Стан травматизму в Україні та його оцінка

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП 2

1. СТАН ТРАВМАТИЗМУ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ОЦІНКА 4

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ПРОГРАМИ ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ БЕЗПЕКИ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА НА 2012-2016 РОКИ 6

3. СУЧАСНИЙ СТАН ОХОРОНИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ 11

ВИСНОВОК 16

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Людина та її здоров’я – найбільша цінність держави, яка докладає великих зусиль,  створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як у середовищі мешкання, так і у середовищі праці.

Пріоритет життя і здоров'я  працівників щодо результатів виробничої діяльності підприємств –  один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці. У зв'язку з цим актуальною стає думка про необхідність формування культури забезпечення безпеки праці на етапах проектування,  виготовлення й експлуатації продукції, про створення технологій із внутрішньо властивою безпекою.

Державна політика України  в галузі охорони праці спрямована на створення безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.  Вона базується на ряді принципів,  основними з яких є пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних та належних умов праці, підвищення рівня промислової безпеки, комплексне розв’язання завдань з охорони праці,  соціальний захист працівників,  повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Стан охорони праці  в Україні залежить від стану економіки в країні. Економічні кризи призвели не тільки до падіння ВВП, зменшення виробництва всіх товарів і обсягу послуг у 2-3 рази, погіршення добробуту населення і ін. негативних явищ, а також до недопустимих норм зносу основних фондів у всіх галузях, перевищенню строків їх використання, відставання у технічному рівню від світових стандартів. 
Ці негативні явища, а також практична відсутність державного фінансування на проблеми охорони праці та їх незадовільне матеріально-фінансове забезпечення на виробничому рівні призвели до фактичного занепаду системи охорони праці в Україні. По всіх основних показниках безпеки життєдіяльності наша країна з провідних позицій у минулому перемістилась на рівень слаборозвинених країн. Відомо, що в системі „засоби праці – предмети праці – людський фактор”, найбільш слабким ланцюгом є людина. Вона за психофізичними можливостями відстає від потреб техніки. Особливо це відставання характерне для сучасної України у всіх сферах економіки, науки, культури, освіти, соціальній інфраструктурі та ін. Все це призводить до негативних показників нашої країни у порівнянні з розвиненими країнами по травматизму, аваріям і техногенним катастрофам. 
Так, Міжнародне бюро встановило, що в світі на 100 тис. працюючих кожен рік припадає 6 чол. загиблих, а в Україні – 11 чол., або майже в 2 рази більше (і це з урахуванням слаборозвинених країн). Рівень травматизму у Франції, яка по площі, кількості населення і ступеню промислового розвитку близька до України, в 10 разів нижчий за наш. На кожен 1млн. т. вугілля в Україні при видобутку гинуть 5 шахтарів, а в США – в 20-30 разів менше. 
Слід відзначити, що офіційна статистика відмічає як зменшення за останні роки кількості нещасних випадків (з 90 тис. до 47 тис. за рік), так і кількість смертельних травм на виробництві (з 3,25 тис. до 1,6 тис.). Але це не свідчить про поліпшення охорони праці, а лише про економічну кризу, зменшення обсягів виробництва чи зупинення діяльності багатьох підприємств. 
На думку експертів МОП, незадовільний стан з охорони праці в Україні викликаний такими чинниками:

• незадовільна підготовка найманих працівників і роботодавців з питань охорони праці;
• відсутність належного контролю за станом безпеки праці на робочих місцях і виконанням встановлених норм;
• недостатнім забезпеченням працівників засобами колективної та індивідуальної безпеки;
• повільним впровадженням прогресивних і безпечних технологічних процесів;
• зносом (до 80 відсотків) технологічного обладнання;,
• недостатньою роллю держави в організації, фінансуванні і контролю за системою охорони праці.

В період переходу до ринкової економіки, зміною форм власності, суттєвим зменшенням державного сектору економіки, непродуманою політикою приватизації, яка супроводжувалась масовою тінізацією і порушенням законодавства, зубожінням більшості верств населення, ростом інфляції та ін. негативними явищами  увага до проблем охорони праці  значно зменшилася. Держава, по суті, залишила за собою дві функції – нагляд за станом охорони праці і фіскальні функції до порушників діючого законодавства.

Все це не могло не призвести  до тих показників травматизму, які  є сьогодні в Україні у порівнянні з високорозвиненими країнами.

Тому, сьогодні вкрай необхідно, щоб запрацював основний принцип державної політики в галузі охорони праці — «...пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці», який закладений у ст. 4 Закону «Про охорону праці».

