Жанр репортажу у сучасному журналистикознавстви

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ЖАНР РЕПОРТАЖУ  У СУЧАСНОМУ 

ЖУРНАЛІСТИКОЗНАВСТВІ……………………………………………. 5

1. Загальна характеристика репортажу як жанру сучасної

преси………………………………………………….……………… 5

2. Види репортажів…………………………………………….. 10
3. Особливості  газетного репортажу………………………......14

РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА СУЧАСНОГО  ГАЗЕТНОГО РЕПОРТАЖУ 

НА ПРИКЛАДІ РЕПОРТАЖІВ ГАЗЕТИ „СУББОТА ПЛЮС”…………17

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….. 30

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У сучасній журналістиці, коли за одиницю часу людина отримує велику кількість різноманітної інформації, на перший план виходять інформаційні жанри. Серед інформаційних жанрів найпопулярнішим є репортаж, адже він уособлює собою оперативність, точність та актуальність.  Професор Л. Е. Кройчик зазначає, що «репортаж − публіцистичний жанр, що дає наочне уявлення про подію через безпосереднє сприйняття автора − очевидця або учасника події. Репортаж з'єднує в собі переваги оперативної передачі інформації з її аналізом, стрижнеутворюючий жанровий елемент тут − відображення події в тому виді, у якому воно відбувалося насправді.» У основі репортажу лежить використання методу спостереження, отже присутність журналіста на місці події є обов’язковою

[1, 46 ].

У сучасній газетній публіцистиці використовується близько двох десятків жанрів. Та найпродуктивнішим жанром у друкованих ЗМІ є репортаж. Пояснюється це особливостями жанру, що відкриває широкі можливості як і перед автором тексту, так і перед читачем. Репортаж містить у собі не лише ознаки інформаційного жанру – він сполучає в собі переваги оперативної передачі інформації з її аналізом. Жанр репортажу на сучасному етапі постійно розвивається; поширеним є явище дифузійності репортажу. Ось чому можна твердити про актуальність цього жанру.

До того ж,  актуальність полягає також у тому, що репортажні матеріали у запорізькій пресі, зокрема, у тижневику „Суббота плюс”, є малодослідженими.

Метою роботи є виявлення і аналіз особливостей репортажу на прикладі матеріалів газети „Суббота плюс”. 

Реалізація  мети передбачає розв’язання таких  завдань:

• визначити поняття „репортаж”;
• проаналізувати предмет, тематику та цілі репортажу;
• окреслити процес створення і структуру репортажів;
• розглянути основні види репортажу та виявити, які з них найчастіше зустрічаються у сучасних друкованих ЗМІ;
• дослідити жанрову своєрідність репортажу у сучасній пресі;
• проаналізувати специфіку репортажів  на матеріалах газети „Суббота плюс”.

Об’єкт дослідження – репортажі тижневика „Суббота плюс”  в період з березня 2008 року по березень 2009 року.

Предмет дослідження – особливості та специфічні риси репортажів.

У процесі дослідження  застосовувалися такі методи: аналізу й синтезу під час вироблення наукової концепції та структурно-типологічний метод при дослідженні репортажів тижневика.

Методологічна і теоретична основа роботи.  До розгляду проблеми  специфічних рис репортажу у друкованих засобах масової інформації зверталися такі науковці, як С. Гуревич, М. І. Шостак, Л. Кройчик,  Л. Шибаєва, М. Ким та інші вітчизняні та зарубіжні вчені.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що у роботі вперше була зроблена спроба детально проаналізувати специфіку репортажів газети „Суббота плюс”.

Практичне значення одержаних результатів.  Матеріали курсової роботи можуть бути використані під час подальших наукових розробок, а також при підготовці практичних та лекційних занять з спецкурсу «Репортерська праця».

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основної роботи – 26 сторінок. Список використаної літератури включає 30 найменувань (викладених на трьох сторінках).

