Функціонування герундіальних конструкцій у сучасній англійській мові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Функціонування  герундіальних конструкцій

у сучасній англійській мові

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………………. Розділ 1. Становлення   герундія в англійській мові та поняття вторинної предикації…………………………………….…………………………………… 1.1.Статус герундіальної   дієслівної форми...................................................... 1.2.Поняття предикативності та її види…………………………………………  Розділ 2. Функціональна характеристика предикативних конструкцій у сучасній англійській мові………………………………………………………... 2.1.Структурні особливості  засобів вираження вторинної  предикації ……….. 2.2.Синтаксичні функції герундія………………………………………………. Висновки………………………………………………………………………….. Список використаних джерел……………………………………………………

3   6 6 12   17 17 23 30 32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сучасна синтаксична наука вирізняється розмаїттям тлумачень та концепцій. Це вмотивовує прагнення лінгвістів унормувати синтаксичну термінологію та уточнити таксономію синтаксичних одиниць для їхнього адекватного  застосування й розуміння. Ведуться лінгвістичні дослідження не лише речення як цілісного утворення (І.Р.Буніятова, І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко), але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові (Б.В.Бабич, Н.І.Гусар, К.В.Макуца, Н.Г.Самофалова, І.Є.Снісаренко та ін.), які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування.

Для англістики особливий  інтерес становлять синтаксичні  структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього  аналогу в українській мові та створюють певні труднощі при  вивченні англійської мови як іноземної  і при перекладі з неї. До них  належать структури, що традиційно іменуються складний додаток (Complex Object), складний підмет (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником “for” (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі.

В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися  граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації  (Г.Т.Ісаєва, З.В.Сулимовська). СВП вивчали у межах простого речення (В.І.Коваленко, І.І.Прибиток, Н.М.Сазонова), як предикативні словосполучення (Л.С.Бархударов, Е.Я.Мороховська), як предикативні комплекси (Н.О.Кобріна, О.О.Корнєєва, Д.А.Штелінг) тощо. Однак до цього часу неузгоджене питання інвентарю цих структур, та відсутня їхня  класифікація, яка базувалася б на єдиному критерії. Актуальним є визначення основних функціональних (за В.І.Перебийніс) і структурних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей.

Потреба сучасного мовознавства у  дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних (без втручання людини)/ автоматизованих (з втручанням людини) системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з  необхідністю в обміні мовною інформацією.

Незважаючи на значні успіхи у дослідженні  синтаксичних конструкцій з метою  вдосконалення автоматизованого/автоматичного  опрацювання мовного матеріалу, про що свідчать праці українських (Б.В.Бабич, З.О.Гетьман, Т.О.Грязнухіна, Н.П.Дарчук, Л.І.Комарова, В.І.Перебийніс, Е.Ф.Скороходько), російських (Ю.Д.Апресян, Л.М.Бєляєва, Л.М.Засоріна, О.С.Кулагіна, Ю.М.Марчук, І.О.Мельчук, Р.Г.Піотровський, Р.К.Потапова, І.Й.Ревзін) та інших зарубіжних вчених (І.Бар-Хіллел, Г.Борко, М.Ботт, Г.Брудер, Д.Джурафскі, Г.Сомерс, Дж.Хатчинз, Ст.Хельмрайх  та ін.) [15,4 ].

Таким чином, актуальність курсової роботи визначається необхідністю формалізованого опису синтаксичних структур, зокрема       структур вторинної предикації сучасної англійської мови, а саме: герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction) з урахуванням   їх структурних та функціональних характеристик), для застосування отриманих формальних моделей в програмах, які автоматизовано/автоматично опрацьовують мовні дані.

Мета дослідження полягає у визначенні структурних та функціональних характеристик структур вторинної предикації в сучасній англійській мові на матеріалі герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction) для  їхнього формалізованого опису. Для досягнення цієї мети слід вирішити  такі завдання:

–з’ясувати статус герундіальної  дієслівної форми та поняття предикативності;

– виокремити диференційні ознаки структур вторинної предикації в сучасній англійській мові;

– дослідити особливості герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction)  сучасної англійської мови на основі входження цієї одиниці до синтаксичної структури речення

– провести прівняльний аналіз структурних   та  функціональних особливостей герундіальних конструкцій у перекладацькому аспекті.

Об’єктом дослідження є структури вторинної предикації, а саме: герундіальні предикативні конструкціі (Gerundial Predicative Construction).

Предмет аналізу становлять структурні і функціональні характеристики герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction)  та їхніх компонентів у сучасній англійській мові.

Матеріалом дослідження є структури герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction), отриманих методом суцільної вибірки з художніх текстів англомовних авторів ХХ ст..

Методи дослідження. Для опрацювання матеріалу дослідження застосовано такі методи: описовий та зіставний методи.

