Принцип змагальності сторін

  І все ж таки поява змагального порядку судового розгляду справ пояснюється деякими авторами розширенням прав підданих держави і ставленням до цього самої держави.Велику популярність поняття «змагальності» набуває в XIX ст. У зв'язку з тим, що в багатьох країнах Європи приймається низка процесуальних законів. У вітчизняній юридичній науці проблематика змагальності вперше почала обговорюватися, після того як була пов'язана із підготовкою і проведенням судової реформи 1864 р. Після прийняття Уставу кримінального судочинства, який вперше закріпив термін «судова змагальність», а також права сторін в такому змаганні, в юридичній літературі змагальність стала предметом обговорення аж до наших днів.

   Якщо розглядати змагальність як форму діяльності, то під змагальністю слід розуміти організовану, упорядковану діяльність учасників, кожний з яких намагається перевершити іншого в чомусь. Але правила такого змагання визначаються на основі змісту, цілей і завдань такої діяльності. Щодо сфери судочинства змагальність може означати взаємну, впорядковану діяльність учасників, які намагаються перевершити один одного. З таких позицій змагальність може бути охарактеризована як судове засідання, що розпочинається в зв'язку з виникненням суперечки (засідання суду з розгляду питання щодо обрання запобіжного заходу обвинуваченому, коли сторона захисту заперечує проти цього; розгляд скарги на дії слідчого, прокурора і т.ін.).

  Таким чином роблячи висновок з вище значеного, змагальність - це така побудова судочинства на основі виділення протилежних функцій обвинувачення та захисту, виконання їх різними органами і особами, які відокремлені від суду та наділені рівними правами для відстоювання своїх тверджень, а незалежному суду належить керівництво судовим процесом, активне дослідження обставин справи і вирішення її по суті.

  Передбачена ст.129 Конституції України змагальність сторін як одна з основних засад судочинства в кримінальному судочинстві необхідна тому,що діяльність з порушення і розслідування,розгляду і вирішення кримінальних справ не може мати успіху,якщо всі функції,необхідні для її здійснення, будуть надані одному і тому ж органові держави,наділеному владними повноваженнями щодо всіх інших суб’єктів правовідносин,які виникають при провадженні у кримінальній справі.К.Маркс також вважав,що поєднання в одній особі функцій судді,обвинувача і захисника суперечить всім законам психології[17].Змагальність сторін необхідна як гарантія реалізації принципу всебічного,повного і об’єктивного дослідження обставин справи і захисту,які є необхідними для повноцінного змагання у всіх стадіях процесу.Таким чином,для змагальності характерними є такі ознаки,як:

1)наявність  двох протилежних сторін-обвинувачення  на всіх стадіях процесу(стст.21,45,262,264,288,289,290КПК  України та ін.)

2)процесуальна  рівність сторін,яка є гарантом  реалізації ними прав та обов’язків,сприяє  змагальності,стимулює саме активність  сторін у дослідженні доказів,а  не суду,що сприяє вирішенню  спору та зобов’язаний вживати  всіх заходів до виправдання  підсудного(стст.22,253,260,299,315-1 КПК України  та ін.)

3)Наявність  незалежно від сторін арбітра  в особі суду,який не має  функцій сторін,виступає гарантом  дотримання конституційних прав,керує  процесом при розгляді справи,вирішує  її по суті,будучи не зв’язаним думкою сторін[18].

  Принцип змагальності ґрунтується  на тому переконанні,що протилежність  інтересів сторін є найкращою  гарантією для забезпечення повноти  подання фактичного матеріалу.Змагальність,яка  реалізується у визначеній законом  процесуальній формі,спрямована  на встановлення об’єктивної  істини в більш повному обсязі  та на більш повний та реальний  захист прав людини і громадянина.

  Традиційно поняття принципу  змагальності включає такі елементи:

*Розподіл  основних кримінально-процесуальних  функцій:обвинувачення (кримінального  переслідування),захисту вирішення  справи(правосуддя);

*Процесуальну  рівність сторін;

*Активну  й керівну роль суду в процесі.

    Деякі автори висловлювали думку,що  за такої теоретичної конструкції  змагальних положень неможливо  визначити їх зміст,бо якщо  ці елементи принципу змагальності  розглядати окремо,то неважко  в значити,що в переважній своїх  більшості вони входять в якості  складових частин до змісту  інших самостійних принципів,таких  як:публічність,право обвинувачено  на захист,рівність прав учасників  судового та інших.Однак,з такою  точкою не можна погодитися,і  справедливо,що вона не знайшла  підтримки та спростовується  в наукових колах,бо за такого  підходу аналогічним буде прояв  й інших принципів,які тісно  взаємопов’язані та взаємообумовлені,що  унеможливлює чітке розмежування  кожного із складових систем  процесуального принципу.

  Вітчизняне кримінально-процесуальне  законодавство містить норму,що  суперечить конституційній засаді  змагальності і порушує розподіл  функцій.Ця суперечність має місце  в статті 27 КПК України,бо порушуючи  кримінальну справу і,особливо,формулюючи  обвинувачення проти конкретної  особи,суд однозначно опиняється  на боці обвинувачення і починає  виконувати одночасно дві функції-обвинувачення  і вирішення справи,що породжує  нерівність сторін у кримінальному  судочинстві та порушує конституційний  принцип змагальності.В новому  проекті КПК ця недоречність  буде усунута,оскільки ним не  передбачено право суду порушувати  кримінальні справи.

  Ряд процесуалістів вважають,що  оскільки серед вчених немає  однозначності у визначенні поняття  функцій,їх кількості,суб’єктів,виконуючих конкретні функції,то й змагальність неможна розуміти тільки як розподіл функцій на три види-вирішення справи,обвинувачення і захист.

  Питання щодо трьох основних  кримінально-процесуальних функцій  є спірним.Деякі вчені вважають,що  обвинуваченням,захист,вирішення справи  реалізуються в кожній справі,яка  направленість їх діяльності  задами направленостями без врахування  дійсних процесуальних інтересів.