Жанр репортажу у сучасному журналистикознавстви

У сучасному  репортажі успішно можуть поєднуватися як інформаційні, так і публіцистичні та аналітичні засади. Саме тому виникають певні складності з класифікацією видів репортажу.

Існує багато різновидів репортажів, сучасні теоретики і  до сьогодні не мають єдиного погляду  щодо класифікації його жанрових форм. Тому кожен виділяє свою класифікацію, вважаючи її за правильну, зокрема типізацією репортажів займалися С. Гуревич, А. Тертичний, С. Корконосенко,                  О. Нерух та інші. На основі узагальненого досвіду теоретиків різних наукових шкіл розглянемо найбільш популярні різновиди репортажів у сучасній журналістиці.

За методом відображення дійсності репортажі поділяють на подієвий, тематичний, пізнавальний, проблемний, репортаж-розслідування та особливий різновид репортажу – „журналіст змінює професію”. Розглянемо кожен з цих видів репортажів.

Подієвий (актуальний або  класичний) – найбільш розповсюджений різновид репортажу – оперативно відображає суспільно-значущі події, які викладаються в хронологічній  послідовності [10]. У подієвому репортажі події можуть передаватися, починаючи з будь-якого фрагмента, у ньому дозволяються розширені і детальні коментарі.

Зокрема, Т. Хітрова подає  такі загальні ознаки цього репортажу:

• чіткий виклад події з її поворотами і колізіями;
• точна вказівка місця, часу і дійових осіб;
• стиль подієвого репортажу – лаконічний, з мінімальним застосуванням оцінної лексики, складних слів, пропозицій; велике значення тут мають деталі (цифри, дати, цитати, тощо);
• основний лексичний набір – іменниково-дієслівний, що не має на меті багатоваріантного тлумачення;
• як правило, в подієвому репортажі обмежено застосування такого художньо-стилістичного засобу, як метафора;

-  оперативність,  тому кореспондент, що робить  такий репортаж, повинен уміло  відбирати найяскравіші та найемоційніші моменти того, що відбувається [11,17].

Тематичний або тематично-пізнавальний репортаж – являє собою динамічне, оперативне повідомлення про щось нове, захоплююче. У основі такого репортажу покладений „ланцюжок” із фактів. Цей різновид характеризується різноманіттям тем і сюжетів та є найбільш популярним і легким для сприйняття масовою аудиторією. На відміну від проблемного репортажу, у ньому немає розгорнутого питання, що вимагає аналітичного підходу. Найчастіше тематичний репортаж пов'язаний з висвітленням цікавої для аудиторії події, що відбувається регулярно, а не одиничної події. Завдання автора – розважити читача, розширити його кругозір. У подібних матеріалах цілком можливе використання інтерв’ю, що додасть виразності і допоможе детальніше пояснити ситуацію. Порівняно з зазначеним вище різновидом тематично-пізнавальний репортаж менш оперативний і актуальний, подієвий привід для такого репортажу не обов’язковий.

Пізнавальний репортаж – у його основі не подія, а тема, яку висвітлює репортер. Це може бути розповідь про будні робітничої бригади, наукової лабораторії, рок-гурту тощо. Такі матеріали плануються редакцією заздалегідь, вони не є оперативними, як подієві. Автор у цьому випадку вибудовує матеріал на свій розсуд.

Проблемний (аналітичній) репортаж орієнтований не лише на опис миттєвої події, а й  містить елементи аналізу події, авторські підсумки та висновки. Для цього автор залучає додаткові факти, цифри, звертається до інших подій. Автор не обмежується створенням картинки. Такий матеріал близький до кореспонденції. За допомогою проблемного репортажу журналісти підіймають актуальні економічні, політичні, наукові питання, загострюючи на них суспільну увагу [11,19]. Саме у цьому різновиді репортажу найяскравіше спостерігається симбіоз різних жанрових елементів. У проблемному репортажу можуть бути присутні наступні елементи:

• елементи замальовки ( опис місця події, характеристика її учасників тощо);
• інформаційні (факти, цифри, свідчення);

аналітичні (оцінка, коментар, прогноз) [12].

Репортаж-розслідування – це динамічний опис «смуги перешкод», яку долає журналіст під час пошуку інформації, яку намагаються приховати. Такий різновид репортажу передбачає особливу техніку фіксації інформації. Авторські роздуми – основа сюжету. Це своєрідне документальне свідчення й наочне відтворення етапів пошуку викривальних фактів і свідчень. Розслідування в «картинках» виглядає як «детективна історія». Відтворюючи подію, журналіст може викласти її передісторію, співставити факти, продемонструвати цифрові дані, запропонувати бліц-інтерв’ю, висловити здогадки, версії.

