Футбол

     4. У вправі беруть участь три  гравці. Вправа проводиться на  половині футбольного поля. Два  нападаючих просуваються до воріт,  передаючи м'яч один одному, Третій  гравець, уставши в 12–14 кроках  від воріт, виконує оборонні  функції. Нападаючі за допомогою  передач прагнуть обіграти захисника  й зробити удар по воротам.  Удар виконується не ближче  ніж з 8-метрової оцінки. Можна  також провести лінію, перед  якою дозволяється виконувати удар по воротам.

     5. Гравці роблять діагональні й  поперечні передачі в такій  послідовності: гравець А передає  м'яч партнерові Б, той –  гравцеві В, який направляє  м'яч партнеру Г, і т.д. (мал. 2). Періодично гравці міняють  напрямок передач.

      Малюнок 2.

     6. У вправі спрацьовується зміна  позицій (мал. 3). 

     Малюнок 3.

     Чотири  гравці утворюю прямокутник. Один гравець  встає в центрі. Завдання гравців: пославши м'яч у певному порядку, виконати перебіжку в ту ж сторону й зайняти місце партнера, якому був спрямований м'яч. Наприклад, гравець Ц передає м'яч гравцеві А і перебігає на його місце. Гравець А в свою чергу – партнеру Б і біжить у його сторону й т.д. Періодично гравці змінюють напрямок перебіжок.

     Відбір  м'яча за допомогою  погоджених дій.

     Відбір  м'яча за допомогою погоджених дій  виглядає як взаємостраховка гравців  при захисті своїх воріт. Взаємостраховку  необхідно використовувати для  надання допомоги партнерам, коли ті з якоїсь причини виявилися обіграними суперниками. Використовується взаємостраховка  й у тих випадках, коли страхується  небезпечна зона перед воротами, наприклад, якщо партнер виводится із зони суперником. Відбір м'яча за допомогою погоджених дій вимагає від гравців великого взаєморозуміння, злагодженості в  грі.

     От  один із прикладів взаємостраховки. Нападаючий суперників на фланзі обіграв  лівого захисника й кинувся до воріт. Однак останнього підстрахував центральний захисник, вчасно атакувавши суперника з м'ячем. У свою чергу  програвший єдиноборство лівий захисник не повинен залишатися в пасивному  положенні. Він повинен швидко зорієнтуватися й взяти під опіку неприкритого нападаючої протилежної команди, якого  тримав центральний захисник. Освоєння взаємостраховки рекомендовано  проводити у вправах у такій  послідовності: спочатку два захисники  грають проти одного нападаючого, потім  три захисники проти одного нападаючого, три захисники проти двох нападаючих, два захисники проти двох нападаючих, три проти трьох, чотирьох. [17, 143]

     Вправи:

     1. Два захисники займають позицію  перед воротами. Відстань між  ними 5 кроків. Нападаючий веде м'яч  захисника, який стоїть попереду  і що діє пасивно. Він обходить  його праворуч або ліворуч  і просувається далі, прагнучи  обіграти останнього захисника  й забити м'яч у ворота. Завдання  останнього захисника – угадати,  з якої сторони суперник обійде  попереднього захисника й підстрахувати його. Партнери періодично міняються ролями.

     2. Два захисники розташовуються  в кутах воріт, а воротар  – у середині воріт. Із флангу, на ліву від воротаря стійку  навішується м'яч. Воротар вибігає,  прагнучи піймати м'яч або відбити  його. Захисник, що стоїть праворуч  від воротаря, зміщається до середини  воріт. Якщо ж м'яч навішується  на праву від воротаря стійку, то при виході воротаря на  м'яч до середини воріт зміщається  інший захисник. Захисники періодично  міняються ролями.

     3. На полі позначається квадрат  зі сторонами у 18 кроків. Один  нападаючий діє проти двох  захисників, прагнучи забити м'яч  у ворота. Один захисник перепиняє  шлях нападаючому до воріт,  а другий його підстраховує. Партнери періодично міняються ролями.

     4. На полі позначається площадка 30Х30 кроків. Двоє нападаючих прагнуть  перебороти опір трьох захисників  і забити гол. Один із захисників, відтягнувшись назад, підстраховує  партнерів, атакуючи суперника,  що прорвався.

