Рухові якості

 

План

 

Вступ

 

Розділ І. Біологічні особливості організму дитини молодшого шкільного віку

 

Розділ ІІ. Спрямованість процесу навчання рухових якостей дітей молодшого шкільного віку

 

2.1 Особливості навчання у фізичному вихованні

 

2.2 Рухові уміння і навички

 

2.3 Методика формування рухових дій

 

Розділ ІІІ. Структура процесу навчання рухових дій

 

3.1 Етапи навчання та їх особливості

 

3.1.1 Етап розучування рухової дії

 

3.1.2 Етап засвоєння рухової дії

 

3.1.3 Етап закріплення рухової дії

 

3.2 Засоби і методи розвитку рухових якостей дітей

 

3.2.1 Використання різних методів для розвитку рухових якостей дітей

 

3.2.2 Методи вдосконалення та закріплення рухових дій

 

3.2.3 Засоби навчання рухових дій

 

Висновки

 

Список літератури

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність:

Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на біологічні основи методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку. Досить важливим моментом процесу навчання рухових якостей є спрямованість даного процесу на розвиток вмінь та навичок рухових дій. Весь процес навчання передбачає використання різних підходів, засобів та методів.

Предмет дослідження: біологічні основи методики розвитку рухових якостей.

Проблема: полягає в тому, щоб правильно цілеспрямовано організувати процес освоєння вмінь та навичок рухових дій.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку є етапність навчання та засвоєння рухових вмінь та навичок.

Мета дослідження: обґрунтування біологічних основ методики розвитку рухових якостей у дітей молодшого шкільного віку.

Задачі дослідження:

1.                 Охарактеризувати біологічні особливості організму дитини молодшого шкільного віку.

2.                 Проаналізувати особливості навчання рухових якостей у фізичному вихованні.

3.                 З`ясувати поняття про уміння та навички.

4.                 Охарактеризувати методику формування рухових дій.

5.                 Охарактеризувати структурні компоненти процесу навчання рухових дій.

Методи і організація дослідження:

1.                 Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

2.                 Педагогічне спостереження.

3.                 Аналіз і синтез.

Організація дослідження включала аналіз наукової інформації щодо біологічних основ методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку.

На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:

-                     відомості наукової і науково-методичної літератури;

-                     досвід провідних спеціалістів в даній області;

-                     аналіз біологічних особливостей організму дитини молодшого шкільного віку.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про біологічні основи методики розвитку рухових якостей дають можливість вибору раціонального підходу для розвитку рухових якостей дитини.

Практична значимість: для організації спрямованого процесу навчання рухових якостей дітей молодшого шкільного віку необхідно керуватися особливостями методики формування рухових якостей, етапністю навчального процесу та біологічними особливостями організму дитини в даному віці.

 

 

Розділ І. Біологічні особливості організму дитини молодшого шкільного віку

 

Дослідження М.Р.Могденовича свідчать про те, що гіпокінезія негативно впливає на діяльність і координацію рухової системи і системи внутрішніх органів.

У процесі індивідуального розвитку організм дитини змінюється як єдине ціле. Його структурні і функціональні особливості зумовлені взаємодією всіх органів і систем на різних рівнях інтеграції: від внутрішньоклітинного до міжсистемного. Саме тому як критерії вікової періодизації неодноразово використовувались такі інтегральні показники: ріст і зміни форми організму, морфофункціональне диференціювання фізіологічних систем і особливості поведінки дитини.

Про необхідність такого підходу до пошуку фізіологічні критеріїв вікової періодизації висловився І.А.Аршавський. Згідно з його уявою в основу вікової періодизації повинні бути покладені критерії, які відображають специфіку функціонувань організму. Таким критеріям пропонується виділена для кожного етапу розвитку головна функція, яка характеризує спосіб взаємодії організму із зовнішнім середовищем.

Індивідуальна специфічність вікових перетворень фізіологічних систем може також визначатись генетично детермінованими особливостями темпів розвитку, що виявляється вже на ранніх етапах онтогенезу.

