Методика розвитку гнучкості

Методика  розвитку гнучкості

ВСТУП

       Cтруктура опорно-рухового апарату людини дозволяє їй виконувати рухові дії з великою амплітудою. Проте, часто через недостатню еластичність м’язів, зв’язок і сухожиль вона не може повністю реалізувати ці можливості. Водночас, якщо у людини належним чином не розвинена рухомість у суглобах, то вона не зможе оволодіти технікою багатьох рухових дій. Рухливість у суглобах позначають терміном гнучкості.

Гнучкість – це морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних рухів спортсмена. Іншими словами – це здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою.

       Ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечують рівень спортивної майстерності в різноманітних видах спорту. За умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньом’язову і міжм’язову координацію і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок.

Розріняють активну і пасивну гнучкість.

     Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок активності груп м’язів, що оточують відповідний суглоб. Наприклад, в положенні стоячи спиною до гімнастичної стінки повільно піднімаємо ногу, якомога вище. Показники активної гнучкості характеризуються не тільки ступенем розтягнутості м’язів – антагоністів, а і силою м’язів, котрі рухають відповідні частини тіла.

       Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх сил. Наприклад, та сама вправа може бути виконана з допомогою своїх рук. Людина обхвачує ногу руками і притягує її до грудей. Показники пасивної гнучкості завжди вищі за показники активної гнучкості. Різниця між ними називають резервом гнучкості. Чим більший резерв, тим легше піддається розвитку активна гнучкість, однак це вимагає спеціальної цілеспрямованої роботи, часто пов’язаної не лише з удосконаленням здібностей, що безпосередньо визначають рівень гнучкості, але й з розвитком сили.

       Гнучкість обох видів досить специфічна для кожного суглоба. Це означає, що високий рівень рухомості у плечових суглобах не забезпечує рівня рухомості у кульшових чи гомілковостопних. Таким чином, виникає необхідність різнобічного розвитку гнучкості в процесі загальної фізичної підготовки. За допомогою раціонально організованих занять можна швидко домогтись результатів у розвитку гнучкості. За даними наукових досліджень за 3-4 місяці щоденних занять можна досягти 80-90% рухливості у суглобах від їх анатомічного потенціалу.

       Слід ураховувати, що надмірна гнучкість може призвести до негативних наслідків – дестабілізувати суглоби і підвищити ризик травматизму. Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності та еластичності м’язів, зв’язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм.

Фактори від яких залежить прояв гнучкості. Фактори, що визначають рівень гнучкості.

       Рухливість у суглобах залежить від низки факторів. Найголовнішими серед них є:                                                                                                                    1)Будова суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь. Наявність кісткових виступів та їх розмірів. По формі суглоби бувають: кулястий, циліндричний, плоский, благовидний, сідловий і еліпсовидний. Найбільш анатомічна рухливість властива за напрямками рухів. Найменш анатомічна рухливість властива сідловому, блоковидному і плоскому суглобам. На величині рухомості суглобів позначаються індивідуальні особливості будови суглобів, зокрема виступи на кістках та їх розміри. Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінити форму суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних змін довжини суглобових поверхонь, що позначаються на рухомості суглобів, особливо у дітей та підлітків, коли проходить формування опорно-рухового апарату.                                                                                                                       2)Сила м’язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх еластичність, а також еластичність зв’язок і сухожиль. Справа в тому, що в русі людини постійно скорочуються одні м’язи (сінергісти) і одночасно розтягуються другі м’язи (антагоністи). До речі серед м’яких тканин опорно-рухового апарату м’язи мають найбільшу ефективність розтягуватися.                                                                          3)Міжм’язова координація та здатність розслабляти м’язи. В учнів, які погано координують рухи і не вміють розслаблятися, гнучкість нижча і повільніше розвивається.                                                                                                       4)Можливість м’язів, зв’язок і сухожиль до розтягування поліпшується коли підвищується їх температура і збільшується кровоточу. Наприклад, після охолодження тіла амплітуда рухів швидко погіршується, а після розігрівання в теплій воді значно поліпшується. Адже перед тим як виконувати вправи на розвиток гнучкості необхідно добре розігріти організм з допомогою розминки.          5)Стан психіки та емоцій. Найсприятливішим є врівноважений стан. Надмірне збудження та пригніченість негативно позначується на прояві гнучкості, а отже, і на її розвитку.

