Механізм індивідуального злочинної поведінки

Своєчасне виявлення криміногенних  ситуацій та вжиття заходів до їх ліквідації мають важливе значення в попередженні злочинів.

Співвідношення соціальних і біологічних факторів у генезі злочинної поведінки має не тільки теоретичне, але практичне значення: акцент в ту чи іншу сторону визначає цілі та методи боротьби зі злочинністю. Головне в тому, щоб правильно оцінити як біологічне, так і соціальне в причинному ланцюжку кримінальної поведінки.

Складність даної проблеми полягає в тому, що співвідношення соціального і біологічного в  поведінці людини не є постійним  і однаковим. Воно різне в різних ланках причинного ланцюжка: у початковій стадії розвитку людини, що веде до акта свідомої поведінки; в процесі розвитку конкретного організму і життя  індивідуума; в процесі його суспільного  розвитку.

Перша ланка, як сказано, відноситься  до початкової стадії розвитку людського  організму і далеко від злочинної  поведінки. Однак з кримінологічної  точки зору важливо встановити, чи діють на даному етапі будь-які  біологічні чинники, які в подальшому можуть вплинути на розвиток особистості  в криміногенному напрямку.

Тут перш за все необхідно  враховувати, що біологічний розвиток індивідуума є складною взаємодією трьох груп факторів: генетичних (спадкових), екологічних (вплив зовнішнього  середовища) та індивідуальних, які  є продуктом взаємодії всіх названих чинників.

Не вдаючись до докладного аналізу існуючих точок зору, можна  з упевненістю констатувати, що сучасною наукою не доведено існування будь-яких природжених програм соціально  схвалюється або злочинної поведінки. Не встановлені також спадкові ознаки такої поведінки. Сучасна генетика довела, що придбані за життя ознаки успадковувати неможливо. Це аж ніяк не означає, що при вивченні причин конкретного злочину слід уникати  всього того, що відноситься до біологічній  структурі особистості злочинця. Не можна заперечувати, що людина не тільки соціальне, але й біологічна істота. У його поведінці, в тому числі і злочинній, завжди мають  місце не тільки соціальні, а й  біологічні елементи. Так, біологічна необхідність збереження виду і підтримання  роду визначає, наприклад, потреби в  харчуванні, одязі, відпочинку, відтворенні  потомства і т.д.

Біологічне, природне початок  в особистості, такі її властивості, як емоції, риси характеру, особливості  нервової системи, реакції на зовнішні подразники (ситуації), темперамент, інтелектуальні й розумові здібності, пам'ять і  т.д., тісно переплітаються з соціальним. Генетичний код людини, взаємодіючи із зовнішнім середовищем, отримує широкий шлях розвитку, який в основному визначається життям і діяльністю конкретного індивіда, його вихованням, навчанням і суспільною практикою. Наявні несприятливі спадкові ознаки можуть бути в одних випадках нейтралізовані, в інших - отримати кримінальне розвиток. Безперечно одне: багато біологічні властивості людини при сприятливому зміну життєвих умов змінюються в суспільно корисну сторону, і навпаки, несприятлива соціальна обстановка сприяє закріпленню і розвитку генетично успадкованих негативних якостей, які за певних обставин можуть призвести до криміногенним наслідків.

Друга ланка розглянутої  причинного ланцюжка пов'язано з  співвідношенням соціального і  біологічного в процесі формування особистості. Слід відразу ж зазначити, що біологічний елемент у цій  ланці виражений набагато слабкіше, ніж у попередньому, а соціальний - значно сильніше [6, с.167].

З числа біологічних якостей  у процесі формування особистості  істотне значення мають стать, вік, стан фізичного і психічного здоров'я, а також наявність патологічних відхилень. Найбільший вплив на формування особистості надають вікові ознаки. На різних вікових етапах вплив соціального  середовища на особистість далеко не однаково. Так, незрілість нервової системи  в ранньому віці, непідготовленість  організму до багатьох психічним  проявам, особливості юнацького  сприйняття навколишньої дійсності, підвищена  емоційність і невміння реально  оцінити можливі наслідки при  несприятливих обставинах можуть сприяти  вчиненню злочину.

Зі збільшенням віку в  поведінкової реакції конкретнoгo людини все більшу роль відіграють соціальні фактори. Якщо говорити про антигромадську поведінку, то в цьому випадку криміногенне вплив на формування особистості надають в першу чергу неблагополучні обставини сімейного виховання, середовище спілкування та дозвілля, негативні умови навчання та трудової діяльності.

Третя ланка причинного комплексу  індивідуального злочинного поведінки  пов'язані із зародженням злочинного наміру та реалізацією злочинного задуму. У цій ланці взаємодіють два  соціальні чинники: конкретна життєва  ситуація, що має значення приводу  до скоєння злочину, і особистість  злочинця з ситуацією, що криміногенної  мотивацією. Ця ланка ближче всіх інших  варто до акта злочинної поведінки.

