Історіографія декабристського руху

Гасла боротьби проти  кріпосного права і самодержавства, висунуті декабристами, не були гаслами випадкового і минулого значення: вони мали великий історичний сенс і залишилися на довгі роки дієвими і актуальними в революційному русі. Своїм гірким досвідом декабристи показали наступним поколінням, що протест нікчемної жменьки революціонерів безсилий без підтримки народу. Невдачею свого руху, всією своєю, за словами Пушкіна, «скорботною працею» декабристи як би заповідали подальшим революціонерам будувати свої плани в розрахунку на активну участь народних мас. Тема народу як головної сили революційної боротьби міцно увійшла з тих пір до свідомості діячів революційного руху. «Декабристам на Сенатській площі не вистачало народу», - сказав наступник декабристів Герцен, - і ця думка вже була результатом засвоєння досвіду декабристів [12]. Повстання декабристів мало велике значення і для революційної агітації. Подвигом декабристів надихалися учасники таємного товариства братів Критських, розкритого в 1827 р. Вони вважали себе наступниками декабристів. Спогад про декабристів не раз відіграв агітаційну роль в подальшому революційному русі, і не тільки в російському. Так, у польському повстанні, 13 (25) січня 1831 р., в день детронізації Миколи I, була організована в Варшаві Патріотичним товариством демонстрація на честь декабристів. Член клубу Адам Гурівський виголосив політичну промову на площі, була відслужена панахида п'яти повішеним Миколою I декабристам. Цим актом був заявлений протест проти самодержавства і підкреслена братська солідарність російських та польських революціонерів у боротьбі з царизмом. Символ повстання декабристів - профілі п'яти страчених - був зображений на обкладинці революційного журналу «Полярна зірка», що видавався Герценом за кордоном. Повстання декабристів вивчалося петрашевцями, які шукали шляхи для організації повстання в Росії. Селянський революціонер, великий український поет-демократ         Т.Г. Шевченко схилявся перед декабристами. Він називав їх «невільниками святими», хотів на крилах полетіти за Байкал, поглянути «в вертепи темні», мріяв звільнити «поборників святої неволі». Революційний рух пішов далеко вперед після декабристів; революціонери-демократи, які діяли в різночинський період революційного руху, були набагато ближче до народу і набагато послідовніше декабристів вирішували завдання революційного руху. Але пам'ять декабристів продовжувала бути дорогою для революціонерів, служила цілям їх агітації. Великі революціонери-демократи Чернишевський і Добролюбов шанували пам'ять декабристів. Молодий Добролюбов у нелегальній рукописній газеті «Чутки», яку він складав і поширював ще будучи студентом Петербурзького педагогічного інституту, присвячував декабристам цілі сторінки. № 9 «Чуток» від 17 жовтня 1855 р. мав підзаголовок «Таємні товариства в Росії 1817-1825 років», де коротко розказана вся історія декабристів [12]. Чернишевський вмів говорити про декабристів «езопівською мовою», натяками доводячи до «друга читача» думку про повстання 14 грудня, про революційну боротьбу декабристів. Чернишевський писав: «Щоб скласти собі справедливе поняття про сучасний стан європейської науки і цивілізації, треба, дійсно, вивчати його у творах передових мислителів Заходу. І хто зрозуміє значення їх праць, тому загальне питання про Європу і про ставлення Росії до Західної Європи представиться настільки ж простим, як представлявся, на думку автора, тридцять років тому» Прокламації 60-х років, які зіграли таку значну роль у революційній ситуації кінця 50-х - початку 60-х років, агітували ім'ям декабристів. Прокламація Шелгунова і Михайлова «До молодого покоління» починалася віршем Рилєєва «Громадянин». Таким чином, розгром повстання декабристів був найважливішим уроком для наступних поколінь революціонерів. Декабристи заповідали їм свій революційний досвід, і досвід цей показав, що повстання, яке не спирається на активну підтримку народних мас, приречене на поразку. Саме декабристи стали тими зачинателями революційного руху, які справили великий вплив на наступні покоління [15].

