Правові основи масової комунікації

- стандарти;

- закони, підзаконні акти, правила, регламенти, канони, укази,  настанови та інструкції;

- приписи, вимоги, умови  та обмеження;

- конвенції, домовленості  щодо уніфікації та підсумкові  узагальнення;

- принципи, припущення, передумови, визначення;

- ідеали, цілі, наміри, завдання;

- результати тестування, експериментальні дані;

- методи, процедури, лінії  поведінки.

Поговоривши про загальні поняття, звернімося до законодавчої царини. Частинами 1 та 2 статті 47-1 Закону України «Про інформацію» встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Крім того, треба звертати увагу на необхідність розрізняти факти  та оціночні судження. Наявність факту  можна довести, а правдивість  оціночних суджень – неможливо.

Відповідно до статті 47-1 закону України «Про інформацію» (Документ 2657-12), ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Однак правові норми, що унеможливлюють переслідування засобів  масової інформації та журналістів за висловлення оціночних суджень, реально працюватимуть лише у разі забезпечення їх безумовного дотримання. Це загострює актуальність питання про правильне застосування законодавства в процесі судового розгляду справ за позовами до засобів масової інформації та журналістів про захист честі, гідності й ділової репутації, шкоду яким спричинено в результаті поширення засобами масової інформації певних відомостей.

Введення Закону України  “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова” від 3 квітня 2003 р. № 676-IV в дію з 6 травня 2003 р., з одного боку, поповнило наше внутрішнє законодавство правовою нормою, що містить чітке правило про неможливість спростування оціночних суджень, ігнорувати яке вже буде неможливо. Це може бути пов’язано, по-перше, з невизначеністю понять “образа” і “наклеп”. Із аналізу ч. 2 ст. 47-1 Закону про інформацію випливає, що оціночними судженнями в контексті даної статті не вважаються образа і наклеп. Оскільки змістом наклепу по суті є певні фактичні дані, таке формулювання відносно наклепу є логічним. Однак що стосується образи, точніше, образливих висловів, то такі вислови можуть і не містити фактичних даних. Вони являють собою критику чи інше оціночне судження. Практика Європейського суду доводить, що в певних випадках їх застосування до публічних осіб може вважатись виправданим. Отже, в зазначеній правовій нормі закладено певне протиріччя, яке потребує вирішення.

По-друге, розширюється коло обставин, які слід доводити в суді, і, якщо виходити з нинішньої судової практики, то тягар такого доказування доведеться нести відповідачу. Так, доведення того, що журналіст чи засіб масової інформації висловив оціночні судження, потребуватиме аналізу та обгрунтування таких обставин, як:

а) відсутність у висловлюваннях фактичних даних, що кваліфікують висловлювання як “відомості” чи “інформацію”, які мають бути спростовані в порядку ст. 7 Цивільного кодексу України та за ст. 32 Конституції України;

б) відсутність у висловлюваннях образи чи наклепу;

в) наявність у висловлюваннях мовних засобів (гіпербол, алегорій, сатири), що виключають можливість їх тлумачення як повідомлень про факти. Якщо перша  обставина підлягає встановленню безпосередньо судом, як і наявність наклепу, то питання про характер використання мовних засобів і про можливість тлумачення висловлювань, що містять такі мовні засоби, як оціночні судження або як повідомлення про факти, а також про те, чи є певні слова чи вислови образою, потребують спеціальних знань у галузі філології.

Певно, що позивач прискіпливо  вивчає та досліджує кожне слово, яке він сприйняв як висловлене на свою адресу, по декілька чи навіть по кільканадцять разів перечитуючи газетний матеріал чи переглядаючи запис телепередачі, проводячи детальний аналіз тексту, шукаючи і знаходячи – що зрозуміло – вкрай негативну інформацію про себе. Як правило, в позовних заявах позивачі вимагають спростувати великі уривки тексту, в яких вони навіть не згадуються, пояснюючи при цьому, що саме всі висловлювання в сукупності при проведенні їх аналізу дозволяють зробити висновок про те, що позивач, наприклад, нечемна людина. При цьому ступінь аргументованості доводів позивачів в такому випадку за відсутності правового обгрунтування як такого може оцінюватись лише за рівнем літературних здібностей їх представників, що складають позовні заяви. В той же час, віднесення особою будь-яких відомостей чи оцінок на свою адресу або сприйняття їх як образливих може бути обумовлене не лише об’єктивною властивістю таких відомостей, а і специфічними рисами характеру чи особливостями емоціонального стану особи.

