Цивільний захист населення

забезпечення формувань усіма засобами оснащення, постачання продуктів

харчування і предметів першої необхідності робітників та службовців на об'єкті й

у місцях розосередження, ремонт техніки і майна.

Транспортна служба створюється на базі транспортного відділу, гаражу

об'єкта. Вона розробляє і здійснює заходи з забезпечення перевезень, пов'язаних із

розосередженням працівників та доставкою їх до місця роботи, проведення

рятувальних робіт.

Кожна служба створює, забезпечує, готує формування служби (команди,

групи, ланки) і керує ними при виконанні робіт.

Формування загального призначення – рятувальні загони (команди,

групи, ланки), зведені рятувальні загони (команди) підпорядковані безпосередньо

начальнику ЦЗ об'єкта. Кожне з них має свою структуру і можливості. Наприклад:

Зведена рятувальна команда (ЗРК) у своєму складі має підрозділи різного

призначення, такі, як ланка зв'язку і розвідки, дві рятувальні групи, група

механізації, санітарна дружина тощо. ЗРК може самостійно виконувати основні

рятувальні та інші невідкладні роботи (PHP) в осередку ураження.

3. Основні  заходи у сфері цивільного  захисту

Для ефективної реалізації завдань ЦЗ здійснюється система заходів,

основними з яких є:

1. Оповіщення  та інформування населення про загрозу чи виникнення НС.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади повинні надавати населенню

оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і території від

НС техногенного і природного характеру, про виникнення НС, методи та способи

захисту, про вжиті заходи щодо забезпечення захисту.

Оповіщення про загрозу виникнення НС і постійне інформування населення

про перебіг подій і зміну обстановки здійснюється за допомогою завчасно

створених загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем

центрального оповіщення, систем оповіщення на об'єктах господарювання,

локальних систем оповіщення в зонах можливого катастрофічного затоплення, у

районах розміщення радіаційно– і хімічно небезпечних підприємств, інших

об'єктів підвищеної небезпеки. 14

У системі оповіщення використовуються технічні засоби загальнодержавної

і галузевих систем зв'язку, радіо- і телемереж та ін. засобів передавання

інформації.

2. Спостереження  і лабораторний контроль —  передбачає збирання,

опрацювання та передачу інформації про стан довкілля, забруднення

продуктів харчування, харчової сировини, фуражу і води радіоактивними,

хімічними речовинами або інфекційними мікроорганізмами. Для цього

створюється і підтримується в постійній готовності загальнодержавна та

територіальні мережі спостереження і лабораторного контролю.

3. Укриття  населення у захисних спорудах  в разі виникнення НС.

Для таких цілей створюється фонд захисних споруд шляхом: .

– освоєння підземного простору населених пунктів, пристосування і

використання приміщень для укриття населення в НС;

– дообладнання з урахуванням вимог захисту підвальних та інших

заглиблених приміщень, гірничих виробок і природних порожнин;

– будівництво окремих сховищ і протирадіаційних укриттів;

– будівництва в період загрози виникнення НС найпростіших сховищ та

укриттів.

4. Здійснення  заходів з евакуації населення.

В умовах недостатнього забезпечення захисними спорудами основним

способом захисту населення міст, де розташовані небезпечні об'єкти, в особливий

період є його евакуація і розміщення у зонах, безпечних для проживання.

З метою своєчасного і організованого (без паніки і загибелі людей)

проведення евакуації здійснюється підготовка, планування і управління

проведенням евакуації.

5. Інженерний захист території – проводиться з метою створення

умов безпечного проживання населення на території з підвищеним

техногенним навантаженням і передбачає:

– забудову міст з урахуванням можливого виникнення НС;

– раціональне розміщення потенційно небезпечних об'єктів для

забезпечення безпеки населення та довкілля в разі виникнення НС;

– будівництво споруд, будинків, інженерних мереж, транспортних

комунікацій із заданими рівнями безпеки і надійності;

– будівництво протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протилавинних

та інших інженерних споруд.

6. Медичний  захист населення – це заходи  з запобігання або зменшення

ступеня ураження населення, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх

лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах НС.