 

РОЗДІЛ 1

ЖАНР РЕПОРТАЖУ  У СУЧАСНОМУ ЖУРНАЛІСТИКОЗНАВСТВІ

 

1.1. Загальна характеристика репортажу як жанру сучасної преси

 

Поняття «репортаж» виникло в першій половині XIX ст. і походить від латинського слова «reportare», що перекладається як «передавати», «повідомляти». Спочатку жанр репортажу представляв собою публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів тощо. Пізніше такого роду „репортажі” стали називатися „звітами”. А „репортажами” почали іменувати публікації трохи іншого плану, а саме ті, які за своїм змістом та формою схожі на сучасні нариси. Так, видатні західні репортери Джон Рід, Егон Ервін Кіш, Ернест Хемінгуей та ін. були, в нашому розумінні, швидше нарисовцями, ніж репортерами. І зараз, коли  європейський журналіст говорить про репортаж, він має на увазі те, що ми називаємо нарисом. Якраз західні, з точки зору їх „імені”, і є генетичним попередником і найближчими „родичами” нинішнього вітчизняного репортажу [2].

Подальшого  розвитку й теоретичного обґрунтування  жанр репортажу набував у першій половині  XIX ст. у Німеччині. На думку багатьох дослідників, саме тут він реалізувався як журналістський метод. Відомі репортери того часу – Віктор Адлер, Макс Вінтер – поклали початок белетризації жанру, яку потім продовжив Е. Кіш – класик репортажного жанру.

У Росії репортаж як жанр і різновид журналістської діяльності набув популярності в 60-х рр. XX ст. «Цей жанр використовувався репортерами для повідомлення сенсаційних новин: пожеж, пограбувань, убивств, діянь гангстерів, любовних інтриг у вищому світі, для поширення пліток, тощо» − так, про історію виникнення жанру у Росії розповідає російський дослідник    Н. Богданов [3, 205].

Л. Крайчик дає  таке визначення  репортажу: „Це жанр журналістики, що дає оперативне наочне уявлення про подію через призму світогляду автора, його учасника або очевидця” [4,179]. У сучасній українській журналістиці поняття репортажу визначається як один з найефективніших жанрів журналістики, оскільки поєднує в собі переваги оперативної передачі інформації з авторським способом відображення.

Репортаж належить до групи інформаційних жанрів, але  деякі журналістикознавці, наприклад А. Тертичний, відносять його до художньо-публіцистичних жанрів. За Тертичним, репортаж схиляється саме до художньо-публіцистичних жанрів тому, що він використовує метод наочного зображення дійсності, але як самоціль, а не як засіб узагальнення та „оживлення” тексту [2].

Як і будь-якому  жанру, репортажу властиве специфічне відтворення часу і простору. Час  у репортажі дискретний (переривчастий), умовний, тому що не відповідає за тривалістю реальному часу описуваної події (у  літературознавстві такий час називають концептуальним), але він завжди рухається в один бік – від початку опису події до її завершення [5,202].

Своєрідність публікацій, що відносяться до жанру репортажу, виникає перш за все в результаті „розгорнутого” вживання методу спостереження і фіксації в тексті його ходу і результатів. Репортаж дає аудиторії можливість побачити описувану подію  очима очевидця (репортера), тобто створити „ефект присутності” (не імітаційний прийом, а реальний доказ того, що журналіст описує подію, яку спостерігав особисто) [6,32]. У репортажі наявне вираження власної думки автора. Репортер – така ж дійова особа, як і інші. Саме тому у тексті припустимі особиста оцінка того, що відбувається та фрази, що виражають емоції автора. Присутність автора у репортажному тексті виявляється по-різному. Нерідко використовуються особові займенники “я”, ”ми”. Інколи журналіст не згадує про себе, хоча розповіддю дає зрозуміти, що був свідком події: надає документально точні і яскраві подробиці.  Репортер має пам’ятати, що його завдання – дати аудиторії відчути ту атмосферу, у якій розгорталася подія, дати побачити те, свідком чого він був сам. У репортажі нічого не треба вигадувати – треба тільки вміти бачити, слухати та аналізувати [5,203].

Репортаж повинен  викликати співпереживання читача тому, про що йде мова в тексті. Це можливо здійснити шляхом викладу динаміки події (поетапний розвиток дії, наявність фабули, зав’язка, основної дії, кульмінація і розв’язки). До основних ознак жанру відносяться: вже згадана динамічність, інформативність (максимальна насиченість деталями) і наочність. Репортаж – жанр фабульний, текст пишеться обов’язково від початку події до його завершення.

