Особливості комп’ютерного реагування

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

 Вступ                                                                                                                    3

2. Особливості комп’ютерного реагування                                                       4       

3. Системи редагування                                                                                      6

4.Комп’ютерний словник                                                                                    8     

5. Комп’ютерна корректура                                                                                9

6. Видавнича діяльність                                                                                     11

7. Поліграфічні норми                                                                                       12

 Висновок                                                                                                             13

 Список використаної літератури                                                                        14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Редагування та видавничий бізнес сьогодні немислимий без комп'ютерних видавничих систем, що розсовують обрії творчості, дозволяючи реалізувати усі наші задуми. Видавничі програми та программи редагування легко піддаються освоєнню навіть непрофесіоналам у видавничій роботі. Однак недостатньо усього лише опанувати інструментами, що вони пропонують. Потрібно володіти, крім іншого, базовими поняттями видавничої справи, мати представлення про видавничий процес.

Редагування не мета, а засіб в  утвердженні себе. Для багатьох категорій  мовців воно входить у професійні обов’язки. Це освітяни, працівники культури, держапарату, засобів масової інформації.Особлива відповідальність належить працівникам радіо і телебачення. Щоб вміти редагувати, треба мати високий рівень культури усного і писемного мовлення.У наш час, коли системи редагування не можуть замінити людину-редактора, їх слід використовувати як помічників людей-редакторів. На теперішньому етапі в цьому полягає основна функція систем редагування.

На даному етапі редагування україномовних текстів поки що має дуже низький ступінь автоматизації, а тому вимагає суттєвого поліпшення.  В наш час ступінь редагованості, який забезпечують системи редагування — СР, є значно нижчим, ніж у людей - редакторів. Проте така відповідь не повинна вести до припинення досліджень і конструювання СР [11]. Адже те, що системи комп’ютерного перекладу — СКП забезпечують значно нижчу якість роботи, ніж люди — перекладачі, зовсім не призвело до припинення розроблення СКП, а, викликало появу на ринку ще більшої їх кількості.

Для науки, що описує теорію редагування  повідомлень і видавничу діяльність, поки що не існує загальноприйнятої  назви. Останнім часом як назву цієї науки запропонували вживати  термін едитологія.

Мета цієї роботі полягає в тому, щоб дати загальне уявлення про комп’ютеризацію  редагування та видавничої діяльності, дізнатися про сучасні системи  редагування та їх функціонування, визначити роль видавничої справи у  перебігу суспільних процесів. Опрацювати ступені автоматизації комп’ютерного редагування та етапи опрацювання тексту.

Опрацьовуючи дане питання я використаю такі методи дослідження: описовий, історичний, зіставний.

 

 

 

2. Особливості комп’ютерного  реагування

Редагування - це приведення об'єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Сучасне уявлення про редагування почало формуватися з виникненням книгодрукування (в Європі — сер. XV ст.). Є редагування технічне і мовно-літературне. Структура редагування включає редакторський аналіз, прийняття рішення й правку. За визначенням Партика З. І. « Редагування - це виробничий процес опрацювання повідомлень у ЗМІ» [4, С. 382]. Складається з двох рівноправних процедур: контролю (аналізу) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу.

Комп'ютерне редагування  має особливості, які відрізняють  його від традиційного. Зокрема, в  ньому можна виділити такі ступені  автоматизації:

1. комп’ютеризоване редагування (операції контролю і виправлення здійснює людина; комп'ютер використовують лише як "електронне перо"; прикладом СР, які дають змогу здійснювати комп'ютеризоване редагування, є ТП);

2. автоматизоване редагування (більшу частину операцій контролю виконує СР, а людина - меншу частину операцій контролю та більшість операцій виправлення);

3. автоматичне редагування (більшу частину операцій контролю й виправлення виконує СР, а меншу — людина; крім того, людина приймає рішення в неформалізованих конфліктних ситуаціях) [4, С. 334].

