Поняття і класифікація цивільних правовідносин

В радянській цивілістиці  тривалий час панувала думка, що суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути лише конкретні особи. Це пояснювали тим, що кожний громадянин або юридична особа в певний час повинні знати тих осіб (або представників даних осіб), з якими вони перебувають в цивільних правовідносинах або в усякому разі в тих фактичних відносинах, на базі яких виникають правовідносини. Це необхідно, зокрема, на випадок можливого пред’явлення правових вимог при порушенні обов’язків або, навпаки, виконання обов’язків у стадії здійснення правовідносин. В цьому випадку, якщо хто-небудь з суб’єктів правовідносин є недієздатною особою, його представляють особи, зобов’язані нести за нею нагляд. Тому цивільними правовідносинами (на думку радянських вчених) є лише так звані відносні правовідносини, характерною ознакою яких є відомий склад їх суб’єктів (договірні відносини, відносини, що виникають із спричинення шкоди, і т. д.) і наявність у останніх взаємно обумовлених суб’єктивних прав і обов’язків.[6, c. 89.]

Сучасним цивільним  правом України встановлено, що цивільними правовідносинами є не тільки відносні, але і абсолютні (де визначено  лише одну сторону, яка має право, тобто уповноважену сторону, а зобов’язаною стороною є кожен, чий обов’язок полягає в утриманні від порушення суб’єктивних прав) і загальнорегулятивні (де на боці уповноваженої і зобов’язаної сторін — кожен і всі).

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади.

Фізичним, юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Називаються вони суспільно-юридичними тому, що стосуються саме фізичних та юридичних осіб і передбачені законом.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона є необхідною передумовою правоволодіння у правовідносинах.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров’я. Вона виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку.

За малолітніх (до 14 років) угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Останні є також учасниками правовідносин, що виникають з таких угод. Цивільні права та обов’язки, яких набувають батьки (усиновителі), опікуни у цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам.

Роль представників малолітніх полягає у тому, що вони виконують обов’язки і у відповідних випадках здійснюють права за них.

У ряді випадків малолітні  самі здатні здійснити належні їм права (наприклад, право користування жилим приміщенням).

Неповнолітні (від 14 до 18 років) мають певний обсяг цивільної дієздатності. Вони можуть при цьому бути учасниками багатьох цивільних правовідносин, що виникають з угод (наприклад, договорів купівлі-продажу, майнового найму, дарування, страхування), факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва.

Від імені фізичної особи, визнаної недієздатною (душевнохворою, недоумкуватою) угоди укладає її опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Набуті опікуном цивільні права та обов’язки належать фізичній особі, яка визнана недієздатною [1, ст. 39].

Обмежено дієздатні  особи можуть бути учасниками цивільно-правових відносин, що виникають з дрібних побутових угод. Але вони укладають угоди з розпорядження майном, своєю заробітною платою, пенсіями та іншими доходами за згодою піклувальника [1, ст. 37] .

Новий ЦК України пішов  шляхом більшого звуження дієздатності осіб, які зловживають спиртними  напоями і наркотичними засобами (ст. 36 нового ЦК України). За новим кодексом вони позбавлені права отримувати свою заробітну плату, пенсію та інші доходи. Це право належить піклувальнику. Зазначене правило встановлено в інтересах забезпечення матеріального становища самої обмежено дієздатної особи і членів її сім’ї.

Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин також мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Новий ЦК України з  метою розвитку ринкових відносин надає  юридичним особам загальну правоздатність, яка збігається за обсягом з правоздатністю фізичних осіб, за винятком тих прав та обов’язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Дієздатність юридичних  осіб виникає водночас з правоздатністю. Особливості виникнення і змісту праводієздатності юридичних осіб зумовлені тим, що юридичні особи  — це організації. А щодо організацій питання про вік, стан здоров’я відпадає. Кожна організація має свої завдання і цілі діяльності.

2.2 Об’єкти  цивільно-правових відносин.

Кожне цивільне правовідношення  має свій об’єкт, безоб’єктних правовідносин не існує. І хоча об’єкти не входять безпосередньо до складу правовідносин, їх значення для останніх величезне. Об’єкти правовідносин служать засобом задоволення певних потреб громадян і організацій.

Залежно від змісту цивільно-правових відносин можна говорити, що їх виникнення пов’язано з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі і гідності тощо. З цього можна зробити висновок, що об’єкт цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб. Тобто об’єктами цивільних правових відносин є:

а) речі;

б) дії, у тому числі послуги;

в) результати духовної та інтелектуальної творчості;

г) особисті немайнові блага.

Речі — найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. Речі є об’єктами речових правовідносин, що виникають з договору застави.

Речі — також об’єкти цивільно-правових відносин, що виникають з договорів купівлі-продажу, обміну, дарування. Тут суб’єктивні обов’язки продавця, дарувальника спрямовані на передачу права власності на річ і самої речі. І хоч при цьому виникають не речові, а зобов’язальні відносини, об’єктом останніх поряд з діями боржника (в нашому прикладі — продавця) є речі. Іноді в літературі в наведених прикладах речі називаються об’єктами другого порядку (дії боржника — об’єкт першого порядку).

Дії — об’єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів. Так, об’єктом цивільно-правових відносин з договору перевезення є діяльність (система дій) перевізника, зобов’язаного здійснювати перевізний процес. Ця діяльність набуває характеру транспортної послуги, тобто не пов’язаної зі створенням матеріальних благ.

Послуги можуть мати юридичний характер. Об’єктом цивільно-правових відносин, що виникають з договору доручення, є певні юридичні дії, оскільки за цим договором повірений укладає угоди, оформляє спадкові права, одержує поштові перекази, кореспонденцію тощо.

