Сутності тримання осіб, що утримуються в слідчому ізоляторі

Особи, які заходять на територію установи або виходять з неї, підлягають огляду [6, с.148-149].

 

РОЗДІЛ 4

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ  ОСІБ У МІСЦЯХ ПОПЕРЕДНЬОГО УВ'ЯЗНЕННЯ

Правове становище осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, регламентується ст. 6 Закону України "Про попереднє ув'язнення", де зазначається, що особи, які перебувають  у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки та права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, передбаченими Законом України "Про попереднє ув'язнення" і випливають з режиму утримування під вартою [2].

Правове становище іноземних  громадян і осіб без громадянства, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, визначається законодавством України, що передбачає права і обов'язки цих осіб під час перебування їх на території України, з обмеженнями, встановленими Законом України "Про попереднє ув'язнення" (далі — Законом) і випливають з режиму утримування під вартою.

Не допускається надання  будь-яких пільг чи переваг особам, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, залежно від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів та колишніх заслуг.

Права і обов'язки осіб, узятих під варту, передбачені ст. 9 та 10 цього Закону. Особи, узяті  під варту, мають право:

• на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства;

• ознайомитись із правилами  утримування під вартою;

• на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим із дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;

• одержувати двічі на місяць передачі або посилки вагою  до восьми кілограмів і без обмежень грошові перекази та передачі;

• купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування та предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати, а також без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

• користуватися власним  одягом і взуттям, мати при собі документи  і записи, що стосуються кримінальної справи;

• користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших  осіб, настільними іграми, газетами та книгами з бібліотеки місця  попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;

• відправляти в індивідуальному  порядку релігійні обряди та користуватися релігійною літературою і властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

• на восьмигодинний сон  уночі, під час якого не допускається залучення до участі у процесуальних  та інших діях, за винятком невідкладних випадків;

• звертатися зі скаргами, заявами та листами до державних  органів і службових осіб у  порядку, встановленому ст. 13 цього Закону [2].

Узяті під варту жінки  мають право утримувати при собі дітей віком до двох років.

Перелік продуктів харчування та предметів першої необхідності, які забороняється передавати особам, узятим під варту, встановлюється Державним  департаментом України з питань виконання покарань і Службою безпеки України за погодженням з Генеральною прокуратурою України.

Особи, узяті під варту, зобов'язані:

• додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;

• дотримувати санітарно-гігієнічних  правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту у  камері;

• бути ввічливими з працівниками місця попереднього ув'язнення, а  також з іншими особами, узятими  під варту; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов'язків;

• бережливо ставитися  до інвентаря, обладнання та іншого майна  місця попереднього ув'язнення.

До осіб, узятих під  варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув'язнення згідно зі ст. 15 цього Закону може застосовувати такі заходи стягнення:

• попередження або догану;

• позачергове залучення  до прибирання приміщення;

• позбавлення права  протягом одного місяця купувати продукти харчування й одержувати передачі або посилки.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, а  також неповнолітні не можуть бути в порядку дисциплінарного стягнення  позбавлені права купувати продукти харчування та одержувати передачі або  посилки. 
Особи, узяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув'язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк до десяти діб, а неповнолітні — на строк до п'яти діб. При цьому не повинні погіршуватися встановлені норми харчування.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню  до карцеру не підлягають.

 

РОЗДІЛ 5

НАДАННЯ ПОБАЧЕННЯ  ОСОБАМ, ВЗЯТИМ ПІД ВАРТУ

 

Побачення з родичами або іншими особами адміністрація  місця попереднього ув'язнення може надавати особам, узятим під варту, лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, у провадженні яких перебуває справа, як правило, один раз на місяць. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин.

Іноземним громадянам, узятим під варту, побачення з представниками посольств і консульств відповідних держав надається за погодженням 
із Міністерством закордонних справ України і з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, які ведуть справу.

Побачення здійснюється під контролем адміністрації місця попереднього ув'язнення. У разі порушення правил проведення побачення воно достроково припиняється.

Особа, яку взято під  варту, має право на побачення  із захисником наодинці без обмеження  кількості побачень та їх тривалості з моменту допуску захисника до участі у справі, підтвердженого письмовим повідомленням особи або органу, які ведуть справу, у вільний від виконання слідчих дій час. Адміністрація установи попереднього ув'язнення повинна забезпечити умови для проведення побачень [5, с.127].

 

РОЗДІЛ 6

ЗАХОДИ ЗАОХОЧЕННЯ ТА СТЯГНЕННЯ ДО ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ  ПІД ВАРТОЮ

 

Коли людина знаходиться  в слідчому ізоляторі, він хочеш  не хочеш вступає в контакт  з багатьма людьми: сусідами по камері, співробітниками, прокурорами і  слідчими, різного роду перевіряючими і так далі. Природно, що при цьому можуть виникати різні ситуації, у тому числі і неприємні. Характер у людей різний, тому можуть виникати і різні інциденти. І якщо, наприклад, між ув'язненими словесна дуель переросла в бійку, то за це доведеться відповідати. Крім того, за певних умов в слідчих ізоляторах вводиться режим особливих умов. 

До осіб, взятих під  варту, які порушують вимоги режиму, за невиконання встановлених обов'язків адміністрація місця попереднього ув'язнення може застосовувати такі заходи стягнення:

попередження або догану;

позачергове залучення  до прибирання приміщення [2].