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СТАН ТРАВМАТИЗМУ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ОЦІНКА

 

Статистика виробничого  травматизму свідчить про його безперервне  зростання у цілому світі. За інформацією  Міжнародної організації праці, щорічно трапляється близько 250 млн  нещасних випадків на виробництві. У  розвинених країнах із високим технічним  рівнем він значно менший, ніж у  країнах, що розвиваються, у тому числі  й в Україні. У країнах Євросоюзу  від нещасних випадків та професійних  захворювань потерпає щорічно близько 10 млн осіб з яких майже 8 000 гине [2, ст. 10]. Загалом по всіх країнах земної кулі кожні три хвилини гине людина, а щосекунди зазнають травм чотири особи. За статистикою, в Україні щоденно у 2008 році на виробництві травмувалися 40-50 осіб і 2-3 особи гинули. Безперервно зростає ціна помилки однієї людини: якщо відразу після Другої світової війни від помилки однієї людини гинуло в середньому 2–4 особи, то сьогодні ця цифра наближається до 10. За інформацією Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиліття характеризується зменшенням кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму (рис. 1.1). 

Рис. 1.1

Рис. 1.1. Динаміка загального та смертельного виробничого травматизму (а), ВВП та кількості загиблих на 1 млрд грн ВВП (б) і відношення можливої втрати заробітної плати за останні п’ять років через загибель працвіників до ВВП (в) за період з 2000 по 2009 роки

 

Найвищий рівень смертельного травматизму сьогодні простежують  у вісьмох галузях  економіки, на які припадає біля 90% всіх смертельних  випадків на виробництвах України: вугільна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт, будівництво, невиробнича сфера, металургія, машинобудування, хімічна промисловість. Найбільша кількість нещасних випадків пов’язана з організаційними чинниками, біля двох третіх від усіх нещасних випадків [2, ст. 11].

В Україні останнім часом  різко зростає професійна захворюваність. На підприємствах  України щорічно  реєструють до 7 тис. професійних захворювань. Аналіз такої захворюваності свідчить, що професійна патологія зареєстрована  в осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка інженерно-технічних  працівників (2,5%), зайнятих у різних галузях економіки. Становище з  професійною захворюваністю в Україні  потребує реалізації комплексних заходів  щодо створення умов праці, які  забезпечать  захист працівників від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників.

Щорічно в Україні виникає  близько 60 000 пожеж, у яких гине понад 3 500 осіб. Щодня в Україні виникає  близько 200 пожеж, у яких гине 10–12 осіб і 5–6 отримують травми. Збитки від  пожеж становлять понад 2 млрд грн  на рік. Найпоширенішими причинами  пожеж в Україні є: необережне поводження з вогнем (61%); порушення  правил монтажу та експлуатації електроприладів (18%); порушення правил монтажу та експлуатації приладів

опалення (11%); пустощі дітей  з вогнем (7%); підпали (2%); нез’ясовані  та ін. (1%). 

В Україні смертність населення  внаслідок травм, отруєнь та інших  зовнішніх впливів у невиробничій сфері посідає третє місце  після серцево-судинних захворювань  та новоутворень. З цих причин у  країні щороку зазнають ушкодження здоров’я більш як 2,5 млн осіб смертельно травмуються до 75 тис. осіб або 200 осіб щодня. 

Зниження рівня виробничого  травматизму та професійних захворювань  в усьому світі – одне із найважливіших  завдань. Щоб його ефективно вирішувати, потрібно знати масштаби цієї проблеми. Експерти Міжнародної організації  праці на підставі аналізу статистичних даних визначили, що нещасні випадки  на виробництві  займають третє місце (19%) серед причин передчасної смерті людей у світі після ракових (32%) і серцево-судинних захворювань (23%).

Аналіз стану травматизму  в Україні  проводять на макро- та мікрорівні. Щоб проаналізувати стан травматизму на макрорівні, на рівні країни (регіону), використовують два показники:

• кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками виробничого  характеру за календарний рік, які  припадають на 1 млн працездатного  населення: де  W – кількість нещасних випадків з летальними наслідками виробничого  характеру за календарний рік,  A – кількість населення в мільйонах,  b – частка працездатного населення;

• кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками невиробничого  характеру за календарний рік, які  припадають на 1 млн населення:

де  V – кількість нещасних випадків з летальними наслідками невиробничого 

характеру за календарний  рік.

2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ ЦІЛЬОВОЇ ПРОГРАМИ ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ БЕЗПЕКИ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА НА 2012-2016 РОКИ

 

Протягом останніх десяти років в Україні спостерігається  стійка тенденція дозниження рівня  виробничого травматизму. 

Так,  у 2010  році рівень загального травматизму знизився порівняно з 2009 роком на 5  відсотків,  а коефіцієнт частоти виробничого травматизму становив 0,816, у 2009 році — на 16 відсотків (0,859), у 2008 році — на 6 відсотків (1,018). Постійно знижується і рівень виробничого травматизму із смертельними наслідками. Зокрема, у 2010 році такий рівень порівняно з 2009 роком знизився на 20  відсотків,  коефіцієнт частоти виробничого травматизму із смертельним наслідком становив 0,045, у 2009 році — на 17 відсотків (0,047), у 2008 році — на 14 відсотків (0,064). Зниження рівня виробничого травматизму спостерігається у зв’язку із зростанням валового внутрішнього продукту України (з 950 млрд. гривень у 2008 році до 1 трлн. 95 млрд. гривень у 2010 році). Однак,  незважаючи на певні позитивні зрушення в економіці,  становище усфері охорони праці залишається нестабільним.  Існуючий в Україні рівень виробничого травматизму ще досить високий порівняно з більшістю розвинутих країн світу. За даними Міжнародної організації праці, рівень смертельного травматизму в Україні залишається одним з найвищих порівняно з європейськими країнами та

США: з розрахунку на 100 тис. працівників порівняно з Німеччиною вищий у 2,5 раза, США — у 2 рази, Італією — в 1,3 раза, але нижчий, ніж у Росії в 1,5 раза. Характерною особливістю сучасного вітчизняного виробництва є шкідливі і небезпечні умови праці. 

Найбільш травмонебезпечними галузями у 2009  і 2010  роках залишаютьсявугільна,  хімічна промисловість,  агропромисловий комплекс,  траспорт та будівництво. На підприємствах таких галузей травмовано 68  відсотків загальної кількості травмованих на виробництві,  а смертельно травмовано — 71  відсоток загальної кількості травмованих. Близько 70 відсотків нещасних випадків і аварій на виробництві у 2010 році сталися з організаційних причин  (сметрельно травмовано 452  працівники),  з технічних — 19 відсотків (121 працівника), а з психофізіологічних — 11 відсотків (71 працівника). 

На даний час високим  залишається рівень професійної  захворюваності,  що безпосередньо пов’язано з незадовільним станом медицини праці та санітарно- гігієнічними умовами праці на виробництві. Понад 23 відсотки осіб працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Почастішали випадки  виявлення кількох професійних захворювань в одного працівника. Значний відсоток нещасних випадків не пов’язується з виробництвом внаслідок погіршення самопочуття під час виконання трудових обов’язків (випадки смерті від загальних захворювань). Кількість таких випадків у 2010 році становила 939, або 56 відсотків загальної кількості одиночних нещасних випадків із смертельним наслідком. 

За відсутності трудових відносин  (цивільно-правова угода)  сталося 18 

нещасних випадків,  або 1  відсоток загальної кількості одиночних нещасних

випадків із смертельним  наслідком. Близько 17  тис.  осіб щороку стають інвалідами праці,  понад 313  тис. осіб одержують компенсацію за відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, з них близько 50 тис. осіб отримують пенсію у зв’язку із втратою годувальника. 

За період з 2001 по 2009 рік  Фондом соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань виплачено потерпілим на виробництві понад 18 млрд. гривень.  Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування її розв’язання програмним методом

Внаслідок світової фінансової кризи 2008 і 2009 років погіршився фінансовий стан та виробничий потенціал підприємств, цілих галузей економіки, регіонів та держави в цілому, що призвело насамперед до погіршення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,  невиконання запобіжних заходів з охорони праці,  зокрема через відсутність фінансування та ослаблення механізму державного регулювання у сфері охорони праці тощо. 

У зв’язку із зміною соціально-економічних  відносин значно ускладнюється управління охороною праці традиційними методами,  що потребує переведення його на якісно новий рівень,  докорінного реформування системи забезпечення безпеки та гігієни праці, формування принципово нового підходу до вирішення питань з охорони праці та промислової безпеки в країні з урахуванням реальних соціально-економічних процесів,  у тому числі змін у системі організації державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, активної участі сторін соціального діалогу у вирішенні питань з охорони праці тощо. 

Таким чином,  сучасний стан охорони праці потребує вжиття заходів

загальнодержавного рівня, оскільки стосується практично усіх видів економічної діяльності та охоплює весь виробничий потенціал країни.