Підкреслюючи вирішальну роль в цій ланці соціального  середовища, не можна не враховувати  значення біологічних моментів. До числа постійних біологічних  факторів відносяться перш за все  ті, що діяли в попередніх стадіях: стать, вік, індивідуальні особливості  фізичного і психічного розвитку. Але тут до них додаються ще й такі фактори, як природні потреби  і засновані на них мотиви поведінки, а також тимчасові фізичні  і психічні стани типу втоми, стомлюваності, хвороби, сп'яніння тощо

Кримінальна статистика, наприклад, показує, що більшість злочинів насильницького характеру здійснюється особами  молодого і середнього віку. Однак  вікову активність не можна розцінювати  як причину злочинності, оскільки вона може бути як соціально корисної, так  і соціально шкідливою. Тут важливо  враховувати, на що саме спрямована вікова активність. Останнє, безумовно, визначається соціальними причинами, пов'язаними  з формуванням особистості [7, с.154].

Не є причинами злочинної  поведінки і потреби біологічного характеру.  Природні людські потреби  в їжі, житло, одяг і т.д. можуть визначати  кінцеву мету поведінки, але не засоби її досягнення. Злочинними ж можуть бути тільки кошти (а не мети) задоволення  цих потреб, але, як відомо, вони визначаються життєвою орієнтацією особистості, яка має соціальне походження.

У поведінка людини включаються, крім визначення мети та мотиваційних основ діяльності, також воля, творчість, емоційна сфера. Для індивідуальної специфіки поведінкової реакції  істотне значення мають особливості  біології людини - нейродинамічні процеси, пов'язані з проявом елементарних поведінкових реакцій. Але навіть вони опосередковуються соціальними  умовами за багатоканальним зв'язків  із зовнішнім середовищем.

В останні роки в кримінологічної  літературі отримали дискусійне відображення проблеми хромосомних аномалій. Криміногенними визнаються дві хромосомні аномалії, такі, як синдром Клайнфельтера (хромосомні статеве порушення у чоловіків  типу 47/ХХY) і синдром Y-дісоміі (хромосомні статеве порушення у чоловіків  типу 47/ХYY). Нормальний набір статевих хромосом у чоловіків - 46/ХY. Тут впадає в очі крайня спірність по суті і досить слабка емпірико-статистична  обгрунтованість висунутих положень. Недосконалість методик дослідження, мале число спостережень у кожному  з них - все це призвело до того, що відмінності в оцінках різних вчених ступеня поширеності зайвої хромосоми серед злочинців досягають  двадцятикратному розмірі. По суті, дослідження  хромосомних аномалій встановили відомий  зв'язок цих аномалій не стільки  зі злочинністю, скільки з психічними захворюваннями: серед обстежених значна більшість склали саме особи з  такими захворюваннями (аномаліями) [10, с.139].

Як наголошується в  кримінологічній літературі, динаміка злочинності непорівнянна за своїми темпами з генетичною еволюцією  людини. Генотип сучасної людини склався  ще 40 тис. років тому. Це, безумовно, не означає, що природний відбір вже закінчено: генетичний розвиток - процес по суті нескінченний, але вельми тривалий, злочинність ж змінюється набагато більш динамічно, буквально за роки й десятиліття. Проте деяких вчених підкуповує приваблива простота підміни вивчення соціальних факторів дослідженням біологічних структур людини, т.к аналіз соціальних факторів набагато складніше, ніж біологічних. Тому і вивчення причин злочинності переноситься в область генетичних законів.

Результати досліджень на "криміногенність" хромосомних  порушень показали, що серед 1868 обстежених тільки п'ять виявилися аномалії, четверо з яких були неосудними, а один - з психопатичними рисами та інтелектуальної обмеженістю. Вітчизняна наука поки що має інформацією  про шести тисячах злочинців, серед яких виявлено близько двадцяти осіб з хромосомними аномаліями. Майже  всі вони визнані неосудними або  мають серйозні психічні відхилення. Ці дані не підтверджують затвердження ряду вчених про велику криміногенності  хромосомних аномалій, якщо мати на увазі загальну популяцію населення  і іншу масу злочинців.

Деякі вчені на підтвердження  того, що біологічні фактори можуть самі по собі приводити до злочинної  поведінки, що схильність до такої поведінки  біологічно детермінована і може передаватися у спадок, наводять дані про те, що в загальній масі злочинців  чимало осіб з розладами психічної  діяльності.