     Кожний  тренер мріє про те, щоб його команда  грала в комбінаційний футбол. Однак, гравця потрібно спочатку переконати в необхідності такої гри. Треба  повністю перебудувати його власне бачення  футболу. Настроїти його мислення на комбінаційний футбол, підштовхнути до цього, щоб він усвідомив всі  вигоди, а також необхідність колективної  гри в пас.

     Щоб дати можливість краще «відчути»  один одного під час гри, необхідно  спочатку проводити товариські матчі  з більше слабкими, а головне, з  більше повільними у швидкості суперниками. Гра стане набагато ефективніше, якщо гравці поступово перейдуть  від спонтанних, раптово створюваних  комбінацій на окремих ділянках поля, до більш погоджених дій. Гравці будуть почувати себе набагато спокійніше й  впевненіше, якщо будуть добре знати  чого очікувати один від одного в  тому або іншому ігровому епізоді. Саме для цього необхідно на тренувальних заняттях награвати комбінації в лініях захисту, півзахисту й нападу та удосконалювати тактичну підготовку футболістів. 
 

     2. Удосконалення техніко-тактичної  підготовки футболістів  з обліком їх  особистісних особливостей 

     Рівень  майстерності висококваліфікованих футболістів  значною мірою визначається якістю техніко-тактичної підготовки в  дитячо-юнацькому віці й особистісних особливостей, що забезпечують високу ефективність діяльності.

     Індивідуалізація  техніко-тактичної підготовки з  урахуванням індивідуально-психологічних  характеристик особистості й  змагальної діяльності дозволить оптимізувати використання засобів і методів  підготовки, підвищити рівень спортивних досягнень.

     Для досягнення високого рівня тактичної  підготовленості юних футболістів  назріла необхідність вивчення особистісних особливостей, які забезпечують ефективність і надійність виступів у змаганнях. Тому комплексне психолого-педагогічне  вивчення індивідуальності спортсмена, дослідження його особистісних особливостей є важливою складовою частиною учбово-тренувального  процесу. [2, 97]

     Аналіз  техніко-тактичних показників гри  спортсменів повинен ґрунтуватися на результатах педагогічного спостереження  із застосуванням системи запису змагальної діяльності (реєстрація ТТП). Він дозволить одержувати об'єктивні  дані про рівень техніко-тактичної  підготовленості футболістів, встановлювати  характерні риси діяльності кожного  гравця й розходження між ними, відповідно до яких варто планувати  тренувальну роботу.

     У якості найбільше інформативних  параметрів, які характеризують ефективність змагальної діяльності, доцільно використовувати  показники, що визначають обсяг, різнобічність  і точність техніко-тактичних дій. Надійність визначається по даним динаміки ефективності змагальної діяльності в  умовах дії факторів, здатних знизити  цю ефективність (пропущений гол при  рівному рахунку).

     Порівнюючи  дані по ефективності діяльності спортсменів  і психічної напруги, можна досить об'єктивно оцінити діяльність футболістів  відповідно до вимог надійності.

     Отримані  під час досліджень дані (переглянуто  більше 70 матчів) показують, що значення показників змагальної діяльності спортсменів  значно знижуються в екстремальних  умовах (див. малюнок 1.). Насамперед це стосується точності виконання техніко-тактичних  дій. Так, у цих умовах відбувається зниження значення показників загальної  точності, точності атакуючих і оборонних  дій, зменшується індивідуальний внесок гравців у командний коефіцієнт ефективності, а також знижується ефективність реалізації ініціативи.

     В екстремальних умовах стає більше низьким  показник ігрової активності футболістів  і змінюється співвідношення різних техніко-тактичних дій у їхньому  загальному обсязі. Число дій оборонної  спрямованості збільшується, а атакуючої  – зменшується. [2, 106] 

     Малюнок 1. Співвідношення показників ефективності змагальної діяльності футболістів, %

     Можна припустити, що команда програє саме за рахунок зниження ігрової активності й точності виконаних дій. Особливі вимоги в екстремальних умовах пред¢являються до дій атакуючої спрямованості.

     З огляду на, що в умовах напруженої змагальної боротьби ефективність діяльності багато в чому залежить від особистісних особливостей спортсменів, що проявляються опосередковано через механізми  психічної регуляції діяльності, необхідно відзначити, що невисока надійність змагальної діяльності футболістів  є наслідком недоліків у техніко-тактичної  підготовки, а також не дуже високого рівня розвитку їхніх особистісних якостей.