Поняття "Встановлені  обов'язки" включає все ті обмеження, які накладають на заарештований  закони і підзаконні акти, а також  ті правила, які встановлені в місцях утримання під вартою. Тобто стягнення накладаються з тим, аби забезпечити нормальні умови функціонування слідчих ізоляторів і підтримки в них встановленого порядку, попередити здійснення заарештованими різного роду правопорушень і злочинів. Вважається також, що стягнення носять і виховний характер, показуючи негативне відношення з боку адміністрації СІЗО до певної провини.

У повному об'ємі стягнення  має право накладати начальник  СІЗО або особа, що його заміщає (якщо є письмовий наказ про заміщення). Заступник начальника СІЗО має право застосовувати як заходи заохочення, так і заходи стягнення за винятком впровадження ув'язненого в карцер.

За одне допущене порушення  не можна накладати більш за одне стягнення.

Стягнення накладаються з врахуванням обставин здійснення порушення і поведінки ув'язненого. Стягнення може бути накладене не пізніше 10 діб з дня виявлення порушення, а якщо у зв'язку з порушенням проводилася перевірка - з дня її закінчення, але не пізніше за два місяці з дня здійснення порушення. Стягнення застосовується, як правило, негайно, а в разі неможливості його негайного вживання - не пізніше за один місяць з дня його накладення.

До накладення стягнення  у ув'язненого береться письмове пояснення  з приводу допущеного їм порушення, а в разі відмови складається відповідний акт.

В разі незгоди з накладеним стягненням ув'язнений має право  оскаржити його у вищестоящі інстанції, прокуророві або до суду. Проте  напрям скарги не припиняє дію стягнення.

Особи, взяті під варту, які злісно порушують вимоги режиму, за мотивованою постановою начальника місця попереднього ув'язнення можуть бути поміщені до карцеру на строк  до десяти діб, а неповнолітні - на строк  до п'яти діб. Поміщення до карцеру  не повинно поєднуватися з погіршенням встановлених норм харчування.

Вагітні жінки і жінки, які мають при собі дітей, поміщенню  до карцеру не підлягають.

Застосовувані до взятих під варту заходи стягнення мають  відповідати тяжкості і характеру  провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Стягнення може бути накладено  у строк, що не перевищує десяти діб  з дня виявлення проступку, а  якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку.

Накладене стягнення  виконується негайно або не пізніше  одного місяця з дня його винесення.

У певних випадках по відношенню до заарештованих можуть застосовуватися спеціальні засоби, такі як гумові палиці, наручники і навіть зброя. Всі випадки (вони викладені в Додатку 1), коли закон дозволяє застосовувати ці засоби примусу, я для зручності звів в одну таблицю.

Ув'язнених адміністрація  не лише карає, але і заохочує. Види заохочень і порядок їх вживання визначені в ст. 14 Закону України „Про попереднє ув’язнення”. До них відносяться:

оголошення подяки;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

збільшення тривалості прогулянки на одну годину;

дозвіл на додаткове  придбання продуктів харчування і предметів першої необхідності в межах 25 відсотків на місяць від  суми, передбаченої частиною першою статті 9 цього Закону;

дозвіл на одержання  додатково однієї посилки або  передачі; 
 преміювання за кращі показники в роботі [2].

Закон свідчить, що заохочення дається за зразкове виконання обов'язків  і дотримання встановленого порядку  утримання під вартою.

Вищеперелічені заходи заохочення застосовуються начальником  СІЗО або його заступниками.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Розглянутий матеріал дозволяє зробити висновки та надати рекомендації, які можуть стати у нагоді в  процесі подальшого реформування кримінально-виконавчої системи України.

1. Серед осіб, які тримаються  в слідчих ізоляторах, переважну  більшість складають особи, які не є засудженими, тобто не мають спеціального статусу, котрий зобов’язує їх зазнавати обмеження. На цю обставину звертає увагу і Голова Державного департаменту України з питань виконання покарань В. Кощинець. В своїй доповіді в газеті “Голос України” від 20 червня 2006 року він відмічає: “Предмет нашої особливої уваги – діяльність слідчих ізоляторів, оскільки люди, які потрапили туди, не є засудженими”.

Вважаю за можливе  рекомендувати внести у Закон  України “Про попереднє ув’язнення”, Кримінально-процесуальний кодекс України зміни, відповідно до яких взяті під варту можуть бути лише ті особи, по відношенню до яких слідчим (органом дізнання) зібрані такі дані та докази, які безумовно свідчать про бажання та спроби підозрюваного уникнути слідства та суду. У якості таких фактів та доказів можуть бути: спроби змінити місцеперебування, роботу, надання неправдивих свідчень, відсутність документів, які посвідчують особу, реєстрації, наявність фальшивих документів, відсутність центру явних життєвих інтересів та т. ін. Причому такі фактори повинні бути у наявності одночасно та у сукупності.

2. Другим висновком  є те, що законодавству України  в сфері регламентування умов  тримання осіб під вартою притаманна, поряд з надмірною урегульованістю,  недоцільна диспозитивність та невідпрацьованість механізмів реалізації тих норм та положень, які закріплені в нормативних актах.

Ці дві обставини  зводять нанівець багато позитивних положень, які останнім часом з’явилися  у кримінально-виконавчому законодавстві. Мова йде про декларації, які стосуються закріплення прав та свобод ув’язнених, поваги до їх честі та гідності, дотримання міжнародних актів під час ув’язнення осіб. Такі положення потрапляють до законодавства, але вони або сформульовані таким чином, що нікого ні до чого не зобов’язують, або немає механізмів контролю їх виконання та притягнення до відповідальності посадових осіб кримінально-виконавчої служби, які їх порушили, або начебто й сформульовані зрозуміло, але їх неможливо реалізувати, оскільки такі норми не утворюють системи, яка дозволяє за допомогою інших норм приводити їх у дію та користуватися ними.