Психолого - педагогічна допомога сім'ям,що виховують дітей з особливими потребами

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Августа 2014 в 01:36, курсовая работа

Описание работы

Зважаючи на вищесказане, тема курсової роботи визначилася як проблема підвищення педагогічної компетентності батьків, які виховують дітей з особливими потребами.
Об'єкт дослідження - умови підвищення педагогічної компетентності батьків.
Предмет дослідження - особливості підвищення педагогічної компетентності батьків.
Мета дослідження - виявити психолого-педагогічні аспекти підвищення педагогічної компетентності батьків.

Содержание работы

ВСТУП……………………………………………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ І Психолого- педагогічні підходи у вихованні дітей з обмеженими можливостями ……………………………………………………………………………………………… 5
1.1. Погляди дослідників на проблему виховання і навчання дітей з особливими потребами………………… …………………………………………………………… 5
1.2.Компетентність батьків, як умова успішного виховання особливої
дитини ………………………………………………………………………………………………………….. 10

РОЗДІЛ ІІ Психолого - педагогічна допомога сім'ям,що виховують дітей з особливими потребами……………………………………………………………………………..… 16
2.1 Соціально-психологічна реабілітація батьків як вирішальна умова їх підготовки до виховання особливої дитини……………………………………………….. 16
2.2 Основні завдання та форми взаємодії фахівців і батьків……………………… 22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………………. 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………

Файлы: 1 файл

МОЯ КУРСОВА - копия.doc

— 191.50 Кб (Скачать файл)

       Сім'я - це рідний дім, де дитина живе, грає, вчиться пізнавати світ і людей. Майбутнє дитини багато в чому залежить від умілого, чуйного підходу до неї, а в цьому роль близьких неоціненна. Дитину виховує все, що її оточує. Суспільні відносини і взаємини, вплив і взаємодії, в які вступають між собою дорослі і діти, завжди є виховними [2, 150]. Якщо у дитини не задовольняються її потреби в пестощах, любові, емоційному контакті і вона переживає стан внутрішнього занепокоєння, то все це затримує розвиток особистості дитини. На розвиток органів почуттів і моторики малюка направлено сенсомоторне виховання дитини. Відстеження переміщення яскравих предметів веде до появи у малюка позитивних емоцій - першої посмішки, перших голосових реакцій. При цьому малюка слід радувати, збагачувати світловими враженнями, показуючи йому іграшки різного кольору, підвішуючи їх над ліжечком. Вже наприкінці першого року життя малюка слід знайомити з формою, величиною і кольором предметів, навчати його простим предметним діям. Для психічного розвитку дитини важливе значення має взаємозв'язок розвитку дій з предметами й мови.

       В даний час практично відсутні роботи, що розкривають завдання та особливості діяльності батьків стосовно дітей з комплексними порушеннями розвитку. Це можна пояснити тим, що діти даної категорії, як правило, відразу потрапляли в спеціальні установи і роль батьків певною мірою «згасала». Однак сучасна ситуація істотно змінюється. Деякі батьки звертаються до фахівців з перших же днів виявлення порушень. Багато хто прагне віддавати дітей в установи, які знаходяться недалеко від будинку, так щоб діти могли більшу частину часу перебувати вдома, в колі сім'ї. Але де б дитина ні перебувала - у спеціальній установі або в сім'ї, батьки повинні прагнути стати учасниками цілісної системи корекційної роботи.

       Без особливих труднощів у дитини формуються багато якостей особистості в сім'ї, де панує доброзичливість, любов і повага, всі члени сім'ї допомагають одне одному. Тоді легше засвоюється досвід моральної поведінки і первинного соціального спілкування. Отже, виховання дитини повинно починатися з виховання, самовиховання і самоосвіти батьків. Вони повинні знати, не тільки як доглядати за дитиною, але і яким чином розвивати психіку дитини і формувати його як особистість.

       Виховання дитини з обмеженими можливостями вимагає наявності спеціальних знань, перебудови при необхідності міжособистісних стосунків у сім'ї, відмови від негідних стилів взаємодії і використання тактики виховної роботи з урахуванням дефекту, типу сім'ї, умов життя. Але треба усвідомити, що готових рецептів виховання на всі випадки життя не може бути. Батьки повинні самі пізнати закономірності розвитку своєї дитини і співвідносити з ними свої дії. Ефективність корекційної роботи з дітьми, що мають порушення в розвитку, в цілому залежить від узгоджених і взаємопов'язаних дій батьків і всіх учасників корекційно-інтегративного педагогічного процесу.

Від рівня педагогічної компетентності батьків багато в чому залежить успішність соціальної інтеграції в суспільство дитини з обмеженими можливостями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Компетентність батьків, як умова успішного виховання особливої дитини

Роль батьків у соціалізації дітей з особливими потребами величезна.

        Процес сімейного виховання більш природний, ніж в освітній установі. Дитині менш помітні навмисні виховні впливи, і вона активніше проявляє свою індивідуальність. При цьому не можна забувати, що в сімейному вихованні допускається чимало помилок. Роль сім'ї в корекційно-педагогічній роботи з дітьми, що мають різні порушення, полягає в систематичній і цілеспрямованій допомозі дитині, що здійснюється в єдності з усіма учасниками системи корекційного процесу. Завдання батьків - допомогти дитині в складних умовах хвороби розкрити весь закладений в неї природою потенціал розвитку, сформувати компенсаторні можливості, підготувати до школи, зробити дитину максимально пристосованою до перебування в дитячому колективі і в перспективі до максимальної інтеграції в суспільство і трудову та професійну діяльності.

       Вже з самого народження дитини з відхиленнями у розвитку у батьків майже завжди виникає питання, де вона повинна виховуватися. Поява нових форм організації корекційно-педагогічного процесу надає широкі можливості впровадження нових педагогічних технологій виховання і навчання дітей раннього та дошкільного віку в сім'ї.

       Найбільша частка участі батьків у вихованні дітей припадає на період раннього дитинства, коли провідною діяльністю є емоційне спілкування з дитиною. На цьому етапі активно розвиваються психомоторні функції, закладаються передумови до оволодіння мовою, формується наслідувальна здатність. Завдання батьків - стимулювати розвиток усіх  функцій, але не можна робити це хаотично. Заходи, що сприяють корекції розвитку, необхідно виконувати в певній системі. Програма такої взаємодії розробляється спільно з педагогом, психологом, лікарем. Вона може включати в себе виконання вправ різних видів, режимні моменти, ігри з дітьми вдома і на прогулянках. За рекомендаціями фахівців батьки здобувають відповідні розвиваючі ігри та іграшки, картинний матеріал.

Оскільки успіх корекції забезпечується регулярністю занять, важливо, щоб з дитиною займалися не тільки досвідчені педагоги 2-4 рази на місяць, а й самі батьки в домашніх умовах з дня на день [17, 38]

       У ході індивідуального заняття педагог може підібрати ефективні методи і прийоми корекційно-педагогічної роботи. З метою отримання батьками своєчасної педагогічної інформації про методи виховання та розвиток малюка всі заняття проводяться в їх присутності. З [14, 42].

       У дошкільний період на частку батьків доводиться виконання з дітьми завдань, які спеціально розробляють педагоги та психологи. Батьки допомагають і в закріпленні отриманих в ході навчання знань.

Л. С. Виготський підкреслював, що особливості особистості аномальної дитини багато в чому визначаються його положенням в сім'ї. Негативні фактори сімейного виховання здатні викликати затримку психічного розвитку, порушення поведінки та особистісного розвитку в цілому. У зв'язку з цим допомогу сім'ї з боку фахівців, держави і суспільства є складовою частиною будь корекційної програми. [5,120]

       Поєднання теоретичних знань, їх закріплення в досвіді сімейного виховання, дискусії та практикуми, звернені до реальних труднощів сімейного виховання, створюють гарну основу батьківської компетентності [11, 249].

       Компетенція (від лат. Соmреtеге - добиватися, відповідати, підходити) це:

а) сукупність повноважень (прав і обов'язків) державних органів або посадових осіб, що визначають межі повноважень у процесі здійснення ними своїх функцій, Компетенція органів та посадових осіб встановлюється законом, статутом даного органу, а також закріплюється в положеннях по відділах і в посадових інструкціях, або в інших нормативних актах. Межі компетенції встановлюються відповідно з функціями органу управління.

б) коло питань, в яких дана особа має пізнання, досвідом.

Компетентність - 1) міра відповідності знань, умінь і досвіду осіб певного соціально-професійного статусу реальному рівню складності виконуваних ними завдань і вирішуваних проблем. На відміну від терміну «кваліфікація», включає крім суто професійних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність працювати в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію, 2) область повноважень керуючого органу, посадової особи; коло питань, по яких вони мають право прийняття рішень [15, 237].

       На відміну від терміну «кваліфікація», включає крім професійних знань і умінь, що характеризують кваліфікацію, такі якості, як ініціатива, співробітництво, здатність працювати в групі, комунікативні здібності, уміння вчитися, оцінювати, логічно мислити, відбирати і використовувати інформацію. Компетентність - це особисті можливості і кваліфікація (знання, досвід), що дозволяють брати участь в розробці певного кола рішень або вирішувати питання самому, завдяки наявності певних знань, навичок; це рівень освіченості особистості, який визначається ступенем оволодіння теоретичними засобами пізнавальної або практичної діяльності.

       Компетентність комунікативна - здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми; система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії.

       Компетентність загальнокультурна - рівень освіченості, достатній для самоосвіти і самостійного вирішення виникаючих при цьому пізнавальних проблем і визначення своєї позиції [6, 133].

       Педагогічна компетентність щодо дитини з особливостями розвитку - це особисті можливості використовувати сукупність відомостей про специфіку виховання і навчання,про способи взаємодії з дитиною з обтяженим дефектом розвитку,про особливості психічного та особистісного розвитку дитини в нормі і в патології, її вікових особливостях, про технології педагогічного впливу на дитину з урахуванням її первинних і вторинних порушень у розвитку, а так само умінь, що стосуються постановки завдань та організації ситуацій; умінь, що відносяться до застосування спеціальних прийомів впливу на дитину та вміння аналізувати свої дії. Крім того це здатність розуміти потреби дитини і створити умови для їх розумного задоволення, свідомо планувати його освіту і входження в доросле життя відповідно з матеріальним достатком сім'ї, здібностями дитини та соціальною ситуацією.

       Компетентною вважається така діяльність, в якій на високому рівні виконуються функціональні обов'язки, використовуються спеціальні та загальнокультурні знання та вміння, найбільш повно розкриваються здібності і моральні особистісні якості, досягається високий кінцевий результат. Показником компетентності у взаєминах з дитиною є інтерес до неї, а також до вивчення себе самої, своїх дій.

       Суть допомоги з боку фахівця полягає в корекції методики виховання. Вона вимагає вдосконалення умов сімейного виховання в різних типах сімей, коригування змісту, форм і методів виховання з урахуванням вікових особливостей дітей, прогнозування розвитку сім'ї, підвищення її психолого-педагогічної культури як засобу переходу сім'ї з об'єкта виховання в суб'єкт саморозвитку та саморегуляції.

      Труднощі в роботі фахівця пов'язані з тим, що сім'ї різні за інтелекту-альним рівнем, моральним виглядом, педагогічною підготовленістю. Батьки нерідко покладаються на свій індивідуальний, не завжди виправданий, досвід, не замислюються над наслідками своїх дій на дитину, недооцінюють силу виховних знань і умінь, часто самі потребують допомоги.

       Умовно всі сім'ї (з точки зору устрою життя, результативності виховної діяльності батьків) поділяються на три групи.

       Першу групу складають сім'ї з високим рівнем виховних можливостей - педагогічно розвинені сім'ї. Тут уклад сімейного життя в основному позитивний, стабільний, і рівень психолого-педагогічної культури досить високий. Власні педагогічні цілі і завдання усвідомлені, маються уявлення про способи їх реалізації, батьки знають, чого вони хочуть і як цього домогтися, чудово розуміють, що результати безпосередньо залежать від власних витрат і зусиль. Батьки роблять те, що потрібно робити в конкретній ситуації що б допомогти дитині досягти успіхів.

       У другу групу входять сім'ї з середнім рівнем виховних можливостей. Уклад сім'ї часто суперечливий, рівень психолого-педагогічної культури батьків і матерів в основному середній. Моральна і трудова атмосфера сім'ї є позитивними, але у відносинах між дорослими і дітьми часто виникають конфлікти з різного приводу. Батьки володіють певними знаннями в галузі педагогіки, але вони уривчасті, недостатньо осмислені. Вони не завжди вміють застосовувати свої знання на практиці, їх виховні вміння потребують подальшого розвитку.

       До третьої групи належать педагогічно слабкі сім'ї, з низьким рівнем виховних можливостей, де уклад сімейного життя нестійкий, несприятливий, рівень психолого-педагогічної культури низький. Ця група батьків дуже не однорідна. У сімейному укладі найчастіше зустрічаються такі негативні явища, як пияцтво, чвари, жорстокість, грубість, насильство. Відносини між членами сім'ї неврегульовані, мають місце порушення правил поведінки в побуті, гіпертрофія матеріальних потреб і витіснення ними духовних, індивідуалістична спрямованість членів сім'ї, високий рівень конфліктності. Для батьків характерне безвідповідальне ставлення до своїх дітей, деспотичний стиль відносин, часом байдужість. Цілі і завдання виховання дітей не стабільні, часто змінюються. Уявлення про способи їх реалізації відсутні. Присутні неадекватні очікування віддачі на власні витрати і зусилля. Бажання отримати більше, ніж вклав. Спостерігається насильне занурення дитини в діяльність без урахування його бажань. Присутня надія на третю особу, яка вирішить усі проблеми.

       Батьки,що увійшли до першої групи, як правило, є союзниками і помічниками сімейного соціального педагога. Дві інші групи представляють в тій чи іншій мірі проблемні сім'ї.

       Батьки, які мають пасивну і відсторонену позицію щодо виховання дитини і максимально орієнтовані на медичну допомогу, потребують роз'яснення, в т.ч. і з боку лікуючого лікаря, про необхідність надання психолого-педагогічну допомогу дитині в процесі медичної реабілітації. Форма і характер підношення інформації про необхідність використання педагогічних технологій для корекції відхилень у розвитку дитини впливає на позицію матері щодо виховання дитини. Позиція змінюється залежно від психологічного стану, рівня інформованості про використання педагогічних методів в комплексній реабілітації малюка, установки на види допомоги дитині першого року життя, вміння спостерігати і оцінювати динаміку розвитку реакцій немовляти. [12, 19].

       Матері мають  початковий низький рівень педагогічної компетенції у питаннях про виховання проблемної дитини першого року життя, по різному ставляться  до специфічних освітніх  потреб малюка і по різному включаються в корекційно -педагогічний процес.

Информация о работе Психолого - педагогічна допомога сім'ям,що виховують дітей з особливими потребами