       Рівень гнучкості обумовлюється такими основними факторами: еластичними властивостями м’язів і сполучної тканини, ефективністю нервової регуляції м’язового напруження, а також структурою суглобів. Активна гнучкість визначається також рівнем розвитку сили і досконалістю координації. Ведучи мову про фактори, які визначають еластичні властивості м’язової тканини, і про можливості їх розвитку, слід перш за все зазначити, що скоротливі елементи м’язів можуть збільшити свою довжину на 30-40 і навіть на 50% відповідно до довжини в стані спокою, створюючи цим умови для виконання рухів з великою амплітудою. Рухомість в окремих суглобах може обумовлюватися формою м’язів, а також поширенням дії м’язів на один або кілька суглобів. Багато суглобові м’язи можуть загальмувати деякі рухи в суглобах, біля яких вони проходять, значніше, ніж одно суглобові. Наприклад, амплітуда рухів у кульшовому суглобі при підніманні стегна вперед (згинання) і назад (розгинання) залежить від положення гомілки відносно стегна. Якщо при першому русі гомілка зігнута в колінному суглобі то амплітуда його буде значно більша, ніж тоді, коли вона розігнута.

       Пояснюється це тим, що м’язи, які знаходяться на задній поверхні стегна і проходять від таза на гомілки, при згинанні її не протидіють значному підніманню стегна. Якщо гомілка розігнута, то спершу, ніж у односуглобових  м’язів, відносну довжину ці м’язи натягуються і гальмують рух. Така особливість двосуглобових м’язів позначається терміном “пасивна недостатність”, від якої значно залежить ступінь рухомості окремих ланок кінцівок. На противагу пасивній недостатності – недостатню, порівняно з необхідною для виконання тієї чи іншої роботи.

      Серед факторів, що обумовлюють рівень гнучкості слід в першу чергу виділити розтяжність м’язової тканини, якої визначається еластичними властивостями по смугової і сполучної тканини, що становить понад 30% м’язової маси. Слід зазначити, що серед факторів, які обмежують рухомість суглобів, м’язова тканина найбільш піддається впливу. Довжина м’язів значно збільшується, порівняно з довжиною в стані спокою, при примусовому розтягуванні, а під впливом тренування суттєво поліпшується здатність його до розтягування. Однак надмірний об’єм м’язової маси , особливо якщо він сформований переважно за рахунок тренування в ексцентричному режимі,здатний суттєво зменшити розтяжність м’язової тканини і стати фактором який обмежує рухомість у суглобах. У той же час при раціональній силовій підготовці, необхідному обсязі роботи, що сприяє розвитку гнучкості, поліпшенню здатності м’язової тканини це не перешкоджає прояву гнучкості.

       Значно гостріше стоїть питання щодо еластичності і розтяжності сполучної тканини – зв’язок, сухожиль, фасцій, апоневрозів, капсул суглобів. Здатність до розтягування кожного із видів сполучної тканини визначається співвідношенням і особливостями сполучних волокон – колагенових і еластичних. Колагенові волокна складаються переважно із пучків паралельно розташованих дрібних, з’єднаних між собою цементуючою речовиною. Міцність і розтяжність колагену забезпечує наявність інтра- та інтермолекулярних поперечних зв’язків між молекулами колагену. Еластичні волокна навпаки добре розтяжні, що обумовлюється їх структурою. Вони являють собою спіралеподібні поліпептидні ланцюжки, з’єднані між собою ковалентними зв’язками. При розтягуванні нетривкі ковалентні зв’язки розриваються і ланцюжки подовжуються, не взаємодіючи і не обмежуючи розтяжність один одного.

Засоби розвитку гнучкості

      Для розвитку гнучкості роблять, перш за все, такі вправи котрі потребують великої амплітуди руху в суглобах. При виборі вправ для рішення повної педагогічної задачі необхідно враховувати їх вплив на прояв активної чи пасивної гнучкості.

      Засоби розвитку гнучкості можна поділити на 3 види вправ: силові вправи, вправи на розслаблення м’язів і вправи на розтягнення м’язів, зв’язок і сухожиль.Силові вправи позитивно впливають на розвиток активної гнучкості в роботі з фізично слабо підготовленими людьми. Найбільш ефективні силові вправи і режим їх виконання, який сприяє удосконаленню внутрішньо-м’язової і між м’язової координації і не призводить розвитку м’язової маси. Доцільно поєднувати з виконанням вправи на розслаблення та розтягування цих же м’язів.

      Вправи на розслаблення м’язів.

      Можливість до самовільного розслаблення м’язів призводить до поліпшення рухомості в суглобах на 12-15 %. Вона зв’язана з тормозними процесами в ЦНС і як наслідок, знижує тонус м’язів і поліпшує їх еластичність.

      Фізичні вправи, що сприяють розвиткові здатності розслабляти м’язи, можна поділити на такі групи:

1)Швидка зміна напруження і розслаблення.

