мовної особистості, відтак деякі елементи ми будемо запозичувати з його моделі. Однак, будучи лінгвістом за фаховим спрямуванням, він побудував модель, в якій істотно переважають мовні елементи. Ми спробуємо побудувати структурно-функціональну модель мовної особистості, в якій лінгвістична, психологічна та біологічна складові будуть представлені однаковою мірою. Результати теоретичного аналізу проблеми. Запропонована нами структурно-функціональна модель мовної особистості складається з трьох рівнів, які перебувають між собою не в ієрархічних, а в координативних відносинах: біологічного, мовного та психологічного. Посилаючись на тезу Г.С. Костюка: “розглядаючи особистість як суспільну істоту, не можна забувати про її природну сутність. Природне “знімається” в суспільному, але не усувається, воно діє на всіх етапах життя особистості”, ми вирішили включити біологічний рівень у нашу модель мовної особистості. При цьому елементи кожного рівня знаходять своє вираження в трьох різних компонентах мовної особистості: когнітивному, мотиваційному та емоційному. Говорячи більш конкретно, ми припускаємо що існує ряд вроджених особливостей індивіда, які істотно впливають або впливатимуть на мовну поведінку особистості на усіх етапах її життя, незалежно від соціальних факторів і які справедливим буде віднести до когнітивного компонента. Окрім генетичних особливостей, до когнітивного компонента на біологічному рівні будуть належати також органи чуття і мовлення та ділянки мозку, що трансформують чуттєві імпульси в доступну для свідомості інформацію.

   Зауважимо, що ми  не ставимо перед собою мету  визначити весь ряд генетичних  особливостей, які можуть мати  вплив на мовну діяльність  особистості, а обмежимося лише  виділенням трьох властивостей  мовної особистості, що цілком  або більшою мірою спричинені  вродженими особливостями.