Першою з таких
властивостей виступатиме екстравертованість
/ інтровертованість. Навряд чи можна заперечити
той факт, що людина є екстравертом або
інтровертом незалежно від своєї соціальної
або професійної приналежності, віку або
життєвого досвіду. Існують вагомі аргументи,
які вказують на зв'язок між екстравертованістю
або інтровертованістю людини з її темпераментом
та особливостями будови тіла, однак такого
роду аргументи ще більше підтверджують
генетичну природу цієї особливості. Екстраверти
характеризуються більш експресивним
мовленням, вони охоче діляться з оточуючими
своїми відчуттями, враженнями або проблемами,
яскраво виплескують свої позитивні та
негативні емоції на інших людей, завжди
намагаються зайняти активну позицію
в комунікативній ситуації. Інтроверти
відрізняються малоекспресивним мовленням,
підсвідомо намагаються тримати у собі
свої відчуття, враження та емоції. В багатьох
комунікативних ситуаціях інтроверт намагається
обійтися засобами непрямої комунікації.
Другою, з генетично
зумовлених властивостей, виступатиме
співвідношення між логічним
та образним мисленням в особистості.
Звичайно, така особливість проявляється
первинно в інтелектуальній сфері, це
відбивається на особливостях операцій
мислення, які людина здійснює при виконанні
різного роду завдань. Однак опосередковано
така особливість у співвідношенні між
логічним та образним мисленням може проявлятися
і в мовленні. Таким чином, ми припускаємо,
що люди, в яких логічне мислення переважає
над образним, вміють краще вести наукову
полеміку, аргументувати та обґрунтовувати
власну точку зору, вміють говорити максимально
чітко і зрозуміло. Люди, в яких образне
мислення переважає над логічним, вміють
гарно і естетично висловлюватися, часто
наділені поетичними здібностями і більш
активні в процесі, так званої, народної
етимології.
Як третю генетично
зумовлену властивість мовної
особистості ми будемо розглядати
схильність до монолінгвальності
або полілінгвальності. Потрібно визнати,
що те, кількома мовами володіє людина,
залежить більшою мірою від соціальних
факторів. Однак кожен, хто займався практикою
викладання іноземної мови, відмічав,
що є люди, схильні до вивчення декількох
мов, а є люди, які такої схильності не
мають. На нашу думку, такого роду вроджена
особливість особистості пов'язана з ригідністю
або гнучкістю універсального предметного
коду (УПК) - первинного коду мислення людини
при його взаємодії з різними знаковими
системами. Внаслідок цього є люди, які
вивчивши рідну мову, важко сприйматимуть
нову (іноземну) мову і з великим зусиллям
та скромними результатами навчаються
їй. З іншого боку, є люди, які досить легко
і швидко сприймають будь-яку нову мову,
засвоївши перед цим рідну мову. Розуміючи,
що ряд генетичних особливостей, які можуть
впливати на мовну поведінку особистості,
можливо продовжити, ми залишаємо наведений
перелік відкритим.
Опис елементів
когнітивного компонента на мовному
рівні буде доцільно розпочати
з мовної здатності. Мовна здатність
являє собою психофізіологічну
основу для оволодіння мовою,
що забезпечується фізичним субстратом
мовленнєвої діяльності -мозком. Мовна
здатність дає поштовх для
виникнення мовних здібностей
як індивідуально-специфічних особливостей
людини, що створюють потенційні
можливості для ефективного оволодіння
рідною мовою в усній та
письмовій формі. При вдалому застосуванні
мовних здібностей людина отримує мовні
знання, які являють собою сукупність
лінгвістичних знань (фонологічних, лексичних,
граматичних, прагматичних) та енциклопедичних
знань - загальну систему упорядкованих
та ієрархізованих одиниць про світ. Мовні
знання приводять до виникнення мовної
компетентності. Мовна компетентність
представляє собою ступінь засвоєння
категорій і одиниць мови та їх функцій,
осягнення закономірностей і правил функціонування
мови, вона залежить від того, якою мірою
в індивіда була закладена мовна здатність
генетично, а також наскільки ефективно
він користувався власними мовними здібностями
на свідомому рівні. Ступінь мовної компетентності,
який вдається досягнути індивіду, істотно
впливає на наповненість його власної
мовної картини світу. Мовна картина світу
являє собою сукупність знань про світ,
що фіксується в специфіці організації
лексики, фразеології та граматики конкретної
мови. Мовну картину світу формують поняття,
ідеї, узагальнені висловлювання та прецедентні
тексти, що вступають у ієрархічно-координативні
відносини. Мовна картина світу у своєму
формуванні та функціонуванні тісно пов'язана
з усіма елементами когнітивного компонента
на психологічному рівні: свідомістю,
картиною світу та універсальним предметним
кодом.