Індивідуально - творчий стиль журналіста - аналітика

Головним стрижнем (червоною стрічкою) у роботі журналіста-аналітика  виступає моральний принцип. Проте  на рівні повсякденної діяльності творчий  працівник має користуватися  моральною нормою, що значно ближча до буденної практики, хоча і не відображає по своїй суті мету творчого процесу на перспективу.

З часом стає зрозумілo, чи закріплюється стилістика, приміром іронічного зображення дійсності, на довгі роки, перетворившись на моральний принцип. Чи це явище тимчасове, що характерне для перехідного періоду в умовах різкого спаду економіки і на цьому тлі фактичної капітуляції колишніх, досить радикально настроєних революціонерів перед своїми політичними опонентами.

  1.2.Індивідуально – творчий стиль як «родзинка» журналіста

В реальній практиці спосіб творчості журналіста є єдністю узагальнених методів та індивідуалізованих прийомів діяльності, що типізуються. Якості творчої особи, інтелектуальні, емоційні, вольові властивості, інтереси і мотиви, навики і уміння додають діяльності журналіста індивідуальну характерність.

У індивідуальному  стилі діяльності перетинаються, накладаються один на одного об'єктивні і суб'єктивні  закономірності журналістської творчості. Варто постежити за роботою журналістів, щоб переконатися, наскільки різнопланова, несхожа, часом неповторювана творча лабораторія кожного автора. У цьому багатстві досвіду і виявляється сукупність ознак, які характеризують індивідуальний стиль діяльності.

До їх числа  відносяться:

1) стійка для  даного журналіста система прийомів  і методів роботи;

2) обумовленість цієї системи особистими якостями автора;

3) функціональна, доцільність прийомів і методів діяльності [4].

 Індивідуальний стиль  кожного разу перевіряється наново  з функціональної точки зору  і тому спонукає до постійного  вдосконалення. Та і само народження індивідуального стилю відбувається не просто і далеко не у всякій професійній біографії. Індивідуальний стиль діяльності характеризується значущістю тематики, глибиною розробки теми, оригінальністю творчих прийомів, досконалістю форми творів.

 Існує безперечна залежність: журналіст – усвідомлено або інтуїтивно – шукає свою творчу особу виходячи не тільки з наявних в його розпорядженні знань, не тільки з свого інтересу до тієї або іншої сфери життя. Не менш явний позначаються і методичні переваги автора.

 Витоки індивідуального  стилю діяльності криються у  взаємодії світогляду і етичних  норм, знань і умінь, інтелекту  і відчуттів, темпераменту і  характеру журналіста. А оскільки  комбінацій таких зв'язків велика  кількість, то і різноманітність  творчих індівідуальностей в журналістиці потенційно велика.

Обумовленість прийомів і  методів діяльності особистими якостями журналіста подвійна. З одного боку, вона витікає з природних завдатків  особи. З іншого боку, ця обумовленість  — підсумок професійних навиків  і умінь, знань і переконань, етичних норм і соціально-психологічних установок.

 Оволодіння журналістською  професією індивідуалізоване. Людина з дитинства занурена в стихію журналістики як читач, глядач, слухач. На відміну від якої-небудь іншій професії, відгородженій від більшості людей особливим категоріальним апаратом, особливим типом мислення, журналістська діяльність є «відкритою» системою, орієнтованою на загальне розуміння, на активний контакт зі всіма людьми. Друк, радіо, телебачення — у ряді основних результатів своєї роботи — справляють і побічне враження: вони пропагують прийоми і методи самої журналістської діяльності. Колективний досвід зберігає випробуваний, багато разів перевірений арсенал засобів, до допомоги яких удається будь-який журналіст. Разом з тим цей досвід існує як «грунт», який журналістові варто обробити самому.

Вибір професійної, творчої орієнтації — найважливіша умова формування індивідуального стилю журналіста, як і здібність до критичного самоаналізу, до продуктивної саморегуляції діяльності. Адже індивідуальний стиль відтворює не тільки досвід особи, але і систему відносин — загальносоціальних, групових, між індивідуальних, — в яку включений журналіст. Отримання творчої, індивідуальної своєрідності в журналістиці прямо витікає з єдності слова і вчинку, вимагає дієвого світогляду, сильної волі, стійкого характеру.

