Фразеологізми відмови на стверджувальний стимул

 

3. Фразеологізми відмови у призмі смислових опозитивних  відношень

 

    Фразеологізми відмови, будучи респонсивними за природою і репрезентуючи точку зору, що не узгоджується, а йде врозріз стимулу, засновуються на опозитивних відно- шеннях. Своїми витоками опозитивні відношення мають відношення різниці [10, 124]. Смислова невідповідність спричиняє виникнення опозитивної реакції, яка проявляється не лише інакшою точкою зору, що суперечить стимулу, а й ознакою дольності вибору, неочікуваністго та небажаністю реакції .

   Обє’днувальною підвалиною різних типів опозитивних відношень є категорія  протиріччя як універсальний спосіб виразу буттєвості і зв’язків. Цією катего -  рією інтегруються відношення протилежності,протиставлення та контрадик - торності, які є смислотворчим фундаментом фразеологізмів відмови, та складають опозицію спонуканню.

     Оскільки відношення протилежності породжують зміст роз'єднаності за

рахунок зіставлення  виключаючих понять, то опозицію стимул :: відмова можна змоделювати на зразок Зроби :: Не зроблю, у якій протичлен позначає відсутність предикованої ознаки. Така опозиція має місце за наявності спону-  кального стимулу та експліцитної відмови. Наприклад:

“In the name of God,” said the priest, “if you’re a Catholic Christian you’ve got   to expect to suffer.”

“I can’t go against my nature,” said Lou [ 3, 567   ].

Наявність у лексико-семантичній структурі стимулу суб'єкт-предикатної основи   you’ve got to,   якою   передається спонукання,  і прототипу підмови     

I сап't у респонсивній репліці формує бінарну опозицію виключності  полярних сутностей, як то Do it :: I won’t.

   Oпозиція реплік стимулу і відмови, які демонструють відношення протиставлення, має своєю основою операцію порівняння, якою сутності протистоять не контрарно, а пригранично, тобто зіставляються  градуально. Ця опозиція породжує зміст узгодженості сутностей. Стверджується  [12, 33], що відношення протиставлення імплікують не виключеність, а альтернативу, і ставлять протичлен у залежність від обставин:

― Let me go.

― Not until you’ve apologized for being nasty to everyone [3, 897].

У цьому зв'язку опозицію стимул :: відмова можна змоделювати на зразок Зроби :: Ні, якби, протичлен якої формує зміст інакшості, як неповноти відміни. Опозиція набуває таких ознак також, коли стимул виражає спонукання недирективно (через інформування чи вираз точки зору) і, відповідно, коли відмова виражена опосередковано. Розмитість опозиції зумовлюється неявними засобами її формування. У наступному прикладі:

Тот соте forward. “Aren’t you coming in?”

Ben’s mouth twisted. “I don’t think so. I don’t think your mother wants company right now”[ 2, 85 ].

опозиція представлена опосередковано через відсутність  синтаксичного паралелізму конструкцій зіставлюваних смислів. Протичлєн спонукання "Заходь" - "Ні" імплікує умову прийняття стимулу — I would if your mother wanted company right now. Крім того, протичлєн I don’t think so, яким позна- чається відмова, виражає протидію не на власне інтенційну складову  

директиви, а на її оцінний компонент. У результаті відмова актуалізує зміст заперечення доцільності прийняття запрошення. Таким чином, розузгод- женість референтних планів зіставлюваних сутностей забарвлює операцію протиставлення ознаками порівняння для виявлення міри розбіжності чи неоднаковості протиставлюваних одиниць — спонукання та відмови.

   Якщо попередньо описаною опозицією на базі протиставлення виявляється несхожість різнорідних ознак, то опозицією, засновуваною на контрадиктор- них зв'язках, розкривається несумісність тотожностей. Антагонізм однакових сутностей проявляється у результаті їх контактного / суміжного протистоян- ня, що викликає опірність. Опозицію стимул :: відмова можна змоделювати на зразок: Зроби :: Зроби. Змістом такої опозиції є дія проти дії на підставі акту уподібнення [      ], де відмова, як протичлєн спонукання, представлена зустрічним запитом дії, наприклад:

“Don’t boss me, my girl.”

“You don’t order me about”[ 2, 954   ].

   Опозиції на основі контрадикторних зв'язків характерна ознака супереч -ливості за рахунок співіснування в обох суміжних протичленах маркованих 

ознак , на відміну від їх неіснування та надопустимої наявності у зіставлюваних протичленах відношень, відповідно, протилежності та протиставлення [ 12, 34].

