Особливості комп’ютерного реагування

 

 

5. Комп’ютерна коректура

Коректура — це процес, який полягає у приведенні копії повідомлення у відповідність із його оригіналом.

Комп'ютерна коректура  — коректура, в якій процеси виправлення авторського чи видавничого оригіналу відбуваються в його електронній версії і з використанням відповідних можливостей програмного забезпечення [10].

Для коректури з набірної форми на коректурних верстатах  виготовляються пробні коректурні відтиснення. При звіренні відтиснення з текстом  оригіналу виявляються помилки, які можуть бути результатом неуважності  і недостатньої кваліфікації складача, неправильної підготовки набірної каси або несправностей в набірній машині, а також низької якості самого оригіналу; разом з орфографічними і пунктуаційними помилками в  наборі можуть бути і технічні погрішності.

Для позначення на відтисненні  виявлених помилок застосовують систему коректурних знаків.

Коректурними знаками (знаками  виправлення) називають спеціально утворену для видавничої справи і  прийняту на державному рівні множину  знаків, яку використовують для фіксації місця розгалуження помилок у  повідомленні та задання методу їх виправлення [6, С. 526].

Коректурні знаки ділять на знаки для текстової й для  ілюстраційної частин оригіналу, їх застосовують як під час опрацювань авторського і видавничиго оригіналів (частину знаків), так і під  час опрацювання проекту видання (всі знаки) [8, С. 237]. Іноді коректурні знаки для опрацювання авторського і видавничих оригіналів подають навіть окремо, хоча вони є лише частиною загальної множини коректурних знаків.

Комп’ютеризована технологія, коли подають авторський оригінал на папері, вимагає спершу проводити  коректуру і тільки потім редагування. Адже, в текст недоцільно вносити  виправлення, коли заздалегідь відомо про наявність у ньому спотворень.

У комп'ютерній коректурі  можна виділити методи дублювання і  методи контрольних розрядів. Методи дублювання базуються на перевірці самого оригіналу, а метод контрольних розрядів — на перевірці окремих порцій тексту оригіналу різними математичними функціями [4, С. 351].

Метод дублювання найдоцільніше  використовувати тоді, коли автор  подає його у традиційному вигляді, тобто на паперовому носії, і коли має бути забезпечена найвища  достовірність тексту (офіційні і  довідкові видання, словники, енциклопедії, прейскуранти).

Контроль методом дублювання полягає в тому, що послідовно — відповідно до зростання номерів знаків — порівнюють їх коди в двох варіантах одного й того ж повідомлення. Якщо коди знаків тотожні, то їх вважають неспотвореними, а в іншому випадку - спотвореними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Видавнича діяльність

Видавничий бізнес сьогодні немислимий без комп'ютерних видавничих систем, що розсовують обрії творчості, дозволяючи реалізувати усі ваші задуми.  Видавнича справа є важливою ланкою життя сучасного суспільства [9, С. 279]. У сучасних умовах розвитку різних форм власності та господарювання, поступового переходу до нових економічних відносин фахівець із видавничої справи та редагування спроможний виконувати одночасно кілька функцій, які ще недавно були притаманні різним спеціальностям: редактора, коректора, верстальника, складальника, макетувальника, оформлювача тощо. Комп’ютеризація суспільства сприяє виникненню малих видавничих служб при офісах, на малих підприємствах тощо [2, С. 178]. Це потребує фахівців зі знанням видавничої справи, які могли б швидко та високоякісно готувати до друку оперативну, рекламну, просвітницьку та іншу інформацію.

В історії комп’ютеризованого видавничого  процесу, якщо врахувати ще й виникнення технічних засобів, можна виділити п’ять етапів:

1) етап виникнення обчислювальної  та фотовивідної техніки (початок ХІХ ст. —початок 50х років ХХ ст.);

2) етап великих експериментальних  систем готування повідомлень (СГП) (середина 50х  — середина 60х років);

3) етап великих промислових СГП (середина 60х  — початок 80х років);

4) етап настільних промислових  не мультимедійних СГП (початок 80х років —  середина 90х років);

5) етап настільних промислових  мультимедійних СГП (середина 90х років — наш час) [7, С. 76].

Підготовка публікацій до видання — складний і тривалий процес. Він складається з довгого ланцюжка взаємозалежних етапів. Донедавна кожен етап виконував професіонал вузької спеціалізації: редактор, коректор, художник, складач, друкар. Поява настільних видавничих систем (Desktop Publishing — DTP) сприяло стиранню граней між окремими етапами підготовки видань.

 

 

 

 

 

 

7. Поліграфічні норми

Особливо важливим під  час редагування щодо поліграфічних  норм є контроль за дотриманням правил переносу.