Індивідуальні особливості організму проявляються в кількісних параметрах будь-якої функції, яка характеризується для кожного віку середньою величиною (середнім нормативним показником) і середнім квадратичним відхиленням. Доведено, що середні нормативні показники визначаються типовим для кожного етапу онтогенезу рівнем розвитку функцій організму; їх вікова динаміка відповіді основному напрямку розвитку. Відхилення від середніх показників переплітаються з індивідуальними відхиленнями рівнів зрілості фізіологічних систем, і разом з тим вони висвітлюють діапазон можливого реагування, характерного для конкретного етапу розвитку.

Діапазон адаптаційних можливостей організму, в основі яких лежать адаптаційні якості фізіологічних систем, забезпечуючи згідно з концепцією О.О.Маркосяна (1969), високу надійність, нормальну життєздатність і стійкість фізіологічних систем, є особливо важливим показником для оцінки вікової норми.

Спираючись на концепцію системної організації адаптаційних реакцій (П.К.Анохін, 1975), можна запропонувати такі показники, які відображають не тільки зрілість окремих структур, а й можливість і специфіку їх морфо-функціональної взаємодії. Це стосується як параметрів, що характеризують вікові особливості кожної фізіологічної системи окремо, так і показників цілого організму .

За останні роки стає все більш очевидним, що вивчення процесів онтогенезису нервової діяльності відкриває широкі можливості для розуміння таких механізмів нервової системи, які в організмі дорослого вже не можуть бути проаналізовані достовірно. З іншого боку, вивчення в онтогенезі допомагає зрозуміти основні принципи еволюції адаптації діяльності організму до зовнішнього світу, механізми формування і передачі цих адаптаційних властивостей від батьків до нащадків.

Таким чином, дослідження онтогенетичного періоду в формуванні безумовних рефлексів обов'язково повинно гармонійно поєднувати в собі вивчення загальних принципів еволюції пристосувальної діяльності і розкриття конкретних механізмів цих принципів у даного виду організму, в даних умовах існування і для даного конкретного функціонального пристосування. Необхідно виходити з факту, що життєво важлива пристосувальна діяльність організму повинна бути зрілою до моменту народження [20].

Як показали дослідження П. К. Анохіна і його школи, кожна компенсація порушених функцій, тобто поновлення кінцевого корисного ефекту, може здійснюватися тільки з мобілізацією великої кількості фізіологічних компонентів, що часто розміщені в різних частинах центральної нервової системи і периферії, але завжди функціонально об'єднані на основі отримання кінцевого пристосувального ефекту, необхідного в даний час. Таке широке функціональне об'єднання фізіологічних структур і процесів на основі отримання кінцевого (пристосувального) ефекту називається "функціональною системою".

Існує ряд думок про період найбільшого вдосконалення рухового апарату. Досліджуючи пропріоцепцію методами диференційних порогів, Т.І.Бєлова, К.Х.Кекчеєв встановили, що нона вдосконалюється з віком і досягає найкращих показників у 8-10 років. Більш широкий діапазон встановили інші дослідники: В.С.Фарфель, Л.Б.Букреєв, Л.Н.Жданов. Згідно з їх теорією інтенсивний розвиток функцій рухового аналізатора спостерігається в 7-13 і 14-15 років. В той же час А. І. Васютіна, А. В. Коробков встановили, що інтенсивний розвиток основних фізіологічних параметрів рухів завершується до 12-14 років і в більш старших вікових групах їх ріст не спостерігається. Ці дані узгоджуються з дослідженнями морфологів, які встановили, що до 12-13 років дозрівання периферійних нервових закінчень і коркового закінчення (кінця) рухового аналізатора в основному завершуються (Н. І. Леонтьєва, А. А. Кукуєва, Л. К. Семенова та ін.).

Сучасний рівень спортивних досягнень і великі фізичні навантаження висувають підвищені вимоги до фізіологічних можливостей рухового апарату людини вже в дитячому віці. Тому дослідження функцій рухового аналізатора, зокрема кінестетичної, є актуальним питанням у віковій фізіології, лікарському контролі і спортивній медицині.

Вікові особливості розвитку рухового апарату. У процесі онтогенетичного розвитку руховий апарат зазнає значних змін. В різні періоди онтогенезу він, як і весь організм, розвивається неоднаково. В період росту руховий апарат поступово розвивається, відбуваються морфологічні, фізіологічні і біохімічні зміни в усіх його частинах: кістковій, м'язовій, нервовій. Заняття фізичними вправами і спортом прискорюють і поліпшують розвиток рухового апарату в дитячому зрілому віці і віддаляють старість.