Мужність — це характер. А характер, у свою чергу, - це біографія, система вчинків, обумовлених органічними  для даної особи спонуками. Особові  якості журналіста — похідна від багатьох причин і обставин величина, що значною мірою зумовлюється творчим середовищем взагалі і життям редакційного колективу зокрема. Треба при цьому підкреслити, що роль редакційного колективу в процесі вироблення індивідуального стилю діяльності незвично велика. Не слідує, проте, вважати, що перепоною творчій своєрідності поміщені лише в зовнішніх обставинах. Не менш серйозним супротивником творчого початку виступають деколи самі журналісти. По-перше, не всякі особові риси володіють функціональною доцільністю і можуть бути закладені в основу індивідуального стилю діяльності. А по-друге, коли виникає перепад між безперечними можливостями автора і відтворенням безликих прийомів і штампованих методів, що існують як би поза індивідуальністю і здатних цю індивідуальність деформувати.

Індивідуальний стиль  діяльності закономірно обумовлений  не своєрідністю взагалі, не раз і  назавжди даним набором прийомів і методів професійної діяльності, але здатністю до оновлення цих  прийомів і методів відповідно до характеру вирішуваних журналістом завдань. Індивідуальний стиль діяльності, таким чином, поєднує передбачене і непередбачуване, в нім пізнається автор, але і німий же автор змінюється, росте, удосконалюється. Відсутність індивідуального стилю діяльності свідчить про безликість автора, про його нездатність до змістовних рішень, до глибокої і точної постановки питання, до конструктивних відповідей на питання. З психологічної точки зору в основі безликості деяких журналістів лежить байдужість, інертність, стерта розумових операцій і образів.

 Індивідуальний стиль  діяльності особливо виразно  виявляється в оригінальності  прийомів, якими користується журналіст  в процесі вибору і розробки  теми. Під творчим прийомом розуміється  такий метод віддзеркалення дійсності,  який відтворює неповторність проблемної ситуації і творчої індивідуальності журналіста. Особливість прийому полягає в новизні, самобутності. Дійсність пропонує журналістові багато можливостей. І для того, щоб скористатися ними, необхідний проблемно-ситуативний тип мислення, здатність нешаблонного бачення світу, коли журналіст не підстроює життя під свої стереотипи, але, керуючись чіткими політичними критеріями, відкриває в ній нове. Не всяка газетна публікація володіє тим ступенем виразності, яка дозволяла б говорити про наявність в ній творчого прийому.

На жаль, зустрічається  немало матеріалів, що проходять повз уваги аудиторії і тому  є неефективними. Працівники друку знаходяться в постійному контакті з аудиторією. З одного боку, це примножує їх можливості: щоденні зустрічі з читачами народжують потребу в спілкуванні, сприяють появі довірчих форм діалогу з аудиторією. З іншого боку, ця ж конкретність народжує і чималі труднощі: маючи справу з ситуаціями, що повторюються, з схожими один на одного подіями журналіст нерідко вимушений повторюватися в методах спілкування з аудиторією.

 «Згасання орієнтування»  читачів (виникає при насиченні  свідомості однотипними подразниками, при появі публікацій що мають  невисоку інформативність або  шаблонну форму) вимагає від  журналіста контрзаходів, що протистоять зниженню читацького інтересу. Головною з них, звичайно ж, є актуальність і значущість змісту. Але окрім цього, необхідно знаходити оригінальні засоби втілення авторського задуму, у тому числі і за допомогою творчого прийому. Творчий прийом застосовується і в невеликій хронікальній замітці, і в розгорненому художньо-публіцистичному творі, і в аналітичній кореспонденції. Творчий прийом допомагає досягти завершеності і самобутності задуму, цілісності зображення, виразити відношення автора до того, що відбувається. Найчастіше творчий прийом застосовують журналісти – аналітики.

Разом з тим не всяке  рішення, не всякий задум, що здається журналістові творчим прийомом, є ним насправді. Останнє слово залишається за читачем, який зуміє відрізнити шаблон від творчості, з одного боку та оригінальність з іншого. Не прийом ради прийому необхідний в журналістиці, а прийом ради ідеї, заради читача. Зустрічаються ситуації, коли і старі, послужити свою службу. Це відбувається в тих випадках, коли старий прийом використовується в новій комбінації. Момент новизни виникає тут з безсумнівністю, народжує ефект оригінальності, індивідуальної своєрідності.

Свого часу, коли в журналістиці вперше був застосований метод «зміни професії» (метод включеного спостереження), він володів всіма ознаками творчого прийому. Потім цей прийом був повторений тисячократно, став елементом професійної свідомості і, утвердившись в нім, перестав бути творчим відкриттям. Але восени 1986 року «Комсомольська правда» опублікувала серію матеріалів, написаних із застосуванням цього методу, присвячених збиранню врожаю. Журналісти не просто спостерігали «зсередини» за ходом прибирання, але, ставши поперемінно шофером, працівником елеватора, комбайнером і т.д., простежили за сільськогосподарською кампанією на всіх її етапах, у всіх ланках єдиного процесу.