2.3. Декабристський рух в Україні

Декабристський рух  в Україні — це діяльність таємних організацій декабристів в Україні: Союзу благоденства, Південного товариства і Товариства об'єднаних слов'ян та події, пов'язані з повстанням Чернігівського полку.

Україна поряд із Санкт-Петербургом  стала основною територією поширення  декабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні стало Правобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили в Західній Європі під час наполеонівських воєн.

У найактивніших формах діяльність декабристів здійснювалась  на території нинішніх Полтавської, Вінницької, Київської, Черкаської і Житомирської областей.

На початку XIX ст. в  Російський імперії оживився суспільно-політичний рух, одним з різновидів якого  були масонські ложі: у Києві («З’єднані слов’яни») та в Полтаві («Любов до істини»), а також декабристський рух. Вже незабаром після утворення Союзу спасіння діяльність декабристів перекинулася на південь Російської імперії. Провідний радянський декабристознавець академік М. В. Нечкіна зазначає, що в ньому широко була представлена Україна. Це родові гнізда Муравйових-Апостолів (Полтавська губернія), Давидових і Поджіо (Київська губернія), з Полтавською губернією пов'язані також декабристи Якубович Олександр Іванович, Шимков Іван Федорович , Андрієвич Яків Максимович, Краснокутський Семен Григорович, Бечаснов Володимир Олександрович і Лісовський Микола Федорович; з Чернігівською — Мозгалевський Микола Йосипович; зі Слобожанщиною — брати Борисови. Подільська губернія представлена Юшневським, Тізенгаузеном, П. Ф. Вигодовським; Юліан Люблінський проживав у Новограді-Волинському, І. І. Іванов — у Житомирі, Я. М. Булгарі — Харкові. Таким чином, на українській землі народилися і служили багато з дворянських революціонерів. Але список М. В. Нєчкіної не є вичерпним, його слід доповнити прізвищами Волконського, Я. А. Драгоманова, Корниловича, Сутгофа, І. І. Сухінова, Усовського, Фурмана, братів Капніст Семен Васильович і Капніст Олексій Васильович та інших, що народилися або мали маєтки в Україні. [15]

Найпереконливішим підтвердженням зв'язку декабристського руху з Україною є не проживання або служба окремих декабристів, а діяльність декабристських організацій. В Україні, де були розквартировані російські війська, перебувало на службі багато опозиційно налаштованих офіцерів — членів таємних товариств. В 1818 році після прибуття на службу до Києва генерала М. Орлова місто стає центром ділових зустрічей членів Союзу благоденства. У Тульчині існувала філія московського Союзу благоденства. Після ліквідації Союзу благоденства в 1821 році більшість його членів не припинила політичної діяльності. У березні 1821 року Тульчинська управа ухвалила рішення про створення нової організації, яка була названа Південним товариством. Головою останнього було обрано полковника Павла Пестеля. Членами товариства стали офіцери полків, що перебували в Україні. Північне товариство організаційно оформилося пізніше, наприкінці 1821 року. [22] Крім тульчинської управи було засновано ще дві: Кам'янську — на чолі з В. Давидовим та Волконским і Васильківську, яку очолював підполковник Муравйов-Апостол Сергій Іванович. Час від часу відбувалися конспіративні наради товариств. Для цього використовували Київський контрактовий ярмарок. В Кам'янці регулярно скликалися осінні наради декабристів. З трьох таємних товариств, що виникли на початку 20-х років 19 століття, коли рух декабристів перебував в найзрілішої стадії свого розвитку, в Україні існували і проводили революційну діяльність два таємних товариства — Південне товариство і Товариство об'єднаних слов'ян, засноване в 1823 році у Новограді-Волинському братами Борисовими. Із п'яти страчених лідерів троє належали до числа керівників Південного товариства. Головою Південного товариства Пестелем була розроблена «Русская правда» — видатний програмний документ руху.

