Державний нагляд та контроль за станом охорони праці. Види державного нагляду та контролю

- Генеральна Прокуратура;

- ФССНВ;

- Спілка  промисловців та підприємців України;

- Центральні всеукраїнські органи об’єднань профспілок тощо.

На регіональному рівні:

- Рада міністрів Автономної республіки Крим;

- місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

- територіальні підрозділи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

- регіональні органи об’єднань профспілок;

- регіональні органи об’єднань роботодавців (промисловців і підприємців) тощо.

На галузевому рівні:

- галузеві міністерства: Міністерство охорони здоров’я (МОЗ), Міністерство соціальної політики, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (МНС),  Міністерство аграрної політики та продовольства України, України Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України,та інші міністерства;

- Державна архітектурно-будівельна інспекція України;

- Центральні органи об’єднань профспілок у галузі;

- Центральні органи об’єднань роботодавців (промисловців і підприємців) у галузі;

- Центральні органи виконавчої влади тощо.

На виробничому рівні:

- роботодавець чи уповноважена ним особа;

- служба охорони праці підприємства;керівники відповідних структурних підрозділів і служб підприємства тощо.

 

3. (81). Економічна оцінка наслідків виробничого травматизму в галузі

 

Виробничий травматизм та профзахворювання спричиняють не тільки моральні, соціальні, а й значні економічні збитки. Тому визначення економічних наслідків непрацездатності є важливим і актуальним на рівні як держави, так і виробництва. 
Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.

Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної  працездатності і середньомісячного  заробітку, який мала особа до ушкодження здоров’я. Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому МСЕК відсотку втрати професійної працездатності потерпілого. 
Розмір одноразової допомоги потерпілому визначається колективним договором (угодою, трудовим договором). У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.

Усі економічні наслідки непрацездатності поділяються на дві групи :

- загальнодержавні витрати і збори K; втрати і збитки виробничих підприємств Св.

Загальнодержавні витрати K у випадку  втрати працездатності визначаються за формулою:

 

 

Де ΣЗі – розміри  витрати і збитків, які несе суспільство  в цілому для відновлення здоров’я в кожному випадку втрати працездатності;

В – величина еквівалента  заробітної плати, невиплаченої за час  хвороби робітника в розрахунковому періоді.

Втрати, які несе суспільство, включають:

- втрати профспілкових організацій на надання допомоги та оплату путівок у розмірі затрат по соціальному страхуванню;

- суму виплат державного страхового товариства особам у порядку індивідуального страхування;

- суму додаткових асигнувань вищих організацій на вжиття заходів щодо усунення наслідків масових нещасних випадків;

- суму збитків суспільства у вигляді податків з неоподаткованої частини доходів потерпілих, з виплат за лікарняними листами (лише в державних підприємствах);

- суму потенційних збитків, заподіяних суспільству у зв’язку з виходом робітника на пенсію по інвалідності за розрахунковий період.

У кожному випадку втрати працездатності сума еквівалента неодержаної  робітником заробітної плати В розраховується за формулою:

 

В = (В´ / n) · Т,

Де В´ - сума заробітної плати за три місяці, які передували захворювання;

N – кількість відпрацьованих  днів за ці місяці;

Т – тривалість хвороби в робочих  днях.

Економічні витрати виробничих  підприємств та організацій при  тимчасовій чи довготривалій непрацездатності працівників колективу Сп встановлюються за формулою:

 

Де Р = втрати кількості виробленої продукції за період непрацездатності. Їх у кожному випадку непрацездатності визначають за формулою:

 

Р = а·Р₀ · Т_і,

 

де а — коефіцієнт, який враховує поправку до кількості виробленої продукції  внаслідок різниці в кваліфікації потерпілого усередненого розряду і середньооблікового працівника та розраховується відношенням тарифного коефіцієнта розряду потерпілого Kф до тарифного коефіцієнта розряду середньооблікового працівника Kс;

Р0 — середньоденний виробіток продукції, що припадає на один відпрацьований людино-день у розрахунковому періоді;

Ті — тривалість хвороби;

Сі — втрати і збитки, котрі  несе безпосередньо організація  при втраті працівником працездатності;

ПВ — допомога по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування. 
Більш спрощена методика врахування матеріальних втрат унаслідок травматизму і захворювань дається А. Н. Гржегоржевським.

