Педагогічні методи дослідження

• при виконанні яких необхідно підтримувати рухи за інерцією розслабленої частини тіла за рахунок  руху інших частин (колові рухи розслабленими  руками);

• що полягають у чергуванні короткочасних ізометричних напружень  з наступним повним розслабленням;

• у процесі виконання  яких активно розслаблюються м'язи, що не беруть участі в роботі (розслаблення рук при бігу);

• циклічного характеру, які  виконують за інерцією після досягнення граничної швидкості (біг, плавання, веслування тощо);

• ациклічного характеру, які вимагають великих зусиль. Після їх закінчення максимально  і швидко розслабляють м'язи (кидок  набивного м'яча).

Ефективність зазначених вправ значно підвищується, якщо при  їх виконанні керуватись певними методичними прийомами, серед яких відзначимо:

• формування в учнів  установки на необхідність розслабитись;

• виконання вправ з  різною інтенсивністю і тривалістю;

• виконання вправ при  різних функціональних станах учнів;

• постійний контроль розслабленості;

• забезпечення належного  емоційного стану учнів;

• використання самостійної  роботи учнів із власним зоровим  контролем (дзеркало, відеозапис);

• широке використання ідеомоторного  тренування. При цьому відтворення  рухів подумки повинно здійснюватись  у строгій відповідності з  характеристиками техніки дій. Необхідно  також концентрувати увагу на виконанні окремих параметрів дії (основні положення і траєкторії, темп рухів тощо).

Здатність до узгодженості рухів

Особливе значення для  результативної діяльності, особливо у спортивних іграх, єдиноборствах  та складнокоординаційних вправах, має здатність до перебудови рухових  дій у конкретних умовах.

Для удосконалення координованості рухів слід:

• широко використовувати  загальнопідготовчі, допоміжні, спеціальнопідготовчі та основні вправи;

• навчати учнів великої  кількості фізичних вправ на основі удосконалення інших фізичних якостей;

• поєднувати удосконалення  цієї здатності з розвитком інших  координаційних здібностей, оскільки вони тісно взаємозв'язані між  собою;

• удосконалювати здатність  до узгоджених рухів за умови відсутності  втоми, коли учні можуть контролювати і регулювати свою рухову діяльність.

3.Загальні основи методики удосконалення спритності

У повсякденній руховій діяльності різні координаційні здібності  проявляються у тісній взаємодії  між собою та з іншими фізичними  якостями. Тому, якщо для розвитку фізичних якостей та удосконалення техніки  використовуються складнокоординаційні вправи, то одночасно удосконалюється  і спритність. У свою чергу, вибіркове  удосконалення будь-якої координаційної здібності сприяє удосконаленню  фізичних якостей та інших здібностей.

Комплексно удосконалюючи  спритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких відзначимо:

• виконання вправи з  різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими  положеннями;

• виконання вправи в  обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах;

• зміну темпу, швидкості  і амплітуди рухових дій;

• варіювання просторових  меж виконання вправи;

• виконання додаткових рухів;

• щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях  з раніше вивченими.

Названі прийоми допоможуть забезпечити основну умову удосконалення  спритності — новизну вправ.

При цьому застосовують такі параметри навантаження:

• складність рухових дій  учнів коливається в межах від 40 % до 70 % від максимального рівня (тобто того, перевищення якого не дозволяє виконувати завдання: зберегти рівновагу, оцінити просторові чи часові параметри тощо). Така складність ставить перед функціональними системами організму учнів вимоги, які стимулюють адаптаційні реакції, але не викликають втоми аналізаторів, забезпечуючи можливість виконати достатній для тренування обсяг роботи;

• інтенсивність роботи у початківців відносно невисока і може бути забезпечена виконанням різноманітних нескладних естафет з м'ячами і без м'ячів, киданням на точність, із включеннями нескладних акробатичних вправ, стрибків тощо;

• тривалість окремої вправи (підходу, завдання) становить від 10 до 120 с, або до появи втоми;

• кількість повторень  окремої вправи (підходу, завдання) при нетривалій роботі (до 5 с) може бути від 6 до 10-12, при триваліших завданнях — 2-3;

• тривалість активного  або пасивного відпочинку між вправами — 1-2хв. Під час активного відпочинку паузи заповнюють вправами на розслаблення і розтягування, ідеомоторні дії, самомасаж.

4.Вікова динаміка розвитку та контроль спритності

Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному, молодшому шкільному та підлітковому віці. Якщо згаяти цей час, то учні можуть втратити здатність до удосконалення цієї якості. У ці періоди легко формуються рухові вміння і навички, прогресує сама здатність набувати щораз нові і нові вміння та перебудовувати їх.

