Анатомія нервової системи

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

      1.Підрозділи вегетативної нервової системи……………………...……….5

2. Симпатична нервова система…………………………………………6

3. Парасимпатична нервова система……………………………………….8

4. Метасимпатична нервова система……………………………………...10

5. Взаємозв’язок  симпатичної і парасимпатичної  системи в регуляції       функцій……………………………………………………………………...12

6. Вегетативні  рефлекси……………………………………………………13

ВИСНОВКИ…………………………………………………………...…16

СПИСОК ВИКОРИТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Термін  „автономна нервова система” обмежено у використанні, так як вегетативна автономія є відносною, а число публікацій про довільне управління, можливостях довільного регулювання постійно зростає (практика йогів, аутогенне тренування, використання біологічного зворотного зв’язку). Були пропозиції використати виходячи з анатомічних даних термін „вузлова нервова система”. В результаті життєвими виявились два терміни: „вегетативна нервова система”, що використовується на території СРСР і німецько-, франкомовних державах, і „автономна нервова система”, що розповсюджується в англомовних державах. У зв’язку з тим, що англійська мова все більш домінує, другий термін „автономна нервова система” починає домінувати. Чітко уявляємо собі, що обидва визначення є синонімами, ми традиційно застосовували поняття „вегетативна нервова система”.

Головна функція вегетативної нервової системи  полягає в підтримці сталості внутрішнього середовища (гомеостазу) при різноманітних впливах на організм. В той же час ця система  реагує також на діяльність органів  і систем, які безпосередньо не приймають участь в підготовці гомеостазу (наприклад, статевих органів і  внутрішніх м’язів ока).

Вегетативна (автономна) нервова система включає  морфологічно і функціонально різні  відділи: симпатичний, парасимпатичний і метасимпатичний. Регуляція вісцеральних функцій здійснюється вегетативною нервовою системою за допомогою рефлексів, що одержали назву вегетативних. Структурною основою вегетативних рефлексів, як і соматичних, є рефлекторна дуга.

Нервові центри вегетативних рефлексів симпатичної  і парасимпатичної систем розташовані  в різних відділах центральної нервової системи. Так, нервові центри симпатичної  нервової системи мають торако-люмбальну локалізацію у спинному мозку, нейрони цих центрів розташовані в бічних рогах сірої речовини від верхнього грудного до 4 - 5 поперекового сегментів (T₁-L₅). Центри парасимпатичного відділу мають краніо-сакральну локалізацію. Краніальні центри знаходяться в ядрах III, VII, IX, Х пар черепно-мозкових нервів, а сакральні — у бічних рогах трьох сегментів крижового відділу спинного мозку.

Особливістю вегетативної нервової системи є  локалізація еферентного нейрону  нервового центра, винесеного за межі центральної нервової системи і  розташованого у вегетативних гангліях. У нервових центрах соматичних рефлексів і вставні, і еферентні нейрони розташовані в межах мозку, у вегетативних центрах вставні нейрони локалізовані в мозку, а еферентні — у гангліях. Для симпатичного відділу це превертебральні ганглії і симпатичні стовбури, що лежать по дві сторони хребетного стовбуру, для парасимпатичного відділу — паравертебральні ганглії і нервові вузли, що лежать поблизу органів, які вони іннервують. Нервові провідники, що відходять від вставних нейронів мозку і виходять у напрямку до гангліїв, одержали назву прегангліонарних, вони утворюють синапси на еферентних нейронах гангліїв, тому їх синапси називають прегангліонарними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Підрозділи вегетативної нервової системи

Згідно А. А. Заварзіна, у процесі  розвитку організму з появою білатеральної  симетрії і диференціації головного  та хвостового кінців почався поділ  нервової системи на соматичну й  автономну. Автономну нервову систему  підрозділяють на симпатичний, парасимпатичний і метасимпатичний відділи. З цієї системи виділилася частина основного тричленного апарату, що зберегла свій зв'язок із соматичною системою. У зв'язку з більш одноманітною і менш складною організацією вісцеральних органів, чим органи руху, з'явилися особливі властивості, які розвивалися із загальних властивостей єдиної нервової системи. Таким шляхом виникла симпатична, парасимпатична і метасимпатична нервова система.

Ембріональним джерелом клітин вегетативної нервової системи у ссавців служить гангліозна пластинка, що підрозділяється на соміти, які дають згодом симпатичну і парасимпатичну нервову систему. Їхня периферична частина, а також метасимпатична нервова система утворилися в результаті подальшої міграції нейробластів у стінки внутрішніх органів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Симпатична нервова система.