Комп'ютерне редагування  має також специфічні розмежовані  в часі етапи опрацювання тексту:

1. передредагування, тобто попереднє ручне розмічування оригіналу, яке виконує людина з метою наступного автоматизованого чи автоматичного редагування, наприклад задання для рубрик спеціальних стилів їх оформлення, розставлення міток у  бібліографічному описі тощо;

2. інтерредагування, яке виконує сама СР, проводячи операції контролю й  виправлення тексту;

3. постредагування, яке виконує людина, проводячи ті операції контролю й  виправлення тексту, що їх не змогла виконати СР) [4, С. 334].

Комп’ютерне редагування  здійснюють послідовно: від однієї одиниці до іншої. Закінчивши опрацювання  на одному рівні, переходять до наступного (в напрямі від нижчих рівнів до вищих).

Специфіка порівневого опрацювання  полягає в тому, що переходити до вищого рівня можна лише тоді, коли на нижчому всі помилки вже  усунуті (наявність помилки на нижчих рівнях унеможливлює опрацювання вищих).

Отже, комп'ютерне редагування має особливості, які відрізняють його від традиційного та специфічні розмежовані в часі етапи опрацювання тексту, на якы слід звертати увагу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Системи редагування

Редагування — аж ніяк не "наукотворча примха" людей. Воно існує тому, що автор і реципієнт об’єктивно через відсутність зворотнього зв’язку не можуть спілкуватися з потрібною ефективністю. Для її підвищення потрібні редактори, а редакторам для того, щоби забезпечити цю ефективність, необхідна наукова теорія, яка давала б змогу досягти цієї ефективності.

До найважливіших завдань  редагування належать: верифікація  повідомлень, адаптація повідомлень, адвербіалізація повідомлень, нормалізація повідомлень, рецепціація повідомлень, інтерпретація повідомлень, уніфікація повідомлень, політизація/деполітизація повідомлення, етизація повідомлення, естетизація повідомлень, мінімізація кількості відхилень у повідомленні.

Подання інформації у вигляді схем, діаграм, графіків, фільмів часток є зручним для її аналізу і опрацювання. Прикладне програмне забезпечення сучасних комп’ютерів містить потужні системи опрацювання і подання графічної інформації. Вони використовуються в діловій графіці ,при розв’язуванні прикладних задач,у навчаючих програмах,для створення мультиплікаційних фільмів, комп’ютерних ігор тощо [3, С. 328]. Такі програмні засоби дають змогу подавати окремі фрагменти рисунків у збільшеному вигляді, демонструвати перерізи тіл, вносити зміни до графічної інформації, зберігати її на зовнішніх носіях, виводити на друкуючі пристрої тощо.

Серед сучасних функціонуючих  редакційних систем доречно виділити:

а) текстові процесори;

б) системи редагування;

в) довідкові редакційні системи;

г) системи автоматизації  видавничої діяльності;

ґ) автоматизовані системи  керування ЗМІ [8, С. 127].

Сучасні системи редагування, як правило, збудовані на базі текстових  процесорів і є комп’ютеризованими чи автоматизованими (автоматичних систем редагування поки що не існує). У  цих системах найчастіше автоматизованими є операції контролю деяких лінгвістичних (орфографічних, синтаксичних, пунктуаційних  і стилістичних), психолінгвістичних (визначення ступеня семантичної  та синтаксичної складності), а також  поліграфічних норм.

Проведений аналіз близьких за суттю комп’ютерних інтелектуальних  систем дав змогу зробити висновок, що системи редагування найбільш близькі до експертних. Тому системи  редагування доцільно конструювати за методиками, створеними для розроблення  таких експертних систем.

За одним із означень, експертними  називають такі системи, які об'єднують можливості комп'ютера зі знаннями та досвідом експерта в такій формі, що система може запропонувати розумну пораду чи здійснити розумне вирішення поставленої задачі. Для виконання таких функцій ЕС повинні: мати знання в певній галузі (постійні знання); мати знання про особливості кожного конкретного випадку (змінні знання); на основі знань та конкретних даних про досліджуваний об'єкт вміти робити висновки (давати поради чи оцінки); вміти пояснювати свої рекомендації [4, С. 331]. У цьому плані ЕС є різновидом систем штучного інтелекту.