Об’єктом цивільно-правових відносин, які виникають з деяких договорів підряду, є дії, спрямовані на досягнення певного результату роботи (ремонт взуття, пошиття одягу, хімічна чистка тощо).[7, с.79]

Результати духовної та інтелектуальної  творчості. Факти створення літературних, наукових, драматичних творів, сценаріїв кінофільмів, радіо- і телевізійних передач тощо є юридичними фактами, що породжують авторські правовідносини, їх об’єктом будуть визнані й інші твори, на які поширюється авторське право. Аналогічно до цього винахід, раціоналізаторська пропозиція, промисловий зразок є об’єктами винахідницьких відносин, що виникають на підставі фактів створення винаходу, розробки раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка.

Особисті немайнові блага. Одним з видів суспільних відносин, які становлять частину предмета цивільного права, є особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими. Вони регулюються нормами цивільного права і тому це різновид цивільно-правових відносин.

Новий ЦК України не тільки ґрунтовно  узаконив інститут особистих немайнових прав фізичних осіб у книзі 2, а й значно розширив особисті немайнові блага фізичних осіб, що охороняються нормами цивільного права. Тут не тільки традиційні особисті нематеріальні блага фізичних осіб: життя, здоров’я, честь і т. п. У книзі 2 передбачаються нові особисті нематеріальні блага: інформація про стан здоров’я, таємниця про стан здоров’я, свобода і особиста недоторканність, безпечне довкілля, індивідуальність, особисті папери та інші, які є об’єктами цивільно-правових відносин.

В новому кодексі також передбачається відкритий перелік особистих  немайнових прав юридичних осіб на недоторканність їх ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права. Зазначені  права захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.

Наведені поняття об’єкта  правовідносин та визначення їхнього  кола сприймаються в юридичній науці неоднозначно. Окремі автори, визнаючи за правильну основну тезу про множинність об’єктів цивільних правовідносин, разом з тим йдуть на обмеження кола останніх шляхом виключення з їх числа дій суб’єктів правовідносин. В результаті допускається існування безоб’єктних цивільних правовідносин, що є недопустимим. Прихильники цієї точки зору не проводять розрізнень між діями, що відносяться до змісту цивільних правовідносин, і виробничою діяльністю, яка складає об’єкт правовідношення.

Значного поширення  набула також теорія, відповідно до якої єдиним об’єктом кожного цивільного правовідношення є поведінка  людей. Дана теорія є наслідком неправильного уявлення про характер зв’язку правових відносин з діями суб’єктів цих відносин. Останні виявилися штучно відірваними від поняття самого правовідношення (на думку Я. Магазінера, об’єкти не входять до числа елементів правовідношення).

Останнім часом з’явилася  теорія багатоступінчатого об’єкту  цивільного правовідношення. Вона була запропонована О. Іоффе. З його точки  зору, слід розрізняти три види об’єктів правовідносин: 1) юридичний об’єкт — поведінка зобов’язаної особи, 2)   ідеологічний   об’єкт — воля   учасників   правовідношення   і 3) матеріальний об’єкт — річ або інше благо, з яким пов’язане суспільне відношення і на яке направлена поведінка учасників правовідношення.

Подібну точку зору висловив Ю. Толстой. На його думку, в правовідносинах є не три, а два об’єкти: загальний об’єкт — фактичні відносини, на які впливає правовідношення, і спеціальний об’єкт у вигляді речі або продукту духовної творчості.

В. І. Корецький запропонував вважати об’єктом правовідносин ту мету, якої прагнуть досягти учасники правовідносин. „Об’єктами правовідносин, — продовжує він, — буде така мета, як передача речі, вчинення певних дій або утримання від них, користування тим або іншим благом і т. д.”.[ 3, c.108—109]

Деякі науковці додержуються думки про те, що до об’єктів правовідносин належать тільки реальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб’єктивне право та правовий обов’язок. До них належать:

— матеріальні блага: жилі приміщення, гроші, предмети домашнього вжитку, техніки тощо; предмети духовної творчості (твори літератури, науки, мистецтва), науково-технічної творчості (винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки);

— особисті немайнові блага, особисте життя громадян, честь, гідність і т. ін. 3 об’єктів правовідносин виключено дії. Вони, на думку авторів зазначених міркувань, не можуть бути об’єктами правовідносин, оскільки дії зобов’язаної особи — це фактична поведінка, яка формується шляхом виконання юридичного обов’язку. Але останній є частиною змісту правовідносин. Отже, маємо збіг питань про об’єкт і зміст правовідносин. Водночас визначається, що об’єктами правовідносин можуть бути поряд з речами не самі дії, а їхні результати. Аргументи на користь позиції, що розглядається, уявляються непереконливими, оскільки при цьому не окреслюються об’єкти зобов’язальних відносин, пов’язаних із здійсненням певної діяльності без створення матеріальних благ (наприклад, діяльність перевізника в зобов’язальних відносинах, що виникають із транспортних договорів; діяльність повіреного в зобов’язальних відносинах, які породжуються договором доручення).

2.3 Зміст цивільних  правовідносин.

Зміст цивільних правовідносин становлять суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок. Окремими радянськими науковцями сюди зараховувались також  дії (бездіяльність) суб’єктів по здійсненню суб’єктивних прав і обов’язків. З.Братусь помітив, що „дії не можна протиставляти відносинам: відносини виявляються в поведінці учасників, в їх діяльності”. Звертає увагу також та обставина, що прихильники даної теорії, які виключають об’єкти з складу цивільного правовідношення (наприклад, Ю. Толстой), тим самим повністю ставлять дії суб’єктів за рамки цивільних правовідносин; з цим, зрозуміло, ніяк не можна погодитись.