     Більш докладний і об'єктивний аналіз тренер зможе провести після вивчення особливостей особистості футболістів із застосуванням  комплексу психолого-діагностичних  тестів.

     Для цього використовуються досить відомі методики: опитувальник Р. Кеттелла (1971) для виявлення і якісної оцінки деяких істотних для ефективності змагальної діяльності особистісних особливостей спортсменів; методика В. Мільмана (1974) для виявлення спеціальних властивостей особистості, що характеризують психічну надійність футболістів; опитувальник Я. Стреляу (1982) для вивчення темпераменту спортсменів; соціометрія, а також мотиваційно-результативні методики О.В. Дашкевича (1976).

     Останні дозволяють проводити об¢єктивно-психологічний аналіз регуляції діяльності в умовах, що моделюють змагальні ситуації.

     Резюмуючи отримані раніше результати експериментальних  досліджень особистісних факторів ефективності змагальної діяльності футболістів, необхідно  відзначити наступне. Висока ефективність і надійність змагальної діяльності футболістів досягається за рахунок  наступних особистісних якостей: високий  рівень змагальної мотивації, установка  на точність, впевненість в успіху; комплекс вольових рис – рішучість, здатність до саморегуляції, вольовий самоконтроль, виразність стану бойової  готовності; в емоційній сфері  – тривожність, емоційна стійкість  і завадостійкість; у комунікативній сфері – високий персональний статус у спортивно-діловій і  неформальній сферах взаємин; рядом  властивостей нервової системи – сила процесів гальмування, урівноваженість нервових процесів. [2, 121]

     Характеристиками  особистості спортсмена, зв'язаними  переважно з надійністю, є адекватна  самооцінка, честолюбство, цілеспрямованість, наполегливість, розумна обережність, критичність в оцінці, групова  залежність, а також рухливість нервових процесів.

     Ці  дані правомірно розглядати як модельні характеристики особистості ефективного  й надійного футболіста. Вони можуть служити для індивідуальної корекції тренувального процесу. 
 

      Висновки 

     Отже, у отримані результати курсового  дослідження можна узагальнити  у таких висновках:

     1. Аналіз науково-методичної літератури  з футболу доводить, що питання  методики тактичної підготовки  футболістів висвітлюється досить  односторонньо, і, як правило,  автори наукових робіт обмежуються  узагальненням досвіду підготовки  спортсменів. Проведений аналіз  сучасних публікацій засвідчив,  що дослідження даної проблеми  може доповнити уявлення про  закономірності процесу тактичної  підготовки футболістів.

     2. Найбільш ефективними засобами  ведення наступальних тактичних  дій є комбінації, які базуються  на застосуванні діагональних  передач, флангові атаки з низовими, переважно прострільними передачами  вздовж лінії воріт у завершальній  фазі, різноманітні удари у площину  воріт з несподіваною траєкторією  польоту м’яча з відстані 25 – 30 метрів як в ігрових ситуаціях, так і при виконанні стандартних положень.

     3. Якість навчально-тренувального  процесу обумовлена максимальним  наближенням тренувальних завдань  до структури змагальної діяльності  футболістів (до 80% тренувальних  завдань повинні моделювати основні  типи ігрових епізодів, при цьому  перевагу необхідно надавати  моделюванню простих ігрових  моментів).

     4. Коефіцієнти значущості техніко-тактичних  дій гравців різних амплуа, в  тому числі, і воротаря. Найбільш  значущими для крайніх захисників  є відбір м’яча, перехоплення  м’яча, гра головою; для заднього  центрального захисника – перехоплення, відбір, довгі передачі; для переднього  центрального захисника – відбір, перехоплення, гра головою; для  опорного півзахисника – довгі  передачі, короткі та середні  передачі вперед, відбір; для крайніх  півзахисників – короткі та  середні передачі вперед, довгі  передачі, дриблінг; для центрального  півзахисника – короткі та  середні передачі вперед, дриблінг, удари у площину воріт; для  нападників – удари у площину воріт, дриблінг, гра головою. Для воротаря, який приймає участь у техніко-тактичних діях, що характерні для змагальної діяльності польових гравців, найбільш значущими є довгі передачі і короткі та середні передачі вперед. Дані коефіцієнти доцільно використовувати при оцінці техніко-тактичної діяльності футболістів.