У текстових процесорах виправлення помилок редактор у більшості випадків робить вручну, оскільки виправлення суттєво впливають на семантику повідомлення, а семантичне опрацювання повідомлення в системах усіх видів поки що автоматизовано мінімально.

У невеликій частині випадків автоматизовані чи автоматичні виправлення здійснюють кількома способами:

1) СР здійснюють виправлення в пакетному режимі, тобто самостійно від першого до останнього виправлення (ефективність такої реконструкції найнижча);

2) СР здійснюють виправлення в діалоговому режимі на безальтернативній чи альтернативній основі.

Безальтернативні виправлення  передбачають, що СР пропонують редакторові  лише один варіант реконструкції, який редактор може прийняти, відхилити  або запропонувати свій. Альтернативні  виправлення передбачають, що СР пропонують редакторові кілька варіантів реконструкції, з яких він може вибрати один; відмовитись від запропонованих і ввести свій; відмовитися від  виправлення взагалі.

Сказане дає підстави стверджувати, що в наш час у СР практично  в повному обсязі можуть бути автоматизовані операції, які не виключають аналізу  семантики повідомлення, й лише мінімально — операції, пов’язані зі семантикою. Отже, на сучасному етапі бар’єром у розвитку СР є семантика повідомлень [12]. Решта бар’єрів або вже успішно подолані, або для їх подолання нема істотних перешкод крім фінансових.

Тобто, у наш час, коли СР ще не можуть замінити людину — редактора, їх слід використовувати як помічників (асистентів) людей — редакторів. У цьому зараз полягає основна функція СР.

 

 

4. Комп’ютерний словник

Комп’ютерний словник  для СР найчастіше створюють на основі частотного словника потрібної мови. Це викликане тим, що слова в тексті за частотою розподіляються згідно із законом Ципфа.

Цей закон формулюють так: якщо для якогось досить великого тексту скласти список усіх слів, що вживаються в ньому, полічити для  кожного слова частоту його вживання, розмістити слова в порядку спадання цих частот, перенумерувати ці слова  від 1 (номер "1" присвоюють найбільш частому слову) до R, то добуток порядкового номера будь-якого слова списку на його частоту появи в тексті буде майже сталою величиною (с).

Щоб забезпечити максимальне покриття тексту, яке істотно залежить від семантичного наповнення словника, часто чинять так: у комп’ютерному словнику виділяють словник загальновживаної лексики (загальний словник) і лексику окремих галузей знань (галузеві словники). У кожний галузевий словник, крім термінів і номіналів, включають також персоналії (власні імена й прізвища людей), географічні назви, скорочення та абревіатури [7, С. 57]. Далі для контролю тексту якоїсь конкретної галузі використовують загальний словник, а також добирають потрібний галузевий словник.

Комп’ютерні словники, які  використовують для редагування  текстів, класифікують:

1. за типом лексичних одиниць — словники словоформ, в яких слова подають у всіх їх словозмінних формах, і словники основ, у яких до основи кожного слова вказують всі її можливі закінчення;

2. за наявністю блоків для аналізу морфем (префіксів, суфіксів, закінчень), за допомогою яких від основ можна утворювати нові похідні слова [12].

Для аналітичних мов (на зразок англійської) частіше використовують словники словоформ, а для синтетичних (як українська) — словники основ.

Кожен із цих словників  має свої недоліки і переваги. Так, словник словоформ дуже легко  можна створити, опрацювавши на комп’ютері достатньо великий масив текстів  і записавши всі однакові слова  у вигляді словника на комп’ютерний носій інформації. На жаль, такий  словник за обсягом у кілька разів  буде перевищувати аналогічний словник  основ, який можна створити лише нетрадиційним  способом [7, С. 59]. Тому інколи для синтаксичних мов використовують комбінований тип словників, в яких для найуживаніших словоформ подають також усі інші можливі закінчення.