Теорія документа: становлення і розвиток

 

 

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ І БІЗНЕСУ

 

 

 

кафедра документознавства

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Теорія документа: становлення і розвиток

 

 

 

 

 

 

Студентка групи ДМ-132Д	С.А. Василевська
Керівник, доцент	Л.М. Ткач

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2014 
РЕФЕРАТ

 

 

Курсова робота: 27 c., 24 джерел

 

Об’єкт дослідження – термін ,,документ”.

 

Мета роботи — розглянути розвиток документа та його становлення.

У вступі обгрунтовано актуальність вивчення обраної теми, визначено об’єкт, мету і завдання курсової роботи.

У розділі 1 опишемо походження терміна ,,документ”, охарактеризуємо становлення документа, детально розглянемо теорію Поля Отле, основні класи документа, виділимо значення документа, запроваджені в науковий обіг Полем Отле.

У розділі 2 розкриємо сутність поняття ,,документ”, документ I,    документ II, документ III, знайдемо як виражається інформація в документі, виділимо  ознаки документи, опишемо сферу використання та трактування поняття документ в різних науках.

 

КЛЮЧОВІ СЛОВА: документ, документ I, документ II, документ III, бібліографічний документ, графічний документ, Поль Отле, матеріальний об’єкт, інформація. 
ЗМІСТ

 

 

ВСТУП	4
1 СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ  ДОКУМЕНТА	6
1.1 Походження терміна документ	6
1.2 Теорія Поля Отле	12
2 ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНА ДОКУМЕНТ	16
2.1 Сутність поняття документ	16
2.2 Сфера використання	21
ВИСНОВКИ	24
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	26

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми. Призначення документа в загальному розумінні зводиться до зафіксованих у письмовому вигляді відомостей, необхідних для здійснення різноманітних дій. За допомогою документа інформація зберігається і передається у часі і в просторі, а тому з цієї точки зору документи можуть розглядатися як один із інструментів пізнання дійсності. Сучасний діловий світ важко собі уявити без потужних потоків інформації, що циркулює різними напрямками і оформлена найчастіше документально. Переважна більшість дій здійснюється службовцями в процесі управління шляхом створення і використання різноманітних документів. Тому головним, центральним, базовим поняттям документаційного забезпечення управління є поняття “документ”.

У зв’язку з широким використанням поняття “документ” у багатьох сферах суспільної діяльності воно розуміється по-різному у різних галузях знань, зокрема, в документознавстві, інформатиці, бібліотекознавстві, архівознавстві, музеєзнавстві, а також у відповідних спеціальних галузях діяльності — архівній, бібліотечній, музейній справі і, звичайно, у документаційному забезпеченні управління. Хоча інформаційна природа документа очевидна, саме поняття “документ” визначають по-різному, бо за основу визначення поняття беруть різні критерії — мету створення документа, його зміст, форму, спосіб відтворення інформації, сферу побутування документа тощо. Однак яким би не було ставлення до існуючого різноманіття визначень, воно, на мій погляд, закономірне, оскільки предмет і завдання кожної дисципліни, що вивчає документи, має свою специфіку. Кожна наукова дисципліна у визначенні документа виділяє, як правило, якийсь один аспект. Так, історична наука розглядає документ як важливе джерело. Як засіб документування і доказу правових відносин вивчаються документи у правовій науці. Фахівці в галузі управління вважають документ засобом фіксації управлінських дій.

У дослідження історії виникнення та еволюції тлумачення терміна ,,документ” значний внесок зробили В.П. Кашепов, М.А. Комаров, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, К.Г. Мітяєв, А.Н. Образцова, А. Суски, Е.И. Ханпира, Г.Н. Швецова-Водка та інші.

Як зазначає Н.М. Кушнаренко, на міжнародному рівні найбільш загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене і затверджене Міжнародною організацією з стандартизації (ІСО).

Визначення поняття терміна ,,документ” подаються у більшості спеціальних підручників та навчальних посібників і мало чим відрізняються одне від одного та від чинного у відповідний період нормативного визначення цього терміна.

Актуальність роботи зумовлена загальною спрямованістю сучасного документознавства до вивчення та становлення теорії документу.

Об’єктом дослідження виступає поняття документу.

Предмет курсової роботи – документ як наукове поняття.

Метою дослідження виступає вивчення та становлення теорії документу. Мета дослідження обумовила необхідність розв’язання таких конкретних завдань:

• описита походження терміна ,,документ”;
• охарактеризувати становлення документа;
• детально розглянути Теорію Поля Отле;
• виділити значення документа, запроваджені в науковий обіг П.Отле;
• розкрити сутність документ, документ I,  документ II, документ III;
• виділити  ознаки документи;
• описити сферу використання та трактування поняття документ в різних науках.

