ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ В ЖУРНАЛІСТИЦІ

     При використанні потенційно резонансних матеріалів робить скріншоти відповідних сторінок сайтів-джерел.

     Довідники ,,Політичний компас виборця ”, ,,Політична Україна сьогодні ”, ,,Офіційна Україна сьогодні ”.

     Книжки  ,,Вся президентська рать. Оточення Віктора Ющенка від ,,А” до ,,Я ”; ,,Вся Юлена рать. Оточення Юлії Тимошенко від ,,А ” до ,,Я ”(автор – Сергій Руденко, ВД ,,Cаммит-Kнига ”).

     Спецвипуски-рейтинги: журналів ,,Кореспондент ” та ,,Фокус ”: ,,Топ -100. Найвпливовіші люди України ”, ,,Найзаможніші українці ”, ,,100 найзаможніших кандидатів у депутати ”, ,,Найвпливовіші жінки України ”, ,,Найвпливовіші представники регіональних еліт ” і т.п.

     Засоби  масової інформації

• телебачення;
• преса;
• радіо;
• інтернет-видання.

   Завдяки  цим джерелам ви можете знайти тему, розширити свої пізнання щодо неї, скласти або доповнити необхідне коло інших джерел. Не гребуйте навіть безкоштовними газетами оголошень. У не примітних рекламних блоках іноді можна знайти дуже цікаві ,,наводки ”. Наприклад, не так давно завдяки оголошенню, що запрошує жінок для участі в платних програмах сурогатного материнства, було проведене журналістське розслідування, що вийшло далеко за межі України. Причому, реклама послужила не тільки підказкою теми. Вона ж указала і координати однієї з комерційних структур, що відіграють у цих програмах далеко не останню роль.

     Електронні  бази даних на CD

• збірники нормативно-правових актів;
• бази засновників і акціонерів суб’єктів господарювання;
• топографічні та інші мапи і схеми;
• довідники адрес і телефонів юридичних та фізичних осіб;
• бази даних МРЕО ДАІ тощо.

   Їх можна купити за порівняно не великі гроші  на ятках торговців аудіо- та відеопродукцією, CD-книжками і програмним забезпеченням. Версії таких баз не завжди найновіші, однак вони можуть залишатися актуальними впродовж досить тривалого часу, і ви зможете знайти в них багато корисних відомостей.

    Державні  електронні реєстри і спеціальні  бази даних:

• зареєстрованих суб’єктів підприємницької діяльності;
• засновників і акціонерів суб’єктів господарювання;
• нотаріальних записів;
• бази даних МВС ( у т.ч. ДАІ), Державної податкової адміністрації і т.д.

     Отримати  доступ до цих джерел можна  лише завдяки зв’язкам із представниками  професій, що мають доступ до  таких службових баз даних.       Тож аби використати для статті  інформацію, одержану з цих джерел  з обмеженим доступом, можливо,  доведеться вигадати якусь легенду,  що пояснюватиме її походження. А може, озброївшись об’єктивними даними, буде доцільніше знай ти аналогічні відомості за допомогою інших джерел, які можна буде авторизувати.

 Офіційними джерелами  інформації, найдоступнішими, мабуть, для журналіста, є різного роду прес-служби, відділи у зв’язках із громадськістю, які створені для того, щоб формувати імідж організації, яку вони представляють. Про це слід пам’ятати постійно. Залежно від сфер діяльності,прес-служби зазвичай діляться на кілька основних груп:

• прес-служби законодавчої і виконавчої влади, різних партій і громадських рухів (політика);
• прес-служби комерційних структур, акціонерних товариств, різних економічних і транспортних установ та підприємств (економіка);
• прес-служби іноземних дипломатичних представництв, посольств і консульств(дипломатія);
• прес-служби банків, фондів та бірж (фінанси);
• прес-служби театрів, концертних залів, музеїв, кіностудій (культура);
• прес-служби різних конфесій (релігія);
• прес-служби засобів масової інформації (ЗМІ);
• прес-служби загальноосвітніх і медичних установ (соціум).

