Шпаргалка по "Охране труда"

6 Який вплив шуму  та вібрації на людину та  які існують засоби захисту  проти їх дії ?

Виробничий шум  — це хаотична сук різних за силою і частотою звуків, що виникають у пов сер-щі і безпосер впливають на працездатність. Джерела шуму: всі види транспорту, насоси, промислові об’єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. Вимірювання шуму на роб місцях здійсн шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму. Рівень шуму на роб місцях потрібно контролювати не менше 1 разу/рік. 
Шум несприятливо впливає на людину. У робітників, які мають справу з гуркотливими машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху, що нерідко призводить до професійних захворювань (глухуватості і глухоти). 
Зниження шуму можна досягти шляхом заміни металу іншими матеріалами — пресованим текстолітом, капроном та різними пластмасами. Захист від високочастотного шуму забезпечують засоби індивідуального захисту. Вібрація – це тремтіння всього тіла або окремих його частин унаслідок виконання певних робіт. Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і с/г машини. За хар-ром впливу на організм розрізняють заг та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна — залучає до коливання лише окремі частини тіла. Вібрація завдає великої шкоди здоров’ю людини — від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої дія-ті і нервової системи, деформації м’язів та кісток, порушення чутливості шкіри і кровообігу тощо. Віброізоляція зменшує рівні вібрації, що передаються від джерела на тіло працюючого. Вібропоглинання може бути здійснено: використанням конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям; нанесенням на поверхню виробу шару пружнов’язких матеріалів, що мають потужне внутрішнє тертя. До засобів інд захисту від вібрації відносяться: спеціальне віброзахистне взуття, рукавиці з м’якими надолонниками.

7 Назвіть вимоги  щодо охорони праці жінок , неповнолітніх і інвалідів ,передбаченні  чинним законодавством України  .

Згідно зі ст. 24 Конституції  України жінки мають рівні  з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері  трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чоловіками можливостей  у професійній підготовці, у праці  та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я  жінок; створенням умов, які дають  жінкам можливість поєднувати працю  з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи  надання оплачуваних відпусток  та інших пільг вагітним жінкам і  матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав. 
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці. Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізич-них робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).Забороняється залучення жінок до підіймання і переміщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих галузях народного господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід.. До роботи у нічний час можуть залучатися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств харчової промисловості.  
Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.  
Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років. 
 
Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження .Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку. 
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням. 
Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Нарівні з цим для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах охорони здоров'я  неповнолітніх забороняється застосування їх праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №46 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 850). 
Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП). 
Норми виробітку для робітників до 18 років встановлюються, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не досягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. 
Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівникам віком до 18 років щорічні відпустки надаються у зручний для них час тривалістю 31 календарний день. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. 
Звільнення працівників, молодших 18 років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою відповідного комітету у справах неповнолітніх При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування. 
Особи зі зниженою працездатністю володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом (ст.1). 
Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребують соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221 (ЗП України. - 1994. - №8. - Ст. 190).З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. 
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інвалідів. 
 
Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 p. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (ЗП України. — 1995. — №7. — Ст. 181), яким передбачено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда. 
Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

8 Назвіть причини виробничого травматизму і профзахворюваності .

Виділяють організаційні, технічні і психофізіологічні причини  травматизму. 
До організаційних причин травматизму відносяться: 
- незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи управління охороною праці; 
- недоліки під час навчання безпечним прийомам праці; 
- неякісна розробка, недосконалість інструкцій з охорони праці чи їх відсутність; 
- відсутність у посадових інструкціях функціональних обов’язків з питань охорони праці; 
- порушення режиму праці та відпочинку; 
- невикористання засобів індивідуального захисту через незабезпеченість ними; 
- виконання робіт з несправними засобами колективного захисту; 
- залучення до роботи працівників не за спеціальністю (професією); 
- порушення технологічного процесу; 
- порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин, механізмів тощо; 
- порушення трудової і виробничої дисципліни; 
- незастосування засобів індивідуального й колективного захисту (за їх наявності); 
- невиконання вимог інструкцій з охорони праці. 
До технічних причин травматизму належать: 
- конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність засобів виробництва; 
- конструктивні недоліки, недосконалість і недостатня надійність транспортних засобів; 
- неякісна розробка або відсутність проектної документації на будівництво, реконструкцію виробничих об’єктів, будівель, споруд, обладнання тощо; 
- неякісне виконання будівельних робіт; 
- недосконалість, невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу; 
- незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, будинків, споруд, території, засобів виробництва, транспортних засобів; 
- незадовільний стан виробничого середовища. 
До психофізіологічних причин травматизму відносяться: 
- алкогольне, наркотичне сп’яніння, токсикологічне отруєння; 
- низька нервово-психічна стійкість; 
- незадовільні фізичні дані або стан здоров’я; 
- незадовільний «психологічний» клімат у колективі; 
- інші причини.