Оскільки спритність —  це комплексна якість, то немає І  єдиного критерію її контролю й оцінки. При цьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями учнів, тому контроль та оцінка її розвитку здійснюється, як правило, за допомогою виконання  дозованого комплексу різноманітних  вправ, складених у певній послідовності  — своєрідної смуги перешкод, подолання якої вимагає від учнів прояву швидкості, відчуття ритму, вміння орієнтуватись у складних ситуаціях, здатності керувати динамічними і кінематичними характеристиками рухів, підтримувати рівновагу тощо. За часом виконання такого завдання дається оцінка спритності учнів.

У спортивній діяльності контролюють  і оцінюють розвиток окремих видів  координаційних здібностей, про що докладно можна довідатись із книги  В.М.Платонова та М.М.Булатової "Фізична  підготовка спортсмена" (1995).

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Спритність це якість або  здібність, яка визначає відношення нашої нервової системи до навичок. Від ступеня рухової спритності залежить наскільки швидко та успішно  зможе побудуватися та чи інша рухова навичка та наскільки високого удосконалення  її власник зможе досягнути.       Здібність точно визначати та своєчасно змінювати положення тіла, здійснювати рухи у потрібному напрямку людина проявляє у відповідних умовах конкретної  професійної, спортивної або іншої діяльності. Такі якості проявляються на спортивному майданчику, на футбольному чи гандбольному полі на килимі для боротьби, гімнастичних приладах та ін. Спортсмен проявляє такі здібності по відношенню до об’єкту, який рухається.

Спритність проявляється в здатності опановувати нові рухи і швидко перебудовувати їх відповідно до зміни обстановки. Показником спритності є координаційна складність рухів. Тут враховується час, необхідний для  оволодіння складними рухами, і міра готовності, яка досягається в  цьому русі після занять фізичними  вправами і іграми. 
Спритність розвивається досить повільно. Найбільші зрушення в координації рухів спостерігаються у дітей у віці від 7 до 12 - 13 років. У цей період створюється основа для оволодіння складними навичками в подальші роки. Структура мозку 2 - 8 літньої дитини вже майже ідентична структурі мозку дорослої людини. З 7 до 12 років відбувається швидкий розвиток рухового аналізатора, покращується дифференцировочная здатність зорового аналізатора. У 8 - 12 років лабільність нервово - м'язової системи досягає рівня, близького до рівня дорослого організму. Таким чином, діти повинні виконувати якомога більше вправ для виховання координації рухів. При цьому важливо удосконалювати м'язове почуття (уміння розрізняти темп і амплітуду рухів, міру напруги і розслаблення м'язів), а також почуття часу і простору. 
Вправи для розвитку спритності потрібні як в дитячому, так і в підлітковому віці. Спритність удосконалюють у вправах зі швидкою зміною ситуацій, де потрібно точність, швидкість і координированность рухів. Для розвитку спритності корисні вправи з гімнастики (без предметів, з предметами, на снарядах), акробатики (стрибки з трампліну, на батуті), вправи з великими м'ячами - передачі, перекидання, лов та ін.

Звідси можна дійти висновку: Координація рухів є основною для розвитку інших фізичних якостей у дітей різного шкільного віку. Вона залежить від вікових, індивідуальних та статевих ознак дитини. Координація рухів не має вікових обмежень та її слід розвивати за принципом: “Чим раніше, тим краще”. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні такого прояву спритності, як орієнтація в просторі, перебудова рухів та виконання завдань у заданому ритмі.

 

 

 

 

 

 

                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки

спотрсменов.— М.: ФиС, 1988.— 331 с.

2. Лях В. И. Координационные способности школьника.– Минск: Полымя, 1989.– 128 с.

3. Лях В. И. Тесты в физическом воспитании школьников: Пособие для учителя.– М.: АСТ, 1998.– 272 с.

4. Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар, 1997.— 207 с.

5. Романенко В. А. Двигательные способности человека.– Донецк: УКЦентр, 1999.– 336 с. 6.

6. Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.— М., 1986.

7. Теория и методика физического воспитания / За ред. Т. Ю. Круцевич.– К.: Олимп. лит., 2003.– Т. 1.– С. 283–298.

8. Определение физической подготовленности школьников /Под. ред.

Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.

9. Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в

школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

10. Романенко В. А. Диагностика двигательных способностей.– Донецк.: ДОННУ.– 2005.– С. 79–111.

11. Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС, 1974.— 232 с.

12. Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников // Физическая культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.

13. Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО,

1996.— 232 с.