Важливою формою діяльності Південного товариства стали з'їзди його керівників, які проводилися щорічно (декабристи називали їх «київські контракти»). Декабристи збиралися на початку року, з метою конспірації з'їзди приурочувалися до ярмарку. Перший з'їзд проходив в січні 1822 року в Києві в будинку Давидова. У його роботі брали участь Пестель, Юшневський, Волконський, Давидов, С. Муравйов-Апостол. На з'їзді вирішувалися організаційні питання, завершилося організаційне оформлення Південного товариства. Директорами товариства були обрані Пестель і Юшневський. Була підтверджена кінцева мета боротьби – встановлення в Росії республіки і знищення кріпосного права, причому йшлося про наділення селян землею. На думку учасників з'їзду революція повинна відбутися за допомогою військ. Пестель наполягав на знищенні царської сім'ї.

Другий з'їзд відбувся в січні 1823 року. На з'їзді були присутні минулорічні учасники і М. Бестужев-Рюмін. Основне питання з'їзду — обговорення  і прийняття «Руської правди», яка  була прийнята одноголосно і стала офіційним документом Південного товариства. Муравйов-Апостол поставив на з'їзді питання про повстання, пропонуючи почати виступ на півдні Росії. Другий з'їзд прийняв рішення про створення на додаток до Тульчинської двох управ: Васильківської на чолі з Муравйовим-Апостолом і Бестужевим-Рюміним і Каменської на чолі з Волконським і Давидовим. Розглядалося питання і про польське Патріотичне товариство. Бестужеву-Рюміну було доручено налагодити зв'язки з польським товариством.

Третій з'їзд відбувся в січні 1824 року. На ньому обговорювалися два важливих питання: про поїздку Пестеля до Петербурга для переговорів з керівниками Північного товариства та про хід переговорів з польським Патріотичним товариством про спільні дії. До планів Південного товариства входило повернення Польщі державної незалежності. Після від'їзду Пестеля до Петербурга, з'їзд продовжив роботу і розглянув Бобруйський план, за яким передбачалося розпочати збройний виступ під час огляду військ в Бобруйській фортеці. Ініціатори плану Муравйов-Апостол (командир Чернігівського полку) і Бестужев-Рюмін (Полтавський полк) пропонували в Бобруйську заарештувати царя і цим розпочати виступ. Їх підтримав командир Алексопольского полку Повало-Швейковський. План не знайшов підтримки у Пестеля та інших керівників Південного товариства , з'їзд дав йому негативну оцінку в силу поганої підготовленості плану.

На початку 1825 року відбувся четвертий з'їзд. На ньому були присутні 12 осіб. [22] Головне питання - обговорення нового плану повстання, запропонованого Муравйовим-Апостолом і Бестужевим-Рюміним про початок збройного виступу під час огляду військ в Білій Церкві. План передбачав арешт царя, офіцери піднімають повстання в полках, які рухаються на Київ, а звідти на Москву і Петербург, щоб захопити владу в столицях. Невдала спроба об'єднатися з Північним суспільством призвела Пестеля до висновку, що починати повстання ще рано. Присутні на з'їзді підтримали його. Виступ відклали до 1826 року.

Декабристський рух  в Україні мав певні специфічні риси, які відрізняли його від руху в Росії. Найвиразніше це проявлялось у діяльності Товариства об'єднаних слов'ян, в його панславістських ідеях. Програма товариства ставила за мету не лише знищення самодержавства і кріпацтва, а й утворення федерації слов’янських демократичних республік. [15] Висунута ними ідея федеративної слов’янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема в Кирило-Мефодіївському братстві.

Внутрішньополітичною  ситуацією, пов’язаною зі смертю Олександра І, вирішило скористатися Північне товариство. 14 грудня 1825 року воно підняло повстання в Петербурзі. Відсутність серйозної підготовки, чіткого розуміння мети повстання з боку солдат і населення – все це призвело до його поразки. Почалися арешти. Південне товариство не змогло вчасно підтримати повстання в Петербурзі, оскільки ще 13 грудня було заарештовано Пестеля, а посланець із Петербурга зі звісткою про повстання прибув до України запізно. Однак навіть за цієї ситуації 29 грудня 1825 року Васильківська управа на чолі з С. Муравйовим-Апостолом підняла повстання в Чернігівському полку. Протягом шести днів на Київщині відбувалося повстання Чернігівського полку.

Увічнення пам'яті декабристів в Україні. В Києві на честь декабристів названі вулиці: вулиця Павла Пестеля; вулиця Декабристів; вулиця Рилєєва; Олександра Бестужева.

У Києві меморіальні  дошки на будинках на честь декабристів  встановлено на вулиці Грушевського будинок № 14, вулиці Гусовського 8/10 (додаток Б). У Тульчині, в будинку, де жив П. Пестель (вулиця Пестеля, 24), в 1975 році відкрито музей. В саду перед входом в нього встановили бюст Павла Пестеля. Розділ про діяльність декабристів в Україні є і в Тульчинському історико-краєзнавчому музеї, який знаходиться в будівлі колишнього Офіцерського зібрання 2-ї армії, тут постійно бували Пестель та інші декабристи. На честь 150-ї річниці повстання декабристів в 1975 році в Кам'янці Черкаської області в Парку Декабристів відкритий пам'ятник декабристам, скульптори Вронський Макар Кіндратович і Чепелик Володимир Андрійович, архітектор Гнєздилов Василь Георгійович. У цьому ж році пам'ятник декабристам відкритий у Василькові, скульптор Вронський Макар Кіндратович, архітектор Гнєздилов Василь Георгійович. У Білій Церкві, у парку «Олександрія», встановлена ​​меморіальна дошка на честь того, що тут бували керівники Південного товариства П. І. Пестель, С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін. В Умані, по вулиці Коломенської, стоїть будинок, в якому свого часу жив С. Г. Волконський. Перед будинком - стела. Про діяльність декабристів на Волині нагадує вулиця Декабристів в с. Ліщині Житомирської області. На ній зберігся старовинний будинок, де збиралися на свої таємні сходки офіцери. У Новограді-Волинському та Любарі встановлені пам'ятні знаки. 
          ВИСНОВОК

Вітчизняна війна і  закордонні походи російської армії  мали величезний вплив на світогляд  великої частини російського  суспільства. Зіткнувшись з європейською дійсністю освічене дворянство особливо гостро відчуло відсталість Росії, невідповідність між зовнішньою величчю імперії і застарілістю самих основ її життя. Знову гостро постало питання і про кріпосне право. Провівши всю війну разом з солдатами (вчорашніми селянами), знаючи про героїзм партизан багато дворян вважали неможливим миритися з кріпосним правом або хоча б із самими мерзотними його проявами. Все це, підсилене ідеологією французького просвітництва і викликало появу в Росії таємних організацій дворянських, за рушійними силами і буржуазних за своїм характером.

14 грудня 1825 року відбувся славетний виступ декабристів.

Серед причин поразки  повстання декабристів можна  виділити кілька основних:

· у повсталих не виявилося  артилерійських частин;

· диктатор Трубецькой зрадив повстанню і не з'явився на площу;

· залучити до повстання  народ декабристи побоялися: він міг би піти далі, ніж вони розраховували. Декабристи були далеко від народу. Вони лякалися повстання народу і «жахів французької революції». А далі - царська картеч поклала кінець першому російському революційному повстанню.

Однак чи не найважливіша причина полягала у тому, що їх ідеї випереджували час, не відповідали соціально-економічним обставинам, які склалися в умовах повстання.

Перше в Росії збройне  революційне повстання проти  самодержавства й кріпосництва зазнало  поразки. Царизм, скориставшись поразкою повсталих військ, вчинив над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагалася залякати передові сили Росії.

Зазнавши поразки в  соціально-політичній боротьбі, декабристи одержали духовно-моральну перемогу, показали приклад справжнього служіння своїй вітчизні і народу, вплинули на формування нової моральної особистості. Із іскри вже запалало полум'я, яке загасити було неможливо. Досвід руху декабристів став предметом для осмислення наступних за ними борців з самодержавством і кріпосництвом, вплинув на весь хід російського визвольного руху. Їх труд підхопили, розширили, зміцнили, загартували революціонери - різночинці, починаючи з Чернишевського і закінчуючи героями «Народної волі». Таким чином, дворянські революціонери заклали основи революційного руху в Росії, вони внесли свою лепту в політичне пробудження народу. Заповіт декабристів, їхні гасла боротьби проти самодержавства і кріпосного права на довгі роки стали знаком для їх наступників у визвольній боротьбі.