Загальні матеріальні втрати внаслідок  травматизму і захворювання можна  обчислити за формулою:

Пз=Пт+Тб 
де Пт — матеріальні наслідки травматизму;

Тб — матеріальні наслідки захворювань, пов’язаних з несприятливими умовами  праці.

До основних елементів, які складають  матеріальні наслідки травматизму (Пт), належать:

- вартість за листками непрацездатності в результаті травматизму (П1);

- вартість недоданої продукції в результаті травматизму (П2);

- інші матеріальні витрати (П3), в які включаються витрати на отримання стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переводі потерпілих на легшу роботу, допомога членам сімей потерпілих, витрати на підготовку кадрів замість вибулих з причини травм.

 
П1=Об*Пр.д.

 
де Об — середня оплата листка непрацездатності за день або середня  заробітна плата потерпілого  за день;

Пр.д — кількість робочих  днів, втрачених унаслідок нещасних випадків.

Вартість недоданої продукції  в результаті нещасних випадків (П2) розраховується за формулою:

 

П2=Вд*П.р.д.

 
де Вд — середньоденний виробіток  одного робітника, грн;

Пр.д — кількість робочих  днів, втрачених у результаті травм.

Розмір інших втрат унаслідок  травматизму (ПЗ) можна встановити за формулою:

ПЗ = С1 + С2 + Д + Зк + Пс,

де С1 — кошти, витрачені на утримання  стаціонарних хворих;

С2 — кошти на лікування амбулаторних хворих;

Д — доплата потерпілим при їх переводі на легшу роботу;

Зк — витрати на підготовку кадрів, викликані вибуванням працівників  з причини травм;

Пс — розміри допомоги, призначені потерпілим та їх сім’ям.

Таким чином, Пт = П1 + П2 + ПЗ.

Матеріальні витрати в результаті захворювань визначаються за формулою:

Пр.д + Вд) • 0,25,´Тб = (Об

 

де Об — середня оплата листків  непрацездатності за день;

Пр.д — число робочих днів, втрачених у результаті захворювання;

Вд — середньоденний виробіток  одного працюючого;

0,25 — коефіцієнт, який враховує  питому вагу трудозатрат, пов’язаних з несприятливими умовами праці в загальному числі втрат через захворювання.

 

4. (93). Класифікація галузевих  об'єктів за вибуховою і пожежною  небезпекою

 

Оцінка вибухопожежонебезпеки  об'єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і поже-жонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються, з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків. 
Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов формування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел запалювання та горючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям.

Необхідність матеріальної оцінки вибухопожежонебезпеки потребує чітких критеріїв її визначення. Відомі два підходи до питань нормування в галузі вибухопожежонебезпеки: імовірнісний та детермінований.

Імовірнісний підхід, що ґрунтується  на концепції допустимого ризику, передбачає недопущення впливу на людей  і матеріальні цінності небезпечних  факторів пожежі з імовірністю, яка перевищує нормативну.

Детермінований підхід базується  на розподілі об'єктів за ступенем вибухопожежонебезпеки на категорії  і класи з позначенням їх конкретних кількісних меж залежно від параметра, що характеризує можливі наслідки пожежі та вибуху.

Класифікація об'єктів за вибухопожежною та пожежною небезпекою здійснюється з урахуванням допустимого рівня  їх пожежної небезпеки, а розрахунки критеріїв і показників її оцінки, в тому числі ймовірності пожежі (вибуху) - з урахуванням маси горючих і важкогорючих речовин та матеріалів, що знаходяться на об'єкті, вибухопожежонебезпечних зон, які утворюються при нормальних режимах ведення технологічних процесів і в аварійних ситуаціях, можливої шкоди для людей та матеріальних збитків.

Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та планувальних рішень на промислових об'єктах, а також інших питань забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень та будівель виробничого, складського та невиробничого призначення за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) - це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки  об'єкта, що визначається кількістю  і пожежонебезпечними властивостями  речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів, розміщених в них виробництв. 
Відповідно до ОНТП 24-86, приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії є надмірний тиск, який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

Категорія А (вибухонебезпечні приміщення)

Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні  суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення)

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини за температурних умов і в такій  кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечні приміщення)

Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі  речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б. 
Категорія Г

Негорючі речовини та матеріали  в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. 
Категорія Д

Негорючі речовини та матеріали  в холодному стані. 
Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00 - 1.32.01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок" (ПБЕ).

Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки  може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму. 
Пожежонебезпечна зона - це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно чи періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і у разі його порушення, в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи: