Готування до злочину

На думку  М.Й. Коржанського, теорія кваліфікації злочинів за сукупністю може бути створена лише тоді, коли будуть вироблені і використані законодавцем єдині правила побудови кримінально-правових норм і структури кримінального закону, а на їх ґрунті будуть вироблені загальні правила кваліфікації злочинів. Розробка правил кваліфікації злочинів тільки що починається, тобто починається створення науки Особливої частини кримінального права, якої сьогодні ще немає [22, с. 52].

В літературі відзначається, що інколи мають місце випадки, коли склад злочину, для вчинення якого, створювались умови за допомогою підготовчих дій, не містить ознак того закінченого злочину, який вчинено в процесі підготовчих дій. Тому готування до бандитизму, яке полягає в придбанні зброї тягне відповідальність тільки за ст. 257 КК України, оскільки склад цього злочину включає і незаконне придбання зброї. Готування ж до розбою, яке виражене в тих же діях, тягне відповідальність по сукупності. Вироком судової колегії в кримінальних справах Чернівецького обласного суду С. і Б. засуджені за вчинені злочини, передбачені ст. ст. 69, 17-142 ч.2 КК України (в ред. від 1960р.). Підсудний С., раніше судимий в 1998р. організував організовану злочинну групу в складі підсудного Б. та невстановлених слідством осіб для вчинення грабежів та розбійних нападів на окремих громадян. Ці особи підшукували на ринках м. Вінниці і м. Чернівці окремих осіб, які мали значні суми грошей, стежили за ними, встановлювали час прибуття на ринки та додому, після чого визначивши місце і час вчинення злочинів зустрічали їх і з розподілом ролей, зненацька, із застосуванням насильства заволодівали їхнім майном. При вчиненні останнього злочину підсудні були затримані [25].

2.3. Звільнення особи від кримінальної відповідальності за готування до злочину у зв’язку з добровільною відмовою

У деяких випадках особа, що розпочала злочин і мала можливість його завершити, сама вирішує відмовитися  від закінчення злочинних дій. Закон  стимулює особу до добровільного  залишення злочину, гарантуючи повне  звільнення від кримінальної відповідальності або зменшення її обсягу.

Інститут добровільної відмови від вчинення злочину  – це один із яскравих проявів гуманізму  держави щодо реалізації державної  політики. Кримінальний закон надає  людині, яка вже почала злочин, можливість відмовитися від подальших злочинних дій, і, залишитись поза межею кримінальної відповідальності. Добровільне припинення злочинної діяльності, як зазначав Здравомислов Б.В. свідчить, що винуватому ще притаманні такі почуття, як совість, каяття, жаль, а держава не може ігнорувати ці прояви людської природи, не може не пам’ятати, що прояви каяття складають один із бажаних наслідків кримінальної кари, виправдовуючи часто саме існування покарання.

Добровільна відмова  свідчить про цілковиту або часткову втрату особою суспільної небезпечності. Це породжує три види альтернативних чи сукупних правових наслідків:

а)  особа  цілком звільняється від кримінальної відповідальності за добровільно покинуті готування до злочину чи замах  на нього;

б) особа відповідає за самостійний закінчений злочин, утворений готуванням до добровільно покинутого злочину;

в) обсяг відповідальності зменшується, якщо добровільно залишений  замах завдав шкоди іншому об’єкту, що охороняється законом, і це утворює  склад іншого закінченого злочину.

Згідно з  ч.2 статті 17 КК України, особа, яка добровільно  відмовилися від доведення злочину  до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично вчинене  нею діяння містить склад іншого злочину.

Суть добровільної відмови полягає в тому, що особа, яка розпочала злочин, за власним бажанням не доводить його до кінця, хоча й має таку можливість.

Більшість теоретиків виділяють дві ознаки, які є  необхідними для добровільної відмови  від вчинення злочину: добровільність та  
остаточність [14, с. 193; 39, с. 2-3; 18, с. 44]. Хоча, наприклад, В.Д. Іванов як третю ознаку виділяє усвідомлення можливості довести злочин до кінця [16, с. 104].

Однак, доцільнішою  і повнішою є характеристика добровільної відмови викладена Панченком  П.Н. [38, с. 37]. Відмова від вчинення злочину вважається добровільною якщо вона характеризується сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Ознаки добровільної відмови від вчинення злочину

Фактична відмова –  це відмова, яка виражається в  конкретному факті зміни поведінки в напрямку від злочинної до незлочинної.

