Готування до злочину

Таким чином  замах на злочин відрізняється від  готування до злочину характером скоєних діянь . При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину , а при готуванні до злочину лише створюються умови для його вчинення . При замаху на злочин створюється безпосередня небезпека заподіяння шкоди об”єкту . При готуванні до злочину створюються умови для вчинення злочинних дій і заподіяння шкоди об”єкту .

Замах на злочин порівняно з готуванням до злочину , за інших рівних умов має більший  ступінь суспільної небезпеки.

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВА ТА МЕЖІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

2.1. Підстава  кримінальної відповідальності  за готування до злочину

Поняття злочину  охоплює те тільки закінчений злочин , але і готування та замах на злочин як суспільно небезпечні діяння . Проте, готування до злочину невеликої  тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності ( ч.2 ст. 14 КК ) . Закон також виключає відповідальність і за закінчений злочин , який є малозначним ( ч.2 ст.11 КК ) і не становить через це суспільної небезпеки. Отже, не є злочином і замах , який не становить суспільної небезпеки ( замах на знищення майна, яке не має цінності .)

Єдиною підставою  кримінальної відповідальності в кримінальному  праві являється наявність у  діянні особи складу злочину . Це положення  застосовується до випадків вчинення закінченого злочину , тобто , діяння яке містить у повному об”ємі ознаки конкретного складу злочину. Відомо, що норми Особливої частини кримінального права передбачають завершені злочинні діяння .

Ця ж підстава кримінальної відповідальності існує і за готування  до злочину та замах на злочин .

При готуванні до злочину  і замаху на злочин має місце склад  незакінченого злочину .

Відповідно до ст. 16 КК кримінальна  відповідальність за готування до злочину  і за замах на злочин настає за ст. 14 або ст. 15 і за тією статтею Особливої частини КК , що передбачає відповідальність за закінчений злочин , до якого винна особа готуваляся або на який вчинила замах . Наприклад , готування до умисного вбивства кваліфікується за ст. 14 і за ч.1 ст. 115 КК , а замах на вбивство – за ст. 15 і ч.1 ст. 115 КК .

Слід зазначити , що випадки  покарання за готування стають все більш рідшими . Суспільна небезпечеість готування до вчинення більшості злочинів незначна . Як правило , суспільна небезпека підготовчих дій не досягає того ступеня , коли можна говорити про наявність злочину . При готуванні охоронюваний кримінальним законом об”єкт не зазнає шкоди.

2.2. Кваліфікація  готування до злочину

Значний теоретичний і  безпосередньо практичний інтерес  має розгляд питання  про підготовчі дії, які самі по собі утворюють склад іншого будь-якого закінченого злочину.

Як відзначає  І.С. Тишкевич, серед підготовчих  дій, визнаних у нашому законодавстві  самостійними злочинами, можна виділити дві групи: а) дії, які завжди полягають  у підготуванні до іншого злочину (наприклад, організація збройних банд та ін.), і б) дії, карані незалежно від того, чи є вони підготуванням до іншого злочину (незаконне володіння зброєю, отрутами й ін.).

Щоправда, злочини другої групи, як і першої, зазвичай також  є підготуванням до здійснення інших злочинів. Саме тому вони й оголошені кримінально-караними. У цих випадках дії винного повинні кваліфікуватися за правилами про сукупність злочинів.

Як відзначає В. М. Кудрявцев: «Якщо спосіб здійснення злочину  передбачений у кримінальному законодавстві як самостійний злочин, то, природно, цей злочин має власний об'єкт зазіхання. Коли такий злочин використовується для здійснення іншого, більш тяжкого злочину, що зазіхає на інший спеціальний об'єкт, то вчинене необхідно кваліфікувати за двома статтями Особливої частини, тому що наявні зазіхання на дві різні групи суспільних відносин, кожна з яких охороняється особливим  
законом» [31, с. 68].

В більшості випадків підготовчі дії, взяті самі по собі, стосовно того, що вони створюють умови для вчинення злочинів, не завжди утворюють склади будь-яких інших злочинів. Так, наприклад, виготовлення ножа чи петлі для вчинення вбивства, драбини для вчинення крадіжки. Однак, в ряді випадків, такі підготовчі дії, утворюють склад іншого злочину. Наприклад, носіння фінського ножа з метою застосування його для заподіяння тілесних ушкоджень під час хуліганських дій є готуванням до вчинення особливо злісного хуліганства (ч. 1 ст. 14 і ч. 4 ст. 296) і в той же час закінченим злочином, передбаченим  ч. 2 ст. 263 КК України.