 Поза сумнівом, нове  поєднання старих методів (а  ця новизна полягала, по-перше,  в циклічності публікацій і,  по-друге, у всесторонньому використанні  самого методу «зміни професії») можна кваліфікувати як оригінальний творчий прийом. Іноді нові прийоми пропонуються читачам в звичній комбінації, в традиційному оформленні. І цей контрапункт звичайного і незвичайного дозволяє підсилити вплив журналістського слова. Можливий, втім, і зворотний варіант: звичні дії здатні стати творчим прийомом, якщо вони накладаються на парадоксальний життєвий матеріал.

Можливості застосування, самого відкриття творчого прийому  визначаються ємкістю, багатоплановістю змісту, потенціалом форми, ув'язненим  в тому або іншому виді журналістської творчості. На газетній шпальті разом з публіцистичними виступами журналістів друкуються і політичні документи, і статистичні дані, і науково-популярні твори. При безперечній ідейній спільності ці матеріали відрізняються один від одного. Тому не слід поширювати вимоги, що пред'являються до публіцистичного виступу журналіста, на матеріали іншого вигляду і чекати застосування творчого прийому, скажімо, в зведенні статистичного управління. Творчий прийом відкривається кожного разу наново, але цей винахід можливий лише на міцному фундаменті професійного досвіду і професійної культури. Творчий прийом не протистоїть методам, що діють, але зростає на їх грунті як продуктивного розвиток професійного, колективного досвіду.

Будучи народженим для разового використання, творчий прийом може нести в собі потенціал узагальнення, виправдану вірогідність використання в інших умовах і іншими авторами. Тоді він стає початком нового методу або нової жанрової форми, які можуть увійти до загального арсеналу журналістської діяльності. Разом з тим прийом, що став відкриттям автора, може стати не просто приводом для наслідування, але зразком, прикладом вимогливості і професійної культури, лягти в основу самостійного пошуку журналіста.

Творчий прийом заперечує віджилі стереотипи, протистоїть  стандартам мислення і відчуття. І  не випадкове рішуче оновлення творчого арсеналу журналістики відбувається в  період революційного прискорення  життя, в період ломки віджилих методів господарювання і управління. Засоби масової інформації не тільки служать сьогодні важливим інструментом перебудови, але і самі оновлюються, шукають і знаходять переконливі творчі прийоми своєї роботи. При цьому відкриття здійснюються в тих сферах діяльності, які, здавалося б, «стоптані» вздовж і поперек і не містять ніяких проблемних ситуацій.

 Повторення  творчого прийому неминуче і  до певної межі корисно у  пресі. Корисно в тій мірі, в  якій зв'язана з цим прийомом  новизна спрацьовуватиме як засіб активізації читацького сприйняття: будучи застосованим яким-небудь одним автором, прийом проводить необхідний ефект в свідомості порівняно невеликої частини аудиторії. І поки інша її частина залучиться до зробленого журналістом відкриття, прийом не втратить своєї новизни. Проте, ставши загальновідомим, він повинен буде або поступитися місцем іншому прийому, або - пройшовши стадію узагальнення - перейти в нову якість, перетвориться на метод або нову жанрову форму.

Отже слід зазначити, що спосіб творчості журналіста володіє поряд стійких, типових ознак, зумовлених цілями і предметом творчості журналіста. Разом з тим в реальній практиці типове в діях журналіста завжди переплетено з індивідуальним. Інтелектуальні, емоційні, вольові властивості особи журналіста, його інтереси і мотиви, його навики і уміння додають способу творчості індивідуальну характерність.

Оптимальний рівень діяльності забезпечується, зокрема, тим  як журналіст використовує методи пізнання дійсності. Радянська журналістика, спираючись на марксистсько-ленінську методологію, виробила методи, в яких чітко виражена пізнавальна дія гармонійно поєднується з політичною оцінкою подій, а засоби теоретичного дослідження узгоджуються з буденним відтворенням фактів і явищ.

Використання всього арсеналу методів пізнання — одна з найважливіших умов ефективності журналістської роботи, передумова всесторонньої реалізації творчих можливостей працівників друку. Важливу роль в журналістиці грають засоби професійного спілкування. Саме професійне спілкування виявляється невичерпним джерелом інформації для журналіста, активно впливає на хід творчого процесу. Оволодіння законами спілкування — один з шляхів вдосконалення діяльності журналіста. Спосіб творчості журналіста характеризується єдністю логічних і психологічних операцій. Дія психологічної установки, інтуїції, асоціацій, уяві робить помітний вплив на творчість журналіста, на формування індивідуального стилю його діяльності, на зростання його творчого потенціалу.