Наукова новизна полягає в тому, що в курсовій роботі вивчено інвентар герундіальних предикативних конструкцій (Gerundial Predicative Construction)  та розглянуто їхню класифікацію на основі входження до певної синтаксичної структури в реченні.

Теоретичне значення курсової роботи визначається  тим, що результати комплексного вивчення структур вторинної предикації сучасної англійської мови поглиблюють розуміння специфіки форми, змісту та функціонування досліджуваних структур.

Практичне значення. Результати та методи дослідження можуть використовуватись у навчально-методичних цілях, зокрема при вивченні англійського синтаксису та підготовки до семінарів  із теоретичної       граматики англійської мови (розділи “Частини мови: неособові форми дієслова”, “Синтаксис”); з основ структурної та прикладної лінгвістики; теорії перекладу.

Структура роботи. Обсяг курсової роботи – 33 сторінки.

 

РОЗДІЛ 1

 

СТАНОВЛЕННЯ ГЕРУНДІЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ТА ПОНЯТТЯ ВТОРИННОЇ ПРЕДИКАЦІЇ

 

1.1.Статус герундіальної   дієслівної форми

      Сучасний етап розвитку лінгвістичних студій позначений значним інтересом до синхронного та діахронного вивчення мовних явищ. Дослідження мовного явища на певному синхронному зрізі передбачає реконструювання попередніх стадій його розвитку і визначення тих змін, які привели до його теперішнього стану [19:16].

В. Григоренко зазначає, що діахронний аспект вивчення герундія в англійській мові ще й досі залишається нерозкритим, отже існує потреба в його комплексному вивченні. Герундій, як і інші неособові форми дієслова - інфінітив, дієприкметник, - традиційно вважають дискусійними, адже вони вирізняються, через свою гібридність, складною проблематикою їх частиномовного статусу, співвідношення з особовими формами, загальними принципами виділення та класифікації. Помітний внесок у розробку проблематики неособових форм дієслова належить вітчизняним [10; 11; 12; 15] та зарубіжним [1; 4; 6; 7] дослідникам. Історія вивчення герундія в англістиці має свої традиції та досягнення. Проте певні питання, пов'язані зі статусом, класифікацією та функціональними характеристиками герундія в історії розвитку англійської мови залишаються недостатньо висвітленими, що пов'язане з дискусійністю природи герундія, а саме його походження" частиномовним розподілом, функціонуванням у реченні тощо.

Дослідження герундія в лінгвістичній  літературі здійснювали як представники традиційної радянської школи [10; 11; 12; 16], так і зарубіжні дослідники історії англійської мови [4; 6]. Ці розвідки пройшли шлях від традиційної  граматики [8; 9; 11; 13; 15; 17; 18] до новітніх сучасних студій, генеративної граматики (тета-теорії) [1; 7] тощо.

     Н.І. Пушина, аналізуючи неособові форми дієслова, зазначає, що дані більшості історичних досліджень свідчать про те, що всі неособові форми дієслова пройшли через тривалу стадію вербалізації - набуття дієслівних рис, закріплення семантики дії, та що генетично всі вони беруть початок від імені.  Так, в англійській мові та в інших германських мовах інфінітив історично тлумачиться як віддієслівний іменник, який характеризувався у давньоанглійський період парадигмою відмінювання [20, 161].

      І.П. Іванова, JI. П. Чахоян, Т. М. Бєляєва стверджують, що герундій історично розвинувся із давньоанглійських віддієслівних іменників, які утворювались від сильних та слабких дієслів за допомогою суфіксів -ing або -ung , пов'язаних між собою чергуванням по аблауту. У середньоанглійський період із двох суфіксів віддієслівних іменників зберігається один —ing та піддається процесу вербалізації. Початок цього процесу пов'язаний зі зміною типу керування: якщо раніше віддієслівний іменник керував іменником в родовому відмінку, який виконував по відношенню до нього функцію означення, то в середньоанглійський період він набуває здатності керувати додатком та визначається обставиною. На думку дослідників, саме цей перший етап вербалізації колишнього віддієслівного іменника перетворив його на особливу дієслівну форму, герундій, яка мала як іменні, так і дієслівні риси [13, 254].

До кінця середньоанглійського періоду герундій набуває здатності  визначатися прислівником, як і інші дієслівні форми. При цьому сполучуваність з прикметником, характерна для іменних форм, стає для нього неможливою. В ранньоновоанглійський період використання суфіксу -ing стає дедалі частішим. Тим не менш, не лише в сфедньоанглійський, але і в ранньоновоанлійський період герундій та віддієслівний іменник ще не достатньо чітко розмежовані. Лише до кінця 18 століття відбувається остаточне розмежування герундія та віддієслівного іменника за сполучуваністю [13, 256].

У ранньоновоанглійський період герундій піддається подальшій інтенсивній  вербалізації, що виявляється в постійній  віднесеності до діяча, який є його логічним суб'єктом, та в розвитку видо- часових та станових форм [ 13, 256].