9 Назвіть елементи  умов праці .

Виділяють наступні елементи умов праці, які безпосередньо  визначають умови праці на робочих  місцях: 
- санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря й ін.). Всі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог; 
- психофізіологічні елементи, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, пов’язане з динамічною і статистичною роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору — точність роботи; нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження — обсяг інформації, що переробляється, число виробничо важливих об’єктів одночасного спостереження; монотонність трудового процесу — темп праці; різноманітність тощо. Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів; 
- естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструмента, робочого одягу, допоміжних засобів, архітектурно-художнього оформлення інтер’єра, функціональна музика тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертної оцінки; 
- соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат). Вони поки що не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у формі усного опитування, анкетування створюють об’єктивну основу для їх виміру й оцінки; 
- технічні елементи (рівень механізації праці).

10 Охарактеризуйте  категорії робіт за величиною  загальних енерговитрат організму.

Доля фізичної і психічної  складових у різних видах трудової діяльності неоднакова: під час фізичної праці переважає м'язова діяльність, а під час розумової - психічна. Але жоден з видів діяльності не відбувається без її регулювання центральною нервовою системою. 
Під фізичною працею розуміють виконання людиною енергетичних функцій у виробничій системі. Ця праця вимагає значної м'язової активності. За характером роботи м'язів фізична робота поділяється на динамічну і статичну. Динамічна робота здійснюється при переміщенні тіла людини, її рук, ніг, пальців у просторі, статична - при утриманні вантажу, при виконанні роботи стоячи або сидячи. 
Особливістю статичної роботи є її виражена втомлювальна дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м'язів, безперервним збудженням нервових центрів, в той час як динамічна робота характеризується ритмічним скорочення м'язів, що сприяє повноцінному їх кровопостачанню і газообміну, почерговим збудженням і гальмування нервових центрів, що регулюють діяльність м'язів, що, у свою чергу, призводить до меншої втомленості. 
Динамічну фізичну роботу, за якої задіяні більше 2/3 м'язів людини, прийнято називати загальною, при участі в роботі від 2/3 до 1/3 м'язів (тулуба або рук чи ніг) - регіональною, при участі в роботі менше 1 /3 м'язів (наприклад, набір тексту на комп'ютері) - локальною. 
Фізичні навантаження стимулюють роботу серцево-судинної та дихальної систем. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною загальних енерговитрат організму фізичні роботи поділяються на легкі (до 150 Ккал/година), середньої важкості (від 151 до 250 А"т7/година) та важкі (понад 250 Ккал/година.). В свою чергу легка робота поділяється на 1-а - 90-120 /Ккал/година і 1-6 - 121 - 150 /Ккал/година, а робота середньої важкості -на ІІ-а - 151 - 200 Ккал/година та ІІ-б - 200-250 /Ккал/година(ДСН 3.3.6.042-99).

11 Який вплив  мікроклімату на людину та  які існують засоби по зниженню  його негативного впливу ?

Розрізняють оптимальні, допустимі та шкідливі мікрокліматичні умови. Оптимальні, допустимі й шкідливі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря для виробничих приміщень та відкритих територій у спекотну і холодну пору року наведені в ДСН 3.3.6 042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень». Розглядаючи механізми впливу метеорологічних факторів виробничого середовища (температури, вологи, швидкості руху повітря, чинності променевої енергії нагрітих деталей і агрегатів) на людину, маємо на увазі, що людський організм прагне підтримати відносну динамічну сталість своїх функцій за різноманітних метеорологічних умов. Ця сталість забезпечує насамперед один з найважливіших фізіологічних механізмів — механізм терморегуляції. Вона спостерігається при певному співвідношенні теплоутворення (хімічної терморегуляції) і тепловіддачі (фізичної терморегуляції). 
Теплові апарати, що використовуються на підприємствах, є джерелом інфрачервоного випромінювання. Останнє негативно впливає на функціональний стан нервової системи, викликає зміни у серцево-судинній системі, негативно впливає на очі, викликає кон’юнктивіт, помутніння рогівки й таке професійне захворювання, як катаракта. 
Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття таких заходів: 
― впровадження раціональних технологічних процесів (наприклад, заміни гарячого способу обробки металу холодним); 
― механізації та автоматизації виробничих процесів; 
― дистанційного управління, що дозволяє вивести людину в більшості випадках з несприятливих умов; 
― захисту працівників різними видами екранів; 
― раціональної теплової ізоляції устаткування; 
― раціонального розміщення устаткування; 
― ефективного планування і конструкторського рішення виробничих приміщень (гарячі цеха розміщуються в одноповерхових приміщеннях); 
― раціональної вентиляції та опалювання; 
― раціоналізації режимів праці й відпочинку, перерви; 
― спеціального питного режиму (забезпечення білково-вітамінними напоями, хлібним квасом, підсоленою водою). Працівники гарячих цехів отримують газовану підсолену воду (з вмістом від 0,2 до 0,5 % хлористого натрію). Пиття такої води зменшує спрагу, потовиділення, сприяє зниженню температури тіла, покращує самопочуття і працездатність; 
― застосування спецодягу. 
Заходи захисту працівників від переохолодження у виробничих умовах передбачають: створення захисних споруд від вітру на відкритих майданчиках, застосування пристроїв місцевого опалення на постійних робочих місцях, установлення періодичних перерв у роботі, обладнання спеціальних приміщень для обігріву, використання спецодягу з достатнім тепловим опором. Надійним захистом від холодного повітря є також повітряна завіса.