   Таким чином, опозицію стимул :: відмова можна розглядати як таку, що розгортається за принципом побудови антонімічного ряду, у якому  проти -лежні сутності протистоять як крайності, набуваючи змісту взаємовиключе -ння; протиставні сутності розміщуються у проміжку логічного ряду, набува - ючи характеристик неоднаковості; конрадикторні - зіставляються контактно, як несуміщувані на підставі однаковості чи тотожності ознак.

 

 

4. Комунікативні  ознаки відмови як репліки опозитивного

              реагування 

 

   Комунікативний аспект заперечення дозволяє трактувати опозитивну реакцію як дію суперечення, спростування, відхиляння, коректування.

   Наділяючи відмову характеристиками  неприйняття  стимулу, можна простежити варіативність змісту відмови залежно від конкретного комуніка- тивного завдання і характеристик стимулу. Традиційний тричленний поділ висловлень відповідно до комунікативної мети на спонукальні, питальні та стверджувальні, якими може бути виражений стимул, відбивається в структурі та змісті негативного реагування,суттю якого є відмова.

 

  2.4.1. Фразеологізми відмови на спонукальний стимул  

 

   Відмова, що виникає на спонукальний стимул, яким позначається запит дії або пропонування, означає невиконання запиту чи неприйняття стимулу. Стимул, змістом якого є дія, може мати дійовий та інформативний характер. Дійова відмова  передбачає контрспонукання, тобто діалог набирає форми “дія проти дії”, як, наприклад, просьбі протистоїть відмова забороною:

“I beg you, let me do this.”[3, 78]

“You mustn’t sign anything without lawyers checking first for loopholes ”.

Найтиповішими конфігураціями реакції відмовою на спонукальний стимул є:

просьба :: наказ:

― Can I come, Ded?

― No, Lance, stop inside, that’s all I’m telling you [ 3, 675     ];

просьба :: пропонування:

“Leave us, will you, sweetheart?”

“Why don’t we all go into the living-room and talk?”[ 2,32];

просьба :: інвективне пропонування:

“…if you’d ever given me the slightest encouragement - ?”

“Felix! I’d better go…”[ 2, 7 ].

пропонування :: наказ:

“I think I’ll go to Istvan and tell him who I am.”

“No! wait!”[3, 66 ].

пропонування :: інвективна заборона:

“Now we’ll go outside,” he said gruffly.

“Like hell we will!” she sniffed [ 3, 51    ].

самоспонукання :: заборона:

 “Nice kissing you, Suzanne. Must do it again!”

“You will not!” [ 3, 94 ].

заборона :: заборона:

“Don’t hope too much.”

“Don’t be silly, I know” [ 3, 99 ].

 

 Bідмова контрдією на спонукання до дії має на меті не допустити реалізації стимулу, тобто такий спосіб відмови є реакцією на інтенційний стан автора запиту і водночас виражає високий рівень небажання автора відмови через його готовність протидіяти.

   Отже, відмова на спонукальний стимул набуває комунікативних характе- ристик недозволу, заборони, неприйняття пропонування, відхилення запро -шення, невиконання наказу, коректування, контраргументування, контрпояс- нення.

 

  2.4.2.     Фразеологізми відмови на запитальний стимул

 

  Відмова на запитальний стимул, яким передається запит інформації:

“What did you do?” Jondalar asked.

“I just don’t like talking about it in front of Filonia” [ 2, 38     ].

 чи точки зору:

― And you believe this is the best way?

― I don’t know, no other, no more [2, 242  ].

є суть ненадання через небажання мовця вести кооперативний діалог. Цей клас представлений усіма трьома способами відмови: дійовою, інформа -тивною, модальною.

   Запитальний стимул може передавати запит інформації, неекспресивний та експресивний запит точки зору .

    Відмова надати інформацію на ґрунті небажання, як виразу інтенційного стану мовця, може позначатися змістом ухилення від запиту через реагуван- ня мовця зустрічним неекспресивним запитанням:

“What do you know about them?” she asked warily.

“Are you intending to live here?” he broke in, totally ignoring her questions and scowling down on her [ 3, 16 ].

чи запитанням експресивно-претензійного плану:

“Where shal we do?” <…> “My car’s over there.”

“And why would that interest me?” asked Jaime crisply [2, 57  ]. 

У діалогах з неекспресивним запитом точки зору відмова м, характер спростування думки через  заперечення:

―Alice was good, wasn’t she?

―No, rotter [3, 435 ]

чи ствердження протилежного:

―Well, that’s not very satisfactory, is it?  

―Quite good [  3, 143   ].