Розвиток опорного апарату. Найбільш інтенсивного росту кісткова система дитини зазнає в перший рік життя. Після реалізації пози стояння, тобто починаючи з другого року життя, швидкість росту кісток у дітей знижується.

Основною частиною опори тулуба є хребетний стовп. Встановлено, що рухливість у різних його відділах розвивається нерівномірно. Найбільша рухливість спостерігається у 8-9 років, хоч вона продовжує зростати до 17 років, особливо у тих учнів, які систематично займаються спортом [20].

Формування вигинів хребетного стовпа в різні вікові періоди проходять нерівномірно. До 6-7 років формується шийний і грудний вигини, а поперековий повністю формується в 17-19 років.

У зв'язку з тим, що рухливість хребетного стовпа в молодшому і середньому шкільному віці велика, у дітей, які систематично під час сидіння, стояння і ходіння недотримуються правильної постави тіла, дуже часто спостерігаються деформації хребетного стовпа (сколіози, кіфози).

У дітей окостеніння різних частин скелета проходить не одночасно. Раніше (до 9-11 років) костеніють фаланги пальців руки, дещо пізніше (у 10-13 років) - зап'ясток і п'ясток. Кістки тазу у дівчаток розвиваються з 8 до 10 років. З 10 до 12 років формування кісток таза у дівчаток і хлопчиків іде паралельно, а в період статевого дозрівання темпи їхнього розвитку у дівчаток збільшуються. Зрощування трьох частин тазової кістки починається з 5-6 років, а закінчується тільки в 20-22 роки.

Стопа у дітей і підлітків росте значно швидше, ніж інші частини тіла, за винятком голови і рук. У кінці пубертатного періоду стопа досягає максимальних розмірів. Причому коливання росту стопи у хлопчиків більші, ніж у дівчаток.

Найбільша рухливість переднього відділу стопи у дівчаток, що займаються спортом (легкою атлетикою), спостерігається в 11-12 років. У підлітків і дорослих спортсменів рухливість стопи зменшується, але у них вона стає більш міцною за рахунок кращого розвитку зв'язкового апарату.

У дітей шкільного віку нерідко спостерігається плоскостопість. Заняття фізичною культурою і спортом значно зменшують цей дефект, але повністю його не викорінюють. Так, наприклад, серед юних спортсменів плоскостопість складає 8,3%, а сплющеність стопи - 38,9%. Причому сплющеність стопи у дівчаток спостерігається частіше, ніж у хлопчиків. Зважаючи на це, на уроках фізкультури потрібно включати спеціальні вправи, спрямовані на розвиток поздовжніх і поперекових м'язів стопи. В тому випадку, коли вчитель фізичного виховання в підготовчій частині уроку не застосовує спеціальних фізичних вправ для нормального розвитку стопи, а виключно використовує вправи основного виду спорту, в учнів, особливо молодшого віку, нерідко спостерігається сплющеність стопи. Серед дітей, які займаються фігурним катанням, спостерігається менший процент сплющеності стопи, ніж у інших спортсменів, які займаються іншими видами спорту. Вищезазначені особливості розвитку опорного апарату дітей шкільного віку необхідно враховувати при заняттях фізичними вправами, особливо при проведенні стрибків у довжину і висоту. Різкі поштовхи під час приземлення або нерівномірний розподіл навантаження на нижні кінцівки можуть викликати зміщення тазових кісток. Крім того, надмірне фізичне навантаження під час занять фізичними вправами з дітьми, у яких не закінчилося Окостеніння скелета, може призвести до викривлення нижніх кінцівок і до появи плоскостопості.

Розвиток м'язової системи. У період росту дітей значно змінюється загальна маса м'язів, причому вона змінюється більше, ніж маса інших органів.

У новонароджених маса м'язів щодо маси тіла складає близько 23,0%, у 8 років вона збільшується до 27%, в 15 років - до 32, а в 17-18 років складає 44% загальної маси тіла. Далі, після періоду стабілізації, м'язова маса починає зменшуватись.