 Від співробітників  прес-служб правоохоронних органів можна розраховувати на допомогу. Вони підкажуть телефон відділу, що цікавить вас, і прізвище працівника, який відповідає за потрібний вам напрямок. Можливо, навіть запропонують готову до поширення аналітичну довідку на задану вам для розслідування тему. Не виключено, що вам можуть запропонувати якийсь матеріал для глибокого опрацювання, якщо в такому сторонньому розслідуванні зацікавлена сама силова структура. Через прес-службу можна уточнити час і обставини тієї чи іншої події та злочину, а також з’ясувати, на якій стадії перебуває офіційне розслідування. Однак треба пам’ятати, що прес – служба зацікавлена в тому, щоб призначена для поширення інформація розійшлася якомога більшим тиражем. Тому не варто розраховувати на те, що для вас весь час притримуватимуть ексклюзив, особливо, якщо ви не завжди можете  його оперативно реалізувати.

   І ще нюанс.  Сьогодні прес-служби ряду органів влади пропонують відповіді надіслані поштою офіційні редакційні інформаційні запити надавати факсом або електронною поштою в досить стислі терміни. Охоче погоджуйтеся, технічний прогрес помітно зекономить ваш час. Але при цьому не забудьте нагадати співробітнику прес-служби, що це не позбавляє його необхідності надіслати услід ще й офіційну відповідь поштою. ,,Обставляйтеся” за повною програмою документами, які вам допоможуть захистити себе і редакцію у разі отримання судового позову.

    Існують різні джерела інформації, які журналіст може використовувати, але, попри технічну революцію, ,,живе джерело ” все ще є головним. Без людей, їх думок, емоцій і почуттів стаття не здатна викликати інтерес читачів до проблеми.

Мабуть, найважливішими джерелами з числа людей є  інформатори. До них належать свідки, учасники подій і процесів, що цікавлять  вас, люди, які щось про це знають або чули від близьких чи знайомих і т.д.

  Зокрема, до  цієї категорії потрапляють так  звані інсайдери. Йдеться про  людей, що працюють безпосередньо  в установах, організаціях, компаніях,  якими цікавиться журналіст, і  які досить глибоко інтегровані  у внутрішні процеси. При цьому  такі люди готові відкрити  якісь викривальні відомості,  але виключно на умовах конфіденційності. У роботі з ними необхідно  на сам перед зрозуміти, чи  дійсно дані, що надаються інсайдером, важливі і актуальні досі, чи не застаріли вони. По-друге,  бажано знайти підтвердження словам і документам інформатора за допомогою інших джерел (наприклад, колишніх або нинішніх колег по службі вашого інформатора). Раптом ваш інсайдер вирішив у будь-який спосіб звести рахунки з начальством чи більше того – перед ним стоїть завдання організувати провокацію в ЗМІ?

   Друга важлива категорія джерел-людей – експерти. Це фахівці в конкретних царинах знань, які допоможуть розширити ваші пізнання в порушеній темі або висловлять для читачів свою компетентну, авторитетну думку щодо неї.

   Наприклад,  журналісту, що не розбирається  у фінансовій звітності, але  добув у ході розслідування  про порушення правил держзакупівель купу ксерокопій платівок, проводок, інвойсів та інших документів, дуже корисним стане спілкування з фінансовим експортом. Читачем статті про факти політичної корупції може бути цікавим коментар незалежного експерта-політолога про те, якої шкоди цим же читачам завдає така корупція.

   Захист джерел  інформації  цей аспект роботи журналіста ( і особливо – роботи журналіста-розслідувача ) актуальний з усіх поглядів.

Часто-густо люди, співбесідники журналістів, які  мають цінну інформацію по темі, що розробляється, категорично не згодні стати ідентифікованими фігурантами статей і телепрограм. Причиною відмови може бути не просто відсутність щонайменшого досвіду спілкування з пресою або страх об’єктиву теле- або фотокамери. Нерідко вашим співбесідникам можуть загрожувати серйозні неприємності по роботі, якщо предмет розмови стосується діяльності їх установи або фірми. Якщо ж люди стали свідками злочину, може виникнути реальна загроза їх здоров’ю і навіть життю. Не випадково ст.10 Закону України ,,Про друковані засоби масової інформації ” наголошує, що журналіст має право на збереження в таємниці авторства і джерел інформації. Не забувайте про це право і візьміть його собі за правило.

  По-перше, журналіст, як і лікар, повинен керуватися принципом ,,не зашкодь”. Особливо це стосується людей, які не є негативними героями вашого розслідування.