   Відмова на запит інформації та істинності точки зору є реакцією на зміст висловленого. У висловленях з експресивним запитом точки зору, реакція відмови може відбуватися у двох напрямках - реагуванням на експресивний модус, тобто таким самим експресивним відгукуванням на запит, та ігнору -вавнням чи придушення експресивного компоненту стимулу. У першому випадку типовими стали директивнi / інвективні реакції відмови, які обри – вають автора запиту і не сприяють діалогічності:

“You’re forcing me to become an outcast. How do you imagine I feel? ”

“Shut up, he snarled irritably”[ 3, 137 ].

  У разі придушення мовцем експресивного компоненту запиту точки зору відмова мас інформативний характер, проте зберігає тональність недоброзич- ливості. Наприклад:

   Отже, відмова на запитальний стимул може мати характер опозиційної реакції на запит інформації, неекспресивний запит точки зору та еспресивний запит точки зору. Способами відмови стали висловлення з семантикою ухилення від відповіді, спростування пропозиції стимулу, відхилення теми, інвективні реакції [12, 41].

 

 

 

2.4.3.      Фразеологізми відмови на стверджувальний  стимул

  

     Негативна реакція мовця на стверджувальний стимул належить до найопосередкованішого способу відмови.

Вважаємо негативну  реакцію мовця на стверджувальний стимул відмовою, якщо інформація стимулу не узгоджується з концептуальними орієнтирами автора відмови, але конче стосується його референтного світу і призна- чається йому для визнання її правдивості чи правильності, або задля згоди з автором стимулу [11, 67  ].  Власне за наявності в стверджувальному стимулі ознак негативного оцінювння предметного світу партнера або нав'язування йому авторської точки зору з'являється супротив з боку мовця реактивної репліки як вираз його негативного вольового стану визнати правдивість факту:

“I love you, Tony.”

“This isn’t true”[  2, 117   ],

 погодитися з оцінками:

“That’s – that’s blackmail,” she said unsteadily.

“No, it’s not” [ 2, 66    ],

  визнати точку зору:

“Well, he doesn’t want to talk to you.”

“I don’t believe it.”[ 2, 161 – 162    ],

позаяк акт згоди замість відмови суперечитиме світобаченню його автора. Отже, цей спосіб відмови забарвлюється модальними характеристиками незгоди чи невизнання нав'язуваної точки зору.

  Оцінність у репліці-стимулі може бути представлена узуально оцінною лексикою, що позначає негативне ставлення мовця (автора стимулу) до партнера (автора відмови):

― Really, Paula, you fatuous.

― I’m not. I’m not. I’m just as thin as you are, Jessie [ 3, 163],

 або оцінно немаркованою лексикою, але конверсаційно розпізнавальною як така, що містить протилежну концептуальному світу партнера оцінку:

“Ben, this isn’t getting us anywhere.”

“I disagree” [ 2, 163 ].

  Pепліка-стимул може містити позитивну оцінку предметного світу партнера, тоді відмова реалізує значення ствердження негативної оцінки:

― Olivia, he’s a very good doctor.

― A country GP [ 2, 85].

   Відмова у значенні неприйняття насаджуваної стимулом інформації буду -ється також на принципі заперечення, як закреслення опозиції повідомлення:

“But you’d die if everyone knew you keep your relationship with Simon a dark secret. You’d be ashamed – ”

“I wouldn’t be ashamed.” said Alex, in a voice electric with anger [12, 43 ],

 чи ствердження протилежного:

“…You’re black with sin, Mr. Stanial.”

“Actually, I think I’m quite a decent guy” [2, 39 ].

   Референтом репліки-стимулу, на яку настає реакція відмови, може бути прихована вторинна іллокутивна сила ствердження, а саме докір, обвинува -чення, образа, як, наприклад:

“AngelaBrickell died about six weeks after that,” Doone said, “by which time she had used a pregnancy test.”

“Stop it,” Tremayne said. “This is supposition of the vilest kind, aimed at a good intelligent man who loves his wife” [ 2, 211].

   Семантичний клас фразеологізмів відмови, які втілюють активну позицію мовця щодо змісту стимулу і націлені на зміну емоційно-інтенційного стану мовця стимулу, формують зміст невизнання насаджуваної точки зору.  Відмова шляхом невизнання точки зору має характер обмеження локуції мовця стимулу і проявляється директивно:

“Yes: this sill house, this strangely happy house, this agonizing house, this house without foundations. I shall call it Heartbreak House. ”

“Stop, or I shall howl like an animal”[ 3, 574],

 погрозою:

“I’m going to marry Constantin Demiris.”

He was aghast. “You must be crazy. You can’t marry Demiris. He’s a monster.