Алгоритми, за допомогою яких шукають внутріслівні переноси, можнакласифікувати на словникові та несловникові. Словникові алгоритми передбачають наявність словника переносів, у якому для кожної міжлітерної позиції будь-якого слова вказують можливість переносу. Несловникові алгоритми відшукують у слові можливі місця переносу в процесі його лінгвістичного аналізу. У свою чергу несловникові алгоритми можна класифікувати на морфемні (переноси можливі тільки на границях морфем) і безморфемні (місця переносів у словах визначають за певними правилами незалежно від поділу слова на морфеми). Серед безморфемних алгоритмів переносу виділяють складові (переноси можливі тільки на границях складів) і біграмні (переноси можливі тільки в деяких типах біграм) [5, С. 126]. Тут складом вважають ланцюжок літер, що починається з однієї чи кількох приголосних і закінчується голосною.

Функціонування програм  пошуку місць переносу належить оцінювати  за такими

критеріями:

1) кількість неправильних  переносів, допущених програмою  (N);

2) кількість правильних  переносів, дозволених орфографічними  нормами, які 

програма в результаті аналізу не змогла віднайти, тобто  втратила (Y);

3) середня кількість знаків, які припадають на один перенос  (E);

4) обсяг програми в  байтах (V);

5) швидкість функціонування  програм, знаків чи слів за  секунду (W).

Деякі ТП, як для прикладу Microsoft Word, дають змогу контролювати й інші поліграфічні норми набирання тексту, зокрема біля розділових знаків. Для україномовних текстів у повному обсязі такий контроль реалізовано в експериментальній СР "Редактор" [4, С. 355]. Таких норм налічується кілька десятків (наприклад, поліграфічні норми забороняють після слова і перед розділовим знаком, крім тире, ставити пробіл).

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Комп’ютеризація суспільства вимагає від кожної окремої  галузі вдосконалення та комп’ютеризації. Ми зрозуміли, що на сьогодні комп’ютерні системи відіграють важливу роль у редагуванні та видавничій діяльності та сприяють полегшенню та вдосконаленню роботи. Важливою складовою цього процесу є системи редагування, які за своєю суттю наближаються до класу експертних систем. Проте СР мають і свої особливості, які відрізняють їх від класичних експертних систем. Ці особливості  полягають у тому, що СР не лише повинні контролювати текст, тобто давати експертну оцінку, а й виправляти його. Для порівняння зазначимо, що від класичних експертних систем не вимагають дій над експертованим об'єктом.

Поступово частка праці людини у функціонуванні СР буде зменшуватися до того мінімуму, без  якого сама СР працювати вже не зможе. Така інтелектуалізація приведе  до того, що, ймовірно, виникне штучний  інтелект редактора. Відповідно, інтелектуалізація  СР зумовить зростання кваліфікаційних  вимог до обслуговуючого персоналу — редакторів ЗМІ.

У рефераті було розглянуто загальне уявлення про комп’ютеризацію редагування та видавничої діяльності,  сучасні системи редагування та їх функціонування, було визначено роль видавничої справи у перебігу суспільних процесів. А також опрацьовано ступені автоматизації комп’ютерного редагування та етапи опрацювання тексту. Під час роботі над рефератом я використала описовий, історичний та зіставний методи дослідження. Мета реферату досягнута.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Алимов В. В. Теория перевода. Перевод в сфере профессиональной коммуникации: Учебное пособие.  – М. : Едиториал УРСС, 2005. — 160с.
2. Зелінська Н. Видавнича справа в системі сучаснихсоціальних комунікацій // Соціальні комунікації сучас но го світу : наук.-теорет. зб. — Запоріжжя, 2009. — 210 с.
3. Мильчин А. Э. Методика редактирования текста. — М. : Логос, 2005. — 524с.
4. Партико 3. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник. — Л. : ВФ Афіша, 2006. — 416с.
5. Партико 3. В. Комп'ютеризація видавничого процесу: Навч. посібник. —К.:Вища школа, 1996. — 208 с.
6. Почепцов Г. Теория коммуникации . — К. : Ваклер,2006. — 656 с.
7. Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем. К., 1995. – 468с.
8. Серажим К. С. Літературне редагування: навч.- метод. посібник. – К. : Паливода А. В., 2012. — 142с.
9. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний  посібник. — К. : Наша культура і наука, 2006. — 560 с.
10. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0
11. http://referatus.com.ua/zhurnalistika-telebachennya-zmi/redaguvannya-specdokumentaciyi/?page=2
12. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/journalism/24650/