2)Погойдування та порушування різними частинами тіла.

3)Хлистоподібні рухи руками за рахунок поворотів тулуба в положенні лежачи на гімнастичному маті.

      А також комбінації перелічених груп вправ. Вправи на розтягування поділяються на активні, пасивні та комбіновані.

      Активні вправи можуть виконуватись повільно, пружно або махом. Їх можна виконувати з обтяженнями та без обтяжень. Правильні вправи виконуються плавно з намаганням досягти більшої амплітуди у кожному наступному підході. Вони ефективні на початкових етапах занять, сприяють зміцненню суглобів та м’язів, зв’язок і сухожиль, що їх оточують. Ефективність повільних вправ зростає при їх виконанні з обтяженнями, якщо воно не більше 50% від максимальної сили м’язів, що розтягуються. Пружні рухи не передбачають повернення ланок тіла у вихідне положення, а лише робиться незначний від 30 до 20-25 см. Зворотній рух, що дозволяє досягти більшої амплітуди. Так повторюють 3-6 разів і лише потім повертаються у вихідне положення. Амплітуда пружних рухів більша ніж повільних, і це сприяє ефективному розвитку активної гнучкості. При цьому економиться час і енергоресурси, а переважна більшість повторень виконується при застосуванні додаткових обтяжень (до 50%).Махові рухи розпочинаються за рахунок напруження м’язів та продовжуються за інерцією і можуть виконуватись маятникоподібно, або типу колових рухів з поступово зростаючою амплітудою. Найдоцільніше застосовувати махові вправи для збільшення амплітуди переміщень кінцівок саме у махових рухах. При цьому їх ефективність зростає при застосуванні додаткових обтяжень, які значно збільшують силу інерції руху і кінцівок.

      Пасивні вправи дають можливість значно швидше досягти більшої амплітуди в суглобах, ніж активні. Але після припинення їх виконання рухливість суглобів втрачається швидше, ніж та, що досягнута за допомогою активних вправ.

      Комбіновані вправи застосовуються переважно на завершальному етапі розвитку гнучкості та на етапі її збереження і дозволяють розширити адаптаційні можливості організму, завдяки різноманітності тренувальних впливів та підвищенню емоційного фона занять. На завершення слід зауважити, що найвищого ефекту в розвитку гнучкості можна досягнути при систематичному поєднанні вправ із різних груп.

Методика  розвитку гнучкості

      Загальнопідготовчі вправи, застосовуються для розвитку гнучкості, являють собою рухи, основані на згинанні, розгинанні, нахилах і поворотах. Ці вправи спрямовані на поліпшення рухомості в усіх суглобах і використовуються без урахування виду спорту. Допоміжні вправи добирають з урахуванням ролі рухомості в тих чи інших суглобах для успішного удосконалення в даному виді спорту і характерних для нього рухів, що вимагають максимальної рухомості, згинання, розгинання, відведення, приведення, обертання. Спеціально-підготовчі вправи будують відповідно до вимог основних рухових дій, поставлених специфікою змагальної діяльності.

      Для підвищення рухомості в кожному суглобі використовують комплекс споріднених вправ, які різнобічно діють на суглобні утворення і м’язи, що обмежують рівень гнучкості. Вправи на гнучкість можуть мати активний, пасивний і змішаний характер.

      Пасивні вправи зв'язані з переборюванням опору м'язів і зв'язок, що розтягуються, за рахунок маси тіла або його окремих частин, за допомогою допоміжних засобів (гантелі, гумовий джут, блочні пристрої тощо), а також партнера.

     Активні вправи можна виконувати без обтяження і з обтяженням у них передбачено статичне утримання махові і пружинисті рухи.

      Засоби, що використовуються для розвитку гнучкості, діляться також на вправи для розвитку пасивної або активної гнучкості. Розвитку пасивної гнучкості сприяють різноманітні пасивні рухи, що виконуються за допомогою партнера та з різними обтяженнями (гантелі, амортизатори тощо), з використанням власної сили (притягування тулуба до ніг, ніг — до грудей, згинання одної кисті іншою тощо) або маси тіла; статичні вправи — утримання кінцівок в положенні, яке вимагає граничного прояву гнучкості.

      Активну гнучкість розвивають за допомогою вправ, що виконуються з обтяженням і без нього. Це різноманітні махові і пружинисті рухи, ривки і нахили. Застосування обтяження (гантелі, набивні м'ячі, гриф штанги, амортизатори, силові тренажери тощо) які підвищують ефективність вправ унаслідок збільшення амплітуди рухів за рахунок використання інерції.