Азарт під маскою легальності

Необхідність документування теоретичної  можливості отримати виграш (приз) і  створює проблеми. Задля їх усунення необхідно внести зміни до закону №1334-VI, ви¬клавши п.2 ч.1 ст.1 у такій редакції:

«Азартна гра — будь-яка гра, обов’язковою умовою участі в якій є сплата гравцем грошей, що дає  змогу як отримати виграш у будь-якому  вигляді, так і не отримати його залежно  від випадковості».

На  перетині колізій та свідчень

Подекуди  створює колізії можливість кваліфікації такої ознаки, як заняття гральним бізнесом, за нормами різних галузей  законодавства. Так, дії, що полягають  у незаконних азартних іграх, можуть квалі¬фікуватися за нормами:

-Кодексу  про адміністративні правопорушення (ст.164 «Порушення порядку прова¬дження господарської діяльності», ст.181 «Азартні ігри, ворожіння в громадських міс¬цях»);

-фінансового  законодавства, оскільки ч.1 ст.3 закону  №1334-VI встановлює відповідальність  у вигляді фінансових санкцій за порушення запроваджених ним вимог;

-Кримінального  кодексу (ст.190 «Шахрайство», ст.203 «Зайняття  забороненими видами господарської  діяльності», ст.2032 «Зайняття гральним  бізнесом», ст.209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», ст.212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)», ст.304 «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність»).

Наведений перелік статей КК найбільш характерний  при скоєнні злочинів, пов’язаних із гральним бізнесом, але не є вичерпним. Наприклад, не підпадаючи під ознаки, зазначені в законі №1334-VI, організація деяких видів ігор може бути кваліфікована як шахрайство. Як свідчить практика, найчас¬тіше таке трапляється під час розповсюдження лотерей, проведення конкурсів чи розі¬грашів, або у випадку експлуатації гральних автоматів типу «кран-машина», які запрограмовані таким чином, щоб людина ніколи не отримала ви¬грашу. У подібних випадках наявний обман, утілений у невідповідному функціонуванні гральних пристроїв і механізмів, а також у злочинній поведінці організаторів цих ігор.

Значні  проблеми при роз¬слідуванні злочинів створює й те, що учасники азартних ігор, усвідомлюючи можливість притягнення  до відповідальності за ст.181 КпАП, відмовляються  від давання пояснень, посилаючись на ст.63 Конституції, або свідчать, що перебували у приміщенні під різного роду приводами, але аж ніяк не займалися азартними іграми. Власники інтернет-закладів заперечують надання послуг у сфері грального бізнесу, пояснюючи, що встановили комп’ютерну техніку та обладнали локальну мережу для можливості доступу до Інтернету.

Тому  під час дослідчих перевірок  доцільно консультуватись у фахівців у галузі комп’¬ютерних технологій, своєчасно вилучати документи, максимально  вживати заходів для встановлення осіб, які орга¬нізовують гральний бізнес і отримують прибутки. Гральні автомати повинні своєчасно досліджуватися щодо наявності в них відповідних електронних програм, а після вилучення обладнання воно в жодному разі не повинне передаватися на зберігання особам, які надавали послуги у сфері грального бізнесу. У результаті цього в кримінальних справах, які нині, як правило, порушуються за фактом скоєн¬ня злочину, будуть установлені реальні винуватці, що значно покращить роботу слідчих підрозділів.

Пряма мова

Чи дійсно недосконалість законодавчих норм створює проблеми для протидії підпільному гральному бізнесу? З таким запитанням «ЗіБ» звернувся до одного з авторів проекту закону, народного депутата, кандидата юридичних наук Валерія ПИСАРЕНКА.

— Норми  закону не містять двозначностей, які б перешкоджали реалізації його головної мети — повній забороні грального бізнесу.

У 2009 році, після запровадження такої  заборони, у багатьох випадках гральний бізнес прикривався рішеннями судів. Навіть поверховий аналіз рішень Феміди показує неоднозначну практику застосування судами закону. Судовими рішеннями окремі компанії виводились з під дії закону про заборону грального бізнесу. Подекуди виявлялося, що гральні заклади «кришують» окремі чиновники з правоохоронних органів.

Сьогодні можна констатувати, що така практика практично викоренена.  Органи прокуратури та МВС закривають гральні заклади при першій отриманій інформації. Навіть у тих поодиноких випадках, коли гральні заклади продовжують діяти на підставі відповідних судових рішень, вони створюють більше незручностей самим власникам цих закладів.

Можна, звісно, вдосконалювати закон хоч  щодня, уточнюючи процедурні нюанси. Проте, на мій погляд, проблема полягає  виключно в площині правозастосування. Коли правоохоронці мають бажання припинити протизаконну діяльність, їм вистачає кількох хвилин, аби закрити той чи інший заклад, конфіскувати обладнання і притягнути винних до відповідальності. Коли ж, навпаки, виникає бажання розтягнути процес у часі, починаються нібито правові дискусії щодо прогалин у законодавстві.

Я говорю не стільки як автор цього законопроекту, скільки як людина, котра спостерігає  за наслідками його застосування. Адже сама заборона грального бізнесу  є безумовним позитивом для всієї  країни. Сьогодні можна це з упевненістю констатувати.

© Закон  і Бізнес