  По-друге, не пообіцявши вашому потенційному джерелу зберегти анонімність, ви ризикуєте просто не отримати необхідної для підготовки матеріалу інформації. Для більшості людей їх власна безпека і безпека їх близьких – ,,річ ” значно зрозуміліша і важливіша, ніж професійні амбіції журналіста, або вихід у світ хай навіть гранично резонансної і суспільно важливої статті або телепрограми.

  По-третє, якщо ви не виконаєте свої обіцянки і розсекретити ім’я важливого інформатора в статті, то, наприклад, для продовження розслідування на ту саму тему вам доведеться шукати нове, добре поінформоване джерело. І не факт, що ви його зможете знайти. Все дуже просто: як мовиться, не ,,плюй у колодязь ”.

  По-четверте, нехтуючи безпекою джерел, ви ризикуєте зажити репутації ненадійної і непорядної людини, що рано чи пізно негативно позначиться на результатах вашої роботи зі збору інформації.

  По-п’яте, не варто забувати, що люди спілкуються між собою. І якщо журналісти не виконуватимуть обіцянок щодо нерозголошення джерел, рано чи пізно ситуація досягне критичної межі. Тієї межі, коли у широкого кола людей. Потенційних джерел із різних сфер діяльності, складеться чітка думка, що журналістам ( безвідносно до конкретних персоналій) не можна довіряти. Що від спілкування з представниками ЗМІ, коли йдеться про незручні і потенційно ризиковані теми, краще утриматися. Тому розкриття інформатора ( наприклад, щоб надати ваги опублікованим фактам, або просто вирішивши, що джерело в майбутньому вам не знадобиться) завдає шкоди всьому журналістському цеху. І знову ж таки, у результаті, вдарить по журналісту, який нехтує одним із основних професійних правил.

Врешті-решт, та сама 10-а стаття Закону ,,Про інформацію ” просто зобов’язує журналіста задовольнити ,,прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства ”. Порушуємо  обіцянку – порушуємо закон.

Найпростіший спосіб убезпечити вашого інформатора від  ідентифікації такий: при використовуванні наданих їм даних замість його імені та інших реквізитів обмежитись обтічним формулюванням на кшталт ,,за інформацією джерела, що воліло залишитися неназваним ”. Ще краще, коли ситуація об’єктивно дозволяє вказати рід  діяльності або ступінь інтеграції вашого джерела в тему, не піддаючи його небезпеці бути впізнаним. Таке представлення вже значною мірою  підвищить ,,статус ” використаної  в матеріалі інформації, оскільки читачу/глядачу хоча б у загальних рисах стане зрозумілим її походження.

Іншим, не менш ефективним, способом захисту джерела інформації є посилання не на джерело інформації, а на документ, в якому ця інформація відтворена, причому цей документ має бути отриманий законним шляхом.

У випадку з телебаченням ,,паличкою-виручалочкою ” служить застосування синхрону, в якому обличчя інтерв’юєра не видно, а його голос змінено. Головне – вмовити вашого співбесідника зважитися хоча б на такий крок. Звісно, у глядача може виникнути підозра, що в кадрі – підсадна качка. Хоча такий прийом кращий ніж закадрове озвучування гарячої інформації на тлі ,,не персоніфікованої ” картинки. А поява у вашому сюжеті у,,прихованому” вигляді, скажімо, співробітника оперативно-розшукової служби виглядатиме цілком виправдано. Цим людям за родом служби не рекомендується торгувати обличчям ”.

Та все ж не варто забувати, щонайчастіше не назване  джерело робить матеріал менш достовірним. Тому найкращим способом не вдаватися  до знеособлених джерел є такий: узявши за основу дані ваших анонімів, знайти підтвердження їх словам за допомогою  інший людей які не побояться  стати чітко названими героями  вашого розслідування, або здобути  переконливі документальні докази цих даних. Словом, виявити максимум наполегливості в пошуку фактів, щоб  аудиторія не ставила питання: ,,Хто  ж це міг сказати? ” , ,,А чи можна вірити цьому джерелу? ”.

У крайньому разі, в рамках однієї статті кількість  неназваних джерел треба постаратися  звести якщо не до нуля, то хоча б до мінімум.

ВИСНОВКИ

 Журналістика сьогодні – це спосіб перетворення наукових, професійних, фахових, комерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію.