Принцип змагальності сторін

     Отже, можна зробити висновок,що багато вчених систему принципів  кримінального процесу уявляють як класифікацію,в основі якої місце принципу визначається його закріпленням у тому або іншому нормативному акті(тобто Конституції,або в КПК України,або в інших законах України).Дійсно,прототипом системи є класифікація.Однак від класифікації система відрізняється тим,що йдеться про пізнання предметів,а не довільне поєднання понять на підставі суб’єктивного принципу.Система,як у науковому,так і у філософському розумінні,служить відбиттям звичайного порядку,є відбиттям об’єктивної дійсності.Не можна не погодитись з думкою М.П.Давидова,який під системою принципів розуміє,насамперед,їх сукупність і порядок розташування[13].Можливо,М.П.Давидов поняття системи підмінює поняття класифікації.Хоча класифікація й є прототипом системи,однак поняття системи набагато ширше.

    Система-це сукупність  елементів,які знаходяться у відносинах  і зв’язках один з одним,яка  утворює певну цілісність,єдність.Так  Л.фон Берталанфі визначав систему  як “комплекс”взаємодіючих компонентів  або як “сукупність елементів,які  знаходяться у певних відносинах  один з одним і із середовищем”.Для  уточнення елементів і зв’язків  до визначення системи А.Хол  уключив їх властивості.Таке визначення  системи полегшило їх інтерпретацію  в практичному застосуванні.

    Отже,цілком безперечно  можна констатувати,що система-це  функціонування взаємодіючих елементів  і їх зв’язків один з одним  і із середовищем,наділених певними  властивостями.

    На мою думку,варто  визначити переконливішою позицію  багатьох авторів про те,що  система кримінально-процесульних  основ(принципів)-це інтегровані  до структурно впорядкованої  єдності нормативні приписи,які  мають відносну самостійність,стабільність,автономність  функціонування і можливість  взаємодії з іншими елементами  всередині системи і інших  правових систем з метою найповнішого  врегулювання питань,які виникають  у зв’язку з порушенням,розслідуванням,розглядом   і вирішенням кримінальних справ[14].Відзначаючи  безсумнівну цінність кримінального  процесу,можна підтримати тезу  про те,що при об’єднанні принципів  у систему виникає істотно  нове утворення,в якому його  складові елементи,постійно взаємодіючи,передають  один одному частину своїх  властивостей ,створюючи взаємозумовлену  цілісну основу для нормального  регулювання всіх правовідносин.Разом  із тим,кожний із принципів  має свій властивий зміст,що  відрізняє його від інших.

    Необхідно також  відзначити,що в юридичній літературі  відзначається існування не однієї  системи принципів,а,як мінімум,двох-абстрактної  і реальної(точніше не реальна,а  підлягаюча реалізації).За визначенням  Ю.А.Урманцева, “…під абстрактною  системою розуміється така система,щодо  якої всі інші системи несуть  ті або інші її інтерпртитації”.Отже,можна  визнати,що в дійсності існує  загальна абстрактна система  кримінально процесуальних принципів  і нескінченна кількість реальних  систем,які є результатом застосування  абстрактної системи при провадженні  по кожній конкретній кримінальній  справі.При цьому сфера впливу  абстрактної системи принципів  поширюється на все чинне кримінально-процесуальне  законодавство,а реальна система-на  судочинство по конкретній справі.

    Якщо розглядати  абстрактну систему кримінально-процесуальних  принципів,то слід визнати,що  є нормативними приписами,призначеними  для найповнішого врегулювання  ситуацій,які виникають у ході  кримінальних справ.У випадку  ж дослідження реальної системи  принципів виявлення окремих  її елементів може бути умовно  описане у вигляді підлеглого  або головного становища серед  інших.Такий опис може застосовуватися  тільки щодо конкретної правозастосовної  ситуації по окремій кримінальній  справі і не має характеру  узагальненого судження.

    Відзначу,що у  кримінальному процесі знаходять  закріплення принципи різного  рівня узагальненості.Так,наприклад,категорії  гуманізму,справедливості,демократизму  і законності виражають суть  загальносоціальних принципів. Ці  принципи проявляють себе у  праві в основному у вигляді  юридичних приписів.Будучи закладеними  в підставу кримінально-процесуальної  системи,загальносоціальні і загальноправові  принципи набувають специфічних  процесуальних рис.Особливості прояву  цих принципів у кримінально-процесуальній  сфері зумовлюють своєрідністю  процесуальних завдань і функцій.

    Система принципів  кримінального процесу складається  також із загально процесуальних  принципів,які є основою для  всієї системи кримінального  процесу,і специфічних принципів,характерних  для його підсистем(досудове провадження  і судове провадження).Однак із  цього питання в юридичній  науці немає єдиної загальноприйнятої  думки.

     Деякі вчені  заперечують наявність принципів,характерних  для окремих стадій.Свою позицію  вони аргументують таким чином:  “Якщо принципи кримінального  процесу-це закріплені в законі  вихідні положення,які визначають  його соціальну сутність і  спрямованість ,то ці положення  єдині для всього процесу,усіх  його стадій”.Загальні принципи  кримінального процесу поширюються  на всі стадії кримінального  процесу.Т.Н.Добровольська вважає,що  існуючі на окремих стадіях  специфічні особливості змушують  загальні принципи “підбудовуватися”під  ці стадії.Однак це не означає  появи нових “особливих”для  даної стадії процесу принципів.

     Багато вчених  уважають за необхідне виділяти  принципи досудового і судового  провадження.Оскільки органічна  властивість кримінального процесу-рух  провадження у справі від його  виникнення до остаточного вирішення  по суті,то процес неминуче  повинен поділятися на певні  етапи або стадії,кожна з яких  має свої безпосередні і специфічні  завдання.Характер і специфіка  цих завдань породжують і відповідні  особливості застосування в кожній  з них загальних і приватних  принципів процесу[15].

     Я вважаю,ця  точка зору є правильною.Оскільки  сучасна форма кримінального  процесу є змішаною,то існують  особливості провадження по кримінальній  справі в окремих стадіях кримінального  процесу.

     Отже,на основі  аналізу кримінально-процесуальної  літератури і чинного законодавства  погоджуюсь з думкою багатьох  вчених,що систему принципів кримінального  процесу можна представити таким  чином:

-загальноправові,які реалізуються  в усіх галузях права,також  і кримінально-процесуальному праві.До  них належать,наприклад,законність,гуманізм,справедливість,рівність  громадян перед законом і судом,верховенство  Конституції і законів,недоторканість  особи,недоторканість житла,охорона  честі і достоїнства особи,таємниця  листування,телефонних переговорів  і телефонних повідомлень;

-міжгалузеві,тобто характерні  для суміжних галузей права.До  них належать:змагальність,диспозитивність,здійснення  правосуддя тільки судом,незалежність  суддів і підпорядкування їх  закону,гласність і відкритий  розгляд справ;

-галузеві,тобто характерні  тільки для кримінального процесу  й які реалізуються на всіх  стадіях провадження по кримінальній  сраві.До них належать публічність  кримінального процесу;принцип установлення  об’єктивної істини у кримінальній  справі;усебічне,повне і об’єктивне  дослідження обставин справи;презумпція  невинуватості;забезпечення доведеності  вини;забезпечення обвинуваченому  права на захист;

-специфічні принципи  досудового провадження:оперативність  і швидкість розслідування кримінальної  справи;процесуальна самостійність  слідчого;неприпустимість розголошення  відомостей досудового розслідування;нагляд  прокурора і контроль за суду  за законністю дій і рішень  органів і посадових осіб,які  здійснюють досудове провадження;

-принципи судових стадій:змагальність  і рівноправність сторін у  суді;свобода подання в суді  доказів і обґрунтування їх  переконливості;підтримка державного  обвинувачення в суді прокурором;забезпечення  вільного оскарження рішень суду;обов’язковість  рішень суду.

   

Висновок до розділу І

Нормативні властивості  принципів, імператив, закладений у  них, визнаються в юридичній літературі усіма авторами. Але залишаються  розбіжності з приводу способів нормативного закріплення принципів. Продовжуються дискусії про те, чи можна вважати принципом таке загальне положення, яке не одержало окремого формулювання в законна  нормативний його зміст закріплений  у низці норм.

Кримінально-процесуальний  закон не містить конкретних вказівок щодо того, які з його положень є  принципами судочинства. Це дозволяє будувати систему принципів, враховуючи ті чи інші приписи процесуального закону. При цьому, виходячи з нормативного характеру принципів процесу, необхідно  враховувати, що форма закріплення  їх в законі може бути різною. Одні принципи безпосередньо виражені в конкретних правових нормах, наприклад, здійснення  правосуддя виключно судом (ст. 124 Конституції  України, ст. 15 КПК), гласність судового розгляду (ст. 20 КПК, ст. 129 Конституції  України), інші можуть випливати з  ряду процесуальних норм, наприклад, публічність процесу (статті 4, 29, 45, 47 КІІК та ін. ), законність (статті 1, 2, 5, 25.КПК).

Думається, розбіжності в  прийомах законодавчого закріплення  не положення принципом права. Погляди  деяких авторів на те, що не можна  вважати закріпленими положення, які  в ньому як такі не сформульовані, а випливають з ряду норм, спростовуються аналізом чинного законодавства.

Дійсно, кримінально-процесуальний  закон не формулює, навіть не містить  такого поняття, як публічність. Однак  вимоги щодо ініціативи офіційних осіб при розслідуванні ними кримінальних справ проглядаються у нормах закону, що регулюють кримінальний процес на всіх його стадіях. Аналогічно вирішується питання і про  законність як принцип. У Конституції  України в ст. 129 він не сформульований, а тільки проголошується. Та зміст  статей КПК свідчить про верховенство саме закону над іншими нормативними актами, необхідність додержання його всіма суб'єктами кримінального  процесу. Безперечно, це не виключає необхідності більш чіткого закріплення їх у законі. Враховуючи значущість принципів  для кримінального процесу, в  кодифікованому галузевому законі (Кримінально-процесуальному кодексі України) має бути окрема глава про принципи, в якій даватиметься визначення кожного з них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1.Поняття та значення реалізації  принципу змагальності у кримінальному процесі

    Кожне змагання(особливо  це видно в спорті)передбачає  наявність як мінімум трьох  суб’єктів,двоє із яких змагаються,а  третій стежить за тим,щоб це  змагання відбувалося у відповідності  з правилами,і приймає рішення,хто  ж здобув перемогу[16].

   У судовому засіданні  при розгляді кримінальної справи  також наявні три суб’єкти  змагання,зокрема:сторона обвинувачення  і сторона захисту,які змагаються  між собою у встановленні істини,і  суд,який стежить,щоб змагання  відбувалося у відповідності  з вимогами Кримінально-процесуального  кодексу України,забезпечуючи рівність  сторін та їх можливість використати  всі передбачені законом права,і  приймає рішення по суті змагання.

   Поняття змагальності є одним із складних і багатовимірних в юридичній науці. Термін «змагальність» використовується в процесуальній науці у різних за своїм змістом і призначенням поняттях: змагальність кримінального судочинства, змагальність сторін, змагальний початок, принцип змагальності, змагальна основа, змагальна форма (тип, вид, система, порядок) кримінального судочинства, змагальні методи і т. ін. При цьому одні дослідники висловлюються щодо заперечення існування в системі приписів кримінального судочинства принципу змагальності. Інші автори, навпаки, зазначають, що змагальність одночасно можна розглядати як форму, як метод і як принцип судочинства.

  Походження поняття «змагальність» в юридичній науці сягають своїм корінням у далеке минуле і пов'язане з існуванням у світовій юриспруденції інквізиційного (розшуково-слідчого) типу процесу, який характеризувався поєднанням в одному органі держави - суді - функції обвинувачення, захисту і вирішення справи по суті, порушенням прав особистості, тим, що обвинувачений (відповідач у цивільному процесі) вважався об'єктом процесу, не мав жодних прав, а також катуваннями, теорією формальних доказів і т. ін.

   Ідея змагальності, найбільш вірогідно, виникла як його противага. Першим поштовхом до реформування слідчої форми кримінального процесу постала філософія XVIII ст. (Монтеск'є, Вольтер), адже судові помилки, які були зумовлені процесуальними правилами інквізиційного процесу, сприяли реформаційному руху в сфері юридичної літератури, законодавства і судової практики. До цього руху активно включилися академії, університети та інші вчені корпорації, адже в деяких країнах Європи були призначені спеціальні конкурси на теми, які головною метою мали обговорення та створення нових умов для поліпшення кримінального правосуддя. При цьому увага вчених була звернута на способи організації кримінального судочинства в період зародження і розвитку державності. Кримінальний процес того періоду проводився у формі змагальності, суперечки особи, чиї інтереси були порушені, і особи, до якої пред'являлися претензії. При цьому кожний із учасників такого змагання володів рівними можливості у відстоюванні своєї позиції відносно того, що трапилось. Відповідач був учасником, рівним з обвинувачем. Суд же виносив рішення за результатами змагання.