Центральна частина представлена симпатичним ядром бічного рогу сірої речовини спинного мозку. Воно тягнеться від перших грудних до поперекових сегментів. Аксони складових клітин ядра через міжхребцеві отвори виходять зі спинного мозку в складі вентральних корінців та у вигляді білих сполучних гілок вступають у вузли симпатичного стовбуру. Ядро складається з порівняно дрібних мультиполярних клітин, дендрити яких гілкуються тут же, а тонкі і часто мієлінізовані аксони, названі прегангліонарними волокнами, направляються у вентральні корінці і закінчуються або в біля хребцевих, або в перед хребцевих гангліях. Швидкість проведення збудження в цих аксонах коливається від 1 до 20 м/с.

Периферична частина утворена чуттєвими і еферентними нейронами симпатичних гангліїв.

Ганглії, які розташовуються по обидві сторони  хребта, від основи черепа до хрестця, у вигляді ланцюжків, називаються  правим і лівим симпатичними стовбурами. Вузли між собою з'єднані комісурами, а зі спинномозковими нервами — білими і сірими гілками.

По білій  гілці у вузол входить прегангліонарне волокно, що може переключатися тут на ефекторний гангліонарний нейрон, тоді частина постгангліонарних волокон по сірій сполучній гілці знову повертається в спинномозковий нерв і далі йде в його складі без перерви до ефекторного органу. Інші волокна, зібравшись в окремі гілочки, названі черевними нервами, направляються до органів грудної, черевної та тазової порожнини або до передхребцевих вузлів і далі також до виконавчих органів. Постгангліонарні волокна в більшості позбавлені мієлінової оболонки, тому мають сірувате забарвлення. У гангліях симпатичного стовбуру переривається тільки частина прегангліонарних волокон, інші проходять по них транзитом і синаптично переключаються на ефекторний нейрон у превертебральних гангліях.

Превертебральні ганглії розташовані на значному віддаленні від спинного мозку і далі від органів, які від них іннервуються. Тому від превертебральних гангліїв ідуть досить довгі постгангліонарні аксони, сукупність яких у кожному випадку називається спеціальним нервом. Виключення складають невеликі вузли, що знаходяться разом зі статевими органами й віддають їм короткі постгангліонарні аксони.

До числа  найбільш великих превертебральних гангліїв відносяться черевний, краніальний і каудальний брижові вузли. Два перших разом з гілками, що відходять, утворюють саме велике з автономних сплетень організму - сонячне сплетіння. Від клітин цих вузлів починаються постгангліонарні симпатичні волокна, що іннервують майже всі органи черевної порожнини. Вони утворюють багато чисельні нервові стовбури, що відходять і розподіляються радіально. Стовбури направляються до органів черевної порожнини і утворюють ряд сплетінь: печіночне, селезінкове, шлункове та ін.

До ефекторів, що постачаються постгангліонарними симпатичними волокнами, відносяться гладкі м'язи всіх органів — судин, зіниці, волосяних цибулин, легень, органів травлення, виділення, потові, слинні, травні залози, а також клітини печінки і жирової клітковини.

Крім  еферентних волокон симпатична нервова  система має власні чуттєві шляхи. По локалізації клітинних тіл, ходу і довжині відростків вони можуть бути розділені на дві групи. Перша група периферичних аферентних нейронів включає клітини, тіла яких локалізуються в передхребцевих симпатичних гангліях. Один з довгих відростків направляється на периферію, другий — убік спинного мозку, куди він вступає в складі дорсальних корінців. Друга група характеризується тим, що довгий відросток цих чуттєвих клітин йде до робочого органу, короткі ж розподіляються в самому ганглії, їх синапси контактують із вставними нейронами і через них з ефекторними нейронами й утворюють місцеву рефлекторну дугу.

 

3. Парасимпатична нервова система.

Загальна  організація парасимпатичної нервової системи подібна симпатичній. В  ній також виділяються центральні і периферичні утворення, передача збудження до виконавчого органу здійснюється в основному по двонейронному шляху: прегангліонарний нейрон розташовується в сірій речовині мозку, постгангліонарний винесений далеко на периферію. Однак парасимпатична нервова система відрізняється від симпатичної рядом особливостей. По-перше, її центральні структури розташовані в трьох різних далеко віддалених ділянках мозку, відділених не тільки один від одного, але й від симпатичного центру; по-друге, парасимпатичні волокна іннервують, як правило, тільки визначені зони тіла, що також забезпечується симпатичною, а інші і метасимпатичною іннервацією.