 

1 СТАНОВЛЕННЯ ТЕОРІЇ ДОКУМЕНТА

 

 

1.1 Походження терміна документ

 

Однією із суттєвих особливостей розуміння поняття ,,документ” є те, що воно має досить твердо усталені позначення. Китайці на документ кажуть веньцзянь, японці - бунсьо, євреї - місмах, араби - васіка. Більш-менш однаково говорять про документ слов'янськими, романськими та германськими групами мов, котрі сприйняли та адаптували латинське слово documentum, хоча останнім часом зустрічається й record.

Серед безлічі наукових досліджень, направлених на вивчення поняття документа, заслуговує на увагу його розуміння як головного базового терміна в терміносистемах таких наук і наукових дисциплін, як історія, джерелознавство, археографія, архівознавство, документознавство. За своїм місцем у термінологіях і за складністю розуміння суттєвих якостей означуваного ним феномена воно мало чим поступається мовознавчому терміну ,,слово” [23, 64].

У радянських енциклопедичних виданнях документ визначався як матеріальний об'єкт, що містить інформацію для її розповсюдження в просторі та часі. У словнику архівної термінології, підготовленому Міжнародною радою архівів і виданому в 1984р., наведено два загальноприйняті терміни:

Документ (document) – комбінація носія та інформації, що записана на ньому, яка може використовуватись для засвідчення або усвідомлення; обособлена одиниця архіву, документального фонду.

Документ (record) – записана інформація, незалежно від форми або застосованого носія, що отримується або створюється агенцією, інститутом, організацією чи окремою особою для виконання їх статутних обов'язків або здійснення діяльності [5, 13].

Досить глибоке дослідження походження терміна ,,документ” й подальшого розвитку його значень провів польський вчений Анджей Сускі (A.Suski). На його думку, корені цього слова слід шукати в індоєвропейській прамові, яка існувала приблизно за дві тисячі років до н.е. Слово ,,dek” у цій мові означало жест протягнутих рук, пов'язаний із передаванням або прийманням, одержанням чогось.

Німецький дослідник Гельмут Арнтц пояснює, що від слова ,,delc” (або ,,dec”) походить також число ,,десять”, оскільки на двох руках людини – 10 пальців. Звідси походить ,,дека...” як перша частина складного слова, що означає ,,десять” (наприклад: ,,декада” – десять днів, ,,декатрон” – десятиборство), або ,,деци...”, що в складних словах відповідає поняттю ,,десята частина” (наприклад, ,,дециметр” – 1/10 метра, ,,децилітр” – 1/10 літра).

Унаслідок чергування голосних ,,е” – ,,о” корінь ,,dek (dec)” змінився на ,,doo” у слові ,,doceo”, що означало ,,вчу”, ,,навчаю”. Від нього й походить слово ,,dokumentum” або ,,documentum”, яке в перекладі з латини означає: ,,те, що вчить, є доказом, повчальним прикладом” [23, 43].

Обмінюючись відомостями, наші предки передавали один одному, як підтвердження, речі із записами про події, факти, явища. Такі предмети почали називати документами, що підтверджували та свідчили про те, що відбулось.

В історичному контексті побутування терміна ,,документ” обумовлено виконуваними ним функціями, територіальними й мовними особливостями, рівнем культури. Уже за античних часів у юридичній практиці як ,,доказ” усвідомлювалась важливість оригінальності офіційних документів, необхідність їх захисту від підробок. [3, 77]

Термін ,,документ” почали використовувати в правових відносинах як ,,офіційний (державний) писемний акт, який підтверджує встановлення певних відносин, що стосується виникнення, доказу чи виконання прав”.[20, 12]

Спільнокореневими до слова ,,документ” є слова ,,доктрина” – вчення, ,,доктор” – учений, науковець. У такому широкому значенні застосовувалось слово у працях Цицерона та Гая Юлія Цезаря. Надалі, починаючи з середніх віків і до кінця XIX ст., слово ,,документ” використовувалося для позначення будь-якого ,,писемного свідчення” [11, 10].

Вага та статус офіційного документа, як юридичного свідчення, значно підвищилась за часів феодального права, що врегульовувало взаємини членів європейського суспільства всіх рівнів, особливо у сфері володіння землею, будівлями, населеними пунктами та людьми, підтверджувало певне правове становище людини, свідчило про певні зобов'язання, було засобом доказу в судових установах.