Можна навести і інші приклади. Так незаконне придбання вогнепальної зброї для того, щоб використати її в майбутньому для вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном. У цьому випадку незаконне придбання вогнепальної зброї містить склад закінченого злочину (ч. 1 ст. 263) і одночасно є стадією готування до розбою (ч. 1 ст. 14  і ч.1 ст. 187).

Придбання, вироблення або виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин з метою полегшення вчинення вбивства, зґвалтування, крадіжки чи інших злочинів слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 14 і відповідною статтею Особливої частини КК України як готування до того чи іншого злочину і одночасно за ст. 321 КК України, як за закінчений злочин.

Так, наприклад, умисне пошкодження  кабельної, радіорелейної, повітряної ліній зв’язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять  до їх складу, залежно від мотивів  і мети його вчинення, крім того, що слід кваліфікувати за ст. 360 КК, так і одночасно можна вважати як підготовчі дії до більш серйозного злочину (ч. 1 ст. 14 і ст. 113 КК України, ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 294 КК).

До прикладів можна  зарахувати також і службове підроблення. Цей склад злочину передбачений Особливою частиною Кримінального кодексу як самостійний закінчений злочин (ст. 366). Однак дуже часто він являє собою стадію готування до вчинення іншого злочину, частіше за все шахрайства.

За загальним правилом, якщо підготовчі дії, які підлягають кримінальній відповідальності, містять також склад іншого злочину, то відповідальність повинна застосовуватись за принципом сукупності злочинів.

Сукупністю  злочинів у кримінальному праві  називається вчинення особою двох або  більше злочинів, передбачених різними  кримінально-правовими нормами, за жоден з яких її не було засуджено.

Згідно із ст. 33 КК України сукупність злочинів характеризується такими ознаками [22, с. 40]:

1) вчинення однією  особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями  кримінального закону (різними кримінально-правовими  нормами); скоєне не охоплюється  одним складом злочину;

2)  вчинені  однією особою злочини мають  різні юридичні ознаки, підпадають під ознаки різних статей кримінального закону або різних частини однієї статті кримінального закону;

3) за вчинені  злочини особа ще не притягалася  до кримінальної відповідальності  і не була за них покараною.

Зазначені у  ст. 33 КК України ознаки сукупності злочинів мають значення і для кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність. При цьому треба мати на увазі, що кваліфікація злочину проводиться (здійснюється) не за статтею кримінального закону, а за кримінально-правовою нормою, оскільки переважна більшість статей чинного Кримінального кодексу України містить не одну, а декілька кримінально-правових норм. Тому кваліфікувати злочин за статтею, тобто за кількома кримінально-правовими нормами,- значить припуститися грубої помилки. Правильною може бути кваліфікація злочину за статтею кримінального закону лише у тому випадку, коли ця стаття має (містить) одну кримінально-правову норму (наприклад: статті 111-113, 116-118, 138, 141, 166, 167, 196-198, 219-221, 236, 237, 247, 257, 284, 285, 304 КК України та деякі інші).

Хоча у п. 6 ст. 228 КПК України мовиться, що прокурор перевіряє «чи правильно кваліфіковано  дії обвинуваченого за статтями кримінального  закону», а в п. 5 ст. 242 КПК визнано, що суд з'ясовує при віддані обвинуваченого до суду «чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону», але треба виходити з того, що не може бути правильною кваліфікація діяння за статтею кримінального закону, якщо ця стаття має (містить) декілька кримінально-правових норм, як, наприклад статті 109, 110, 115, 120, 126, 130, 144, 152, 153, 185-189, 190-192, 199-213, 258-260, 271-283, 305-320, 329-332, 344-347, 364-370 КК та багато інших.

Крім того, при  кваліфікації сукупності злочинів треба  враховувати, що сукупність утворюють різні злочини, передбачені різними кримінально-правовими нормами, які мають власні санкції. Не буде сукупності злочинів у тих випадках, коли вчинені діяння передбачені різними пунктами однієї статті (наприклад ч. 2 ст. 115 КК), якщо ці пункти не мають власних санкцій. Таке діяння кваліфікується як один злочин, але до вини надаються всі ті пункти ч. 2 ст. 115 КК, які є у діях винної особи. Пленум Верховного Суду України уп. 17 і 19 постанови від 1 квітня 1994 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» вказав, що при вчиненні вбивства при обтяжуючих обставинах, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю цих пунктів, але покарання не можна призначити за кожним пунктом цієї статті окремо [4, с. 173-174].