Центральні  структури парасимпатичної нервової системи розташовані в середньому, довгастому мозку та у крижовому  відділі спинного мозку (рис. 1.1). Середньо-мозкова  частина представлена ядром, що лежить поблизу передніх горбків чотиригорбкового тіла на дні Сильвієвого водопроводу. Прегангліонарні волокна до очних м'язів, залоз і інших утворень голови залишають стовбур мозку в складі трьох пар черепно-мозкових нервів: III (окорухового), VII (лицевого), IX (язикоглоткового) — і закінчуються на ефекторних нейронах війчастого, вушного, крилонебного, щелепного (під'язичного) вузлів. Звідси постгангліонарні волокна йдуть до органів, що іннервуються цими волокнами.

Клітинні  тіла прегангліонарних нейронів довгастого мозку посилають свої волокна до органів шиї, грудної і черевної порожнини в складі Х пари (блукаючого нерва). Крижовий відділ представлений центрами, що розташовуються в бокових рогах трьох крижових сегментів спинного мозку. Звідси в складі тазового нерва парасимпатичні волокна направляються до органів тазу.

Постгангліонарні парасимпатичні волокна іннервують очні м'язи, сльозові та слинні залози, мускулатуру та залози травного тракту, трахею, гортань, легені, передсердя, видільні та статеві органи. На відміну від симпатичних постгангліонарних волокон вони не іннервують гладкі м'язи кровоносних судин, за винятком статевих органів і, ймовірно, артерій мозку.

Головним  колектором чуттєвих шляхів парасимпатичної  нервової системи є блукаючий нерв. При загальній кількості волокон його шийного відділу, що досягає, наприклад, у кішки 30 тис., 80-90% складають аферентні волокна. Приблизно 20% з цього числа приходиться на частку мієлінізованих волокон, інші — тонкі, немієлінізовані. Ці волокна передають інформацію від травного тракту, органів грудної і черевної порожнини. Утворені цими волокнами рецептори реагують на механічні, термічні, больові впливи, сприймають зміни рН та електролітного складу.

Винятково важлива фізіологічна роль чуттєвої гілки блукаючого нерва — депресорного нерва. Він є могутнім провідником, що сигналізує про функціональний стан серця. Клітинні тіла аферентних шляхів блукаючого нерва лежать в основному в яремному вузлі, а їхні волокна вступають у довгастий мозок на рівні олив.

У синусному  нерві, що є гілкою IX пари (язикоглоткового нерва), проходить близько 300 товстих волокон, зв'язаних з великим числом рецепторів різної модальності. У цьому сприймаючому комплексі особливе значення належить каротидному клубочку, що лежить між внутрішньою і зовнішньою сонними артеріями в місцях розподілу загальної сонної артерії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Метасимпатична нервова система.

Багато  внутрішніх органів після перерізання симпатичних і парасимпатичних шляхів або навіть після вилучення з організму продовжують здійснювати властиві їм функції без особливих наявних змін. Зберігає координовану перистальтичну й всмоктувальну функцію кишка, скорочується перфузоване серце. Сегменти чи смужки матки, сечоводу, жовчного міхура продовжують скорочуватися з частотою й амплітудою, характерною для кожного органа. Ця функціональна автономія пояснюється наявністю в стінках цих органів гангліозної системи, що має власний автоматизм та необхідні для автономної рефлекторної й інтегративної діяльності ланки — чуттєві, вставні, моторні і медіаторні.

Отже, більшість  порожніх вісцеральних органів поряд  з існуванням екстраорганної симпатичної і парасимпатичної нервової системи має власний базовий механізм нервової регуляції. Керування роботою в цьому випадку забезпечується рефлекторними дугами, що замикаються в межах стінки самих органів .

Наявність загальних рис у структурній  і функціональній організації, дані онто- та філогенезу, результати спостережень за кінцевими ефектами, що виникають при стимуляції нервових волокон, результати прямої реєстрації нейрональної активності з'явилися підставою для виділення в складі автономної нервової системи крім симпатичної й парасимпатичної ще і третьої частини — метасимпатичної.

Раніше  до третього відділу вегетативної нервової системи, названому ентеральним, відносили лише рефлекторні дуги, які замикаються в підслизовому і між м’язовому сплетіннях кишки. Поняття метасимпатичної нервової системи значно ширше, воно охоплює весь комплекс порожніх вісцеральних органів, у тому числі і травний тракт. Місцем локалізації метасимпатичної нервової системи є інтрамуральні ганглії, що залягають у товщі стінок цих органів.

Метасимпатична нервова система має багато ознак, які відрізняють її від інших частин вегетативної нервової системи.