Відомо, що, скажімо, у російську мову слово ,,документ” прийшло за часів Петра І як запозичене з німецької й польської мов – у значенні ,,письмове свідчення”. А от як ,,повчальний приклад” документ почав виступати для підтвердження якогось факту в історичному творі, де його зміст міг стати ілюстрацією наведеного моралізуючого висновку.

Ріст числа юридичних документів привів до виникнення у другій половинні XVII ст. у Франції особливї науки під назвою „Дипломатика”. Назва науки походить від грецького слова „diploma”–лист, документ. Дипломатика почала вивчати усі публічні документи, в залежності від документів особистого походження [1, 38].

Її основоположником вважають Жана Мобільйона, який видав у 1681р. в Парижі „Книгу об искусстве дипломатики”.

Базове поннятя „документ” пояснювався у дипломатиці як будь-яке письмове свідоцтво, яке служить для фіксації доказу і забезпечення прав. Документ виповнював одну з трьох функцій: 1)утвердження нового правового положення; 2) засіб доказу перед судом; 3) переадресування обов’язків від однієї людини до іншої.

До другої половини XIX ст. у довідкових виданнях деяких країн світу з’являються від слова „документ” терміни: „документація” значенні „підготовка і користування підтверджених документами доказів і обов’язків;” „документний” який стосується документа.

Таким чином, у кінці ХІХ ст. спостерігається тенденція до звуження меж поняття „документ”: спочатку воно розглядалося як будь-який предмет, потрібний для повчання і доказу, а потім як письмове свідоцтво, яке підтверджує певні правові відносини [1, 39].

На початку ХХ ст. у терміносистему вводиться більш широке поняття „документ”: його ввів відомий бельгійський вчений, основоположник документації-науки про сукупність документів та області практичної діяльності – Поль Отле.

Поль Отле і його соратник Анри Лафонтен розробляли теорію документації у стінах Міжнародного бібліографічного інституту, створеного в Брюселі у 1895 р. [2, 9].

Наприкінці ХІХ на початку ХХ століття виник окремий напрям практичної діяльності і наукових досліджень, пов'язаний із діяльністю відомого бельгійського вченого Поля   Отле. Свою назву цей напрям отримав від нового широкого розуміння поняття ,,документ”. Найбільш повним і систематизованим викладом поглядів П. Отле став його ,,Трактат про документацію” (1934). П. Отле називав документом будь-який носій семантичної інформації, незважаючи на те, чи має він утілення субстанціальне або енергетичне, без обмежень з боку матеріальної сутності предмета, за допомогою якого передавалася інформація, і з погляду знакової системи, що застосовувалася. При цьому обсяг поняття ,,документ” прирівнювався до поняття ,,книга”. Одним з перших П. Отле висловив думку про те, що документ і книга належить до класу ,,засобів інформації і комунікації”, хоча ця теза залишилася нерозкритою. Отже, П. Отле повернув терміну ,,документ” його первісне найширше значення (засіб передачі інформації, рівний засобу навчання). У документологічних ідеях П. Отле поряд з ототожненням документа і книги були викладені різні уявлення щодо обсягу відповідних понять, які вплинули далі на послідовників П. Отле, були по-різному інтерпретовані [21, 189].

Починаючи з 50-х років в офіційній термінології слово ,,документ” трактується у вузькому, широкому і найширшому значенні.

Вузьке значення зводилося до ділового паперу, письмового посвідчення, історичного джерела.

У широкому значенні поняття документ було надто поширене у 1960-1970-ті роки.

В загальному вигляді воно було зафіксоване у ,,Большой советской енциклопедии”, ,,Українській радянській енциклопедії”, в енциклопедичних словниках. Наприклад в ,,Большой советской енциклопедии” документ визначався як матеріальний об`єкт, у якому інформацію на її поширення у просторі і часі (зокрема й т.зв. тривимірні витвори мистецтва – архітектуру і скульптуру).

У 1980-х - початку 90-х років використовують і саме широке тлумачення, за яким документом вважатимуться будь-який матеріальний об`єкт, що має інформацію: від письмового документа, грамплатівок і кінофільмів до творів мистецтва (архітектурних споруд, графіки, живопису, скульптури), від зразків мінералів, гербаріїв, історичних реліквій до виробів в промисловості й техніки (годинник, автомобіль, гвинтівка) тощо [13, 10]. Кордони поняття стали погано помітні, що ускладнило його використання. Як висловлювався А. В. Соколов, що документом стали вважати навіть слона в зоопарку.