Розглянемо такий вид  репортажу, як „репортер змінює професію”. В основі цього репортажу є метод «включеного спостереження», коли співробітник редакції на певний час змінює професію. Робить це, головним чином, для того, щоб заглибитися в суть людського буття. Головне завдання журналіста – наглядно зафіксувати хід експерименту та його результати. Такий вид репортажу завжди несе в собі інтригу. Крім того, включене спостереження дає змогу:

1. збирати образні деталі про людей, місця та події;
2. перевіряти інформацію або враження, одержані від інших людей;
3. отримувати докази (свідоцтва), які неможливо знайти іншим способом;
4. відновлювати подію для читачів.

Цей різновид репортажу несе у собі небезпеку для журналіста під час збору необхідної інформації. Перш за все, необхідно узгодити можливість включеного спостереження з керівництвом редакції, потім забезпечити безпеку джерелам інформації або тим, хто надавав допомогу, і поклопотатися про власну безпеку. Нарешті, треба проконсультуватися з юристом. Правила начебто зрозумілі і дотримуватись їх неважко. Але репортер часто працює на межі, а то і прямо порушує закон.

А от В. Здоровега  виділяє лише два види репортажу: подієвий і неподієвий. Згідно з  ним, приводом для написання подієвого репортажу служать суспільно значущі події... Часто друкують у газетах репортажі, що не зв’язані з видатною одномоментною подією. У них розповідається про щоденну працю на будівництві, у шахтах, цехах, полях, про науково-дослідну роботу вчених, творчість митців і т. д. Такі репортажі називаються неподієвими [13, 174].

"Журналістський  репортаж, − зауважує В. Ученова, − зовсім не є прямою проекцією, точним зліпком живого процесу спостереження як одного із провідних методів пізнання. Як би повно процес живого спостереження журналіста над дійсністю не був розгорнутий у тому або іншому репортерському добутку, між методом пізнання й втіленням існує певний "зазор". Він досить неоднаковий у різних репортерських рішеннях, і ця неоднозначність породжує різноманітні відтінки жанрових варіантів" [7,77].

Таким чином, розглянувши різні види репортажу, ми можемо відзначити, що цей жанр можна класифікувати за такими критеріями: предметом відображення й функціональним призначенням (подієвий, аналітичний, пізнавально-тематичний, пізнавальний, проблемний, репортаж-розслідування). У всіх цих випадках репортаж зберігає свою інформаційну природу, навіть, якщо в ньому присутні елементи аналізу.

1.3. Особливості газетного репортажу

У сучасній газетній публіцистиці використовують близько двох десятків жанрів. Вони утворюють своєрідний ланцюжок, ланки якого дають можливість переходу від простих жанрів до більш складних. Залежно від призначення жанрів вони об'єднуються в декілька груп. Перша з них – жанри новинної інформації: замітка, звіт і репортаж.

До цих жанрів звертаються  тоді, коли прагнуть повідомити читачам  новину. Під новиною ми розуміємо  те, що невідоме всій читацькій аудиторії  газети або хоч би її частині. Проте  не кожен факт, не кожна подія  можуть представляти інтерес для читачів і стати новиною. Це залежить від актуальності факту – його суспільного значення. У пошуках актуальної інформації слід розрізняти новину і нове. Новина – це те, що невідоме всім або переважній більшості читачів. Нове – це невідоме про вже відоме.

Один з найпопулярніших  жанрів газетної публіцистики – репортаж. Популярний і у читачів, і у  журналістів. Пояснюється це особливостями  жанру, що відкривають широкі можливості, як перед автором тексту, так і  перед його читачем. Призначення репортажу у порівнянні з іншими інформаційними жанрами ускладнюється.  Репортер прагне якнайшвидше показати читачеві картину події на всіх етапах його розвитку – від початку до завершення, оперативно відтворити «історію події» як її очевидець або учасник. Це – жанр-розвідник, до нього звертаються журналісти, прагнучи повідомити про те, що відбувається в нашій країні і за її межами.

Сучасний газетний репортаж, пише М. Халлер, походить з “двоголової” традиції: з одного боку, це тип дорожнього нарису (повідомлення про пережите), з іншого боку, тип повідомлення про особисто побачену подію. У першому випадку репортаж передає суб'єктивні враження, в другому повідомляє новинарну інформацію з перших рук [14].

Завдання репортера  і предмет репортажу визначає його наочність: читач повинен ніби сам бачити все, що відбувається на місці події, чути голоси його учасників. Цей ефект досягається перш за все використанням в тексті репортажу деталей і подробиць, що допомагають репортерові намалювати зриму картину дійсності. А якщо він виявився безпосереднім учасником події, про яку хоче розповісти, це дає йому можливість самому пережити ті відчуття, випробувати те хвилювання, які пережили інші учасники події. Це дозволить йому сильніше впливати на читачів. При цьому він не просто реєструє подробиці події, які помітив, він ще й відбирає факти, групує їх в тексті, відтворює подію, відображаючи при цьому своє відношення до нього.

