Лекции по "Охране права"

Отже, вивчення комплексу психофізіологічних небезпечних і шкідливих факторів трудової діяльності та захисту від їх дії на сьогодні є актуальним питанням ОП.

В процесі праці залучаються  всі органи й системи організму  людини – мозок, м’язи, судини, серце та ін. При цьому витрачається нервова та м’язова енергія. Крім того, в процесі праці активізуються усі психічні функції людини: сприймання, мислення, пам’ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, зосередження, стомлення тощо.

Отже, можна зробити  висновок, що праця – це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють діяльність людини.

У процесі праці відбувається функціональне напруження людини, яке  зумовлене двома видами навантажень: м’язовими і нервовими .

М’язові навантаження, як правило, визначаються робочою позою, характером робочих рухів, напруженням фізіологічних функцій тих органів, які задіяні при виконанні робіт стоячи або сидячи.

Нервові навантаження зумовлені напругою уваги, пам’яті, сенсорного апарату, активізацією процесів мислення та емоційної сфери.

Залежно від співвідношення м’язових і нервових навантажень  праця поділяється на фізичну, з перевагою м’язових навантажень, і розумову, з перевагою навантажень на кору головного мозку, пов’язаних із вищими психічними функціями (цей поділ є умовним).

Фізична праця відрізняється великими витратами енергії, швидким стомленням та відносно низькою продуктивністю. Із підвищенням тяжкості фізичної праці збільшується вживання кисню. Кожній людині відповідає свій показник максимального споживання кисню (МСК – не перевищує 3-4 л/хв.). При досягненні межі постачання кисню в організм настає стан кисневої недостатності – гіпоксія.

М’язова робота супроводжується  змінами  і в обміні речовин, які в свою чергу, позначаються на складі крові.

Важливою ознакою  розумової праці є те, що результатами діяльності працівників є не матеріальні речі, а плани, програми, ідеї, проекти, управлінські рішення, інформація, послуги тощо. Основним працюючим органом підчас такого виду праці виступає мозок. При інтенсивній  інтелектуальній діяльності потреба мозку в енергії підвищується і становить 15-20% від загального об’єму енергії, яка витрачається в організмі. При цьому вживання кисню 100 г. кори головного мозку в 5 разів більше. Ніж скелетними м’язами тієї ж ваги при максимальному фізичному навантаженні.  При читанні вголос витрати енергії підвищуються на 48%; при публічному виступі – на 94%; при роботі операторів ОМ – на 60-100%.

Для розумової праці характерні: велика кількість стресів, мала рухливість, вимушена статична поза – все це зумовлює застійні явища у м’язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршення постачання мозку киснем, зростання потреби в глюкозі.

Розвивається особливий стан організму – втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму (підвищення кров’яного тиску, зміні електрокардіограми, вентиляції легень, підвищення температури тіла). Люди працюють не лише 8-12 годин на добу а майже постійно з короткими переключеннями (інформативна теорія, згідно якої, людина під час сну переробляє інформацію, отриману в період активної бадьорості).

Нервова система має  найголовніше значення в організмі людини. Вона координує, регулює роботу всіх внутрішніх органів і здійснює зв’язок організму із зовнішнім середовищем.

Нервова система складається  із центральної (спинний та головний мозок) і периферійної(нервові волокна, що відходять від ЦНС).

ЦНС виконує рефлекторну, інтегративну та координаційну функції.

Несприятливі умови  праці можуть призвести до стомлення  нервової системи, що послаблює її інтегративну функцію і може спровокувати розлад ряду фізіологічних систем: серцево-судинної, шлунково-кишкової, дихальної тощо або призвести до різних захворювань (інфаркти, інсульти, виразкові хвороби та ін.).

Мовно-руховий апарат людини тісно пов’язаний із зоровим  та слуховим аналізаторами (система  нервових клітин, які сприймають і  переробляють інформацію, що надходить до них із зовнішнього та внутрішнього середовища організму), а її подразником є слово. Мова підвищує здатність мозку відображати дійсність, забезпечує аналіз і синтез, абстрактне мислення, створює можливість для спілкування, використання і передачі життєвого досвіду, досягнень культури і мистецтва.