Дійсно, як показують дослідження, серед злочинців, особливо скоюють  насильницькі злочини, високий (досягає 30%) питома вага людей, які мають психічні аномалії в межах осудності. Положення психології, психофізіології, психіатрії, деякі кримінологічні дані дають підставу вважати, що ослаблення або спотворення психічної діяльності будь-якого походження сприяє виникненню і розвитку таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорстокість, і разом з тим веде до зниження вольових процесів, підвищенню сугестивності, ослаблення стримуючих контрольних механізмів. Ці риси перешкоджають нормальній соціалізації особистості, приводять до інвалідності, заважають займатися певними видами діяльності і взагалі працювати, що підвищує ймовірність здійснення протиправних дій та ведення антигромадського способу життя. Значимість зазначених факторів зростає в сучасних умовах, якi характеризуються загальною психічною напруженістю, збільшенням кількості емоційно-стресових розладів, станів психічної дезадаптації.

Однак це зовсім не означає, що аномалії психіки є причиною скоєння  злочинів. По-перше, серед всієї маси злочинців суб'єкти з такими аномаліями не становлять більшості. По-друге, навіть наявність психічних аномалій у  конкретної особи далеко не завжди свідчить про те, що вони зіграли  криміногенну роль у його протиправне  поведінку. По-третє, як доведено багатьма емпіричними дослідженнями, не сама аномалія психіки визначає вчинення злочину, а то виховання, ті несприятливі умови формування індивіда, що породили його криміногенні особистісні риси. Зрозуміло, такі аномалії можуть сприяти  їх виникненню і розвитку, як і самому протиправної поведінки, але лише в  якості умови, не визначального це поведінка  в цілому [9, с.77].

Констатація якийсь психічної  аномалії (наприклад, психопатії, олігофренії  в ступені дебільності, органічного  ураження центральної нервової системи  і т.д.) аж ніяк не пояснює, чому даний  людина скоїла злочин.  Мотивація, внутрішні причини злочинної поведінки не представлені в діагнозі, який лише визначає наявність того чи іншого розладу, його ступінь, тяжкість і т.д. Тому зрозуміти суб'єктивні причини злочину, представлені в мотив, можна лише шляхом психологічного вивчення особистості. Дефекти психіки, якщо, звичайно, вони є, не становлячи мотивів злочинної поведінки, хоча і можуть впливати на них.

Як встановлено, психопатії, наприклад, є одним з факторів, що сприяють вчиненню насильницьких  злочинів. У той же час давно  відомо, що психопати успішно працюють і виконують багато інших обов'язків. Тому основне значення має не аномалія сама по собі, а соціальний образ  особи, сформований суспільством.

Кримінологами робилися спроби виявити значення біологічних факторів в особистості злочинця і шляхом вивчення близнят. Це вивчення орієнтується на єдине генетичне початок, а  саме на схожість (ідентичність) генотипу, і спрямоване на з'ясування ступеня  збігу інших, в тому числі кримінологічних  ознак. Значення близнецового методу полягає  в тому, що однояйцеві близнюки мають  ідентичний генотип. Вони народжуються у вигляді двох хлопчиків або  двох дівчаток. Порівнюючи таких близнюків  і оцінюючи величину внутрипарное кореляції (відповідності), можна встановити, які їх особливості детерміновані  генотипом і які - впливом середовища. Зіставлення даних різних досліджень показує частоту злочинності  другого близнюка, якщо перший був  злочинцем. При цьому, як виявилося, частота злочинної поведінки  однояйцевих близнюків в два  рази вище, ніж у двуяйцевих. Однак  це не може служити доказом біологічного походження злочинів.  Злочинне поведінка  осіб, що володіють подібним генотипом, може пояснюватися як загальної середовищем  формування особистості, так і подібними  психофізичними особливостями вивчених осіб. До того ж однояйцевих близнюків  серед населення дуже небагато, а  серед злочинців практично одиниці, що не дозволяє зробити будь-які  однозначні висновки.

Таким чином, коли мова йде  про особистості, про роль біологічних  факторів, можна говорити лише про  особистісному, психологічному рівні.  Особистість, її психіка є, образно  кажучи, ареною, на якій відбувається взаємодія  соціальних і біологічних факторів. Поза психіки їх співвідношення зрозуміти  неможливо. Тому науковий аналіз зазначеної проблеми може бути плідним тільки в тому випадку, якщо розглядати дію  цих факторів у структурі особистості, оскільки людська поведінка залежить від того, на якій особистісній основі вони функціонують. Інтенсивність прояву соціальних і біологічних обставин залежить від того, яка сама особистість. Однак і тут ми маємо на увазі  саме особистість, тобто суб'єкта та об'єкта суспільних відносин, соціальна  якість людини, сформований вихованням, середовищем.

Тим самим підкреслюється, що злочинність, як і конкретні злочини, в будь-якому суспільстві має  соціальний характер, соціально обумовлена. Це не означає ігнорування біологічних  факторів, однак вони можуть носити лише характер умови, що сприяє злочинної  поведінки, але аж ніяк не його причини [1, с.104].