Існує також підхід [10, 200], згідно з яким герундій як нова граматична категорія виникає в середньоанглійський період під впливом взаємодії двох форм з суфіксом -ing - віддієслівного іменника та дієприкметника теперішнього часу. Саме в цей період в системі дієслова відбувається уніфікація та спрощення парадигм дієвідмінювання. Дієприкметник теперішнього часу має закінчення -ande в північних діалектах, -ende - в центральних та -inde - в південних; у цей самий час у певних сполученнях продовжує вживатися віддієслівний іменник з закінченням -inge. Поступово форма на -ing поширюється і на дієприкметник теперішнього часу, і в 14 столітті ця форма стає домінуючою. Отже, герундій вперше з'являється в пам'ятках в 12 столітті і отримує широке розповсюдження протягом наступних століть. На відміну від віддієслівного іменника у герундія яскравіше виражені дієслівні риси, так, наприклад, від герундія можуть залежати додатки в формах, типових для дієслівного керування [10, 201].

У новоанглійський період унаслідок  подальшого процесу розпаду флексії  англійська мова стає мовою аналітичного типу, в якій флективна словозміна мінімальна. У цей період нові дієслівні  риси з'являються і у герундія. В 16 столітті починає вживатися пасивний, а потім і перфектний герундій. Відбувається розмежування герундія та віддієслівного іменника [11, 210-212].

На противагу вищезазначеному, Т. А. Расторгуєва відносить появу герундія до пізнього середньоанглійського періоду і вказує на три джерела походження герундія, а саме: давньоанглійський віддієслівний іменник, дієприкметник теперішнього часу та інфінітив, синтаксичні функції яких частково збігались [21, 247]. У середньоанглійський період дієприкметник теперішнього часу та віддієслівний іменник набули формальної ідентичності: обидва закінчувалися на -ing. Це призвело до плутанини в деяких їхніх рисах: віддієслівні іменники почали керувати прямим додатком, як дієприкметники теперішнього часу та інфінітиви. Ця дієслівна риса - керування прямим додатком - так само як і часта відсутність артикля перед -ing-формою в іменній функції перетворила віддієслівний іменник в герундій в сучасному розумінні цього терміна [21, 248].

На думку зарубіжних дослідників [4; 6], основне джерело походження герундія базується на староанглійських формах на -ing та -ung, а другорядне - на староанглійських флективних інфінітивах. Іншими словами, своєю формою герундій повинен завдячувати староанглійським формам на -ing та -ung, а своїм функціям - староанглійському інфінітиву [6, 167].   Цю    думку підтримував і Г.О. Керм, котрий вважав, що герундій походить від віддієслівного іменника на -ing, який мав до 1250 року паралельну форму на -ung. У той час він відрізнявся від дієприкметника теперішнього часу за значенням, оскільки той розвинувся із прикметника і приблизно до 14 століття мав інші закінчення, а саме -ende, -inde, -ynde, - ande. З часом обидві форми набули дієслівних рис, проте герундій функціонально перекликається з іменником, а дієприкметник теперішнього часу - з прикметником [4, 483].

Отже, є очевидним, що в сучасній історичній науці існують певні  розбіжності при визначенні джерела  походження герундія, що в свою' чергу, впливає і на сучасний стан розуміння  цього граматичного явища.

У сучасній англістиці не можна прослідкувати  єдиного підходу щодо розуміння  герундія, оскільки паралельно в мові існує морфологічно омонімічна дієслівна  форма - дієприкметник теперішнього часу. Так, серед радянських дослідників  деякі мовознавці терміни «герундій» та «дієприкметник теперішнього часу» не розрізняють, а вживають термін «-wg-форма» [8; 14]. Дійсно, парадигматична тотожність цих вербалій дає піставу розглядати їх як єдину форму. Проте, Б. А. Ільїш припускав можливість обох способів опису цих форм [14, 142]. На противагу вищезазначеним поглядам, М. Я. Блох вважав, що це дві різні форми дієслова, хоча зовнішня структура цих двох елементів дієслівної системи абсолютно ідентична, якщо розглядати їх окремо. Мовознавець наводив приклади абсолютно чіткої категоріальної диференціації цих форм дієслова за допомогою спеціальних «герундіальних тестів» (gerund-testing) та «дієприкметникових тестів» (participle-testing). Більше того, дослідник зазначав, що питання співвідношення «герундій - дієприкметник» виникає тоді, коли йдеться про так звані конструкції або комплекси з цими формами, підметами яких можуть бути як присвійні, так і об'єктні іменні елементи. Саме тоді виникають проблеми щодо визначення статусу даної дієслівної форми і такі терміни як «напівгерундій» («half-gerund») або «герундіальний дієприкметник» («gerundial participle») [9, 118- 123].