Уміння автора «вести» репортаж, «вмонтовувати» його частини визначає особливості його композиції. Наприклад, у тих випадках, коли автор розповідає про подорож, його маршрут найчастіше визначає і композицію тексту. У інших випадках репортаж будується на з'ясуванні обставин, в яких відбувалася подія, на «пошуку» людей, зображених на фотографії тощо. Автор подібного репортажу виступає в ролі дослідника, від нього вимагається уміння використовувати запис прізвища або рядок з документа як привід для створення оповідання репортажу, в якому історія безпосередньо пов'язана з сучасністю.

Специфіка репортажу  виявляється і в його стилі – емоційному, енергійному. Для нього характерне активне використання засобів і прийомів образного відображення дійсності – яскравого епітета, порівняння, метафори тощо. І, якщо в цьому є потреба, навіть деяких сатиричних засобів. Ефект присутності, про який вже неодноразово говорилося вище, начебто включає ефект співпереживання: репортаж досягне мети в тому випадку, якщо читач разом з репортером захоплюватиметься, обурюватиметься, радітиме. І не випадково репортаж часто визначають як «художній документ» [15].

Загальноприйнятий об’єм  газетного репортажу – від 100 до 450 рядків. Існують певні правила  та поради щодо  написання репортажу:

• основу оповіді повинна складати хронологія події;
• репортер повинен стати для читача не лише очима, а й вухами, носом та іншими органами чуття, адже читач не має наглядної „картинки” та звуку, як це є у глядачів телерепортажу;
• не можна забувати про те, що читач може й не володіти належною кількістю інформації для повного усвідомлення репортажу, тож треба надати необхідний мінімум інформації; а якщо серія ваших публікацій триває декілька днів, тижнів, а то і місяців, не думайте, що читач володіє фотографічною пам'яттю і пам'ятає, про що ви писали раніше. Він навряд чи згадає цей матеріал. Навпаки, виходьте з того, що якщо колишня інформація не стала загальним надбанням, то читачам необхідно нагадати короткий зміст попередніх статей;
• позбавлятися від абстракції та використовувати конкретні деталі – наприклад, якщо в тексті репортажу немає великих літер (тобто конкретно не назване жодне ім’я чи назва), то такий репортаж носить надмірно загальний характер;
• репортажі зі швидким розвитком подій слід писати темпом, що відображає реальність: мова такого репортажу повинна бути енергійною, композиція - чіткою, дієслова - прямими, фрази - ємними, прикметників - якомога менше [16]

Таким чином, ми з’ясували, що репортаж є одним із найбільш персонально орієнтованих жанрів журналістики, і чільне місце в ньому займає категорія авторського «Я», яка є міцним початком в поєднанні різнородових структур. Саме тому документальне відображення дійсності повинно поєднуватися в репортажі з максимально повним вираженням авторських почуттів та емоцій з приводу описуваної події.

РОЗДІЛ 2

СПЕЦИФІКА СУЧАСНОГО  ГАЗЕТНОГО РЕПОРТАЖУ

НА ПРИКЛАДІ РЕПОРТАЖІВ ГАЗЕТИ „СУББОТА ПЛЮС”

Для конкретного аналізу специфіки  написання репортажу у друкованих ЗМІ розглянемо репортажі у газеті «Суббота плюс». Розглянемо специфіку та особливості репортажів тижневика та з’ясуємо, які види репортажів вживаються у газеті найчастіше.

В попередньому розділі  ми з’ясували, що у подієвому репортажі відтворюються реальні події, перебіг подій відбувається незалежно від журналіста. Завданням репортера є якомога точніше й докладніше проінформувати аудиторію про подію чи явище. А у друкованих ЗМІ це можливо лише за допомогою певних засобів; яких саме – розглянемо на конкретному прикладі. Наприклад, у репортажі Богдана Василенка «Мазутное море, нефтяные берега» (2008, № 19) оперативно відображається суспільно значуща подія – аварія у Керченській затоці і її наслідки для  мешканців прилеглих районів та відпочиваючих на Азовському морі. Щоб яскравіше змалювати картину на місці події та ввести читача у курс справи, репортер звертається до детального опису стану водоймища. У репортажі використані розширені та детальні коментарі мешканців і рибалок прибережних міст та селищ, санітарної служби Херсонської області, Запорізької обласної екологічної інспекції, Міністерства екології Криму. У репортажі подані фотографії з плямами нафти на морському узбережжі і схема рівня забрудненості курортних міст [17].