12 Назвіть та  охарактеризуйте технологічні заходи  та засоби охорони праці .

6.3.1 Шуми та їхні шкідливі  наслідки

Шум – це поєднання звуків різної частоти й інтенсивності. Із фізіологічної точки зору шум – небажаний звук, який шкідливо впливає на організм людини. Відомо, що всі коливання, які хвилеподібно поширюються у пружному середовищі повітря, води або твердих тілах, сприймаються органами слуху як специфічне слухове відчуття, тобто звук. Будь-який збурений стан речовини або поля, що поширюється у просторі з часом, називають хвилею. Тіло, що збуджує хвилі, називають джерелом хвиль. У газах, рідинах і твердих тілах механічні хвилі виникають внаслідок дії сил пружності. Різні види коливань, які споконвіків викликаються природними явищами, породжуються промисловим обладнанням і засобами транспорту. Виробнича діяльність супроводжується значними рівнями шуму та вібрації, які негативно впливають на стан здоров’я працюючих. Крім шумового й вібраційного забруднення, шкідливий вплив на здоров’я людини мають інфразвукові й ультразвукові коливання.

Механічні коливання, що поширюються у пружному середовищі та мають не дуже велику амплітуду, називають звуковими, або акустичними. Людське вухо сприймає звукові хвилі з частотою коливань від 16 до 2000 Гц. Коливання з частотою, меншою 16 Гц, називають інфразвуковими, а з частотою понад 2000 Гц – ультразвуковими. Сфера матеріального середовища, у якому спостерігаються звукові хвилі, називають звуковим полем, а звукові хвилі, що поширюються в повітрі — повітряним звуком. Коливання звукових частот в інженерних конструкціях і спорудах називають структурним звуком. Він поширюється у вигляді поздовжніх і поперечних хвиль. Повітряний звук поширюється лише у вигляді поздовжніх хвиль. Швидкість поширення звуку в різних середовищах залежить від пружності та густини останнього і не змінюється зі зміною частоти коливання джерела. Для обчислення швидкості поширення звуку використовують ті ж формули, що й для обчислення швидкості поздовжніх хвиль. Наприклад, при 00 С швидкість руху в повітрі, обчислена за формулами, становить 311 м/с. Гучність звуку залежить від амплітуди коливань звукової хвилі: чим більшою є амплітуда, тим гучніше звучання. 48 Кількість потоку звукової енергії, що проходить за 1 с площею 1 м 2, перпендикулярною напрямку поширення звукової хвилі, служить мірилом інтенсивності звуку (сили звуку). Одиницею вимірювання інтенсивності звуку є Вт/м2 

Слуховий аналізатор людини характеризується нижньою та верхньою межами сприйняття. Нижня абсолютна межа чутливості – це мінімальна величина подразника, який викликає відчуття. Верхня абсолютна межа — максимально допустима величина подразника, яка не викликає в людини болю. Нижню межу називають порогом слухового сприйняття, верхню – больовимпорогом. Людське вухо найбільш чутливе до звуків із частотою від 700 до 600 Гц. У цьому діапазоні частот людина здатна сприймати звуки з інтенсивністю10-12 – 10-11 Вт/м2. Щоб сприймати звуки в такому широкому діапазоні, в органах слуху людини існує надзвичайно чутливий механізм, який забезпечує відчуття звуку: передачу та сприймання звукових коливань. Складається він із чотирьох рядів зовнішніх волосових клітин, які мають різний рівень чутливості. Один ряд налічує 3,5 тисяч таких волосків, у решті рядів їх — 12 тис. Оскільки, відповідно до закону Вебера-Фехнера, між слуховимс прийняттям і подразненням існує наближена логарифмічна залежність, то застосовують логарифмічну шкалу. Це дало змогу значний діапазон значень (зазвуковим тиском він становить 106 , за силою звуку — 1012) вкласти в порівняно невеликий інтервал логарифмічних одиниць. За умовну одиницю вимірювання прийнято 1 бел (Б) на честь А. Бела – винахідника телефону. В акустиці використовують більш дрібну одиницю – децибел (дБ), яка дорівнює 0,1 Б. Величину, виражену в белах чи децибелах, називають рівнем цієї величини.