Дійсна відмова  – це відмова реальна, а не уявна, не вимушена, тобто така, яка має  місце при наявності об’єктивної  можливості продовжувати злочин (і  усвідомленні такої можливості). Зрозуміло, що відмова буде дійсною і в тому випадку, якщо об'єктивної можливості завершити початий злочин у особи немає, але вона цього не знає, і тим не менше, з власної волі відмовляється від доведення злочину до кінця (наприклад, оперативні працівники, розгадавши замисел особи вчинити вбивство, підмінюють в її пістолеті бойові патрони на холості).

Відмову слід вважати  повною, якщо фактично вчинені дії  не містять складу іншого злочину. Наприклад, не можна визнати повною відмовою від вчинення злочину в тому разі, якщо особа, бажаючи вбити іншу особу придбала пістолет, але потім відмовилась вчиняти вбивство, залишивши пістолет у себе. В цьому випадку особа буде нести відповідальність лише за незаконне придбання і зберігання вогнепальної зброї (ст. 263 ч. 1 КК України).

Своєчасна відмова  – це відмова зроблена до того моменту, з якого початий злочин вже  буде  вважатись юридично закінченим.

Відмова вважається добровільною, якщо особа за власним  бажанням і рішенням, усвідомлюючи можливість завершити злочин, припиняє злочинну діяльність і не доводить злочин до кінця.

Разом з тим, якщо особа відмовляється від  продовження вчинення злочину, в  зв’язку з різного роду перешкодами, які ускладнюють вчинення злочину  чи роблять його вчинення неможливим, то добровільна відмова в цих випадках відсутня. Відмова є вимушеною, якщо вона обумовлена неможливістю довести злочин до кінця. Наприклад, винний намагається відчинити сейф, але останній виявляється дуже складної конструкції, і особа технічно не в змозі виконати заплановане.

Для того, щоб вважати відмову від вчинення злочину не добровільною, а вимушеною не вимагається наявності такої обставини, щоб перешкода, яка виникла зробила зовсім неможливим вчинення злочину. Достатньо того, щоб вона значно ускладнила його вчинення. Відмова вважається вимушеною і тоді, коли хто-небудь завадив винному довести злочин до кінця.

Якщо особа  під час вчинення злочину дізналася  про те, що їй загрожує реальна небезпека  бути затриманою на місці вчинення злочину і через це відмовляється  від доведення свого наміру до кінця, то добровільна відмова відсутня. Однак, якщо особа відмовляється від подальших дій лише через страх бути покараною, то відмова в даному випадку визнається добровільною.

За загальним  правилом, добровільність як одна із ознак  відмови, частково проявляється в тому, що особа самостійно підходить до думки про добровільну відмову. Однак, це не є обов’язковим для наявності добровільної відмови, оскільки можуть бути зовнішні обставини, які стимулюють особу до відмови, але якщо відмова відбувається в ситуації, коли за особою все ж залишається шанс – шанс прийняття кінцевого рішення. Наприклад, якщо особу, яка готується до вбивства, вмовляють близькі її люди, але робиться це без будь-яких погроз, ставлячи особу в безвихідне становище, тобто із збереженням за цією особою можливості проявити свою добру волю, самій прийняти кінцеве рішення, то відмову (якщо вона справді буде) слід визнавати добровільною.

Ще однією ознакою  добровільної відмови є її остаточність. Остаточність відмови полягає в  тому, що особа не припиняє своє злочинне посягання на певний час, а припиняє розпочатий злочин цілком і остаточно. Не буде остаточності, якщо особа в даний момент і в конкретній ситуації відмовляється від закінчення злочину, вирішивши краще підготуватися до його вчинення (підшукати співучасників, почекати, коли господарі переїдуть на дачу, домовитись із власником автомобіля про перевезення здобутого злочинним шляхом).

Не визнається добровільною відмовою від вчинення злочину відмова особи від  повторного злочинного посягання у разі невдалого першого. В цьому випадку під час першого посяганні особою зроблено необхідне для вчинення злочину, але злочинний результат не настав з причин, що не залежали від волі особи. Відмова від повторного замаху не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, вона може бути лише врахована судом при призначенні покарання.

Відмова визнається безповоротною тоді, коли вона не визнана  прагненням “скоректувати” першопочатковий  злочинний замисел чи лінію його практичного здійснення, а обумовлена, тільки, бажанням припинити розпочатий злочин.

Інститут добровільної відмови тісно пов’язаний із поняттям і розмежуванням стадій вчинення злочину. Тому важливе теоретичне і  практичне значення має правильне  вирішення питання про те на яких стадіях розвитку злочинної діяльності може мати місце добровільна відмова.

Очевидно, що не може мати місце добровільна відмова  в стадії закінченого злочину, оскільки в такому разі присутні всі елементи складу злочину і відмова від  вже вчиненого злочину не можлива [30, с. 186]. Таким чином, практично про добровільну відмову мова може йти лише на стадіях готування до злочину і замаху на злочин (попередньої злочинної діяльності).

Добровільна відмова  від вчинення злочину можлива  лише до моменту закінчення злочину. Відмова від продовження дій означає, що злочин вчинений не буде. На стадії готування відмова можлива завжди. При цьому вона може виражатись як в активній формі (знищення знарядь або засобів вчинення злочину), так і в пасивній формі поведінки (особа утримується від наступних дій щодо доведення злочину до кінця). В тих випадках, коли закінчений злочин повинен бути вчинений шляхом дії (вбивство, крадіжка), добровільна відмова на стадії готування виражається, як правило, у формі бездіяльності, тобто суб’єкт в процесі готування до вчинення злочину чи після його закінчення відмовляється від дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину. В тих випадках, коли закінчений злочин вчиняється шляхом бездіяльності, добровільна відмова на стадії готування повинна бути виражена у формі дії (явка на призовний пункт на проходження дійсної військової служби). Готуванням до злочину буде і змова співучасників. В тих випадках незалежно від того, який конкретно злочин домовились вчинити співучасники добровільна відмова повинна проявлятися тільки у формі дії.

Про наявність  добровільної відмови під час  готування до злочину можуть свідчити різні фактори. Так, наприклад знищення засобів і знарядь злочину  є однією із обставин, яка доказує  наявність добровільної відмови. Однак, це не є обов’язковою умовою наявності добровільної відмови. На обов’язковість цієї ознаки не вказує і закон. Головним фактором, який визначає наявність добровільної відмови при готуванні, є рішення особи добровільно і остаточно відмовитися від подальших дій.

Вивчення судової  і слідчої практики свідчить, що, як правило, факти добровільної відмови  на стадії готування до вчинення злочину  рідко стають відомими правоохоронним органом, оскільки їх встановлення пов’язане  із значними труднощами. Однак, ці обставини зовсім не означають, що насправді відмова не трапляється.

Значною специфікою характеризується відмова співучасників. При співучасті у вузькому значенні добровільна відмова може мати місце  з боку будь-якого співучасника. Зважаючи на ту роль, яку виконує  кожний співучасник при вчиненні злочину, форми добровільної відмови будуть різні.

При добровільній відмові виконавця і при відсутності  такої зі сторони інших співучасників  останні несуть відповідальність не за співучасть у злочині, а за готування  до злочину (невдала організаторська діяльність, невдале підбурювання чи пособництво) або за замах на злочин (ч.1 ст.31 КК України). При добровільній відмові одного з виконавців, коли їх декілька, відповідальність співучасників настає або за замах, або за закінчений злочин (якщо інші виконавці не відмовились від злочину).

Слід зазначити, що особливою формою добровільної відмови, спільної для організатора, підбурювача  і пособника, є їх повідомлення органам  влади про злочин, що готується  чи вчиняється. Необхідно, щоб це повідомлення було зроблено вчасно, тобто, щоб у відповідних органів була можливість відвернути вчинення злочину, в результаті чого не була б завдана шкода охоронюваним інтересам.

Визнання добровільної відмови обставиною, що  виключає кримінальну відповідальність за незакінчену злочинну діяльність, викликане наступними міркуваннями.

По-перше, добровільно  залишений замах чи готування  вказує на відсутність суспільної небезпечності  особи, яка вчинила цей замах  чи готування, та на припинення разом  з тим суспільної небезпеки вчиненого замаху чи готування.

По-друге, можливість не бути притягнутим до кримінальної відповідальності, відступивши від  уже розпочатого замаху чи готування, може спонукати особу припинити  розпочату злочинну діяльність. Злочинцю в цій стадії розвитку злочинної діяльності все ще відкрита дорога для відступу.

Інститут добровільної відмови має велике значення для  попередження злочинів, так як дає  можливість людині, вже розпочавши злочин, схаменутися, відмовитися від  подальшого вчинення злочину, і тим самим уникнути зустрічі із кримінальною відповідальністю.

Вважаю за доцільне ще раз  зазначити, що особа, в діях якої має  місце добровільна відмова від  вчинення злочину, притягується до кримінальної відповідальності лише у випадку, коли в діях цієї особи фактично міститься склад іншого закінченого злочину. Виходячи із цього дії особи, які містять в собі ознаки закінченого злочину, утвореного готуванням до добровільно залишеного злочину, доцільно було б вважати обставиною, що пом’якшує відповідальність особи.