 

ЗАВДАННЯ 4

Авторські права

 

Авторське право (АП) —  набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторське право є ключовою галуззю  права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину.

Що може бути захищене авторським правом? Практично всі інтелектуальні твори можуть бути захищені як інтелектуальна власность. Інтелектуальна власність ділить всесвіт інтелектуальної творчості на три області:

А) авторські права;

Б) торгові марки;

В) патенти.

Авторське право захищає  вираз, товарний знак, імена, патенти  та ідеї. Воно захищає творчі вираження, які були зведені до матеріальної форми, такі як книги, частина музичних записів, комп'ютерних програм, сценарії, картини, фотографії, або кіно. Товарний знак захищає торгові марки, буквальне маркування елементів у торгівлі. Ідея торгової марки є захист споживачів, надаючи їм деяку упевненість, що елементи, фірми певної марки є справжніми і точно можна сказати де вони виготовились. Патент захищає інновації.

Основним положенням АП є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки  якій твір уперше стає доступним для  публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином.

В основі систематизації комплексу прав, які охоплюється  поняттям «авторське право», лежить їхній поділ на майнові та немайнові. Ці два види прав відрізняються один від одного тим, що майнові права автор може передати третій особі, а немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк тривалості немайнових прав не обмежується, строк тривалості майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством.

Немайнові авторські  права

В Україні немайнові  АП можуть належати виключно фізичній особі. В англійській мові цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькій мові цьому виду прав відповідає droit moral. До немайнових прав належать права: бути визнаним автором твору (право авторства); дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я); дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення); захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації)

Майнові авторські права.

До цього виду прав належать права дозволяти та забороняти: відтворювати твір; поширювати екземпляри твору будь-яким способом; імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження; здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору; публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір; перекладати твір; дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір.

Строк дії авторського  права

Відповідно, до українського законодавства АП діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Якщо твір оприлюднено анонімно або під псевдонімом, який не прямо асоціюється з конкретною людиною і не є загально відомим, то АП діє лиш протягом 70 років після оприлюднення твору. Якщо твір був створений у співавторстві, АП діє протягом життя його авторів і 70 років після смерті останнього з них.

По завершенні строку дії АП, твори переходять до суспільного  надбання. Це означає, що будь-хто може їх вільно використовувати без виплати  авторської винагороди нащадкам автора.

Список об'єктів авторського  права: Літературний твір; музичний твір; твір образотворчого мистецтва; твір декоративно-прикладного мистецтва; твір архітектури; комп'ютерна програма; твір в області науки; твір у переробці тощо.

Список об'єктів, що «не є об'єктом авторського права» (Стаття 10, Закон України «Про авторське право і суміжні права»: [2]

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають  характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Авторське право не обмежує  власника копії твору від продажу  належної йому копії, за умови, що ця копія була отримана із дозволу власника прав на твір або у інший передбачений законом спосіб. Отже здійснення повторного продажу книги або компакт-диску, що захищені авторським правом буде вважатися легітимною дією. У праві Сполучених штатів ця юридична концепція отримала назву «доктрина першого продажу». У низці європейських країн її називають вичерпанням прав.

Захист авторського права

Захист авторського  права — одна з важливих категорій  теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Під захистом авторських прав слід розуміти передбачені законом заходи із їхнього визнання, припинення їхнього порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності. Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Порушення немайнових прав автора називається плагіатом.

Порушення майнових прав автора називається контрафакцією  або піратством.

Порушення авторських та суміжних прав, а саме незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їхнє незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі передбачає кримінальну відповідальність.

 

 

 

 

 

ЗАВДАННЯ 5

Найчастіше порушення  Закону України «Про рекламу»

 

Закон України "Про  рекламу" — цей Закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами. Реклама — інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Стаття 7. Принципи реклами 

1. Основними принципами  реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.

2. Реклама не повинна  підривати довіру суспільства  до реклами та повинна відповідати принципам добросовісної конкуренції.

3. Реклама не повинна містити інформації або зображень, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності.

4. Реклама повинна  враховувати особливу чутливість  дітей і не завдавати їм  шкоди.

Найчастіше порушення  Закону «Про рекламу» стосується самовільного встановлення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, утримання їх у незадовільному стані, відсутності на конструкціях маркування, тобто інформації про рекламорозповсюджувача. Також зафіксовано встановлення рекламної конструкції з відхиленням від проектно-дозвільної документації.