Злочини кваліфікуються за сукупністю, якщо вони були вчинені  до засудження, до винесення вироку хоча б за один із них. Сукупність може бути створена кількома злочинами як тоді, коли особа взагалі ще не була засуджена, так і тоді, коли після винесення їй вироку з'ясовується, що вона винна і в іншому злочині, який скоїла ще до суду. Засудженою визнається особа, щодо якої було проголошено обвинувальний вирок, тобто з моменту (дня) винесення вироку [11, с. 30, 36; 33, с. 35, 37; 68, с. 36].

Криміналісти XIX століття сукупність злочинів називали «збігом (стечением) злочинів», що на їх думку більш повно і точно викривало сутність такого юридичного явища. «Сукупністю або збігом злочинів, - писав О. Кістяківський, - називається вчинення тим самим суб’єктом декількох однорідних або різнорідних злочинів, вчинених одночасно або неодночасно, за які він ще не був покараний» [19, с. 592].

Отже однією з головних ознак сукупності злочинів є вчинення двох або більше злочинів до засудження хоча б за один із них. Вчинення злочину після засудження за попередній злочин утворює зовсім інший інститут кримінального права - сукупність вироків (ст. 71 КК). Вчинення особою одного злочину після засудження за попередній злочин не викликає труднощів у кваліфікації, оскільки тут кваліфікується лише один окремий злочин (наступний). Вчинення особою двох або більше злочинів після засудження її за попередній злочин утворює загальну сукупність цих наступно вчинених двох або більше злочинів.

Сукупність  можуть утворювати і злочини, передбачені однією й тією ж статтею кримінального закону. Така сукупність злочинів має місце, коли однією статтею кримінального закону передбачається відповідальність за різні злочини, наприклад за проституцію (ч. 1 ст. 303 КК) і за сутенерство (ч. 4 ст. 303 КК).

У деяких випадках Пленум Верховного Суду України визнає за необхідне кваліфікувати діяння, передбачені різними частинами  однієї й тієї ж статті кримінального  закону, як сукупність злочинів. Зокрема  у п. 12 постанови «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. Пленум визнав за доцільне зґвалтування потерпілої без обтяжуючих ознак цього злочину, а потім повторне зґвалтування за наявністю ознак ч. 3 чи ч. 4 ст. 152 КК кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 КК та відповідно ч. 3 чи ч. 4 цієї статті [5, с. 183-184].

Сукупність  можуть утворювати лише ті злочини, які  згідно з законом тягнуть за собою  кримінальну відповідальність, тобто  злочини, щодо яких:

1)  не закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК);

2) немає акта  амністії (ст. 86 КК);

3) немає інших  обставин, що виключають кримінальну  відповідальність, наприклад відсутність  заяви потерпілого при вчиненні  злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК (ч. 1 і ч. 2 ст. 27 КПК);

4) особа не  звільнена від кримінальної відповідальності  на підставі статей 44-49 КК.

Треба зазначити, що кваліфікація злочинів за сукупністю - це проблема № 1 кримінально-правової науки, це найбільш слабке її місце. До сьогодні не має задовільної теорії кваліфікації злочинів за сукупністю, не вироблено не тільки загальних правил кваліфікації сукупності злочинів, але навіть не винайдено необхідних для цього критеріїв, підстав, мірок, засобів. Деякі спроби були зроблені, але занадто невдалі: професор В. П. Малков, наприклад, запропонував теорію «поглинання» одних злочинів  
іншими [33, с. 124]. Невдалість цієї теорії в тому, що вона не має ґрунту, не дає відповіді на запитання - коли і чому один злочин «поглинає» інший? Пропозиція вважати міркою «поглинання» санкцію кримінально-правової норми (злочин, що підлягає більш суворому покаранню «поглинає» злочин, що карається м'якше) - дуже слабке підґрунтя, а, краще кажучи, зовсім негодяще. Особливо негодяще для нашого чинного законодавства, у якому санкції не мають ніякої обґрунтованості, встановлені вони дуже свавільно. Наприклад, санкції деяких норм про відповідальність за викрадення чужого майна в особливо великих розмірах такі ж, як і за розкрадання наркотичних засобів або психотропних речовин за обтяжуючих обставин, такі ж, як і санкція норми про відповідальність за умисне вбивство ч. 1 ст. 115 КК.

Професор М. І. Ковальов слушно зауважив, що не тільки в радянській, але й у світовій кримінально-правовій літературі не створено теорії санкцій, яка могла б запропонувати певну концепцію і дати конкретні рекомендації законодавцю [21, с. 29]. Отже міркування, побудовані на такому ґрунті, не можна визнати за теорію.