Кожен репортер має пам’ятати  так звану формулу „Трьох О”: три складових вдалого репортажу. Це, перш за все, Обізнаність, тобто можливість заздалегідь отримати інформацію про майбутню подію. По-друге, це Оперативність. І третє „О” – це Об’єктивність. Тут немає місця для будь-якої заангажованості, упередженості [7].

Отже, до особливостей репортажу належать:

• вже згаданий „ефект присутності”,
• стовідсоткова достовірність,
• точність та правдивість деталей – читач повинен відчути звуки, аромати, колір того місця, де відбуваються події (особливо це важливо саме для репортажу у друкованих ЗМІ),
• фактографічність,
• образна аналітичність,
• свідчення очевидців,
• оцінка журналіста та думка експертів (не є обов’язковими, але часто використовуються) ,
• висновки, підбиття підсумків, аналіз інформації.

Щодо структури репортажу: композиція, структура репортерського повідомлення має першочергове значення, визначаючи змістовну сторону інформації та її етичне наповнення, оскільки викликає оціночну реакцію по відношенню до події та діючих осіб. В. Ученова так пише про композицію репортажу: „Спочатку дається заставка (як правило яскравий життєвий епізод), за допомогою якої журналіст вводить читача у курс події. Далі йде безпосередньо репортажний опис. Тут присутні різноманітні відступи, діалоги з героями, авторські коментарі [8].

У структурі  присутні елементи і замальовки, і  інтерв’ю, і звіту тощо. Проте для репортера, на відміну від хронікера та оглядовця,  більш важливим є показати те, як на його очах розгортаються події, а не підсумок цих подій. Звідси і витікають складності сюжетно-композиційної побудови репортажу. До таких складностей можна віднести наступне:

• вибір відрізка події, що зображається;
• вибір та розстановку учасників події;
• відбір та розташування фактичного матеріалу у репортажі;
• відбір характерних деталей та авторських вражень.

Класична форма  репортажу – принцип піраміди або принцип „спадаючої зацікавленості”. Можна прочитати перший абзац репортажу і зрозуміти, про що йде мова. Зазвичай головний зміст новини міститься саме на початку. Такий початок журналісти називають лідом, об’єднуючи з такими однокорінними словами як „лідер”, „лідирувати”. Другий абзац, як правило,  розширює інформацію, що міститься у ліді, робить її більш просторовою. Третій абзац заглиблює ще далі у тему, у повній мірі розкриваючи  зміст ліду.  Така структура матеріалу пов’язана з тим,  що раніше дуже часто журналісти передавали інформацію телефоном чи, навіть, телеграфом. Оскільки такий спосіб передачі не є надто надійним  (лінії іноді обривалися), то на початку треба встигнути сказати найголовніше, щоб було зрозуміло про що йдеться [7]. Лід потребує до себе посиленої уваги з ряду причин:

• він повинен вволікати у процес читання, створюючи відчуття невідкладності та посилюючи цікавість;
• він повідомляє найбільш важливу інформацію з теми;

він встановлює тон розповіді [9].

Тематичне коло явищ дійсності, для яких використовується репортаж, майже не обмежене. В залежності від сфери життя людини та суспільства розрізняють різні тематичні види цього жанру: науковий, спортивний, соціальний тощо. Завдання, яке ставить перед собою автор, визначає особливості його твору.  

Малюючи картину життя, журналіст часто використовує в  репортажі елементи інтерв’ю, звіту, замальовки, кореспонденції – вводить  у текст невеличкі діалоги, характеристики персонажів, характерні «мікропортрети», авторські роздуми, підсумки. Розмір репортажу відповідає значущості події.

За визначенням М. Кима, репортажний стиль має бути:

• містким: не треба зайвих відступів, які прямо не стосуються теми і зроблені лише для власного задоволення. Репортаж – це інформація;
• точним: у термінах, назвах місць, у часовому визначенні, в поясненнях;
• простим: позбавленим загально недоступної лексики. У репортажі структура фрази має бути простою. Ускладнені конструкції викликають відчуження і небажання читати далі. Речення мусить бути не довшим ніж 15 слів. Щодо мови, то у репортажі діє принцип «трьох К»: слова мають бути короткі, конкретні і кожному відомі;
• барвистим: сповненим кольорів, образів, звуків, цікавих випадків із життя, багатим на враження [5,211].

 

 

 

1.2. Види  репортажів