Але в деяких випадках слово може бути негативним подразником  і може призвести до розладів нервової системи, порушень функціонування всіх систем організму і, таким чином, стати небезпечним виробничим фактором („Словом можна убить, словом можна спасти, словом можна полки за собой повести”) .

Працівник може нормально  здійснювати трудову діяльність лише тоді, коли умови зовнішнього  середовища відповідають оптимальним.

Адаптація – це динамічний процес пристосування організму та його органів до мінливих умов зовнішнього середовища.

Адаптація в трудовій діяльності поділяється на фізіологічну, психічну, соціальну та професійну.

ФА – це сукупність фізіологічних реакцій, які є  в основі пристосування організму до змін оточуючих умов, і направлені на збереження відносної постійності його внутрішнього середовища – гомеостазу.

ПА – це процес встановлення оптимальної відповідності до оточуючого середовища в процесі діяльності (гальмування мислення, висока рухливість нервових процесів).

СА – це пристосування  працюючої людини до системи відносин у робочому колективі з його нормами, правилами, традиціями, ціннісними орієнтаціями ( міжособові конфлікти, нещасних випадків).

ПА – це адаптація  до трудової діяльності з усіма її складовими: адаптація до робочого місця, знарядь та засобів праці, об’єктів та предметів праці, особливостей технологічного процесу (визначається необхідним мінімумом знань та навичок, яких працівник набув при одержанні спеціальності, практичністю, діловитістю тощо).

Критерієм фізичного  навантаження на організм людини в процесі праці є важкість (тяжкість) праці; критерієм навантаження на НС є напруженість праці.

До небезпечних психофізіологічних та шкідливих виробничих чинників належать фізичні (статичні, динамічні та гіподинамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове, зорове, емоційне).

Робоче положення „сидячи” супроводжується статичним навантаженням значної кількості м’язів та зниження м’язової активності – гіподинамії.

Внаслідок динамічного  навантаження на кістково-м’язовий апарат кистей рук виникають больові  відчуття різної сили в суглобах та м’язах кистей рук.

Трудова діяльність працівників  невиробничої сфери належить до категорії  робіт, які пов’язані з використанням великих обсягів інформації, із застосуванням комп’ютеризованих робочих місць, із частим прийняттям відповідальних рішень в умовах дефіциту часу, безпосереднім контактом із людьми різних типів темпераменту тощо. Це зумовлює високий рівень нервово-психічного перевантаження.

Надмірні фізичні та нервово-психічні перевантаження зумовлюють зміни у фізіологічному па психічному станах працівника, призводять до розвитку втоми та перевтоми.

Втома – це сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психологічному стані людини, які з’являються внаслідок напруженої чи тривалої праці і призводять до погіршення її кількісних і якісних показників, нещасних випадків(фізична та розумова).

Перевтома – це сукупність стійких несприятливих для здоров’я працівників функціональних зрушень в організмі, які виникають внаслідок накопичення втоми.

Основною відмінністю втоми  від перевтоми є зворотність зрушень при втомі і неповна зворотність їх при перевтомі.

Стрес – стан психічної напруженості, викликаний небезпеками, що виникають у людини при вирішенні важливої для неї задачі.

Стрес позитивно впливає  на результати праці і сприяє подоланню  перешкод, які виникають доти, доки не перевищить певного критичного рівня. Тому стрес, який перевищує критичний  рівень, називається дистресом.

На сучасному етапі  сильним стресом, який впливає на стан працівника та можливість небезпечних  ситуацій, є моббінг – це „війна” на робочому місці, яка призводить до виникнення у працівників стресового стану.

Можливість людини протистояти  небезпеці визначаються ступенем її мотивації до праці і до її безпеки.

У процесі праці проявляються, в основному, мотиви вигоди ( в отриманні  винагороди за результатами праці) та безпеки (прагнення уникнути небезпек, які виникають в процесі праці). Конфлікт мотивів.