7. Психологічний  захист – заходи попередження  або зменшення ступеня

негативного психологічного впливу на населення та своєчасне надання

ефективної психологічної допомоги в умовах НС.

8. Біологічний  захист – захист від біологічного  ураження шляхом:

- своєчасного виявлення осередку біологічного зараження;

- введення  обмежувальних режимів: карантину  та обсервації; 15

- екстреної  профілактики і знезараження  осередку.

9. Екологічний  захист – захист родовищ (газових, нафтових,

вугільних, торфових) від пожеж, затоплень і обвалів; ліквідація лісових

пожеж та буреломів, сніголамів, збереження лісових насаджень тощо.

10. Радіаційний  і хімічний захист – виявлення  та оцінка осередків

радіаційного та хімічного забруднення, організація і здійснення дозиметричного і

хімічного контролю, розроблення та запровадження типових режимів

протирадіаційного захисту, забезпечення населення засобами індивідуального

захисту, організація та проведення спеціальної та санітарної обробки.

11. Захист  населення від несприятливих  побутових або нестандартних

ситуацій – виявлення і оцінка таких ситуацій, надання допомоги населенню,

проведення спеціальних аварійно-рятувальних робіт, розроблення типових

рекомендацій щодо дій в умовах виникнення таких ситуацій.

12.Державна  стандартизація з питань безпеки у НС, експертиза, нагляд

і контроль, декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

Стандартизація з питань безпеки спрямована на забезпечення якості

продукції (робіт, послуг) та матеріалів для життя і здоров'я людей, довкілля,

безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення техногенних

катастроф.

Державна експертиза проектів і рішень стосовно техногенної безпеки

об'єктів, що можуть спричинити НС і вплинути на стан захисту населення і

території від їх наслідків, проводиться відповідно до закону.

Державний нагляд і контроль у сфері захисту організовуються і

проводяться з метою перевірки повноти і якості заходів щодо запобігання НС,

забезпечення готовності органів управління, сил і засобів, посадових осіб до дій у

разі виникнення НС.

Нагляд і контроль проводиться МНС, місцевими органами виконавчої

влади, виконавчими органами рад.

Декларування безпеки промислових об'єктів здійснюється з метою

забезпечення контролю за додержанням заходів безпеки на етапах їх введення в

експлуатацію, безпосередньо експлуатації та виводу з експлуатації,

запобігання НС, а також готовності до ліквідації наслідків НС. Заходи на

об'єктах господарювання у сфері ЦЗ

На підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності і

господарювання у сфері цивільного захисту проводяться такі заходи:

• планування і здійснення заходів щодо захисту своїх працівників від

НС;

• розроблення планів локалізації і ліквідації аварій (катастроф);

• підтримування у готовності до застосування сил і засобів із запобігання та

ліквідації наслідків НС;

• створення матеріальних резервів на випадок НС;

• забезпечення своєчасного оповіщення своїх працівників про загрозу або

виникнення НС. 16

На об'єктах господарювання планування роботи з питань запобігання і

реагування на НС здійснюється на основі експертної оцінки, прогнозу наслідків

можливих НС.

На об'єктах розроблюється «План дій», який є мотивованим рішенням

керівника – начальника ЦЗ об'єкта щодо організації і ведення цивільного захисту

об'єкта. Основним завданням «План дій» є збереження життя і здоров'я людей,

мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для

своєчасного оповіщення людей, і їх захисту. «План дій» складається з п'яти

розділів:

Перший розділ. Оцінка (аналіз) природного (топографічного), техногенного

та екологічного стану місцевості (території) розташування об'єкта, наявності

потенційно небезпечних об'єктів і можливого характеру надзвичайних ситуацій.

Другий розділ. Оцінка (аналіз) об'єкта ЦЗ з урахуванням розташування його

на місцевості, оцінка факторів, що будуть полегшувати або ускладнювати

організацію та ведення ЦЗ об'єкта, пошук шляхів уникнення або зменшення

впливу негативних факторів .

Третій розділ. Рішення керівника щодо організації і ведення ЦЗ об'єкта в

період запобігання або реагування на НС. Окремим розділом – реагування на

можливі НС, пов'язані з потенційно небезпечними об'єктами. Організація

спостереження, радіаційного, хімічного, медичного захисту та евакуаційні заходи.

Четвертий розділ. Матеріально-технічне забезпечення ЦЗ (протирадіа-

ційне, протихімічне, медичне, протипожежне, транспортне, матеріальне тощо).

П'ятий розділ. Організація управління, зв'язку, оповіщення та взаємодії.

До «Плану дій» додаються:

• схема управління, зв'язку, оповіщення і взаємодії;

• план евакуації об'єкта в заміську зону (план розосередження робітників і

службовців);

• план-календар дій в режимах діяльності (повсякденної, підвищеної

готовності, надзвичайної ситуації (надзвичайного стану));

• карта (схема) регіону з позначеними на ній місцями розташування об'єкта,

місцями можливої техногенної, природної, екологічної небезпеки, графічна

частина плану евакуації (розосередження) з необхідними розрахунками;

• особисті плани дій керівного складу об'єкта, командирів формувань

та ін.

«План дій» з планом реагування (якщо він розробляється окремо) та

додатками, що забезпечують організоване та чітке виконання заходів ЦЗ щодо

запобігання та реагування на НС є «Планом цивільного захисту об'єкта».

Практична підготовка персоналу об'єкта та відпрацювання дій за планами

цивільного захисту проводиться на комплексних об'єктових навчаннях (на

об'єктах з чисельністю працівників більше 300 осіб) і тренуваннях (на об'єктах –

до 300 осіб) один раз на 3 роки тривалістю до однієї доби. 17

Додаток 1

ДОКУМЕНТИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ ЛЮДЕЙ

Міжнародне гуманітарне право було започатковано в 1864 році

підписанням Першої Женевської конвенції «Про поліпшення долі поранених у

діючих арміях».

Ініціатором розробки і підписання Конвенції був створений у 1863 році

«Міжнародний Комітет допомоги пораненим», який згодом став «Міжнародним

комітетом червоного хреста» (МКЧХ), штаб-квартира якого знаходиться в

Женеві, що в Швейцарії.

У 1949 році були прийняті чотири нові Женевські Конвенції та Додаткові

протоколи спрямовані на захист жертв війни, кожна з яких має свою сферу

застосування.

Перша та Друга конвенції забезпечують захист поранених, хворих та осіб

зі складу збройних сил, які зазнали корабельної аварії на морі.

Всі ці особи повинні користуватись заступництвом та захистом за будь-яких

обставин.

Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. їх

повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати медичний догляд.

Третя Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими»

визначає статус комбатанта та військовополоненого і захист останніх.

Особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є

комбатантами (окрім духовного і медичного персоналу).

Будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу супротивної сторони,

стає військовополоненим.

Держава, що утримує військовополонених, зобов’язана безкоштовно

забезпечити їх їжею, обмундируванням, житловими умовами і медичною

допомогою. З усіма поводитись однаково. Привілейний режим може бути залежно

від стану здоров'я, звання, кваліфікації військовополоненого.

Військовополонені можуть залучатися до робіт не воєнного характеру, які

не загрожують здоров'ю і не є принизливими. По закінченні воєнних дій повинні

бути негайно звільнені.

Особи зі складу медичного і духовного персоналу не вважаються

військовополоненими і підлягають репатріації або повинні мати можливість

виконувати свої функції щодо догляду за пораненими, хворими та ін.

Четверта конвенція «Про захист цивільного населення під час війни»

проголошує норми захисту цивільного населення – населення, що складається із

цивільних осіб. Цивільна особа – особа, яка не є комбатантом.

Цивільні особи і населення, які перебувають під владою противника, мають

право на повагу, з ними повинні поводитися гуманно, до них не повинні

застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання

населення, насильство та загроза насильством, використовувати цивільне

населення і окремих осіб з метою захисту військових об'єктів від нападу та ін. 18

Сторона, яка окупує, зобов’язана сприяти доставці гуманітарних посилок,

наданню допомоги, піклуватися про долю дітей.

Щодо цивільних об'єктів (об'єктів, які не є військовими): вони не повинні