Для створення психологічного настрою працівника на безпеку праці необхідна загальна політика керівництва у галузі ОП (стимулювання, навчання, виховання, пропаганді).

Важливу роль у  створенні безпечних умов праці  відіграє трудовий колектив і його керівник.

Внутрішню єдність працівників  групи визначає рівень їх сумісності та спрацьованості.

Результатом міжособистісних  стосунків та спільної діяльності є  психологічний клімат у колективі (результат групової сумісності).

У кожному колективі  завжди знаходиться особа чи група людей, інтереси яких не збігаються з іншими. Теорія управління стверджує, що за наявності 30% незадоволених або критично настроєних осіб у колективі починається дезорганізація, а за наявності  50% - настає криза, що породжує конфлікт.

Конфлікт – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, поглядів або думок опонентів. Конфлікти виникають через психічне напруження.

Людина, яка працює, проводить  на виробництві значну частину свого  життя. Тому для її нормальної життєдіяльності треба створити санітарні умови, які б дали змогу їй плідно працювати не перевтомлюючись та зберігаючи своє здоров’я. Для цього треба, щоб енергетичні витрати при праці компенсувалися відпочинком та умовами оточуючого середовища:

• зручного робочого місця;
• чистого повітря, необхідного для нормальної життєдіяльності;
• захисту від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити на робочу зону;
• нормованої освітленості;
• захисту від шуму та вібрацій;
• засобами безпеки при роботі з травмонебезпечним обладнанням;
• робочим одягом та різними засобами індивідуального захисту (за необхідності);
• побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні нормальні санітарні умови праці;
• медичного обслуговування та санітарно-профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров’я.

Стан повітря робочої зони в виробничому приміщенні називається мікрокліматом або метереологічними умовами.

Мікроклімат або метереологічні умовами виробничих приміщень визначаються за такими параметрами:

• температурою повітря в приміщенні, С;
• відносною вологістю повітря, %;
• рухливістю повітря, м/с;
• тепловим випромінюванням, Вт/м³.

Всі ці параметри поодинці, а також у комплексі впливають  на фізіологічну функцію організму  – його терморегуляцію і визначають самопочуття. Температура людського тіла повинна залишатися постійною у межах 36-37С незалежно від умов праці.

Середній рівень відносної  вологості 40-60% відповідає умовам метеорологічного комфорту при спокої, або при дуже легкій фізичній праці.

Кількість тепла, що виробляє людський організм змінюється від 40-50 кДж/хв в стані спокою і до 3340 кДж/хв. – при виконанні важкої роботи.

Робота при високій  температурі  повітря (-31С) при вологості 80-90% призводить до зниження працездатності на 60% після 5 год. безперервної праці.

Оптимальні  мікрокліматичні умови це такі параметри  мікроклімату, які при тривалому  і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення  механізмів терморегуляції.

(І  кат -  легка робота – 150 ккал/год (174 дж/с); ІІ кат – середньої важкості – 150-250 ккал/год (175-300 Дж/с); ІІІ – важка – більше 250 ккал/с (290 Дж/с)).

Для визначення температури  повітря в виробничих приміщеннях  використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри.

Впливає на людину також рухливість повітря. При великих швидкостях повітря і низькій його температурі зростають втрати тепла, що веде до переохолодження організму людини.

Швидкість руху повітря  в приміщеннях вимірюють приладами-анемометрами.

Відносну вологість  повітря визначають стаціонарними або аспіраційними психрометрами.

Для реєстрації атмосферного тиску застосовують барометри.

Найбільш частими причинами  відхилення параметрів мікроклімату від  нормативних є надходження надлишкового тепла в повітря виробничого  приміщення, або водяної пари від працюючого обладнання чи інших джерел випаровування.

Заходи захисту від  тепловипромінювань можна поділити на чотири групи:

а) усунення джерела тепла ( зміна технологічного процесу);